Постанова

від 16.01.2023 по справі 454/1353/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 січня 2023 року

м. Київ

справа № 454/1353/21

провадження № 61-8948св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - Приватна агрофірма «Селекціонер»,

відповідачі: Фермерське господарство «Юзепівка», Виконавчий комітет Сокальської міської ради Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватної агрофірми «Селекціонер» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року в складі судді Фарини Л. Ю. та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року Приватна агрофірма «Селекціонер» (далі - ПАФ «Селекціонер») звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства «Юзепівка» (далі - ФГ «Юзепівка»), Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позову ПАФ «Селекціонер» зазначила, що 02 січня 2011 року між позивачем та ОСОБА_1 укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,6223 га, строком на 15 років, який зареєстровано в Управлінні Держкомзему

у Сокальському районі 07 листопада 2011 року за № 46248004001292. Підставою для державної реєстрації слугував державний акт на право власності на земельну ділянку ЛВ № 008174 від 10 грудня 2003 року. За умовами зазначеного договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована на території Скоморохівської сільської ради Сокальського району строком на 15 років. Із отриманого витягу з Державного земельного кадастру про орендовану земельну ділянку за кадастровим номером 4624886800:12:000:0054, позивачу стало відомо, що 01 листопада 2017 року щодо цієї земельної ділянки державним реєстратором Виконавчого комітету Сокальської міської ради Лащук О. Ю. зареєстровано договір оренди від 06 жовтня 2017 року, укладений між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_1 (орендодавець) строком на 20 років. Водночас договір оренди земельної ділянки між ПАФ «Селекціонер» та орендодавцем укладений у листопаді 2011 року строком на 15 років, тобто строк його дії закінчується у листопаді 2026 року.

Відповідно держаний реєстратор у порушення норм законодавства здійснив реєстрацію права оренди вже при існуючому договорі оренди на цю ж саму земельну ділянку, а також проігнорував вимоги закону щодо здійснення запитів

у відповідні органи. Зазначає, що спірний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди. На момент укладення спірного договору земельна ділянка знаходилася у правомірному користуванні позивача.

Посилаючись на наведені обставини, ПАФ «Селекціонер» просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,6223 га, кадастровий номер 4624886800:12:000:0054, укладений 06 жовтня 2017 року між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року у задоволенні позову ПАФ «Селекціонер» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення спірного договору оренди від 06 жовтня 2017 року згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 листопада 2017 року та витягом з Державного земельного кадастру на земельну ділянку від 19 жовтня 2017 року, а також досліджених відповідей Міськрайонного управління у Сокальському районі та м. Червонограді ГУ Держгеокадастру у Львівській області, не було будь-яких обмежень щодо використання спірної земельної ділянки.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАФ «Селекціонер» до виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. В решті рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним спірного правочину. Водночас скасував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ПАФ «Селекціонер» до Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області, оскільки позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

05 вересня 2022 року ПАФ «Селекціонер» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в указаній справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц.

Також у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Заявник вказує, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частина третя статті 411 ЦПК України).

Доводи відзивів на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 , ФГ «Юзепівка» та Сокальська міська рада Львівської області подали до суду відзиви на касаційну скаргу ПАФ «Селекціонер»,

у яких заявники просять відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що згідно із копією договору оренди землі від 06 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 , як орендодавцем та ФГ «Юзепівка» як орендарем, фермерське господарство отримало в користування земельну ділянку, площею 1,7531 га, у тому числі ріллі 1,6223 га та сінокоси 0,1308 га, кадастрові номери 4624886800:12:000:0054 та 4624886800:12:000:0168.

Договір укладений строком на 20 років. У договорі наявні реквізити та підписи сторін, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Також у договорі є нормативна грошова оцінка земельних ділянок (пункт 5 договору).

Із витягів від 19 жовтня 2017 року з Державного земельного кадастру про земельні ділянки, площею 1,6222 га, кадастровий номер 4624886800:12:000:0054, та

0,1308 га, кадастровий номер 4624886800:12:000:0168, встановлено, що станом на цю дату відомості про обмеження у використанні земельних ділянок не зареєстровані (а. с. 51-56).

Із копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданого

07 листопада 2017 року на заяву ПАФ «Селекціонер», у реєстрі наявна інформація про проведення 01 листопада 2017 року державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 06 жовтня 2017 року, укладеного між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_1 , щодо земельних ділянок, площею 1,6222 га, кадастровий номер 4624886800:12:000:0054, та

0,1308 га, кадастровий номер 4624886800:12:000:0168.

ПАФ «Селекціонер» стверджує, що держаний реєстратор у порушення норм законодавства здійснив реєстрацію права оренди вже при існуючому договорі оренди на цю ж саму земельну ділянку та проігнорував вимоги закону щодо здійснення запитів у відповідні органи, чи зареєстровано право оренди на земельну ділянку. Зазначає, що спірний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди, укладеного між агрофірмою та ОСОБА_1 , отже, на момент укладення спірного договору земельна ділянка знаходилася в законному користуванні позивача, тому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,6223 га, кадастровий номер 4624886800:12:000:0054, укладений 06 жовтня 2017 року між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_1 .

На запит Сокальської міської ради від 29 квітня 2021 року щодо зареєстрованих договорів оренди, зокрема щодо земельної ділянки загальною площею 1,6223 га, кадастровий номер 4624886800:12:000:0054, управління у Сокальському районі та місті Червонограді Головного управління Держгеокадастру у Львівській області листом повідомило, що така земельна ділянка станом на 01 січня 2013 року

в оренді не перебувала.

Згідно з копією договору оренди земельної ділянки від 02 січня 2011 року, орендодавець ОСОБА_1 передала, а орендар ПАФ «Селекціонер» в особі директора Шевчука З. К. прийняв в строкове користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, загальною площею 1,6223, що знаходиться на території Скоморохівської сільської ради строком на 15 років.

У розділі «реквізити сторін» є дані орендодавця та орендаря, зокрема підписи сторін договору.

У договорі зазначено, що такий є зареєстрованим в Управлінні Держкомзему

у Сокальському районі 07 листопада 2011 року за № 46248004001292.

Також наявний акт прийому-передачі земельної ділянки, що містить підписи сторін, однак не зазначена дата складання акта.

Договір містить умови щодо орендної плати та строків внесення такої.

Із відповіді на адвокатський запит, наданої міськрайонним управлінням

у Сокальському районі та м. Червонограді ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 01 липня 2021 року, встановлено, що у відділі відсутня інформація щодо зареєстрованого договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та

ПАФ «Селекціонер», на земельну ділянку, кадастровий номер 4624886800:12:000:0054, на території Скоморохівської сільської ради, станом на 01 січня 2013 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк

у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі,

є Закон України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» та частиною першою

статті 93 ЗК України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За вимогами статті 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право передавати її в оренду.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Згідно зі статтею 126 ЗК України, у редакції, чинній на дату укладення позивачем договору оренди землі від 02 січня 2011 року, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 17 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на дату укладення договору оренди землі від 02 січня 2011 року, передбачено, що передача об`єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

За статтею 18 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на дату укладення договору оренди землі від 02 січня 2011 року, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до наведеної статті Закону Постановою Кабінету Міністрів від 25 грудня 1998 року № 2073 затверджено Порядок державної реєстрації договорів оренди землі. Указаним Порядком станом на 02 січня 2011 року (час укладення позивачем договору оренди) передбачалось, що державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів.

Отже, право оренди за чинними станом на 02 січня 2011 року нормативно-правовими актами виникало у орендаря на підставі договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Встановивши, що на запити міськрайонне управління у Сокальському та

м. Червонограді Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надало відповідь про відсутність зареєстрованого договору оренди землі

від 02 січня 2011 року, укладеного між ПАФ «Селекціонер» та ОСОБА_1 на території Скоморохівської сільської ради, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнанняоспорюваного договору оренди недійсним з підстав недоведеності виникнення у позивача права оренди спірної земельної ділянки. Оскільки будь-яких обмежень щодо використання цієї земельної ділянки, в тому числі і зареєстрованих прав інших осіб на спірну земельну ділянку не встановлено, тому укладений між відповідачами оспорюваний договір відповідає вимогам законодавства та не порушує права позивача.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 454/1112/21(провадження № 61-8949св22).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16 (провадження № 14-25цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло та існує у позивача на підставі договору з одним із відповідачів, порушено внаслідок укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки між відповідачами, і таке право підлягає захисту в обраний позивачем спосіб.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16 (провадження № 14-74цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про порушення права позивача на оренду земельної ділянки та наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства, укладений до закінчення строку дії раніше укладеного з позивачем договору оренди землі.

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16 (провадження № 14-411цс19) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову у частині визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, оскільки останній укладений до закінчення дії попереднього договору, укладеного із позивачем, тобто на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між відповідачами був чинним договір оренди цього ж об`єкта, укладений між позивачем та відповідачем і в установленому законом порядку не припинений.

Отже, у наведених заявником як приклади справах судами встановлено зареєстровані права позивачів на спірні земельні ділянки, однак у справі, яка переглядається, встановлено, що на час укладення та реєстрації оспорюваного договору оренди земельної ділянки між відповідачами інших договорів оренди у встановленому законом порядку зареєстровано не було.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається

з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, оскільки висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не суперечать по суті висновкам, сформульованим у наведених справах, проте результат розгляду є відмінним у зв`язку із встановленням різних фактичних обставин. Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм матеріального права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але за різних фактичних обставин, не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи так як наслідок встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки заявником не обґрунтовано, які саме докази є недопустимими, які обставини на підставі їх оцінки неправомірно встановлено судом.

Верховним Судом не встановлено порушень норм процесуального права при отриманні доказів судами попередніх інстанції та їх оцінці. Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватної агрофірми «Селекціонер» залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2021 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв