Ухвала

від 29.06.2022 по справі 354/707/22

ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 354/707/22

Провадження № 2/354/378/22

У Х В А Л А

30 червня 2022 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючої судді Ваврійчук Т.Л., за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у розмірі 1000000,00 грн. В обґрунтування даної заяви зазначено, що позивачу відповідно до державного акту серії ЯЕ №832527 від 08.09.2008 року на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,06 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:3122, що розташована на урочищі Росіш у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області. В ході проведеної ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області 27.12.2019 року перевірки встановлено, що відповідач самовільно зайняла частину даної ділянки площею 0,04 га шляхом спорудження на ній тимчасових розбірних конструкцій, а саме: альтанки, гойдалки, дитячого майданчика та використання як парковки для транспортних засобів. Відповідно до наданого розрахунку розмір завданої самовільним зайняттям земельної ділянки матеріальної шкоди становить 1586,80 грн. За вчинене правопорушення ОСОБА_2 відповідно до постанови Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170,00 грн. Проте відповідач накладений на неї штраф не сплатила та станом на момент звернення до суду із даним позовом не звільнила самовільно зайняту земельну ділянку позивача та продовжує її використання для власних потреб. Зазначеними діями позивачу завдано моральну шкоду, розмір якої він оцінює у сумі 1000000,00 грн., оскільки внаслідок тривалого самовільного зайняття земельної ділянки та її безвідповідального використання зазнає порушень фізичної та психоемоційної сфер існування, які перешкоджають можливостям активної та повноцінної життєдіяльності. Факт протиправного використання належного йому майна викликав появу негативних психологічних переживань, що спричиняє моральні страждання та істотно негативно впливає на звичний порядок і спосіб його особистого та супільного життя.

Одночасно із поданням позовної заяви ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно, а саме: нежитлові торгово-офісні приміщення №3,3-1-3-8, загальною площею 92,30 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкат нерухомого майна-1456233773101; земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:001:0526, площею 0,03 га, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, с. Поляниця, уч. Росіш, реєстраційний номер об`єка нерухомого майна:1265944726110; земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001:22:001:0512, площею 0,1665 га, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, с. Поляниця, уч. Росіш, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:600310226110 до розгляду справи та набрання законної сили рішенням суду. В обгрнутування даної заяви зазначено, що відповідач самовільно зайняла та без належної правової підстави використовує належну йому земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:3122, що розташована на урочищі «Росіш» у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області. Будучи притягнутою до адміністративної відповідальності за порушення вимог земельного законодавства, накладений на неї штраф не сплатила, що свідчить про ухилення від відповідальності та надалі продовжує незаконно використовувати зазначену дліняку, чим спричиняє позивачу моральні страждання.

За таких обставин, позивач вважає, що враховуючи розмір заявлених позовних вимог невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання у майбутньому рішення суду, а обрані заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на належне відповідачу майно є співмірними із заявленими позовними вимогами у сумі 1000000,00 грн.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 30 червня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі №354/707/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову, згідно ч.2 ст.149 ЦПК України, допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. 1 ч.1 статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладення арешту на майно та(або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

У відповідності до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Таким чином, за змістом ст.150 ЦПК України забезпечення позову-це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо захисту матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У заяві про забезпечення позову обов`язково зазначаються: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто обґрунтування чому невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду і як саме, вид забезпечення позову, який належить застосовувати, з обгрунтуванням його необхідності, тобто вказівка на спосіб забезпечення позову, який на думку заявника, є найбільш адекватним, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясовує відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Також достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Дані правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 04.09.2020 року № 200/12227/17.

Проаналізувавши заяву про забезпечення позову та її мотиви, дослідивши долучені докази, суд приходить до наступного висновку.

Зі змісту позовної заяви та вимог у заяві про забезпечення позову вбачається, що між сторонами виник спір щодо відшкодування моральної шкоди, завданої самовільним зайняттям відповідачем частини належної ОСОБА_1 на праві приватної власності земельної ділянки загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:3122, що розташована на урочищі Росіш у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, цільове призначення-для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд(присадибна ділянка) шляхом спорудження на ній тимчасових розбірних конструкцій, а саме: альтанки, гойдалки, дитячого майданчика та використання як парковки для транспортних засобів.

На підтвердження даного факту позивачем долучено державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №832527 від 08.09.2008 року; постанову Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 27.12.2019 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом-земельної ділянки від 28.12.2019 року №709/0/92-19-ДК/677/АП/09/01/-19 з яких вбачається, що в ході проведеної ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області перевірки встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняла частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,06 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:3122, що розташована на урочищі Росіш у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, цільове призначення-для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд(присадибна ділянка), а саме: орієнтовною площею розміром 0,04га шляхом спорудження тимчасових розбірних конструкцій(альтанки, гойдалки, дитячого майданчика), що є порушенням вимог ст.ст.125,126 ЗК України.

Стаття 321 ЦК України встановлює принцип непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В обгунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з моменту проведеної ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області у грудні 2019 року перевірки вимог дотримання земельного законодавства відповідач не вжила заходів для усунення виявленого порушення його законних прав та інтересів та надалі продовжує протиправне використання для власних потреб самовільно зайнятої частини належної йому земельної ділянки, чим спричиняє йому значні моральні страждання.

Проте, зазначивши у своїй заяві про забезпечення позову про необхідність застосування заходів забезпечення позову у найбільш обтяжливій для відповідача формі-шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 нерухоме майно-нежитлові торгово-офісні приміщення та земельні ділянки позивач до заяви про забезпечення позову не долучив жодних доказів, що свідчать про протиправне використання відповідачем належної йому земельної ділянки у період з 2020 по 2022 рік, а також про ухилення останньої від відповідальності за вчинене порушення земельного законодавства.

Окрім цього, позивач не зазначив та не долучив до вказаної заяви жодних доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення забезпечення позову в обраний ним спосіб може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також ним не доведено та не підтверджено відповідними доказами наявність у відповідача наміру створювати в майбутньому будь-які перешкоди у виконанні рішення суду, чи вчиняти дії, спрямовані на унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову, зокрема на перебування на розгляді у суді іншого спору між сторонами, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки жодним чином не підтверджує наявність у відповідача наміру ухилятися від виконання рішення суду у вказаній справі чи створити умови за яких його виконання буде значно утрудненим чи неможливим.

Окрім цього до заяви про забезпечення позову позивачем не долучено доказів щодо вартості належного відповідачу на праві власності майна, арешт на яке він просить накласти, а відтак не наведено обґрунтованих доказів того, що вжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на вказане нерухоме майно є співмірним із заявленими позовними вимогами, враховуючи визначену позивачем ціну позову.

Суд зазначає, що вказана цивільна справа на даний час знаходиться на стадії підготовчого провадження, а тому позиції сторін спору, як і надані до справи докази не встановлювались судом і оцінка таким не надавалась, а питання щодо наявності чи відсутності факту самовільного захоплення та використання відповідачем земельної ділянки позивача та відповідно заподіяння своїми діями моральної шкоди підлягає встановленню в ході судового розгляду справи по суті.

Відтак, на даній стадії судового розгляду вищенаведені обставини позбавляють суд можливості зробити висновок про належність та достатність заходів забезпечення позову, які просить вжити позивач, меті на досягнення якої вони спрямовані, зокрема, встановити є такі необхідними, пропорційними та достатніми на даний час, чи спроможні вони забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, та чи не призведе вжиття таких заходів до надмірного втручання у право власності відповідача, а також до порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, які не є учасниками даного судового процесу, зважаючи на те, що як слідує із позовної заяви та долучених доказів відповідач зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, а відтак накладення арешту на належне їй майно-нежитлові торгово-офісні приміщення та земельні ділянки може перешкоджати відповідачу у здійсненні господарської діяльності та мати вподальшому негативнінаслідки нетільки длявідповідача,а йдля третіхосіб,які перебуваютьіз неюу господарськихвідносинах тане є учасниками даного судового процесу.

З огляду на викладене, проаналізувавши заяву про забезпечення позову та її мотиви, суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити, оскільки вказана заява є необгрунтованою, а застосування заходів забезпечення позову в обраний позивачем спосіб може призвести до створення перешкод у здійсненні відповідачем господарської діяльності як суб`єктом підприємництва, а також до порушення прав та охоронюваних законом інтересів як відповідача, так і інших осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

На підставінаведеного,керуючись статтями151-153,258-260,п.4ч.1ст.353,ст.354ЦПК України,постановою Пленуму Верховного СудуУкраїни«Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 року, суд,-

постановив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки-відмовити.

Копію ухвали направити сторонам у справі.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Головуючий суддя: Т. Л. Ваврійчук