Постанова

від 23.06.2022 по справі 553/202/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 червня 2022 року

м. Київ

справа № 553/202/19

провадження № 61-12245св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - прокурор Полтавської місцевої прокуратури в інтересах Полтавської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «Саланг»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 25 березня 2020 року у складі судді Парахіної Є. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У січні 2019 року прокурор Полтавської місцевої прокуратури в інтересах Полтавської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «Саланг» (далі - ВК ТОВ «Саланг»), про знесення об`єкта самочинного будівництва та звільнення земельної ділянки.

Прокурор мотивував позов тим, що заочним рішенням Ленінського районного суду міста Полтави від 28 травня 2014 року у справі № 553/1073/14-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна на березі річки Ворскла на АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 07 жовтня 2014 року у справі № 553/1073/14-ц заочне рішення районного суду скасовано, оскільки встановлено, що відповідно до рішення Полтавської міської ради від 08 вересня 2010 року та договору суборенди землі, укладеного 08 вересня 2010 року між ВК ТОВ «Саланг» в особі директора Шаповал Аліни Іванівни та ФОП ОСОБА_1 , остання отримала у тимчасове користування строком до 05 березня 2012 земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 943,0 кв. м з цільовим призначенням - землі рекреаційного призначення для експлуатації та обслуговування комплексу відпочинку з рятувальною станцією. При цьому в пункті 5 рішення Полтавської міської ради від 08 вересня 2010 року заборонено землекористувачам, указаним у цьому рішенні, перепрофілювання, реконструкцію всіх існуючих споруд, добудову нових об`єктів, зміну меж земельної ділянки без відповідного дозволу виконкому. Не зважаючи на існуючу заборону та відсутність належного дозвільного документу, ОСОБА_1 здійснила на орендованій земельній ділянці самочинне будівництво капітальних та тимчасових споруд: пункту охорони літ. «А-1» площею 13,9 кв. м, бані

літ. «Б-2» площею 77,1 кв. м, вбиральні літ. «В-1» площею 4,4 кв. м, навісу літ. «Г», навісу літ. «Д», тимчасової будівлі літ. «Е», тимчасової будівлі літ. «Є», навісу літ. «Ж», огорожі № 1, воріт № 2, пічки № 3. Ці факти підтверджуються висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 17 лютого 2014 року № 32, виготовленим на замовлення ОСОБА_1 , договором купівлі-продажу комплекту будівельних матеріалів від 01 березня 2010 року та договором від 02 березня 2010 року щодо встановлення банного будиночку « Дубок 3 » та господарюючого будиночку « Сторожок », укладеними між TOB «СЕОР ТРЕСТ ТРЕЙДИНГ» та ОСОБА_1 , і відповідними квитанціями. Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що ця земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Ворскла, є водоохоронною зоною та відноситься до III поясу зони санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання, на яких згідно з частиною першою, пунктом «г» частини другої статті 61 ЗК України, частини першої, пункту 4 частини другої статті 89 ВК України заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідромеханічних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Полтави від 13 липня 2015 року у справі № 553/2665/15-к ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Закрито кримінальне провадження № 42014170060000014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 197-1, частиною четвертою статті 197-1 КК України, у зв`язку із закінченням строків притягнення до відповідальності. Відповідно до висновку № 344/345 судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 29 травня 2015 року спірна земельна ділянка площею 1 321,00 кв. м розташована в межах прибережної захисної смуги річки Ворскла та самовільно використовується.

За інформацією Полтавської міської ради право оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 площею 0,0943 га оформлене у 2001 році на підставі технічної документації по проєкту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування комплексу відпочинку з рятувальною станцією; рішенням Полтавської міської ради від 03 липня 2012 року продовжено право користування ВК ТОВ «Саланг» право оренди строком на 2 роки; на виконання умов зазначеного рішення укладено договір оренди землі від 04 лютого 2013 року № 31-П, термін дії якого закінчився 03 липня 2014 року; рішенням Полтавської міської ради від 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 надано згоду на розміщення комплексу відпочинку з рятувальною станцією та дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1321 га на АДРЕСА_1 , яке було скасоване постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року, оскільки вказана земельна ділянка не може бути надана у користування, бо розташована у межах прибережної захисної смуги річки Ворскла.

На цей час право користування спірною земельною ділянкою в установленому законом порядку не продовжено.

Прокурор стверджував, що ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку та протиправно здійснила самочинне будівництво капітальних споруд на АДРЕСА_1 без документа, який дає право на виконання будівельних робіт, що є порушенням вимог частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

У зв`язку з наведеним прокурор просив зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,1321 га вартістю 508 267,96 грн на

АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності територіальної громади міста Полтави в особі Полтавської міської ради, шляхом знесення самочинного будівництва - капітальних та тимчасових споруд (пункт охорони літ. «А-1» площею 13, 9 кв. м, баня літ. «Б-2» площею 77, 1 кв. м, вбиральня літ. «В-1» площею 4, 4 кв. м, навісу літ. «Г», навіс літ. «Д», тимчасова будівля літ. «Е», тимчасова будівля літ. «Є», навіс літ. «Ж», огорожа № 1, ворота № 2, пічка № 3) за власний рахунок та привести її у попередній стан.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Полтави від 25 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, позов прокурора Полтавської місцевої прокуратури в інтересах Полтавської міської ради задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,1321 га, вартістю 508 267,96 грн, на АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності територіальної громади міста Полтави в особі Полтавської міської ради, шляхом знесення самочинного будівництва - капітальних та тимчасових споруд: пункт охорони літ. «А-1» площею 13,9 кв.м, баня літ. «Б-2» площею 77,1 кв. м, вбиральня літ. «В-1» площею 4,4 кв. м, навіс літ. «Г», навіс літ. «Д», тимчасова будівля літ. «Е», тимчасова будівля літ. «Є», навіс літ. «Ж, огорожа № 1, ворота № 2, пічка № 3, за власний рахунок та привести її у попередній стан.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що наявні у справі документи свідчать про те, що в суборенду ФОП ОСОБА_1 передавалась земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,0943 га, тоді як в подальшому її розмір збільшився до 0,1321 га, тому наявні підстави для висновку, що нею самовільно захоплено земельну ділянку площею 0,0378 га. На вказаній земельній ділянці загальною площею 0,1321 га без отримання дозволу на будівництво розміщено ряд будівель і споруд, право власності на які ОСОБА_1 в подальшому намагалась оформити за собою шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Суди відхилили аргументи відповідачки про недоведеність її причетності до будівництва об`єктів, які є предметом спору, оскільки вони спростовуються наявними у справі доказами. Жодних належних та достовірних доказів того, що капітальні та тимчасові споруди, в тому числі: пункт охорони літ. «А-1» площею 13,9 кв. м, баня літ. «Б-2» площею 77,1 кв. м, вбиральня літ. «В-1» площею 4,4 кв. м, навіс літ. «Г», навіс літ. «Д», тимчасова будівля літ. «Е», тимчасова будівля літ. «Є», навіс літ. «Ж», огорожа № 1, ворота № 2, пічка № 3, збудовані не відповідачкою, а іншою особою, в тому числі ВК ТОВ «Саланг», як і доказів того, що вказані будівлі і споруди не є самочинно збудованими, ОСОБА_1 та її представник суду не надали.

Суди вважали доведеним той факт, що право власності або право користування земельною ділянкою площею 0,1321 га на АДРЕСА_1 відповідачкою у встановленому чинним законодавством порядку не оформлене, вказана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Ворскла, є водоохоронною зоною та відноситься до III поясу зони санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання, на яких заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідромеханічних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

У користуванні відповідачки перебувала лише частина цієї земельної ділянки площею 0,0943 га, інша ж частина захоплена самовільно, попри існуючу заборону та відсутність належного дозвільного документу, на цій земельній ділянці, строк оренди якої на цей час закінчився, відповідачка здійснила самочинне будівництво капітальних та тимчасових споруд, в тому числі, пункту охорони літ. «А-1» площею 13,9 кв. м, бані літ. «Б-2» площею 77,1 кв. м, вбиральні літ. «В-1» площею 4,4 кв. м, навісу літ. «Г», навісу літ. «Д», тимчасової будівлі літ. «Е», тимчасової будівлі літ. «Є», навісу літ. «Ж», огорожі № 1, воріт № 2, пічки № 3, тому позовні вимоги Полтавської місцевої прокуратури в інтересах Полтавської міської ради про зобов`язання ОСОБА_1 звільнити вказану земельну ділянку, знести об`єкти самочинного будівництва за власний рахунок та привести земельну ділянку у попередній стан обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі та уточненнях до неї ОСОБА_1 зазначає, що:

- ухвалюючи рішення про знесення об`єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій не врахували положень статті 376 ЦК України та статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- суди належним чином не оцінили надані нею докази на підтвердження того, що на спірній земельній ділянці розташовані нежилі приміщення, які були придбані ВК ТОВ «Саланг», на які воно отримувало відповідні дозволи на реконструкцію, роботи по яким проводилися;

- норми матеріального права визначають можливість власника або користувача земельної ділянки вимагати знесення самочинно збудованих об`єктів на ній, за умови доведеності таких фактів. На земельній ділянці на АДРЕСА_1 розташовані об`єкти нерухомості, які будувалися як ОСОБА_1 («Дубок 3» та « Сторожок »), так і інші об`єкти, до будівництва яких ОСОБА_1 не має жодного відношення. Не зважаючи на це, суди задовольнили вимоги позивача про знесення ОСОБА_1 усіх об`єктів, які розташовані на означеній земельній ділянці.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відзив Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави Україна в особі Полтавської міської ради на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 25 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року залишено без розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року вказано, що підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що земельна ділянка загальною площею 943,0 кв. м кадастровий номер 5310136700:12:001:0003 з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування комплексу відпочинку з рятувальною станцією, розташована у АДРЕСА_1 , тривалий час, починаючи з 1999 року, перебувала у користуванні ВК ТОВ «Саланг».

Відповідно до дозволу від 19 вересня 2002 року № 4 ВК ТОВ «Саланг» надано дозвіл на здійснення будівельних робіт на АДРЕСА_1 (комплекс відпочинку) згідно з проєктом.

12 квітня 2001 року ВК ТОВ «Саланг» та виконавчий комітет Полтавської міської ради уклали договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди, відповідно до пунктів 1, 2 якого предметом договору є наступне: Виконком на підставі рішення від 14 лютого 2001 року № 26 надає, а землекористувач приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 943,0 кв. м. Земельна ділянка надається на умовах оренди строком на два роки десять місяців для розміщення комплексу відпочинку з рятувальною станцією.

ВК ТОВ «Саланг» користувалося земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , загальною площею 943,0 кв. м до 2014 року.

Між ВК ТОВ «Саланг» та виконавчим комітетом Полтавської міської ради укладались договори оренди землі від 20 березня 2006 року, від 12 березня 2008 року, 12 липня 2010 року.

З 2008 року директором ВК ТОВ «Саланг» була відповідачка у справі ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення Полтавської міської ради від 08 вересня 2010 року, враховуючи звернення ВК ТОВ «Саланг» та ФОП ОСОБА_1 , дозволено ВК ТОВ «Саланг» передати в суборенду ФОП ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0943 га за адресою: АДРЕСА_1 , без зміни цільового призначення, на умовах, визначених рішенням позачергової п`ятдесят першої сесії Полтавської міської ради п`ятого скликання від 05 березня 2010 року (термін дії оренди до 05 березня 2012 року) (землі рекреаційного призначення).

У пункті 5 рішення Полтавської міської ради від 08 вересня 2010 року передбачено, що землекористувачам, вказаним в цьому рішенні, забороняється перепрофілювання, реконструкція всіх існуючих споруд, добудова нових об`єктів, зміна меж земельної ділянки без відповідного дозволу виконкому.

08 вересня 2010 року між ВК ТОВ «Саланг», від імені якого діяла його директор ОСОБА_1 , та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір суборенди спірної земельної ділянки до 05 березня 2012 .

У подальшому рішенням Полтавської міської ради від 03 липня 2012 року продовжено право оренди ВК ТОВ «Саланг» земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Полтавської міської ради від 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 надано згоду на подальше розміщення комплексу відпочинку з рятувальною станцією та дозволено розробити проєкт землеустрою щодо встановлення та внесення в натуру меж прибережної захисної смуги річки Ворскла в межах земельної ділянки на АДРЕСА_1 , проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1321 га на АДРЕСА_1 , із земель, які належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Полтави (землі водного фонду, для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних і туристичних цілей) з дотриманням режиму використання прибережної захисної смуги річки Ворскла.

Земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Ворскла, є водоохоронною зоною та відноситься до III поясу зони санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання, на яких заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідромеханічних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

На спірній земельній ділянці самочинно збудовані капітальні та тимчасові споруди, в тому числі: пункт охорони літ. «А-1» площею 13,9 кв. м, баня літ. «Б-2» площею 77,1 кв. м, вбиральня літ. «В-1» площею 4,4 кв. м, навіс літ. «Г», навіс літ. «Д», тимчасова будівля літ. «Е», тимчасова будівля літ. «Є», навіс літ. «Ж», огорожа № 1, ворота № 2, пічка № 3.

У 2014 році ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до Полтавської міської ради та виконавчого комітету Полтавської міської ради, треті особи: ВК ТОВ «Саланг», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області, Державна інспекція сільського господарства в Полтавській області, про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва. Ленінським районним судом міста Полтави відкрите провадження у справі № 553/1073/14-ц за вказаним позовом ОСОБА_1 . Предметом позовних вимог були самочинно збудовані ОСОБА_1 будівлі: пункт охорони літ. «А-1» площею 13,9 кв. м, баня «Б-2» площею 77,1 кв. м, вбиральню літ. «В-1» площею 4,4 кв. м, навіс літ. «Г», навіс літ. «Д», тимчасова будівля літ. «Е», тимчасова будівля літ. «Є», навіс літ. «Ж», огорожа № 1, ворота № 2, піч № 3, розташовані на АДРЕСА_1 . На підтвердження обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 надала суду висновок експертного будівельно-технічного дослідження від 17 лютого 2014 року № 32 та ряд договорів купівлі-продажу. Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 березня 2010 року, укладеного між ТОВ «СЕОР ТРЕСТ ТРЕЙДИНГ» та ФОП ОСОБА_1 , товариство зобов`язалося за замовленням ФОП ОСОБА_1 виготовити комплект будівельних матеріалів «Дубок 3» та комплект будівельних матеріалів «Сторожок». 02 березня 2010 року ТОВ «СЕОР ТРЕСТ ТРЕЙДИНГ» та ФОП ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до пункту 1 якого ТОВ «СЕОР ТРЕСТ ТРЕЙДИНГ» зобов`язалося за замовленням ФОП ОСОБА_1 виготовити банний будиночок «Дубок 3» та господарчий будиночок « Сторожок ». Виготовлення споруд проводиться з матеріалів та комплектуючих, наданих замовником. Відповідно до висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 17 лютого 2014 року № 32 ступінь фізичної готовності будівлі 100 %.

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Полтави від 28 травня 2014 року в справі № 553/1073/14-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовані: пункт охорони літ. «А-1» площею 13,9 кв. м, баня «Б-2» площею 77,1 кв. м, вбиральню літ. «В-1» площею 4,4 кв. м, навіс літ. «Г», навіс літ. «Д», тимчасова будівля літ. «Е», тимчасова будівля літ. «Є», навіс літ. «Ж», огорожа № 1, ворота № 2, піч № 3, - на АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 07 жовтня 2014 року апеляційну скаргу прокурора Ленінського району міста Полтави в інтересах держави Україна в особі Полтавської міської ради задоволено, рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 28 травня 2014 року в справі № 553/1073/14-ц скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову у зв'язку з тим, що, як встановив суд, що рішення про надання у користування ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки Полтавською міською радою не приймалось, а дія договору суборенди землі від 08 вересня 2010 року відповідно до його умов припинена 05 березня 2012 року внаслідок закінчення строку, на який договір було укладено, та припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 . Крім того, зазначена земельна ділянка розміщена в межах території рекреаційного призначення, а саме у прибережній захисній смузі річки Ворскла.

У період між ухваленням заочного рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 28 травня 2014 року в справі № 553/1073/14-ц та його скасуванням судом апеляційної інстанції рішенням Полтавської міської ради від 25 вересня 2014 року «Про надання дозволу на подальше розміщення комплексу відпочинку з рятувальною станцією та дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 » надано ОСОБА_1 згоду на подальше розміщення комплексу відпочинку з рятувальною станцією та дозвіл на розробку: проєкта землеустрою щодо встановлення та винесення в натуру меж прибережної захисної смуги річки Ворскла в межах земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; проєкта землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1321 га на АДРЕСА_1 із земель, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Полтави (землі водного фонду, для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних і туристичних цілей) з дотриманням режиму використання прибережної захисної смуги річки Ворскла. З метою впорядкування генерального плану міста надано земельній ділянці для експлуатації та обслуговування адресу АДРЕСА_1 . Затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування комплексу відпочинку з рятувальною станцією ОСОБА_1 оформлено окремим рішенням міської ради.

Вказане рішення було визнано протиправним та скасовано постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року в справі № 816/4970/14 за позовом першого заступника прокурора міста Полтави до Полтавської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частини перша-четверта статті 376 ЦК України).

Відповідно до пункту г) частини другої статті 61 ЗК України та пункту 4 частини другої статті 89 ВК України (в редакції станом на 2014 рік, коли було завершене будівництво спірних будівель і споруд) у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі

№ 6-137цс14 зазначено, що «за змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки у попередній стан або відшкодування витрат. З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України. Так, відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що об`єкт нерухомості збудований ОСОБА_1 на земельній ділянці, що не була відведена у встановленому порядку для цієї мети. Разом із тим, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог особи, яка не є власником земельної ділянки, на якій зведено об`єкт нерухомості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не встановив, яким чином порушуються права зазначеної особи, хоча для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України встановлення цього факту є обов`язковим».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 465/3228/17 (провадження № 61-1522св20) зроблено висновок, що «право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу)».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проаналізувавши аргументи касаційної скарги, підстави відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що:

- при зверненні із позовом прокурор Полтавської місцевої прокуратури в інтересах Полтавської міської ради зазначав, що ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку та протиправно здійснила самочинне будівництво капітальних споруд на АДРЕСА_1 без документа, який дає право на виконання будівельних робіт, що є порушенням вимог частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 07 жовтня 2014 року у справі № 553/1073/14-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що попри існуючу заборону та відсутність належного дозвільного документу, ОСОБА_1 здійснила на орендованій земельній ділянці самочинне будівництво капітальних та тимчасових споруд: пункту охорони літ. «А-1» площею 13,9 кв. м, бані літ. «Б-2» площею 77,1 кв. м, вбиральні літ. «В-1» площею 4,4 кв. м, навісу літ. «Г», навісу літ. «Д», тимчасової будівлі літ. «Е», тимчасової будівлі літ. «Є», навісу літ. «Ж», огорожі № 1, воріт № 2, пічки № 3. Рішення про надання у користування ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки Полтавською міською радою не приймалось, а дія договору суборенди землі від 08 вересня 2010 року згідно з його умовами припинена 05 березня 2012 року внаслідок закінчення строку, на який договір було укладено, та припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 18 червня 2012 року внесено відповідний запис;

- суди встановили, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги річки Ворскла та є водоохоронною зоною і відноситься до III поясу зони санітарної охорони підземних джерел господарсько-питного водопостачання, на яких відповідно частини першої пункту «г» частини другої статті 61 ЗК України, частини першої, пункту 4 частини другої статті 89 ВК України заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідромеханічних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про недоведеність прокурором факту зведення спірних об`єктів самочинного будівництва саме відповідачкою, оскільки такі посилання спростовуються тим, що у 2014 році вона зверталася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на самочинно збудовані: пункт охорони літ. «А-1» площею 13,9 кв. м, баня «Б-2» площею

77,1 кв. м, вбиральню літ. «В-1» площею 4,4 кв. м, навіс літ. «Г», навіс літ. «Д», тимчасова будівля літ. «Е», тимчасова будівля літ. «Є», навіс літ. «Ж», огорожа № 1, ворота № 2, піч № 3, - на АДРЕСА_1 (справа № 553/1073/14-ц). При розгляді справи № 553/1073/14-ц ОСОБА_1 стверджувала, що ці об`єкти побудовані саме нею, та наполягала на тому, що наявні підстави для визнання за нею права власності на вказану нерухомість. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 07 жовтня 2014 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зазначеного позову, встановлено, що вказані будівлі і споруди зведені ОСОБА_1 самочинно.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оскільки оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, їх належить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 25 березня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар