Рішення

від 28.06.2022 по справі 816/4579/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року м. ПолтаваСправа № 816/4579/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Довгопол М.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання незаконним наказу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 23.10.2014 року № 234-о; поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області; стягнення з Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу; зобов`язання Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області надати до Міністерства юстиції України відповідні відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади", для виключення відомостей щодо позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади ".

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на незаконність та безпідставність свого звільнення, порушення норм Конституції України та законів України. Також звертав увагу на те, що його звільнено за те, що він працював на посаді першого заступника начальника управління податкової міліції Державної податкової служби у Полтавській області, однак пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади" встановлено заборону, яка застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та /або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Управління податкової міліції Державної податкової служби у Полтавській області є не територіальним органом центрального органу виконавчої влади, а структурним підрозділом територіального органу, тому посада першого заступника начальника Управління податкової міліції Державної податкової служби у Полтавській області, на якій позивач перебував з 25.10.2010 по 31.10.2013, не є посадою заступника керівника територіального органу.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

У запереченнях на позовну заяву представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та трудовій книжці, встановлено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади", тому на виконання п. 1 та п. 2 ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону ДПІ у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області видано наказ від 23.10.2014 № 234-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Стосовно посилання позивача на те, що його посада не підпадає під сферу дії п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади" зауважував, що пунктом даної статті відмежовано від інших територіальних органів посаду керівника, заступника керівника податкової міліції в областях як окремого структурного підрозділу.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року провадження у справі за даним адміністративним позовом відкрито.

Ухвалою суду від 26 грудня 2014 року закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 28 січня 2015 року провадження у справі №816/4579/14 зупинено до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року у справі №816/4579/14, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.

Ухвалою суду від 25 лютого 2021 року поновлено провадження у справі № 816/4579/14, а також допущено заміну відповідача Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (ідентифікаційний код 38719450) на його правонаступника - Головне управління ДФС у Полтавській області (ідентифікаційний код 39461639), призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду на 12:00 18 березня 2021 року (за адресою: 36039, м. Полтава, вул. Пушкарівська, 9/26).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року допущено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Полтавській області (код ЄРДПОУ - 39461639) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄРДПОУ - 44057192).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задоволено, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року скасовано.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року провадження в адміністративній справі № 816/4579/14 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії зупинено до перегляду постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі № 816/4579/14 в порядку касаційного провадження.

Постановою Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області залишено без задоволення. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 у справі № 816/4579/14 залишено без змін.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року поновлено провадження у справі, призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 12:00 18 червня 2022 року.

Ухвалою суду від 09 червня 2022 року виправлено описку в ухвалі Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року, зазначено в абзаці другому резолютивної частини ухвали суду "09:30 29 червня 2022 року" замість "12:00 18 червня 2022 року".

У судове засідання 29 червня 2022 року позивач та його представник не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином. Представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності. Відповідач ГУ ДФС у Полтавській області явку уповноваженого представника не забезпечив. Судові повістки за юридичною адресою відповідача - м. Полтава, вул. Європейська, 4 та за адресою, зазначеною відповідачем у касаційній скарзі, м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова, 47, м. Полтава, вручити не вдалося з огляду на відсутність організації за цими адресами, про що свідчить відповідний запис експедитора на розписках. При спробі здійснити повідомлення відповідача про дату, час та місце засідання телефоном, відомості про який містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (053250-35-00), встановлено, що даний номер використовується ГУ ДПС у Полтавській області, а за телефоном, зазначеним відповідачем у матеріалах справи (касаційна скарга) (053256-63-70) зв`язатися також не виявилось можливим з огляду на те, що номер тимчасово не обслуговується, що зафіксовано в акті суду від 28.06.2022. Крім того, лист із судовою повісткою на електронну адресу відповідача poltava.fs@tax.gov.ua, зазначеній у касаційній скарзі, не доставлено з огляду на помилку "невідома адреса". Отже, судом вжито усіх заходів для повідомлення відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 131 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За приписами частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи те, що всі учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду були належним чином повідомлені, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 відповідно до наказу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 120-о від 12.11.2013 призначений в порядку переведення з 13.11.2013 на посаду начальника відділу адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області /а.с. 139, т. 1/ .

16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України Про очищення влади від 16 вересня 2014 року № 1682-VII.

Листом від 16.10.2014 № 7530/8/16-01-04-61 ДПІ у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області звернулася до в.о. начальника Головного управління Міндоходів у Полтавській області за роз`ясненням у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про очищення влади» відносно застосування деяких положень Закону та просила, зокрема, у зв`язку з відсутністю в особовій справі та трудовій книжці начальника відділу адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб ОСОБА_1 інформації щодо посад, які він займав при проходженні служби в податковій міліції Полтавської області, надати інформацію (роз`яснення) чи підпадає ОСОБА_1 з урахуванням періоду роботи з 25 лютого 2010 року по 31.10.2013 під пункт 8 статті 3 Закону України «Про очищення влади» /а.с. 32- 33, т.1/.

У відповідь на вказаний лист Головне управління Міндоходів у Полтавській області листом від 22.10.2014 № 5435/7/16-31-04-52 /а.с. 34, т.1/ направило Довідку про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці, щодо осіб, які займають посаду, стосовно яких здійснюються заходи очищення влади (люстрації), за формою, яку затверджено наказом ДФС України від 17.10.2014 № 199, щодо ОСОБА_1 .

Із змісту зазначеної довідки /а.с. 35, т.1/ слідує, що за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та /або трудовій книжці ОСОБА_1 , який працює на посаді начальника відділу адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області, встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині першій статті 3 Закону України «Про очищення влади», за період з 25.02.2010 по 22.02.2014 ОСОБА_1 обіймав посади, щодо яких встановлена заборона: з 04.03.2008 по 17.02.2012 перший заступник начальника управління податкової міліції ДПА у Полтавській області, з 17.02.2012 по 31.10.2013 перший заступник начальника управління податкової міліції ДПС у Полтавській області, тому до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Наказом Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області Про звільнення ОСОБА_1 від 23 жовтня 2014 року № 234-о звільнено ОСОБА_1 з 23 жовтня 2014 року з посади начальника відділу адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади, згідно із пунктом 7 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Підстава: особова справа ОСОБА_1 , лист Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 22.10.2014 № 5435/7/16-31-04-52 "Щодо застосування положень Закону України "Про очищення влади" /а.с.140, т.1/.

Вважаючи звільнення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду із відповідним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року №2077-ХІІ і яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - «Віденська конвенція»), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Конвенція»), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ») в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі також Закон № 1682-VII).

Відповідно до частин першої - третьої статті 1 Закону № 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 цього Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо начальницького складу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону України «Про очищення влади».

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Закон України «Про очищення влади» був предметом оцінки Європейської комісії «За демократію через право» (далі - «Венеціанська комісія») за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки:

1) Проміжний висновок №788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у місті Венеція (далі - «Проміжний висновок № 788/2014»);

2) Остаточний висновок №788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у місті Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок №788/2014).

У пункті 18 Проміжного висновку №788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;

2) прецедентного права національних конституційних судів;

3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:

- «Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів» №1481 (2006) (далі - «Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006)»);

- «Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем» №1096 (1996) (далі - «Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)») та додана до неї доповідь, яка містить «Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права» (далі - «Керівні принципи ПАРЄ»).

Відповідно до п. 7 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) однією з підстав припинення трудового договору є: з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".

За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - «Порядок №100»).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 розділу IV Порядку №100).

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Системний аналіз положень Закону №1682-VII дає підстави для висновку, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними відповідних посад, незалежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини.

Питання застосування визначених люстраційним законодавством заходів досліджувалася Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду під час розгляду справи №817/3431/14 (№К/9901/1400/18), за результатами розгляду якої Суд ухвалив постанову від 03 червня 2020 року.

Так, у постанові від 3 червня 2020 року у справі №817/3431/14 в аналогічних за змістом правовідносинах Верховний Суд наголошував на тому, що суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що так само, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається ЄСПЛ як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності. ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів «згідно із законом» означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

17 жовтня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, №23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі "Полях та інші проти України"), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.

За оцінкою Європейського суду з прав людини, застосування до заявників заходів на підставі Закону №1682 мало дуже серйозні наслідки для їх здатності встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 209).

У вказаній справі Європейський суд з прав людини визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, презюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. Європейський суд з прав людини зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони "необхідні у демократичному суспільстві" у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

В основу підходу Європейського суду з прав людини до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією "демократії, здатної себе захистити", що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців ("демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована") та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм критеріям, розробленим практикою Європейського суду з прав людини у справі "Полях та інші проти України", Суд указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом, а тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_3 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

Європейський суд з прав людини зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_3 був Президентом України (рішення у справі "Полях та інші проти України", пункт 294).

Європейський суд з прав людини підсумував недоведеність того, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Аналіз цього рішення Європейського суду з прав людини та встановленого у ньому порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників дозволяє дійти висновку, що законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

Отже, заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність такої заборони меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у його частині другій статті 1 цього закону.

Аналогічна правова позиція висловлена і Верховним Судом в ухваленому судовою палатою рішенні від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 (№К/9901/1400/18).

Судом встановлено, що звільнення позивача проведено за результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі/трудовій книжці, стосовно перебування позивача на відповідній посаді, передбаченій Законом України «Про очищення влади». Підставою для звільнення послугував встановлений факт перебування позивача на посадах, щодо яких встановлена заборона: з 04.03.2008 по 17.02.2012 перший заступник начальника управління податкової міліції ДПА у Полтавській області, з 17.02.2012 по 31.10.2013 перший заступник начальника управління податкової міліції ДПС у Полтавській області.

При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. У свою чергу, відповідач ніколи не стверджував про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.

Будь-яких доказів щодо вчинення позивачем дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини матеріали справи не містять.

Отже, до позивача застосовано найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682-VII, законодавчому механізму якого була надана оцінка Європейським судом з прав людини у вищезазначеному рішенні, а також Верховним Судом у рішенні від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14 (№К/9901/1400/18).

Суд зауважує, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цей обов`язок висновується із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що наказ Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області Про звільнення ОСОБА_1 від 23 жовтня 2014 року № 234-о, яким звільнено ОСОБА_1 з 23 жовтня 2014 року, не узгоджується із вимогами законодавства та міжнародно-правових актів, є необгрунтованим, а відтак підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Суд не вбачає підстав для надання окремої оцінки доводам позивача стосовно того, що його посада не підпадає під сферу дії п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про очищення влади", оскільки суд дійшов висновку, що звільнення лише за фактом перебування на посаді особи є безпідставним.

Скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Суд звертає увагу, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області з 24 жовтня 2014 року.

Правонаступником первісного відповідача Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області у цій справі є Головне управління ДФС у Полтавській області, що обґрунтоване в ухвалі суду від 25.02.2021, якою здійснено заміну відповідача його правонаступником. Ухвалу суду від 18 березня 2021 року, якою допущено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Полтавській області (код ЄРДПОУ - 39461639) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄРДПОУ - 44057192) скасовано постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року.

Під час визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд враховує, що згідно з довідкою ДПІ у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12.01.2015 № 5/16-01-05-70 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 198,76 грн, а середньомісячна заробітна плата становить 4174,06 грн /а.с. 150, т.1/.

Таким чином, середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 29.06.2022 становить 382 613 грн (1925 робочих днів х 198,76 грн = 382 613 грн).

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з Головного управління ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 29 червня 2022 року у розмірі 382 613 грн 00 коп.

При суд виходить не вбачає підстав для обмеження розміру стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу розрахунком за один рік у зв`язку з його виною у розгляді справи понад один рік.

Суд наголошує, що добросовісна реалізація позивачем його процесуальних прав на подання клопотань про зупинення та поновлення провадження в справі, не покладає на нього тягар вини за розгляд справи більше одного року у розумінні частини другої статті 235 КЗпП України.

Складність правових питань, які постали перед судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі та з якими національна правова система стикнулася вперше, потребувала висновків Конституційного Суду України, оскільки доводи позивача серед іншого ґрунтувалися на доводах про неконституційність положень Закону України «Про очищення влади», зокрема в частині суперечності його норм приписам Конституції України.

Питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України тривалий час вирішуються Конституційним Судом України. На момент розгляду судом цієї справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.

ЄСПЛ у рішенні від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» указав, що для оцінки розумності тривалості розгляду справи має враховуватися провадження у Конституційному Суді України, що склало основну частину провадження у справах заявників, тривалість якого не була розумною, і не можна стверджувати, що заявники у будь-який момент до винесення цього рішення знали або мали знати, що відповідний засіб юридичного захисту виявиться неефективним.

Аналогічний чином Верховний Суд розтлумачив норму частини другої статті 235 КЗпП України, зокрема, у постановах від 30 березня 2021 року у справі №826/7251/15, від 28 квітня 2021 року у справі №826/17953/14, від 11 серпня 2021 року у справі №821/549/17, від 28 вересня 2021 року у справі №825/3682/14.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача надати до Міністерства юстиції України відповідні відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади", для виключення відомостей щодо позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади ", суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1682-VII відомості про осіб, щодо яких установлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, уносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 1704/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 жовтня 2014 року за № 1280/26057, затверджено Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Положення № 1704/5), яке визначає порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», а також надання відомостей з нього.

Згідно із пунктом 9 розділу І вказаного Положення (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) держатель уносить або вилучає в установленому порядку відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», Реєстратори надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», забезпечують оприлюднення інформації на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України, виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Пунктом 4 розділу І Положення № 1704/5 передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення № 1704/5 у чинній редакції підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є звернення про вилучення від органу, який проводив перевірку, або від особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, з наданням одного з таких документів:

копії обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку, в паперовій формі за підписом уповноваженої особи органу, завіреним печаткою;

копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили;

копії документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, в паперовій формі та засвідчені належним чином.

Також суд з метою повного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати Головне управління ДФС у Полтавській області звернутися до Міністерства юстиції України про вилучення відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України Про очищення влади. Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб з 24 жовтня 2014 року та стягнення з Головного управління ДФС у Полтавській області заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4174 грн 06 коп. (чотири тисячі сто сімдесят чотири гривні шість копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно із частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем судовий збір у цій справі не сплачувався, докази понесення інших судових витрат сторонами не подано, відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 39461639) про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 234-о від 23 жовтня 2014 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області з 24 жовтня 2014 року.

Стягнути з Головного управління ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2014 року по 29 червня 2022 року у розмірі 382 613 грн 00 коп. (триста вісімдесят дві тисячі шістсот тринадцять гривень нуль копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Полтавській області звернутися до Міністерства юстиції України про вилучення відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України Про очищення влади.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб з 24 жовтня 2014 року та стягнення з Головного управління ДФС у Полтавській області заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4174 грн 06 коп. (чотири тисячі сто сімдесят чотири гривні шість копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М.В. Довгопол