Постанова

від 30.06.2022 по справі 2а/0570/4879/2011

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2022 року

м. Київ

справа № 2а/0570/4879/2011

адміністративне провадження № К/9901/40553/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Олендера І.Я., Гончарової І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Бахмутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду у складі судді Бабіч С.І. від 27 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Васильєвої І.А., суддів Василенко Л.А., Компанієць І.Д. від 14 червня 2017 року у справі за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Бахмут-Інвест» до Бахмутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне виробничо-комерційне підприємство «Бахмут-Інвест» (далі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до Артемівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області (яку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 року №941 перейменовано у Бахмутську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Донецькій області; далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09 грудня 2010 року №0000822342/0, №0000832342/0, №0000842342/0, від 31 грудня 2010 року №0000822342/1, №0000832342/1, №0000842342/1, №0000882342/1 від 09 березня 2011 року №0000332342, рішення Артемівської ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області від 31 грудня 2010 року №42365/10/25-013-5 та рішення Державної податкової адміністрації у Донецькій області від 09 березня 2011 року №4269/10/25-113-5.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємство посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення ним положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами (ТОВ «Стройтранс ЛТД», ТОВ «Альта-Мир», ТОВ «Відродження», ТОВ «ЮВК-Центр», ТОВ «Укримидж-Восток», ТОВ «Хімагроконтинент груп ЛТД», ТОВ Монтажтехноспецсервіс», ТОВ «Юзпрогрестрейд», ТОВ «Денді Метал»), які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними, а їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів (первинних документів).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 02 листопада 2016 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 09 грудня 2010 року №0000822342/0, №0000832342/0, №0000842342/0; від 31 грудня 2010 року №0000822342/1, №0000832342/1, №0000842342/1, №0000882342/1 та від 09 березня 2011 року №0000332342 з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині судові рішення залишено без змін.

При цьому, направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на недослідження судами обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами (ТОВ «Стройтранс ЛТД», ТОВ «Альта-Мир», ТОВ «Відродження», ТОВ «ЮВК-Центр», ТОВ «Укримидж-Восток», ТОВ «Хімагроконтинент груп ЛТД», ТОВ Монтажтехноспецсервіс», ТОВ «Юзпрогрестрейд», ТОВ «Денді Метал»), а саме: можливостей контрагентів щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів, що придбані, руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, а також реєстрації та перебування контрагентів в стані платників податку на додану вартість на час укладення та виконання спірних господарських операцій, що надає право таким платникам видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту; наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Крім того, Вищий адміністративний суд України зауважив на необхідності перевірки доводів відповідача щодо нікчемності правочинів, на підставі яких формувались податкові вигоди, й тверджень позивача про вилучення у нього правоохоронними органами в межах розгляду кримінальної справи №129-31061 первинних документів по взаємовідносинам з контрагентами.

За наслідками повторного розгляду справи, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено й скасовано податкові повідомлення-рішення від 09 грудня 2010 року №0000822342/0, №0000832342/0, №0000842342/0, від 31 грудня 2010 року №0000822342/1, №0000832342/1, №0000842342/1, №0000882342/1 та від 09 березня 2011 року №0000332342.

Застосувавши положення підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.2, 7.7.3, 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР), статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-XIV), дослідивши обставини справи й наявні у ній докази, суди дійшли висновку, що операції між позивачем та ТОВ «Стройтранс ЛТД», ТОВ «Альта-Мир», ТОВ «Відродження», ТОВ «ЮВК-Центр», ТОВ «Укримидж-Восток», ТОВ «Хімагроконтинент груп ЛТД», ТОВ Монтажтехноспецсервіс», ТОВ «Юзпрогрестрейд», ТОВ «Денді Метал» фактично проведені та належним чином документально оформлені; Підприємством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування податкових вигод, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм матеріального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх товарності належними і допустимими доказами, які б свідчили про фактичне виконання контрагентом своїх зобов`язань й були оформлені у відповідності до вимог законодавства, наявність ознак фіктивності господарської діяльності контрагента.

Позивач своїм правом на подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Відповідно до пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційна скарга підлягає розгляду у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 08 лютого 2020 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в період з 13 вересня 2010 року по 18 листопада 2010 року посадовими особами податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість наступних податкових періодів за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від`ємного значення з ПДВ, що декларувалось в періоді з 01 липня 2007 року по 31 липня 2007 року, 01 вересня 2007 року по 30 вересня 2007 року, 01 жовтня 2007 року по 31 жовтня 2007 року, 01 листопада 2007 року по 30 листопада 2007 року, 01 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року, 01 січня 2008 року по 31 січня 2008 року, 01 лютого 2008 року по 29 лютого 2008 року, 01 серпня 2008 року по 31 серпня 2008 року, 01 листопада 2008 року по 30 листопада 2008 року, 01 грудня 2008 року по 31 грудня 2008 року, 01 травня 2009 року по 31 травня 2009 року, 01 червня 2009 року по 30 червня 2009 року, 01 липня 2009 року по 31 липня 2009 року, 01 листопада 2009 року по 30 листопада 2009 року, 01 грудня 2009 року по 31 грудня 2009 року, 01 січня 2010 року по 31 січня 2010 року, за результатами якої складено акт від 26 листопада 2010 року за №3673/23/25098497, в якому, в свою чергу, зазначено про завищення позивачем податкового кредиту, чим порушено вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР у наступних звітних періодах: червень 2007 року - у сумі ПДВ 43 890,00 грн., липень 2007 року - 24 088,00 грн., вересень 2007 року - 7 133,00 грн., жовтень 2007 року - 10926,00 грн., листопад 2007 року - 5 956,00 грн., грудень 2007 року - 52 728,00 грн., січень 2008 року - 70 727,00 грн., лютий 2008 року - 33 876,00 грн., березень 2008 року - 5 970,00 грн., квітень 2008 року - 790,00 грн., червень 2008 року - 11 388,00 грн., серпень 2008 року - 3 464,00 грн., вересень 2008 року - 21 964,00 грн., жовтень 2008 року - 6 212,00 грн., грудень 2008 року - 23 598,00 грн., травень 2009 року - 1 084,00 грн., червень 2009 року - 11 789,00 грн., липень 2009 року - 1 662,00 грн., вересень 2009 року - 3 763,00 грн., жовтень 2009 року - 3 919,00 грн., листопад 2009 року - 576,00 грн., грудень 2009 року - 3 186,00 грн., січень 2010 року - 7 434,00 грн.

Також, в порушення підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР:

- завищено суму податку на додану вартість, заявлену до відшкодування з бюджету по податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року у розмірі 148 644,00 грн.;

- занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у наступних звітних податкових періодах на загальну суму 172 118,00 грн.: 2008 рік - всього 136 932,00 грн., а саме: по податковим деклараціям по податку на додану вартість за січень 2008 року - у сумі 28 466,00грн., за лютий 2008 року - у сумі 33 876,00грн., за березень 2008 року - у сумі 8 303,00 грн., за квітень 2008 року - у сумі 5 875,00 грн., за травень 2008 року - у сумі 6 603,00 грн., за липень 2008 року - у сумі 18 574,00 грн., за вересень 2008 року - у сумі 16 457,00 грн., за жовтень 2008 року - у сумі 14 568,00 грн., за грудень 2008 року - у сумі 4 210,00грн.; 2009 рік - всього 26 173,00 грн., у тому числі: по податковим деклараціям з податку на додану вартість за березень 2009 року - у сумі 6 950,00грн., за квітень 2009 року - у сумі 2 018,00грн., за травень 2009 року - у сумі 1 075,00грн., за червень 2009 року - у сумі 11 269,00 грн., за жовтень 2009 року - у сумі 1 957,00грн., за грудень 2009 року - у сумі 2 904,00грн.; 2010 рік - всього 9 013,00грн., з них: по податковим деклараціям з податку на додану вартість за січень 2010 року - у сумі 3 274,00грн., за лютий 2010 року - у сумі 941,00грн., за березень 2010 року - у сумі 4 199,00грн., за травень 2010 року - у сумі 399,00грн., за червень 2010 року - у сумі 200,00 грн.;

- завищено суму бюджетного відшкодування, заявлену та отриману з бюджету по податковим деклараціям, які перевірені до моменту порушення кримінальної справи від 26 січня 2009 року №129-31061 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених статтею 15 частина 2, статтею 191 частина 4, статтею 212 частина 1, статтею 366 частина 2 Кримінального кодексу України (далі - КК України) по факту замаху шляхом зловживання своїм службовим становищем на заволодіння грошовими коштами з державного бюджету у великому розмірі, на загальну суму 14 384,00 грн. (по податковим деклараціям по податку на додану вартість за січень 2008 року - у сумі 870,00 грн. (отримано 19 червня 2008 року), за березень 2008 року - у сумі 6 288,00 грн. (отримано 15 жовтня 2008 року), за вересень 2008 року - у сумі 7 226,00грн. (отримано 16 серпня 2010 року));

- порушення підпунктів 7.7.3, 7.7.7 «а», 7.7.2 «а» пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню по податковій декларації за грудень 2007 року у сумі податку на додану вартість 558,00 грн. та по податковій декларації за серпень 2009 року у сумі податку на додану вартість 1 248,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 09 грудня 2010 року: №0000842342/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 163 028,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 7 192,00 грн., №0000822342/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 258 177,00 грн., з якої: основний платіж - 172 118,00 грн. та штрафна санкція - 86 059,00 грн., №0000832342/0 щодо збільшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 1 806,00 грн.; від 31 грудня 2010 року: №0000882342/1, згідно з яким нараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 35 820,00 грн. (основний платіж - 23 880,00 грн., штрафна санкція - 11 940,00 грн.), №0000842342/1, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 163 028,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 7 192,00 грн.; №0000822342/1 щодо збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 258 177,00 грн., з якої основний платіж - 172 118,00 грн. та штрафна санкція - 86 059,00 грн., №0000832342/1, відповідно до якого збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 1 806,00 грн.; №0000332342 від 09 березня 2011 року про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 34 700,00 грн. (основний платіж - 23 133,00 грн., штрафна санкція - 11 567,00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, Підприємство звернулось до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

За змістом статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлював, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи.

При цьому, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Як вже вказувалось в цій постанові, під час розгляду даної справи судами перевірялась реальність здійснення позивачем господарських операцій з наступними контрагентами: ТОВ «Стройтранс ЛТД», ТОВ «Альта-Мир», ТОВ «Відродження», ТОВ «ЮВК-Центр», ТОВ «Укримидж-Восток», ТОВ «Хімагроконтинент груп ЛТД», ТОВ Монтажтехноспецсервіс», ТОВ «Юзпрогрестрейд», ТОВ «Денді Метал.

При цьому, дослідивши наявні в матеріалах справи податкові накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, прибуткові ордери, накладні на внутрішнє переміщення товарів, рахунки-фактури та договори купівлі-продажу, на підставі яких формувались та видавались первинні документи, суди дійшли переконання, що вони належним чином підтверджують реальний характер фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також подальше використання Підприємством придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження державної реєстрації контрагентів позивача та наявності у них свідоцтв як платників ПДВ.

З приводу ж посилань відповідача на те, що за результатами перевірки встановлено взаємовідносини позивача з контрагентами, у яких у судовому порядку було припинено державну реєстрацію, - ТОВ «Хімагроконтинент ЛТД», ТОВ «Відродження» та ТОВ «Денді метал», суди відмітили, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Хімагроконтинент ЛТД» станом на момент розгляду справи знаходилось у стані припинення, ТОВ «Відродження» припинено 04 квітня 2011 року (правовідносини з позивачем у 2007-2008 роках), а ТОВ «Денді метал» - 30 квітня 2010 року (правовідносини з позивачем у травні - жовтні 2009 року).

Крім цього, відповідно до акту перевірки висновки про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування, заявленої та отриманої з бюджету, податковий орган ґрунтував також на обставині порушення кримінальної справи №129-31061 по обвинуваченню ОСОБА_1 (генерального директора Підприємства) у здійсненні злочинів, передбачених статтею 15 частина 2, статтею 191 частина 4, статтею 212 частина 1, статтею 366 частина 2 КК України по факту замаху шляхом зловживання своїм службовим становищем на заволодіння грошовими коштами з державного бюджету у великому розмірі на загальну суму 14 384,00 грн., про що складено обвинувальний висновок.

Втім, суди з`ясували, що 31 грудня 2014 року слідчим СВ Артемівського МВ ГУМВС України в Донецькій області Гончаровим С.В. винесено постанову про закриття вищевказаного кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України внаслідок встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення (лист Артемівської місцевої прокуратури від 19 лютого 2016 року).

Відтак, з огляду на наведені вище законодавчі приписи та встановлені у справі обставини, суди прийшли до висновку про наявність, в даному випадку, правових підстав для задоволення позовних вимог.

Що ж до доводів касаційної скарги Інспекції, то вони не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, як і не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Бахмутської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.Я.Олендер І.А. Гончарова