Рішення

від 26.06.2022 по справі 438/93/22

БОРИСЛАВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 438/93/22

Провадження 2/438/202/2022

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 червня 2022 року м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області в складі:

головуючої судді Хемич О.Б.,

за участю секретаря судового засідання Валькович Г.К.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача адвоката Романів І.Б.

представника відповідача Бориславського ДНЗ №14 загального розвиваючого типу адвоката Вілінської Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бориславі цивільну справу у порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу, відділу освіти Бориславської міської ради Львівської області про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати наказ про відсторонення від роботи незаконним та стягнути середній заробіток за час відсторонення від роботи до Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу, відділу освіти Бориславської міської ради Львівської області.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 1985 року працює в Бориславському дошкільному навчальному закладі №14 загального розвиваючого типу на різних посадах, на даний час займає посаду каштелян. 28 грудня 2021 року відповідно до наказу ДНЗ її відсторонено від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення від COVID 19 до часу пред`явлення сертифікату про вакцинацію або медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID 19 без збереження заробітної плати. Вважає даний наказ незаконним та таким, що порушує її право на працю. Просила суд, визнати незаконним та скасувати наказ завідувача Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу від 28.12.2021 №105 про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, та допустити до роботи ОСОБА_1 на посаді каштелян Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу. Стягнути з відділу освіти Бориславської міської ради Львівської області середній заробіток за час відсторонення від роботи до винесення судом рішення.

22.02.2022 відповідачем 2 - відділом освіти Бориславської міської ради Львівської області, подано відзив на позов, у якому відповідач вказав, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, а тому не можуть бути задоволені.Відповідач вважає, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із відмовою проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID 19 відбувалось з дотриманням вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 № Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2 COVID 19 та Наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». У зв`язку з наведеним просив суду, відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

11.04.2022 відповідачем 1 - Бориславським дошкільним навчальним закладом №14 загального розвиваючого типу, подано відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . Відповідач вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, є безпідставним, та не обґрунтованим. Відповідачем зазначено, що позивач працює в Бориславському дошкільному навчальному закладі №14 загального розвиваючого типу, станом на листопад 2021 року позивач працювала на 0,5 ставки каштелян та 0,5 ставки машиніста із прання та ремонту білизни. 28.12.2021 було видано наказ №105 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 », відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 28.12.2021 на час відсутності щеплення від COVID 19 без збереження заробітної плати, до часу пред`явлення сертифікату про вакцинацію від COVID 19 або медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID 19, виданого закладом охорони здоров`я. Зазначений накази видано керуючись статтею 46 КЗпП України, частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, Переліком медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби. Такий наказ було належним чином доведено до відома позивачки, про що остання не заперечує.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав вказаних у позовній заяві та додатково вказує, що оскаржуваний нею наказ винесений в супереч нормам Конституції України та Законів України, зокрема Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а так як наказ вона вважає незаконним, то вона має право на компенсацію середнього заробітку за період її відсторонення від роботи з 28.12.2021.

В своїх запереченнях на відповідь на відзив відповідач 1, відповідь на відзив позивача вважає такою, що не може бути судом взята судом до уваги, оскільки викладені в ній пояснення не гуртуються на законі, та є результатом суб`єктивного трактування норм матеріального права. Вважає необґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи, а тому заперечує наявність підстав для задоволення вимоги про виплату середнього заробітку за час відсторонення позивача від роботи.

Ухвалою судді від 02.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалами суду від 28.02.2022, 23.03.2022, 11.05.2022, 25.05.2022, 15.06.2022 судові засідання у розгляді справи відкладалися з причин, наведених в ухвалах.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та пояснила, що її відсторонення від роботи є незаконним і виданий у зв`язку з цим наказ підлягає скасуванню. Просила позов задоволити.

Представник позивача адвокат Романів І.Б., в судовому засіданні позов підтримала та пояснила, що чинним законодавством не передбачено у переліку інфекційних хвороб від яких обов`язкового потрібно отримувати щеплення, коронавірусну хворобу COVID-19, а також не врегульовано порядок відсторонення від роботи осіб, які відмовились від проведення щеплення від вказаної хвороби. Крім того, вимога надати документ про щеплення або протипоказання проти такого щеплення є незаконною, оскільки це є інформація про здоров`я, яка не підлягає розголошенню. Відтак, наказ про відсторонення позивача від роботи є незаконним та підлягає скасуванню. Просила позов задоволити.

Представник відповідача 1 - Вілінська Г.М., в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що керівництво ДНЗ діяло в межах повноважень та закону та з метою запобігання поширенню небезпечної коронавірусної хвороби COVID-19, яка спричинила всесвітню пандемію. Пояснила, що відсторонення від роботи є вимушеним, але необхідним кроком з метою захисту інтересів суспільства, а зокрема життя і здоров`я дітей та інших працівників ДНЗ, а тому таке втручання в права є виправданим і необхідним. Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши та оцінивши всі здобуті й перевірені у судовому засіданні докази в їх сукупності, вислухавши учасників судового процесу суд вважає, що заявлений позов до задоволення не підлягає, виходячи з такого.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , заведеної 02.08.1982 на ім`я ОСОБА_1 позивач 06.02.1990 прийнята на 0,5 ставки машиніста по пранню білизни в Бориславський дошкільний навчальний заклад №14 загального розвиваючого типу. а.с.30.

Крім цього, із записів трудової книжки вбачається, що 31.12.2021 позивачка звільнена з посади машиніста із прання та ремонту білизни спецодягу (0,5 ставки), в зв`язку із скороченням штату, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, залишивши 0,75 ставки посадового окладу каштелян з 04.01.2022 (наказ №3 від 04.01.2011). а.с.32.

Відповідачем 2 відділом освіти Бориславської міської ради Львівської області листом від 09.12.2021 №01-18/772 (а.с. 19) направлено керівникам закладів освіти для дотримання та використання у роботі розпорядження від 06.12.2021 №12-нс керівника робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації Бориславської міської ради Львівської області від 06.12.2021 №12-нс «Про встановлення карантинних обмежень на території Бориславської територіальної громади відповідно до «жовтого» рівня епідемічної небезпеки» а.с.17.

З посиланням на наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2135, постанову КМУ №1236 від 09.12.2020 із змінами та доповненнями та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», доводиться інформація про доведення до відома закладів освіти про встановлення переліку працівників, яким необхідно провести щеплення проти COVID-19 та відсторонення від роботи працівників, які відмовляються від проведення таких щеплень.

03.11.2021 року в.о. завідувача Бориславський дошкільний навчальний заклад №14 загального розвиваючого типу Н. Ієговською було складено повідомлення №25 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти» адресоване ОСОБА_1 , в якому останню повідомлялося, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників закладів освіти. На підставі наказу МОЗ України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профiлактичним щепленням» вiд 04.10.2021 року №2153, пунктом 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України вiд 09.12.2020 року №1236, просили до 15.11.2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профiлактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 року № 595. Попереджено про те, що якщо до цієї дати вона не надасть один із зазначених документів, 15.11.2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року №1645-ІІІ. Проінформовано також про те, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже цей період роботодавець не сплачуватиме за неї страховий внесок та соціальне страхування. Період відсторонення без збереження заробітної плати не увійде і до стажу, що дає право на щорічну відпустку (ст. 82 КЗпП, ст. 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР), (а.с. 14).

03.12.2021 року в.о. завідувача Бориславський дошкільний навчальний заклад №14 загального розвиваючого типу Н. Ієговською було складено повторне повідомлення №29 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти» адресоване ОСОБА_1 , аналогічне за змістом повідомлення від 03.11.2021, з попередження про те, що якщо позивач не надасть до 07.12.2021 документ, який підтверджуватиме наявність профiлактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпПта ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року №1645-ІІІ. Проінформовано також про те, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже цей період роботодавець не сплачуватиме за неї страховий внесок та соціальне страхування. Період відсторонення без збереження заробітної плати не увійде і до стажу, що дає право на щорічну відпустку (ст. 82 КЗпП, ст. 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР), додатково зазначено, що ПЛР тест, експрес тест результату імунохрологічного дослідження (CITO TEST) COVID-19 не передбачено, як допуск до роботи, згідно пункту 41-6 постанови КМУ від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2» (а.с. 13).

06.12.2021 комісією Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу в складі: в.о завідувача ДНЗ №14 Н.Ієговської, інспектора з кадрів відділу освіти О. Кекіс, провідного спеціаліста відділу освти Н. Мілів складено акт № 4 (а.с. 12) про те, що 03.12.2021 року ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись і підписати повідомлення № 53 від 03.12.2021 року «Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19». ОСОБА_3 відмовилася від підписання повідомлення.

28.12.2021 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096, відповідно до статті 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153, завідувач Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу Л. Магац винесено наказ № 105 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » (а.с. 10), яким ОСОБА_1 , каштелян/машиніста із прання та ремонту білизни, спецодягу ДНЗ №14, відсторонено від роботи з 28.12.2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати до часу пред`явлення сертифікату про вакцинацію від COVID-19 або медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

28.12.2021 комісією Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу в складі: завідувача ДНЗ №14 Л. Магац, головного спеціаліста відділу освіти Л. Коваленка, вихователя методиста ДНЗ №14 Н.Ієговською, складено акт № 5 (а.с. 11) про те, що 28.12.2021 ОСОБА_3 було запропоновано ознайомитись і підписати наказ № 105 від 28.12.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». ОСОБА_1 відмовилася від підписання наказу.

Щодо твердження позивача в позовній заяві, про те, що вона 15 листопада 2021 року приступивши до роботи надала результати імунохрологічного дослідження (CITO TEST) COVID-19, а такі результати тесту позивач надавала щоразу як виходила на роботу. Кожних 3 дні, тобто через 72 години. Суд зазаначає, що ПЛР тест, експрес тест результату імунохрологічного дослідження (CITO TEST) COVID-19 не передбачено, як допуск до роботи, згідно пункту 41-6 постанови КМУ від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2»

Стосовно претензій позивачки щодо ознайомлення її з повідомленням від 03.11.2021 року № 25 «Про обов`язкове профілактичне щеплення» відбулось під час її щорічної відпустки, а саме 04.11.2021, суд зауважує, що чинним законодавством про працю не встановлено строки, терміни та порядок ознайомлення працівників з такими повідомленнями, тому таке ознайомлення позивачки під час її перебування у відпустці не порушує жодних її прав.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік). Відповідно до цього Переліку (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ України від 11.10.2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ України № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_1 має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови КМ № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: -контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням; - відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; - взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідач видавши оспорюваний наказ застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством, та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції).

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Працівники мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (ст. 2 КЗпП України).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

В законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

У рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (заява № 24429/03) ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Для визначення законності таких втручань ЄСПЛ вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону, ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 року рішенні (п. 266) у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), наголосив таке: «Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, при чому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).» ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень. В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Розглядаючи питання, чи є мета, за для якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8». А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285): «… Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

Щодо доводів позивача про сумнівність ефективності вакцини, то ЄСПЛ посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров`я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві. Зважаючи на те, що частота ускладнень є досить незначною, однак безсумнівно, їх виникнення є досить загрозливим для здоров`я людини, органи Конвенції підкреслили важливість прийняття необхідних запобіжних заходів перед вакцинацією… Очевидно, це стосується перевірки в кожному окремому випадку можливих протипоказань. Це також відноситься до моніторингу безпеки застосовуваних вакцин. У кожному з цих аспектів Суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів».

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке (п. 306): «Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, суд вважає, що завідувачем дошкільного навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

Доводи позивача та її представника про те, що щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи в разі відмови від участі в такому не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153 затверджено Перелік, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів загальної середньої освіти незалежно від типу та форми власності.

З вищенаведених підстав також є неспроможними доводи позивача та її представника про те, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень не ґрунтується на законі, а на незаконному підзаконному акті.

Наслідком рішення позивача ОСОБА_1 за відсутності абсолютних протипоказань відмовитися від вакцинації, метою якої є захист від хвороби, яка може становити серйозну загрозу для здоров`я населення, було саме відсторонення її від роботи, при наявності можливості уникнення такого за умови відповідних протипоказань щодо вакцинації, за для забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване ст. 3, 27 та 49 Конституції України, гарантування безпеки як власне позивача, так і іншим співробітникам, учням навчального закладу та є необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на вищенаведене, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що суспільні інтереси ніяк не страждають від її відмови від щеплення проти COVID-19, а інформація про стан її здоров`я щодо абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень є медичною таємницею, не заслуговують на увагу.

За встановлених судом обставин, позовна вимога ОСОБА_1 в частині визнання незаконним та скасування наказу завідувача Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу від 28.12.2021 №105 «Про відсторонення ОСОБА_1 від роботи» та допустити до роботи ОСОБА_1 на посаді каштелян Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу задоволенню не підлягає.

В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення.

Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Судом встановлено, що відсторонення позивача здійснено відповідно до вимог ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України. Тому посилання позивача та її представника на те, що відсторонення працівників відбувається тільки у порядку встановленому законом, а не підзаконним актом, не відповідають дійсності та є безпідставними. З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх працівників закладу, з урахуванням вимогст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»таст. 46 КЗпП Україниправомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, а тому вимоги позову є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, та є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків та на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, то суд приходить до переконання, що позовна вимога в частині допущення позивача ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків на посаді каштелян Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу не підлягає задоволенню.

Окрім того, оскільки позовна вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 28.12.2021 №105 «Про відсторонення ОСОБА_1 від роботи» задоволенню не підлягає, то не підлягає до задоволення позовна вимога про зобов`язання відділ освіти Бориславської міської ради Львівської області оплатити позивачу середній заробіток за час відсторонення від роботи до винесення судом рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до п.2 ч.2 ст.141ЦПК Українисудові витрати слід покласти на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263-265, 268, 273, 274-279, 354-355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Бориславського дошкільного навчального закладу №14 загального розвиваючого типу, відділу освіти Бориславської міської ради Львівської області про визнання наказу про відсторонення від роботи незаконним та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_2 );

відповідач 1: Бориславський дошкільний навчальний заклад №14 загального розвиваючого типу (місце знаходження: вул. Трускавецька, буд. 61, м. Борислав, Львівська обл. код ЄДРПОУ 22422078);

відповідач 2: відділ освіти Бориславської міської ради Львівської області (місце знаходження: вул. Шевченка, буд. 42, м. Борислав, Львівська обл. код ЄДРПОУ 02144714).

Повний текст рішення виготовлено 04.07.2022.

Суддя О.Б. Хемич