Постанова

від 28.06.2022 по справі 914/3423/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2022 р. Справа №914/3423/21

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді МАТУЩАКА О.І.

суддів: МАРКА Р.І.

СКРИПЧУК О.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргуФермерського господарства Помірки, с. Воля-Задеревецька Стрийського району Львівської

області

на рішення Господарського суду Львівської області від

24.01.2022, повне рішення 31.01.2022 (суддя З.П. Гоменюк)

у справі № 914/3423/21

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю

Грейсагро, м. Кропивницький

до відповідача Фермерського господарства Помірки, с. Воля-

Задеревецька Стрийського району, Львівської області

про стягнення 46 472, 16 грн

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

ТОВ «Грейсагро» звернулось із позовом до Господарського суду Львівської області до ФГ «Помірки» про стягнення 46 472,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов укладеного між ТОВ «Грейсагро» та ФГ «Помірки» договору поставки № ЗУП-10/20 позивач здійснив поставку товару на загальну суму 61055,16 грн. Попередньо до договору сторони підписали специфікації, у яких погодили асортимент, ціну та строки проведення оплати відповідачем за отриманий товар. Відповідач, всупереч умовам договору, оплатив вартість поставленої продукції лише частково, внаслідок чого утворилася заборгованість перед ТОВ «Грейсагро» у розмірі 21500,00 грн. З огляду на передбачені положеннями договору умови, позивач на суму простроченого боргу нарахував до стягнення 14964,00 грн 36% річних, 5708,16 грн пені та 4300,00 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.01.2022 у справі №914/3423/21 позов задоволено. Стягнуто з ФГ «Помірки» на користь ТОВ «Грейсагро» 21500,00 грн основного боргу, 4300,00 грн штрафу, 5708,16 грн пені, 14964,00 грн 36% річних, та 2270,00 грн судового збору.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає наступні обставини:

- в оскаржуваному рішенні судом не зазначено номери, дати і суми замовлень відповідача, на підставі яких мали здійснюватись поставки товару позивачем відповідно до умов укладеного договору;

- відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те саме правопорушення порушення строків виконання зобов`язань свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у ст.61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення;

- судом не досліджено факт порушення строків поставок товару здійснених позивачем, оскільки згідно із підписаними специфікаціями №1 від 08.04.2020 та №2 від 03.07.2020 поставки товару мали бути здійснені до 24.04.2020 та до 03.07.2020 відповідно, натомість поставки були здійснені позивачем 24.04.2020 та 03.07.2020, тобто з порушенням строку;

- надані позивачем видаткові накладні №1141 від 24.04.2020 та №2541 від 03.07.2020 не відповідають вимогам щодо оформлення первинних документів, оскільки не містять повних даних щодо посади особи, яка підписала ці видаткові накладні від ТОВ «Грейсагро», а тому не можуть бути беззаперечними доказами поставки товару;

- позивачем не доведено належними і допустими доказами факту поставки товару відповідачу 24.04.2020 та 03.07.2020.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Покликаючись на умови укладеного договору поставки зазначає, що товар за умовами договору поставляється окремими партіями на підставі погоджених сторонами специфікацій, а тому покликання апелянта на відсутність замовлень останнього на здійснення поставок вважає безпідставним. Позивач вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором штрафу та пені є можливим та не суперечить ст.61 Конституції України. Заперечуючи доводи скаржника щодо правильності нарахування позивачем пені, штрафу та 36 % річних зазначає, що такі є необгрунтованими і не підтвердженими відповідними розрахунками, натомість наводить детальний розрахунок пені, штрафу та 36 % річних. На спростування доводів апелянта про порушення позивачем строків поставки, покликається на підписані сторонами видаткові накладні №1141 від 24.04.2020, №2541 від 03.07.2020 та вважає безпідставними і необгрунтованими доводи апелянта про недоведеність позивачем належними і допустимими доказами факту поставки товару. Поряд з цим, зазначає, що відповідачем була здійснена часткова оплата отриманого товару, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Інших клопотання та заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами не заявлено.

Відповідно до ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що предметом розгляду даної справи є стягнення 46 472,16 грн, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2022 справу №914/3423 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Водночас апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Фактичні обставини справи та оцінка суду.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 12.02.2020 між ТОВ «Грейсагро» та ФГ «Помірки» укладений договір поставки № ЗУП-10/20, за умовами п. 2.1. якого, за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу. Асортимент, кількість та ціна якої визначаються специфікаціями та/або накладними та/або рахунками-фактури, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.1.2. договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, загальна вартість товару, термін та умови оплати, а також інші умови будуть визначені в специфікаціях - додатках до договору, які є невід`ємними частинами Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору, ціна Товару, що поставляється за цим договором, вказується у специфікаціях в національній валюті України.

Згідно п.2.3. договору загальна сума договору визначається сукупністю специфікацій та/або накладних та/або рахунків-фактур, що зазначені в п. 2. 1. договору, та які є невід`ємною частиною даного договору. У випадку розбіжностей даних у специфікаціях щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід`ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).

Відповідно до п.2.4 договору всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору є його невід`ємною частиною, незалежно від того чи є в них посилання на даний договір.

Відповідно до п. 3.2. цього ж договору, оплата товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, якщо інші умови не зазначені в специфікації(ях) та/або інших додаткових угодах до даного договору. Також оплата може здійснюватися шляхом передачі постачальнику простих векселів з урахуванням умов, зазначених в пункті 3.5. даного договору.

Пунктом 3.7. договору сторони передбачили, що покупець при перерахуванні коштів за товар в платіжному дорученні (в графі «Призначення платежу») повинен зазначити, згідно з яким договором та якої специфікації перераховано даний платіж. В разі не зазначення цих даних, або в разі неправильно вказаного призначення платежу, та/або в разі несвоєчасної оплати Товару, постачальник має право на свій розсуд віднести отримані грошові суми на погашення в першу чергу штрафних санкцій, пені, відсотків, після цього - суми основного боргу.

Відповідно до п.4.1. договору товар за умовами цього договору поставляється окремими партіями на підставі погоджених сторонами Специфікацій. Специфікація вважається погодженою сторонами з моменту направлення постачальником покупцю рахунку на оплату товару.

Відповідно до п.п. 4.10., 4.11. договору, підписання сторонами видаткових накладних в період дії даного договору засвідчує факт передачі разом з товаром необхідної документації, що його стосується, у тому числі сертифікату якості , інструкції щодо використання та застосування даного Товару.

Перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним підписанням видаткової накладної. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово про це заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятий покупцем по кількості та якості.

08.04.2020 сторонами підписана специфікація № 1 до договору поставки № ЗУП-10/20 від 12.02.2020, за умовами якої постачальник зобов`язується у строк до 24.04.2020 поставити товар «насіння сої Султана СН-1», у кількості 3т на загальну суму 51000,00 грн. Покупець оплачує Постачальнику 20% вартості Товару, що складає 10200,00 грн, шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок постачальника у строк до 10.04.2020. Грошові кошти в розмірі 80% вартості Товару, що складає 40800,00 грн, перераховуються покупцем до 31.10.2020.

Позивачем, на виконання умов договору, виставлено відповідачеві рахунок на оплату №141 від 08.04.2020 на загальну суму 51000,00 грн.

Платіжним дорученням № 59 від 08.04.2020 на суму 8500,00 грн підтверджується часткова оплата погодженої сторонами у специфікації № 1 суми у розмірі 10200,00 грн, що складає 20% від загальної суми 51000,00 грн. У призначенні платежу вказано: «Оплата за насіння сої Султана СН-1 згідно рахунку № 141 від 08.04.2020 в т.ч. ПДВ 1416,67 грн».

Відповідно до видаткової накладної № 1141 від 24.04.2020 позивач здійснив поставку товару, передбачену умовами специфікації № 1 від 08.04.2020.

03.07.2020 сторонами підписана специфікація № 2 до договору поставки № ЗУП-10/20 від 12.02.2020, за умовами якої постачальник зобов`язується у строк до 03.07.2020 поставити товар «Ореол Максі», у кількості 30 л на загальну суму 10055,16 грн. Покупець оплачує постачальнику 100% вартості товару шляхом їх перерахування на розрахунковий рахунок постачальника у строк до 03.07.2020.

Позивачем, на виконання умов договору, виставлено відповідачеві рахунок на оплату № 2296 від 03.07.2020 на загальну суму 10055,16 грн.

Відповідно до видаткової накладної № 2541 від 03.07.2020 позивач здійснив поставку товару, передбачену умовами специфікації № 2 від 03.07.2020.

Платіжним дорученням № 138 від 23.10.2020 на суму 10055,16 грн підтверджується оплата погодженої сторонами у специфікації № 2 суми у розмірі 10055,16 грн. У призначенні платежу вказано: «Оплата за матеріали Open Максі згідно рахунку на оплату № 2296 від 03.07.2020 в т.ч. ПДВ 1675,86 грн».

До матеріалів позову долучений підписаний та скріплений печатками підприємств акт звірки взаєморозрахунків станом на 05.11.2020, з якого вбачається факт визнання відповідачем наявної заборгованості за договором поставки у розмірі 42500,00 грн.

Платіжними дорученнями № 14 від 16.06.2021 на суму 5000,00 грн та № 24 від 12.08.2021 на суму 16000,00 грн підтверджується здійснення відповідачем часткових розрахунків за поставлений товар згідно зі специфікацією № 1 від 08.04.2020.

Отже, документальними матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем поставки товару відповідачу на підставі укладеного договору та відповідно до погоджених сторонами специфікацій, а також часткова оплата отриманого відповідачем товару, внаслідок чого утворилась заборгованість за отриманий товар в розмірі 21500 грн. Наведені обставини вірно встановлені місцевим господарським судом та не спростовано скаржником в суді апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Пунктом 1 ч.1 ст. 664 ЦК України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Перевіряючи доводи апелянта про недоведеність позивачем позивачем факту поставки відповідачу товару та разом з тим, здійснення таких поставок з порушенням погодженого сторонами строку колегія суддів вважає такі необгрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Факт здійснення позивачем поставок товару відповідачем підтверджується відповідно до видаткових накладних від 24.04.2020 № 1141 на суму 51000,00 грн, та від 03.07.2020 № 2541 на суму 10055,16 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Крім того, в матеріалах справи міститься підписаний сторонами та скріплений печатками акт звірки взаєморозрахунків станом на 05.11.2020 відповідно до якого у відповідача була наявна заборгованість по оплаті за поставлений позивачем товар у розмірі 42500,00 грн.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжних доручень, копії яких містяться в матеріалах справи, відповідачем здійснювалась часткова оплата отриманого товару.

При цьому, судова колегія зазначає, що строки поставок були погоджені сторонами у підписаних специфікаціях та відповідно до яких позивачем і було здійснено поставки товару відповідачу у відповідності до встановлених строків.

Доводи апелянта про те, що надані позивачем видаткові накладні на підтвердження здійснених поставок відповідачу не відповідають вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, не розцінюються колегією суддів як такі, що мають значення для даної справи. Оскільки, відповідачем не заперечується факт отримання товару від позивача на підставі укладеного договору, відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару, сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків, який підтверджує обставини, покладені в основу заявлених позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Відповідно до п. 5.1.1. договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення, а також, додатково сплачує штраф у розмірі 20% (двадцять) процентів від суми несплаченого боргу.

Враховуючи викладене, місцевим господарським судом вірно встановлено, що внаслідок прострочення відповідачем оплати за отриманий товар позивач застосував штрафні санкції та нарахував боржнику 14964,00 грн 36% річних, 5708,16 грн пені та 4300,00 грн штрафу.

Щодо покликання скаржника на порушення ст. 61 Конституції України шляхом покладення на нього подвійної відповідальності у вигляді одночасного стягнення пені та штрафу, колегія суддів такі безпідставними та необґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Відтак, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна право позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.

Доводи апелянта про невірний розрахунок позивачем 36 % річних, пені та штрафу у вказаному розмірі, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такий розрахунок вказаних штрафних санкцій позивача підтверджується документально, перевірений судом та визнаний вірним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог, оскільки, такі підтверджуються документальними доказами, відповідають дійсним обставинам справи та скаржником в суді апеляційної інстанції не спростовано.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, заява №4909/04 від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 24.01.2022 у справі №914/3423/21 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає.

Судові витрати.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється в силу ч. 14 ст. 129 ГПК України. Відтак, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фермерського господарства Помірки залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 24.01.2022 у справі №914/3423/21 без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК

Судді Р.І. МАРКО

О.С. СКРИПЧУК