Рішення

від 27.06.2022 по справі 925/18/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2022 року Справа №925/18/22

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Пріхно Л.А.,

за участі представників сторін:

від позивача Смаглій В.М. - адвокат,

від відповідача Мовчанюк М.М. представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Млин,

м. Шпола, Черкаської області

до товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт,

м. Шпола, Черкаської області

про стягнення 137 424 грн. 00 коп.,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю Шпола-Млин до товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт про стягнення з відповідача 137 424 грн. 00 коп. боргу за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27 січня 2022 року справу №925/18/22 вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Розгляд справи по суті призначено на 12 год. 30 хв. 01 березня 2022 року.

Судове засідання призначене на 12 год. 30 хв. 01 березня 2022 року не відбулося, у зв`язку з оголошенням на території Черкаської області в цей час повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 02 березня 2022 року відкладено вирішення питання про призначення судового засідання з розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 18 квітня 2022 року розгляд справи по суті призначено на 12 год. 00 хв. 16 травня 2022 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 16 травня 2022 року суд відклав розгляд справи по суті на 11 год. 00 хв. 07 червня 2022 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 07 червня 2022 року, суд відклав розгляд справи по суті на 10 год. 30 хв. 28 червня 2022 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві та зазначав, що подані позивачем видаткові накладні є неналежними та недопустимими доказами, оскільки у графі отримав відсутній підпис уповноваженої особи відповідача.

Факт отримання товару від позивача відповідач заперечує.

Також відповідач стверджує, що товарно-транспортні накладні не містять обов`язкових реквізитів, передбачених Правилами перевезень вантажів, в документах не зазначена посада, прізвище та підпис відповідальної особи відповідача, який нібито прийняв товар від позивача.

В ТТН вказана інформація про нібито перевезення товарів з адреси позивача: 20602, Черкаська область, м. Шпола, вул. Івана Піддубного, буд. 10 на ту ж саму адресу відповідача: 20602, Черкаська область, м. Шпола, вул. Івана Піддубного, 10.

Зазначене не відповідає дійсності, оскільки за вказаною адресою фактично розміщений тільки єдиний майновий комплекс Шполянський хлібокомбінат, який належить на праві власності товариству з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 7590971257). Зазначене також доводиться витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За цією адресою відсутні будь-які інші об`єкти нерухомого майна, які б належали будь-яким третім особам, в т.ч. і позивачу.

В наданій суду копії акту звірки не зазначені посади, прізвища осіб, які підписали документ, також не зрозуміло чий підпис зроблений в графі покупець від імені відповідача.

В зв`язку з чим відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами викладеними відповідачем у відзиві та, зокрема, зазначав, що видаткові накладні підписано бухгалтером товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт, яка вела облік ТМЦ на товаристві з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт.

Поставку борошна пшениці позивач здійснював на підставі договору поставки, який зі сторони товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт було укладено у жовтні 2020 року попереднім власником та директором Пономарьовим П.О.

Товарно-транспортні накладні оформлялися безпосередньо відповідачем, а тому саме відповідач був зобов`язаний правильно заповнити всі графи ТТН.

Підписи у графі відповідальної особи на прийняття товару у цих ТТН зі сторони товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт були вчинені однією і тією самою відповідальною особою, яка отримувала цей товар від товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт по видатковим накладним.

Об`єм товару, який було перевезено, відповідно до цих ТТН відповідає об`єму відповідного товару, зазначеного у видаткових накладних №3 від 20 жовтня 2020 року та №4 від 02 листопада 2020 року.

По вказаним господарським операціям позивачем було подано на реєстрацію податкові накладні, та сплачено суми визначеного податкового зобов`язання.

Таким чином, позивач вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач не погоджується з доводами викладеними позивачем у відповіді на відзив та вказує, що позивач не надав суду доказів того, що видаткові накладні підписані від імені відповідача уповноваженою особою.

Також відповідач зазначає, що у своїй заяві водій ОСОБА_1 заперечує факт перевезення товару.

З посиланням на постанову Верховного Суду від 28 серпня 2020 року у справі № 922/2081/19 відповідач вказує, що фактом підтвердження господарської операції є первинні документи, а не податкові декларації, які підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції підприємства, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції.

В судовому засіданні, яке відбулося 28 червня 2022 року згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/18/22.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідачем не було оплачено вартість товару поставленого йому згідно видаткових накладних №3 від 20 жовтня 2020 року та №4 від 02 листопада 2020 року.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина друга цієї статті).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 ГК України).

За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази.

Недопустимими є свідчення свідків.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, як це передбачено ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Разом з відповіддю на відзив позивач надав суду копію договору поставки №20/10/20 від 20 жовтня 2020 року укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Шпола-Млин (постачальник) до товариством з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт (покупець).

Згідно умов даного договору постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю, а покупець прийняти і оплатити борошно пшеничне у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором (п. 1.1. договору).

Асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору (п. 2.1. договору).

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В матеріалах справи містяться копії видаткових накладних №3 від 20 жовтня 2020 року на поставку борошна на суму 32 424 грн. 00 коп. та №4 від 02 листопада 2020 року на поставку борошна на суму 105 000 грн. 00 коп.

Позивачем також надано суду копії товарно-транспортних накладних №Р4-1, №Р4-2, №Р4-3, №Р4-4 від 02 листопада 2020 року та копію акту звірки.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

Фактичне здійснення господарської операції, у випадку заперечення однією із сторін факту здійснення такої господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і наявністю у продавця у власності товару, вибуття із власності такого товару, оприбуткування товару іншою стороною та іншими непрямими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суд у складі колеги суддів Касаційного господарського суду від 19 лютого 2019 року у справі № 911/5309/14.

Згідно ч. 2 ст. 9 вищевказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частини першої, другої статті 7 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч.ч. 1-5 ст. 91 ГПК України).

При зверненні до суду позивач на підтвердження обставин поставки товару посилався саме на письмові докази.

Оскільки відповідач заперечував факт отримання товару та підписання первинних бухгалтерських документів ухвалою суду від 27 січня 2022 року було зобов`язано позивача надати суду до початку розгляду справи по суті оригінали письмових доказів, а саме: видаткових накладних, ТТН та акту звірки розрахунків, копії яких було додано до позовної заяви.

В судовому засіданні 28 червня 2022 року позивач надав суду для огляду лише оригінали видаткових накладних №3 від 20 жовтня 2020 року та №4 від 02 листопада 2020 року, які були досліджені судом.

При цьому судом встановлено, що наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних відповідають оригіналам цих письмових доказів.

Інших оригіналів письмових доказів суду надано не було.

Наявний в матеріалах справи СD диск (а.с. 138) є пристроєм на якому зберігається документи, а саме:

товарно-транспортна накладна №Р4-1 від 02 листопада 2020 року та відомості про вантаж;

товарно-транспортна накладна №Р4-2 від 02 листопада 2020 року та відомості про вантаж;

товарно-транспортна накладна №Р4-3 від 02 листопада 2020 року та відомості про вантаж;

товарно-транспортна накладна №Р4-4 від 02 листопада 2020 року та відомості про вантаж на;

договір поставки №20/10/20 від 20 жовтня 2020 року;

акт звіряння взаємних розрахунків за період листопад 2020 року грудень 2020 року;

платіжне доручення №366 від 17 грудня 2020 року.

Проте, матеріали справи не містять доказів підписання сторонами електронних документів, що розміщені на СD диску електронним підписом (підписами) автора (авторів).

Отже, документи, що розміщені на СD диску не є електронними доказами, а тому судом до уваги не приймаються.

Суд також відхиляє з наведених вище підстав доводи позивача стосовно того, що на СD диску, знаходяться оригінали наданих суду копій письмових доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, суд не бере до уваги додані до позову в якості письмових доказів ТТН та акт звірки розрахунків і не оцінює їх.

Крім того, як вбачається із пояснень сторін, ні у позивача, ні у відповідача немає в наявності оригіналу письмового доказу договору поставки №20/10/20 від 20 жовтня 2020 року.

Сторони мають право подавати до суду завірені копії лише тих документів, оригінали яких знаходяться у них.

Отже, суд також не бере до уваги копію договору поставки №20/10/20 від 20 жовтня 2020 року.

Слід також вказати, що при зверненні до суду позивач не вказував у своїй позовній заяві, що поставка товару відбувалася на виконання умов договору №20/10/20 від 20 жовтня 2020 року.

Доказів того, що даний договір було укладено між сторонами в електронному вигляді з відповідними електронними підписами уповноважених представників сторін матеріали справи також не містять.

Видаткові накладні оформлено не належним чином, оскільки в них не вказано посади відповідальних осіб, а також дані, що дають змогу їх ідентифікувати, зокрема, прізвища осіб, що їх підписали.

У відповіді на відзив позивач вказує, що зі сторони покупця видаткові накладні підписано бухгалтером товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт Матікою А.О., яка вела облік ТМЦ на підприємстві.

Позивач, в якості доказів надав суду заяву свідка ОСОБА_2 (а.с. 131).

В цій заяві громадянка ОСОБА_2 вказує, що саме вона підписала видаткові накладні №3 від 20 жовтня 2020 року та №4 відвід 02 листопада 2020 року зі сторони товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт, як уповноважена особа, та вказане борошно було повністю оприбутковане на складі товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт по бухгалтерському обліку.

Проте, судом враховано, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ст.237, 238 ЦК України).

Відповідно до ст. 244 ГПК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, представник від імені юридичної особи має право вчиняти не будь-які дії, а лише ті, що обумовлені змістом виданої на його ім`я довіреністю. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Для постачальника довіреність є підставою для відпуску цінностей одержувачу. Без довіреності не може бути створений (виписаний, підписаний) інший первинний документ - товарно-транспортна накладна на відпуск цінностей, який є дозволом на здійснення господарської операції з відпуску цінностей та підставою для її бухгалтерського обліку.

Позивач не надав суду наказу про прийняття на роботу громадянки ОСОБА_2 , її посадової інструкції, довіреності на представництво юридичної особи тощо.

Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують наступне схвалення відповідачем дій громадянки ОСОБА_2 щодо підписання від імені юридичної особи первинних бухгалтерських документів.

Тобто, доказів того, що видаткові накладні підписано зі сторони покупця уповноваженою особою матеріали справи не містять.

Судом було також враховано в якості доказів заяву свідка ОСОБА_1 (а.с. 146).

В даній заяві ОСОБА_1 , водій товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт повідомляє, що 20 жовтня 2020 року та 02 листопада 2020 року він не перевозив борошна автомобілем від товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Млин на адресу Шполянського хлібокомбінату (товариство з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт), що розташований за адресою: Черкаська область, м. Шпола, вул. Івана Піддубного, буд. 10.

Також свідок повідомив, що за адресою: АДРЕСА_1 (до перейменування вулиця Артема) офісу, складу чи виробничих приміщень товариства з обмеженою відповідальністю Шпола-Млин немає.

За адресою: Черкаська область, м. Шпола, вул. Івана Піддубного, буд. 10 (до перейменування вулиця Артема) знаходиться виключно огороджена територія Шполянського хлібокомбінату, який належить товариству з обмеженою відповідальністю Шпола-Продукт, тому перевозити борошно з однієї адреси на ту ж саму адресу неможливо фізично.

Водночас судом враховано, що частинами третьою, восьмою статті 19 ГК України передбачено, що обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

В постанові ОП КГС ВС від 03 червня 2022 року у справі №922/2115/19 (№ ЄДРСР 104603062) наведено наступну правову позицію: оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Судом враховано, що за вказаними господарськими операціями позивачем було подано на реєстрацію податкові накладні (а.с. 134-135) та сплачено 17 грудня 2020 року 23 000 грн. податку на додану вартість за листопад 2020 року.

Водночас, як вбачається з квитанції про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН, реєстрацію податкової накладної з господарської операції на суму 105 000 грн. (видаткова накладна №4 від 02 листопада) зупинено 17 грудня 2020 року.

Факту реєстрації відповідачем податкової накладної на придбання товарів від постачальника та формування як покупцем податкового кредиту за фактом поставки товару на підставі видаткової накладної №3 від 20 жовтня 2020 року матеріали справи не містять.

Тобто, матеріали справи не містять доказів відображення в бухгалтерському та податковому обліку відповідача господарських операцій зазначених у видаткових накладних №3 від 20 жовтня 2020 року та №4 від 02 листопада 2020.

Отже, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів поставки відповідачу товару за видатковими накладними №3 від 20 жовтня 2020 року та №4 від 02 листопада 2020, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Підстав для прийняття окремої ухвали по даній справі суд не вбачає, а тому заява відповідача (а.с. 27) задоволенню не підлягає.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 05 липня 2022 року.

Суддя А.В.Васянович