Постанова

від 29.06.2022 по справі 927/774/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 927/774/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Кібенко О. Р., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

у складі судді Белова С. В.

від 20 січня 2021 року

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Зубець Л. П., Алданової С. О., Мартюк А. І.

від 25 травня 2021 року

у справі за позовом Заступника прокурора Чернігівської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби

до: 1) Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Здорова родина" Ріпкинської районної ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Добрянська селищна рада; 2) Ріпкинська районна державна адміністрація

про визнання недійсним рішення тендерного комітету та укладеного на його підставі договору

за участю представників:

від позивача: не з`явилися

від відповідача-1: не з`явилися

від відповідача-2: Циганок Д. С.

від третьої особи-1: не з`явилися

від третьої особи-2: не з`явилися

від прокуратури: Косенко Д. В.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2020 року заступник прокурора Чернігівської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Здорова родина" Ріпкинської районної ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд", в якому просив:

- визнати недійсними рішення тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Здорова родина" Ріпкинської районної ради про визначення Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігів Буд» переможцем торгів із закупівлі робіт «Капітальний ремонт Добрянської амбулаторії загальної практики сімейної медицини по вул. Б. Хмельницького, 60а в смт. Добрянка Ріпкинського району», оформлене протоколом № 23/04.01 від 17 червня 2020 року;

- визнати недійсним договір № 124 від 06 липня 2020 року щодо закупівлі робіт «Капітальний ремонт Добрянської амбулаторії загальної практики сімейної медицини по вул. Б. Хмельницького, 60а в смт. Добрянка Ріпкинського району» на суму 2 649 412,00 грн, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги "Здорова родина" Ріпкинської районної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд".

Позовні вимоги мотивовані тим, що переможець відкритих торгів був визначений з порушенням законодавства про публічні закупівлі, тендерна пропозиція переможця не була найбільш економічно вигідною, не відповідала кваліфікаційним критеріям, установленим статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, що була чинна станом на дату опублікування оголошення про проведення спірних відкритих торгів), та умовам тендерної документації замовника, мала бути відхилена замовником на підставі пункту 4 частини першої статті 30 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній до 19 квітня 2020 року, станом на дату початку проведення спірної процедури закупівлі), а процедура відкритих торгів мала бути відмінена відповідно до частини першої статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі». Невчиненням замовником цих дій призвело у подальшому до незаконного укладення з переможцем торгів договору, який, крім того суперечить вимогам чинного законодавства.

В обґрунтування наявності порушених інтересів держави прокурор послався на те, що порушення законодавства, допущені при проведенні спірної закупівлі, визначенні її переможця та укладення за їх результатами договору не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення економічних інтересів держави, що свідчить про наявність як державного, так і суспільного інтересу. За твердженням прокурора саме Північний офіс Державної аудиторської служби є особою, до повноважень якої належить вжиття заходів контролю за додержанням вимог чинного законодавства при проведення замовниками публічних закупівель та звернення до суду в інтересах держави з позовами у разі невиконання замовниками вимог про усунення виявлених порушень. Однак Управління Північного офісу Державної аудиторської служби у Чернігівській області заперечує наявність у нього повноважень на звернення до суду з відповідним позовом, що обумовлює необхідність захисту суспільних інтересів та інтересів держави саме прокурором.

Господарський суд Чернігівської області ухвалою від 31 серпня 2020 року прийняв зазначену позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 927/774/20.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

18 квітня 2020 року Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Здорова родина» Ріпкинської районної ради (замовник) розмістило на веб-порталі публічних закупівель "Prozorro" оголошення за № UА-2020-04-18-000363-b про намір здійснити закупівлю з капітального ремонту "Добрянська амбулаторія загальної практики сімейної медицини по вул. Б. Хмельницького, 60а, в смт. Добрянка, Ріпкинського району" очікуваною вартістю 2 799 000,00 грн, за кошти субвенції з державного бюджету на здійснення заходів, спрямованих на розвиток системи охорони здоров`я у сільській місцевості. Кінцевий строк подання тендерної пропозиції - 12 травня 2020 року, дата та час проведення електронного аукціону - 13 травня 2020 року о 12: 46, дата та час розкриття тендерних пропозицій - 13 травня 2020 року о 13: 32, після завершення електронного аукціону.

Відповідно до реєстру пропозицій тендерні пропозиції на участь у зазначених відкритих торгах подали шість учасників:

- Приватне підприємство "Агробудкомфорт" з остаточною ціновою пропозицією у розмірі 2 379 000,00 грн з ПДВ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "ВНВ" з остаточною ціновою пропозицією у розмірі 2 380 000,00 грн з ПДВ;

- Фізична особа - підприємець Цвілий Ярослав Миколайович з остаточною ціновою пропозицією у розмірі 2 389 990,00 грн з ПДВ;

- Приватне підприємство "Семидар" з остаточною ціновою пропозицією у розмірі 2 390 000,00 грн з ПДВ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Фенікс+" з остаточною ціновою пропозицією у розмірі 2 553 406,23 грн з ПДВ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" з остаточною ціновою пропозицією у розмірі 2 649 412,00 грн з ПДВ.

17 червня 2020 року відбулося засідання тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Здорова родина» Ріпкинської районної ради, на якому було прийняте рішення, оформлене протоколом № 23/04.01 від 17 червня 2020 року, про визначення Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" переможцем зазначених відкритих торгів, та про укладення з ним договору про закупівлю.

06 липня 2020 року між Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Здорова родина» Ріпкинської районної ради як Замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" як Учасником був укладений договір № 124, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Учасник виконує на свій ризик, своїми силами і засобами в межах договірної ціни, що зазначена у розділі 3 договору, роботи по об`єкту: капітальний ремонт "Добрянська амбулаторія загальної практики сімейної медицини по вул. Б. Хмельницького, 60а, в смт. Добрянка, Ріпкинського району" і здає їх Замовнику.

Управління Північного офісу Державної аудиторської служби провело моніторинг проведеної Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги «Здорова родина» Ріпкинської районної ради закупівлі капітального ремонту "Добрянська амбулаторія загальної практики сімейної медицини по вул. Б. Хмельницького, 60а, в смт. Добрянка, Ріпкинського району", за результатами якого виявило при проведенні закупівлі порушення положень Закону України «Про публічні закупівлі», про що зазначило у висновку про результати моніторингу закупівлі № 204 від 13 липня 2020 року та зобов`язало Замовника здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку, зокрема вжити заходів щодо розірвання договору.

Також Управління Північного офісу Державної аудиторської служби в Чернігівській області звернулося до Прокуратури Чернігівської області з листом № 26-25-31-17/2927-2020 від 31 липня 2020 року, в якому повідомило про те, що Замовник не усунув порушення, виявлені при проведенні моніторингу проведеної закупівлі, та не оскаржив у суді висновок про результати моніторингу.

13 серпня 2020 року Управління Північного офісу Державної аудиторської служби в Чернігівській області у листі № 26-25-31-17/3155-2020 від 13 серпня 2020 року, направленому Прокуратурі Чернігівської області, повідомив про відсутність у нього законодавчо визначених підстав для звернення з позовом до суду щодо визнання недійсним рішення тендерного комітету та договору № 124 від 06 липня 2020 року, укладеного за результатами зазначеної процедури закупівлі.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення Чернігівської обласної прокуратури до місцевого господарського суду із даним позовом.

За твердженням прокурора тендерна пропозиція визначеного переможця торгів не відповідала кваліфікаційним критеріям, установленим статтею 16 Закону України «Про публічні закупівлі», та умовам тендерної документації замовника, а саме:

- в порушення частини другої статті 16 Закону України «Про публічні закупівлі» Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" не надало документів на підтвердження наявності у нього обладнання та матеріально-технічної бази, а надана ним довідка про те, що усі машини, механізми, обладнання та нерухоме майно використовується ним на підставі договору оренди, укладеного з ДП «УкрСіверБуд» ЗАТ «ДСК» свідчить про те, що усі роботи, що є предметом спірної закупівлі, будуть виконуватися не ним, а іншою особою - ДП «УкрСіверБуд» ЗАТ «ДСК»;

- в порушення частини другої статті 16 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 2 додатку 1 до тендерної документації Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" у складі тендерної пропозиції не надало докази в підтвердження наявності у нього працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід, а надана ним довідка в підтвердження цих обставин не відповідає кількості наданих ним наказів про прийняття на роботу працівників та штатному розпису, не надало накази про прийняття на роботу та / або копії трудових книжок окремих робітників;

- в порушення частини другої статті 16 Закону України «Про публічні закупівлі» та пункту 3 додатку 1 до тендерної документації Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" у складі тендерної пропозиції не надало довідку в підтвердження досвіду виконання аналогічного договору, яка вимагалася замовником, а надана ним довідка не відповідає вимогам замовника щодо такої довідки;

- в порушення пункту 6 розділу ІІІ тендерної документації Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" не надало у складі тендерної пропозиції локальні кошториси на придбання устаткування, меблів та інвентарю № 2-1-10 та № 2-1-11, підсумкову відомість ресурсів;

- в порушення пункту 7 додатку 2 до тендерної документації Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" не надало у складі тендерної пропозиції банківську довідку про відкриття поточного рахунку та відсутність заборгованості по кредитам з терміном її отримання, визначеним замовником, а надав довідку, термін отримання якої не відповідає вимогам замовника;

- в порушення підпунктів 1.1.3. та 1.1.4. додатку 8 до тендерної документації Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" не завантажило в електронну систему закупівель копії передбачених цими умовами документів, а саме: витягу з реєстру платників ПДВ/єдиного податку або свідоцтва платника ПДВ/єдиного податку, ліцензії або дозволу, що пов`язані з виконанням робіт, які є предметом закупівлі, чинного дозволу Держгірпромнагляду або Держпраці на виконання робіт підвищеної небезпеки.

Також прокурор послався на те, що в укладеному за результатом проведеної спірної закупівлі договорі не зазначені відомості щодо основних параметрів об`єкта будівництва, не передбачені умови щодо страхування ризику знищення або пошкодження об`єкта, що суперечить пунктам 5, 39 -45 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 668 від 01 серпня 2005, та статті 881 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст ухвалених судами попередніх інстанцій рішень і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Чернігівської області рішенням від 20 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 травня 2021 року, позов задовольнив повністю: визнав недійсним рішення тендерного комітету Комунального некомерційного підприємства "Ріпкинський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Ріпкинської районної ради, оформлене протоколом № 23/04.01 від 17 червня 2020 року, щодо визначення Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" переможцем торгів із закупівлі робіт "Капітальний ремонт Добрянської амбулаторії загальної практики сімейної медицини по вул. Б. Хмельницького, 60а, в смт. Добрянка, Ріпкинського району". Визнав недійсним укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Ріпкинський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Ріпкинської районної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" договір № 124 від 06 липня 2020 року щодо закупівлі робіт "Капітальний ремонт Добрянської амбулаторії загальної практики сімейної медицини по вул. Б. Хмельницького, 60а, в смт. Добрянка, Ріпкинського району". Стягнув з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору по 2 102, 00 грн з кожного.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що прокурор довів та обґрунтував наявність правових підстав для представництва ним інтересів держави у суді при зверненні до суду із цим позовом, правильно визначив позивачем у справі Північний офіс Державної аудиторської служби, що відповідає висновкам Верховного Суду щодо належного позивача у подібних правовідносинах. За висновком судів наведені прокурором у позовній заяві допущені відповідачами при проведенні спірної закупівлі порушення вимог законодавства про публічні закупівлі (чинного станом на дату опублікування оголошення про проведення спірних відкритих торгів) є доведеними, укладений за результатами проведеної закупівлі спірний договір є таким, що суперечить інтересам держави, дії відповідачів з його укладення є неправомірними, а заявлені прокурором вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Чернігів Буд» просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 20 січня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункти 1, 3 та 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", порушили статті 53, 174 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 13 серпня 2020 року у справі № 905/1428/18, від 15 травня 2019 року у справі № 911/1497/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 26 лютого 2019 року у справі № 925/683/18, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17. За твердженням скаржника Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про те, що прокурор перш, ніж звернутися до суду зобов`язаний здійснити дії щодо встановлення наявності або відсутності всіх, а не якогось одного, спеціального суб`єкта владних повноважень, який має повноваження щодо захисту інтересів держави, пересвідчитися в обізнаності цих суб`єктів щодо необхідності звернення до суду з позовом, встановити, чи здійснюють вони дії, направлені на захист інтересів держави, направити їм відповідні повідомлення про подання позову. Також зазначає про те, що за висновком Верховного Суду належними суб`єктами владних повноважень є розпорядники бюджетних коштів, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, щодо яких прокурор у цій справі не вчинив зазначених дій, а суди не взяли це до уваги. Крім того скаржник зазначає про те, що суди не врахували висновку Верховного Суду про те, що прокурор має довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави та не дослідили належним чином ці обставини;

- неправильно застосували статтю 31 Закону України «Про публічні закупівлі», не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладений у постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 903/315/19, відповідно до якого формальна констатація окремих порушень при проведенні процедури закупівлі за відсутності доказів оскарження самої процедури закупівлі не може бути підставою для визнання недійсним укладеного на її виконання договору. Скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що спірна процедура закупівлі не оскаржувалася до Антимонопольного комітету України, а отже є правомірною, а усі зазначені прокурором порушення є формальними;

- не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування статті 31 Закону України «Про публічні закупівлі», викладений у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 922/3393/17, про те, що зазначена норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та відсутні підстави для визнання недійсними проведених відкритих торгів, оскільки настала кінцева стадія процедури закупівлі (визначення переможця та укладення з ним договору).

Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права статті 15 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, а саме щодо пропорційності позовних вимог прокурора.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник послався на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили у повному обсязі зібрані у справі докази, зокрема докази наявності у тендерній пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігів Буд» усіх необхідних документів у відповідності до вимог тендерної документації та вимог Закону України «Про публічні закупівлі», не застосували частину третю статті 17 та частину четверту статті 22 цього Закону, не надали оцінку наданим іншими учасниками справи доказам, а фактично зробили висновки у справі на підставі доводів прокурора та наданих ним доказів.

Крім того скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 204 та частину другу статті 215 Цивільного кодексу України та дійшли помилкового висновку про те, спірний договір не містить відомостей щодо основних параметрів об`єкта будівництва та суперечить вимогам чинного законодавства, не взяли до уваги те, що основні параметри та обсяги будівництва, фізичні і вартісні показники визначені у проектно-кошторисній документації, яка пройшла експертизу згідно з вимогами чинного законодавства, не дослідили цієї документації.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

6.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач - Північний офіс Державної аудитслужби просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними. Зокрема позивач зазначив про те, що Закон України «Про публічні закупівлі» не передбачає звернення органів державного фінансового контролю до суду, головним його завданням (обов`язком) є здійснення контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, який забезпечується шляхом проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки та моніторингу закупівлі. Позивач вжив усі передбачені чинним законодавством заходи, на які він уповноважений: провів моніторинг спірної закупівлі, за результатами якого виявив порушення вимог законодавства у сфері закупівель, повідомив про ці порушення Замовника та після того, як Замовник не усунув виявлені позивачем порушення, проінформував Чернігівську обласну прокуратуру про виявлені порушення.

Крім того позивач заявив клопотання про здійснення розгляду справи без участі його представника.

6.2. Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури у відзиві на касаційну скаргу просить відхилити касаційну скаргу, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду. Заступник керівника обласної прокуратури, зокрема зазначив про таке:

- Міністерство економічного розвитку і торгівлі України не наділене повноваженнями контролю у сфері закупівель та на звернення до суду в інтересах держави у разі недотримання законодавства про закупівлі, Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затверджене указом Президента України № 634/2011 від 31 травня 2011 року, не передбачає таких повноважень; розпорядники бюджетних коштів здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України;

- суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель і цей висновок відповідає висновку Верховного Суду;

- висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 серпня 2020 року у справі № 905/1428/18 та від 15 травня 2019 року у справі № 911/1497/18, не є релевантними для цієї справи та не можуть братися до уваги, оскільки зроблені у неподібних цій справі правовідносинах;

- прокурор підтвердив наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суди при зверненні з цим позовом, оскільки Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області заперечило про наявність у нього повноважень на звернення до суду, фактично відмовилося від вжиття заходів щодо усунення виявлених порушень та поновлення інтересів держави;

- відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17, виконання договору (повністю або частково) не перешкоджає визнанню його недійсним.

6.3. Від відповідача-1 та третіх осіб відзиви на касаційну скаргу не надійшли.

Представник відповідача-1 заявив клопотання про здійснення розгляду справи без участі його представника.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи відповідача-2, наведені у касаційній скарзі, та доводи прокуратури і позивача, наведені у відзивах на касаційну скаргу, перевіривши обґрунтованість заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та третьої статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною другою статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. (частина друга статті 131-1 Конституції України).

За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. В розумінні положень статей 53, 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор в кожному конкретному випадку при зверненні до суду з позовом повинен:

- довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави, зазначити, в чому полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, необхідність їх захисту, навести та обґрунтувати підстави для здійснення представництва інтересів держави в суді,

- визначити орган, уповноважений державою на здійснення відповідних функції у спірних правовідносинах, навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду,

- надати належні та допустимі докази здійснення прокурором повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року поняття "інтереси держави" є оціночним, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося, чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз наведених вище норм закону свідчить про те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що звертаючись до суду з цим позовом, прокурор в якості підстав для звернення до суду в інтересах держави послався на існування загрози порушення економічних інтересів держави внаслідок порушення вимог чинного законодавства про публічні закупівлі при визначенні переможця спірної закупівлі та укладенні за результатом такої закупівлі договору. За твердженням прокурора визначення за результатом проведення спірної закупівлі переможцем особи, тендерна пропозиція якої не є найбільш вигідною, не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу не лише економічним інтересам держав, а і суспільним інтересам.

Крім того прокурор, звертаючись до суду, визначив позивачем у справі (органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функції у спірних правовідносинах) Північний офіс Державної аудиторської служби як орган, який у межах своєї компетенції здійснює державне регулювання та контроль у сфері закупівель.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року).

Відповідно до пункту 36 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній станом на 26 серпня 2020 року - дату звернення прокурора до суду з позовом) уповноважений орган - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній станом на 26 серпня 2020 року - дату звернення прокурора до суду з позовом) уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом.

Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель, який відповідно до статті 2 цього Закону є одним з головних завдань органу державного фінансового контролю, здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

За змістом частин першої та третьої Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 459 від 20 серпня 2014 року, (чинного станом на дату подання заступником прокурора Чернігівської області позову у цій справі) центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику державних та публічних закупівель, є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (Мінекономіки), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю є Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) (пункт 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03 лютого 2016 року).

Згідно з пунктами 3, 4, 9 частини четвертої зазначеного Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення перевірки державних закупівель; здійснює контроль за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства.

Відповідно до пункту 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Кабінет Міністрів України постановою № 266 від 06 квітня 2016 утворив як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної аудиторської служби за переліком, до яких належить, зокрема і Північний офіс Держаудитслужби (додаток 1 до цієї постанови).

Відповідно до пункту 1 Положення про Північний офіс Держаудитслужби затвердженого наказом Держаудитслужби № 23 від 02 червня 2016 року, у складі офісу утворюються, як структурні підрозділи управління у Вінницькій, Житомирській, Черкаській та Чернігівській областях. Управління здійснюють свої повноваження на території адміністративно-територіальної одиниці за їх місцезнаходженням відповідно.

Отже Держаудитслужба є органом, який наділений повноваженнями на здійснення заходів контролю щодо додержання вимог чинного законодавства при проведенні замовниками публічних закупівель, а також на звернення до суду в інтересах держави у разі незабезпечення підконтрольною установою виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо наявності повноважень на звернення до суду Держаудитслужби та її підрозділів, а отже і прокурора в інтересах держави в їх особі, у разі не виконання вимог щодо усунення порушень законодавства, виявлених за результатами моніторингу закупівель, викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 906/296/18).

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що прокурор правильно визначив позивача у справі.

У касаційній скарзі відповідач-2 посилається на те, що суди попередніх інстанцій при дослідженні обставин щодо правильності визначення прокурором позивача у справі не врахували висновки Верховного Суду про те, що прокурор перш, ніж звернутися до суду зобов`язаний здійснити дії щодо встановлення наявності або відсутності всіх, а не якогось одного, спеціального суб`єкта владних повноважень, який має повноваження щодо захисту інтересів держави, пересвідчитися в обізнаності цих суб`єктів щодо необхідності звернення до суду з позовом, встановити, чи здійснюють вони дії, направлені на захист інтересів держави, направити їм відповідні повідомлення про подання позову, викладені у постановах від 13 серпня 2020 року у справі № 905/1428/18, від 15 травня 2019 року у справі № 911/1497/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 26 лютого 2019 року у справі № 925/683/18, від 23 січня 2019 року у справі № 920/331/18.

Проаналізувавши зазначені постанови Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначає про те, що у зазначених постановах відсутні висновки Верховного Суду про те, що прокурор перш, ніж звернутися до суду зобов`язаний здійснити дії щодо встановлення наявності або відсутності всіх, а не якогось одного, спеціального суб`єкта владних повноважень. Вказані доводи скаржника зводяться до довільного суб`єктивного тлумачення висновків Верховного Суду. Крім того, ні норми Господарського процесуального кодексу України, ні норми Закону України «Про прокуратуру» не зобов`язують прокурора при зверненні до суду в інтересах держави визначати усіх можливих суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження на звернення до суду.

З огляду на викладене Верховний Суд не бере до уваги зазначені доводи скаржника з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Досліджуючи наведені прокурором у позові підстави для звернення прокурора з цим позовом, суди попередніх інстанцій встановили, що 31 липня 2020 року Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області звернулося до Прокуратури Чернігівської області з листом № 26-25-31-17/2927-2020 від 31 липня 2020 року, в якому повідомило про те, що у період з 01 по 13 липня 2020 року за результатами моніторингу проведеної Комунальним некомерційним підприємством "Ріпкинський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Ріпкинської районної ради закупівлі робіт з капітального ремонту Добрянської амбулаторії загальної практики сімейної медицини по вул. Б. Хмельницького, 60а, в смт. Добрянка, Ріпкинського району були виявлені порушення Закону України «Про публічні закупівлі», які залишаються не усунутими, та висновок про результати моніторингу не оскаржений у суді.

Також 13 серпня 2020 року Управління Північного офісу Держаудитслужби в Чернігівській області звернулося до Прокуратури Чернігівської області з листом № 26-25-31-17/3155-2020 від 13 серпня 2020 року, в якому зазначило про відсутність у нього законодавчих підстав для звернення до суду з позовом щодо визнання недійсними рішення тендерного комітету та договору №124 від 06 липня 2020 року, укладеного за результатами зазначеної процедури закупівлі.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що прокурор довів наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді при зверненні з цим позовом, оскільки належний орган, який наділений повноваженнями на здійснення заходів контролю щодо додержання вимог чинного законодавства при проведенні замовниками публічних закупівель та на звернення до суду в інтересах держави, не вчиняв дії, направлені на захист інтересів держави та на звернення до суду, заперечував наявність у нього таких повноважень.

Разом з цим Верховний Суд зазначає про те, що прокурор при зверненні до суду в інтересах держави, крім зазначення, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, має довести існування цих обставин (обставин порушення або загрози порушення інтересів держави). У свою чергу суд при дослідженні цих доводів прокурора має дослідити докази, на яких ці доводи ґрунтуються, перевірити ці доводи на відповідність нормам чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у сукупності з доводами та доказами інших учасників справи. Суд з урахуванням усіх основних принципів господарського судочинства та, зокрема принципів верховенства права, змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності, при вирішенні спору по суті має надати повну та обґрунтовану оцінку обставинам наявності порушень або загрози порушення інтересів держави та в залежності від встановленого вирішити, чи довів прокурор існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави та чи підлягають задоволенню заявлені ним вимоги.

Однак суди попередніх інстанцій, встановивши те, що прокурор посилається на існування загрози порушення інтересів держави, не дослідили належним чином при вирішенні справи по суті спору з урахуванням принципів господарського судочинства обставини наявності / відсутності такої загрози, про що правильно зазначив відповідач-2 у касаційній скарзі. Суди, врахувавши висновки Верховного Суду про необхідність зазначення та доведення прокурором у позові цих обставин, фактично обмежилися лише встановленням доводів прокурора щодо цих обставин та не з`ясували належним чином, чи є ці доводи прокурора обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує зокрема такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Згідно з пунктами 2 - 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже процесуальне законодавство визначає чіткі стандарти мотивування судових рішень. Зокрема, пункти 4 та 5 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України імперативно зобов`язують суд господарської юрисдикції надати в мотивувальній частині судового рішення мотивовану оцінку кожному наявному в матеріалах справи доказу щодо обставин, які є предметом доказування у справі, з урахуванням правил належності, допустимості, достовірності та вірогідності доказів та кожному наведеному учасниками справи аргументу щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Однак оскаржувані відповідачем-2 до суду касаційної інстанції судові рішення у цій справі зазначеним вимогам не відповідають. Зокрема, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди при дослідженні та встановленні обставин щодо допущених при проведенні спірної закупівлі порушень вимог чинного законодавства у сфері публічних закупівель, фактично взяли до уваги лише наведені прокурором у позові доводи, не надали мотивовану оцінку доводами інших учасників справи щодо наявності чи відсутності допущених при проведенні спірної закупівлі порушень, не врахували докази, надані іншими учасниками справи щодо цих обставин, не надали їм мотивовану оцінку з урахуванням правил належності, допустимості, достовірності та вірогідності доказів. Тобто фактично суди встановили ці обставини лише на підставі доводів та доказів прокурора, без урахування та надання оцінки цим обставинам у сукупності з іншими доводами та доказами інших учасників справи, про що правильно та обґрунтовано зазначив відповідач-2 у касаційній скарзі.

У мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень відсутня надана судами мотивована оцінки аргументів інших учасників справи, зокрема відповідачів, щодо наявності чи відсутності допущених при проведенні спірної закупівлі порушень, не зазначені докази, надані іншими учасниками справи (крім прокурора) щодо цих обставин, мотиви прийняття або відхилення тих доказів.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України № 132-ІХ від 20 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з наведеного, Верховний Суд зазначає про те, що суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Проте суди попередніх інстанцій не взяли до уваги зазначене вище, не застосували такий стандарт доказування як «вірогідність доказів» та всупереч вимогам норм процесуального права не проаналізували аргументи усіх учасників справи, не дослідили усіх наданих учасниками справи доказів, не надали їм належну правову оцінку.

Зокрема Верховний Суд зазначає про те, що суди не взяли до уваги надані відповідачем-1 та додані до відзиву на позовну заяву документи в підтвердження обставин надання відповідачем-2 шляхом завантаження в електронну систему закупівель локальних кошторисів та підсумкової відомості відповідно до тендерної документації, не дослідили належним чином тендерну документацію відповідача-1 щодо встановлених у ній вимог до документів, які мають надати учасники закупівлі, порядку, способу та строків надання таких документів.

Крім того Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що відповідач-2 як переможець торгів в порушення вимог підпунктів 1.1.3. та 1.1.4. додатку № 8 до тендерної документації не завантажив в електронну систему закупівель копії наступних документів: витягу з реєстру платників ПДВ/єдиного податку або свідоцтва платника ПДВ/єдиного податку, ліцензії або дозволу, що пов`язані з виконанням робіт, яка є предметом закупівлі, якщо отримання такого дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законодавством; чинного дозволу Держгірпромнагляду або Держпраці на виконання робіт підвищеної небезпеки.

При дослідженні цього порушення суди попередніх інстанцій не врахували положення частини п`ятої статті 17 Закону України «Про публічні закупівлі» (у редакції, чинній станом у період проведення спірної процедури закупівлі), відповідно до якої замовник не вимагає документального підтвердження публічної інформації, що оприлюднена у формі відкритих даних згідно із Законом України "Про доступ до публічної інформації" та/або міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним, або публічної інформації, що є доступною в електронній системі закупівель.

Згідно з частиною четвертою статті 22 цього Закону тендерна документація не повинна містити вимог, що обмежують конкуренцію та призводять до дискримінації учасників, а також вимог щодо документального підтвердження інформації про відповідність вимогам тендерної документації, якщо така інформація є публічною, що оприлюднена у формі відкритих даних згідно із Законом України "Про доступ до публічної інформації" та/або міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним.

Отже, зазначені вище висновки судів зроблені без застосування зазначених норм, закріплених у частині п`ятій статті 17 та частині четвертій статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі», що підтверджує доводи скаржника про допущення судами порушення норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови. Не застосувавши зазначені норми матеріального права, суди не встановили, чи є документи, передбачені підпунктами 1.1.3. та 1.1.4. додатку № 8 до тендерної документації, документами, які містять публічну інформацію, що оприлюднена у формі відкритих даних згідно із Законом України "Про доступ до публічної інформації" та/або міститься у відкритих єдиних державних реєстрах, доступ до яких є вільним, не з`ясували, чи містилися така інформація щодо відповідача-2 у відкритому доступі у загальнодоступних джерелах. Суди не перевірили доводи відповідача-2 про надання ним такої інформації.

Як вбачається прокурор у позовній заяві як на допущені при проведенні спірної закупівлі порушення також послався на те, що відповідач-2 в порушення вимог частини другої статті 16 Закону України «Про публічні закупівлі» та тендерної документації не надав докази в підтвердження наявності у нього обладнання та матеріально-технічної бази, наявності працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід та докази наявності досвіду виконання аналогічного договору, а надані ним довідки не підтверджують у повному обсязі ці кваліфікаційні критерії.

Однак суди попередніх інстанцій не надали належну оцінку цим зазначеним прокурором порушенням з урахуванням доводів усіх учасників справи та наданих ними доказів, а лише констатували в оскаржуваних судових рішеннях про те, що відповідач-2 у складі своєї тендерної пропозиції надав відповідні довідки, не надали оцінку тому, чи підтверджували ці надані відповідачем-2 довідки у повному обсязі наявність у нього усіх цих кваліфікаційних критеріїв. Не з`ясували суди і того, чи були встановлені позивачем - Північним офісом Держаудитслужби в Чернігівській області при проведенні моніторингу спірної закупівлі зазначені порушення щодо невідповідності тендерної пропозиції відповідача-2 кваліфікаційним критеріям, встановлених у частині другій статті 16 Закону України «Про публічні закупівлі».

Крім того Верховний Суд зазначає про те, що суди попередніх інстанцій, встановивши обставини наявності порушень вимог чинного законодавства у сфері публічних закупівель, допущених при проведенні спірної закупівлі, не надали оцінку характеру та причинам цих порушень, не встановили, чи не є ці порушення наслідком технічної помилки, чи не є вони лише формальними та чи не призвели до порушення чиїх-небудь інтересів, втрат бюджету тощо.

Відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд зазначає про те, що не встановивши з достовірністю зазначені вище обставини, зокрема щодо наявності / відсутності допущених при здійсненні спірної закупівлі порушень вимог чинного законодавства у сфері публічних закупівель, що мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про доведеність прокурором такої обставини як наявність загрози порушення інтересів держави.

При цьому суди попередніх інстанцій не надали також і належну оцінку обставині, на яку послався прокурор, щодо обрання за результатом проведення спірної закупівлі переможцем особи, тендерна пропозиція якої не є найбільш вигідною. Суди попередніх інстанцій не з`ясували, на що саме послався прокурор в обґрунтування того, що ця обставина призвела до порушення та / або загрози порушення інтересів держави. Суди не встановили, яким чином ця обставина за доводами прокурора призвела до порушення чи загрози порушення інтересів держави, чи відбулося внаслідок цієї обставин нераціональне використання бюджетних коштів, чи були понесені державою збитки внаслідок укладення з переможцем спірної закупівлі (відповідачем-2) спірного правочину на визначених відповідачами умовах, чи були умови цього договору невигідними для держави та чи сприятиме визнання недійсним спірного правочину, який вже є виконаним, поновленню порушених (у разі встановлення наявності такого порушення) інтересів держави та задоволенню суспільного інтересу. У зв`язку з цим суди не встановили, який розмір субвенції був виділений на проведення спірної закупівлі та чи не перевищувала тендерна цінова пропозиція переможця (відповідача-2) розмір цієї субвенції.

При цьому Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що положення Закону України «Про публічні закупівлі» не забороняють замовнику у разі відхилення пропозиції учасника з меншою ціновою пропозицією перейти до кваліфікації наступного учасника з більшою ціновою пропозицією, визнати його переможцем торгів та укласти з ним договір.

У порушення принципу повноти зазначені вище обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови. Господарські суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків у справі, а оскаржувані рішення та постанову не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Встановлення обставин справи, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в порядку касації.

Крім того Верховний Суд зазначає про те, що суди попередніх інстанцій не встановивши з достовірністю зазначені вище обставини дійшли передчасного висновку про наявність підстав для визнання недійсним спірного договору, укладеного між відповідачами у справі за результатом проведеної спірної закупівлі.

За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України обраний позивачем засіб захисту має бути ефективним.

Отже у спірних правовідносинах, в яких позов прокурора поданий на захист порушених або таких, що створюють загрозу порушенню інтересів держави, обраний прокурором спосіб захисту має поновлювати порушені права та інтереси держави.

Однак, як уже зазначалося по тексту цієї постанови, суди попередніх інстанцій не дослідили, в чому полягає загроза порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, на обставини чого послався прокурор при зверненні до суду з позовом у цій справі.

Об`єднана палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 грудня 2021 року у справі №906/1061/20 дійшла таких висновків:

- позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, оскільки заявлення такої вимоги є належним способом захисту, передбаченим законом;

- вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися із ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурор подав позов, з`ясувати, як саме будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитки;

- вимога про застосування наслідків недійсності може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги.

Отже, врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначає, що спірний у цій справі договір № 124 від 06 липня 2020 року, укладений між відповідачами за результатом проведення публічної закупівлі, є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

При цьому заявлена прокурором позовна вимога про визнання недійсним зазначеного договору (без заявлення вимоги про застосування правових наслідків такої недійсності правочину) є належним способом захисту, передбаченим законом.

Разом з цим Верховний Суд зазначає про те, що при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій мають врахувати висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 906/1061/20, та встановити обставини щодо фактичного виконання/невиконання спірного договору, визначити наслідки визнання спірного договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурор подав позов, з`ясувати, як саме будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитки.

Відповідно до частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у цій справі неповно встановили обставини, порушили норми, закріплені у статтях 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення всіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення зі справи прийняті з порушенням норм процесуального права.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального та порушили норми процесуального права, не дослідили зібрані у справі докази, які мають значення для встановлення фактичних обставин справи та для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 20 січня 2021 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 25 травня 2021 року у цій справі підлягають скасуванню, а справа № 927/774/20 - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити усі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити надані усіма учасниками справи докази та доводи, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігів Буд" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 20 січня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 927/774/20 скасувати.

3. Справу № 927/774/20 передати на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

В. Студенець