Ухвала

від 29.06.2022 по справі 908/2777/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 908/2777/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кібенко О. Р., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Запоріжжя"

на рішення Господарського суду Запорізької області

у складі судді Колодій Н. А.

від 18 лютого 2021 року

та на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Кузнецова В. О., Коваль Л. А., Мороза В. Ф.

від 12 жовтня 2021 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Запоріжжя"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ладозька 23"

про визнання рішення загальних зборів недійсним,

за участю представників:

від позивача: Соколова Н. І.

від відповідача: Вишнякова І. О.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Запоріжжя" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ладозька 23» про визнання недійсним рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ладозька 23", оформленого протоколом № 3 від 12 січня 2020 року, про відмову від керуючої компанії - Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Запоріжжя".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення суперечить вимогам чинного законодавства, а саме:

- пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», оскільки в порушення цієї норми відповідач не визначив дату розірвання співвласниками багатоквартирного будинку № 23 по вулиці Ладозькій у місті Запоріжжі договору № 06/09/17-284 від 06 вересня 2017 року, на підставі якого позивач здійснює управління зазначеним будинком.

- статті 6 та частинам третій, дев`ятій та десятій статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», частини п`ятої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», оскільки рішення було прийняте на зборах, проведених з порушенням встановленого порядку їх скликання та проведення, а саме: за відсутності необхідного кворуму для його прийняття, без повідомлення усіх співвласників зазначеного будинку про проведення загальних зборів, на яких було прийняте спірне рішення, без належного повідомлення, яке б містило усю необхідну інформацію, зокрема про ініціатора проведення таких зборів, дату, місце та час їх проведення, порядок денний. Позивач послався на те, що протокол зборів, яким оформлене спірне рішення, був складений з істотними порушеннями та позивачу не передавався, позивач не був повідомлений про прийняття спірного рішення;

- статті 22 «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», оскільки відповідач не прийняв рішення про задоволення потреб шляхом самозабезпечення та про розірвання з позивачем договору;

Також позивач зазначив про те, що спірне рішення безпосередньо стосується його прав та обов`язків як управителя багатоквартирного будинку 23 по вулиці Ладозькій у місті Запоріжжі, оскільки спрямоване на зміну та припинення його цивільних прав та обов`язків, що випливають із договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № 06/09/17-284 від 06 вересня 2017 року, укладеним між ним та співвласниками багатоквартирного будинку № 23 по вул. Ладозький у місті Запоріжжі.

2. Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 18 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів наявності порушених його прав та / або інтересів спірним рішенням загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ладозька 23", оскільки спірне рішення стосується саме прав та обов`язків співвласників багатоквартирного будинку, а позивач не є співвласником багатоквартирного будинку № 23 по вулиці Ладозькій у місті Запоріжжі, фактично доводи позивача, наведені в обґрунтування позовних вимог, стосуються прав власників квартир та нежитлових приміщень зазначеного багатоквартирного будинку, а не його особистих прав.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Запоріжжя" просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 18 лютого 2021 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження судових рішень позивач у касаційній скарзі послався на пункти 1 та 4 абзацу 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме: частину чотирнадцяту статті 10 Закону України "Про об?єднання співвласників багатоквартирного будинку", не врахували висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 904/4268/17;

- порушили норми процесуального права, оскільки не дослідили наявні у справі докази, які підтверджують незаконність спірного рішення, та не надали їм належну оцінку.

Позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність порушених прав та інтересів позивача внаслідок прийняття спірного рішення, не врахували те, що внаслідок прийняття судами оскаржуваних рішень втратить силу договір, укладений між позивачем та співвласниками будинку, що призведе до недоотримання позивачем прибутку від господарської діяльності.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надав.

6. Оцінка аргументів учасників справи.

Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені позивачем у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як уже зазначалося, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже відповідно до положень пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.

Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

При дослідженні правовідносин на предмет їх подібності необхідно керуватися зазначеними вище критеріями змістовим, суб`єктним та об`єктним. При застосування цих критеріїв слід виходити з такого.

Основний - змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників.

Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 906/4268/17, на які послався позивач у касаційній скарзі як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судами попередніх інстанції при вирішенні спору у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у справі № 904/4268/17 є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 908/2777/20, що переглядається, огляду на таке.

Як вбачається, предметом спору у справі № 904/4268/17 було визнання недійсним рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровські Вежі" від 28 вересня 2016 року в частині: визначення розміру та порядку сплати внесків та платежів членів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровські Вежі" на утримання будинку, прибудинкових територій та споруд в розмірі 17 грн (пункт 2 рішення); визначення порядку сплати та розміру внесків на забезпечення охорони багатоквартирного житлового будинку № 35-Б по вулиці Володимира Вернадського у місті Дніпро та утримання системи відеоспостереження за вказаним будинком у розмірі 700 грн (пункт 5 рішення); затвердження розміру внесків за утримання одного паркувального місця в розмірі 400 грн (пункт 7 рішення).

Як на підставу позову у справі № 904/4268/17 позивач послався на те, що спірні рішення були прийняті 28 вересня 2016 року на загальних зборах, проведених з порушенням вимог пункту 14 статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", а саме: за відсутності кворуму для прийняття рішення про визначення переліку та розміру внесків і платежів співвласників.

Позов був заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Перспектива" (позивач) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровські Вежі" (відповідач).

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 20 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив повністю.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 10 жовтня 2017 року скасував рішення Господарського суду Дніпропетровської області рішенням від 20 червня 2017 року та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Проте Верховний Суд за результатом здійснення касаційного перегляду зазначених судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, прийняв постанову від 10 травня 2018 року, якою скасував постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та залишив в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області рішенням від 20 червня 2017 року.

Верховний Суд у своїй постанові від 10 травня 2018 року у справі № 904/4268/17 погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що у зазначеній справі спірні рішення були прийняті з порушенням частини чотирнадцятої статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", тобто за відсутності кворуму для прийняття рішення про визначення переліку та розміру внесків і платежів співвласників.

Дослідивши зміст та особливості спірних правовідносин у справі № 904/4268/17 на предмет їх подібності правовідносинам у цій справі № 908/2777/20, що переглядається, Верховний Суд встановив, що при вирішення спору у справі № 904/4268/17 суди встановили, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Перспектива" є співвласником багатоквартирного будинку № 35-Б по вул. Володимира Вернадського у м. Дніпро, в якому створене Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровські Вежі", на загальних зборах якого були прийняті спірні у справі № 904/4268/17 рішення, оскільки йому на праві власності на дату проведення спірних зборів належали нежитлові приміщення у цьому будинку.

Як вбачається Верховний Суд при здійсненні касаційного розгляду справи № 904/4268/17, керуючись межами розгляду справи судом касаційної інстанції, врахувавши зазначені встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зокрема про те, що позивач у справі є співвласником будинку, в якому створене Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровські Вежі", та про те, що спірні рішення загальних зборів цього Об`єднання були прийняті за відсутності необхідного кворуму для його прийняття, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що такі рішення не можуть вважатися прийнятими, та, відповідно, є незаконними.

Отже у справі № 904/4268/17 позивачем була особа, яка станом на дату прийняття спірних у зазначеній справі рішень була співвласником багатоквартирного будинку, в якому було створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Дніпровські Вежі", і саме з урахуванням цих обставин, Верховний Суд, вирішуючи спір у справі № 904/4268/17, дійшов висновку про порушення прав позивача спірними у справі рішеннями.

Зазначені обставини щодо особливостей та змісту правовідносин у справі № 904/4268/17 були встановлено Верховним Судом також і в ухвалах від 06 вересня 2021 року у справі № 908/2140/20, від 21 вересня 2021 року у справі № 908/2009/20 та у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 908/1998/20.

Водночас у справі № 908/2777/20, що переглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що:

- позивач не є власником житлових або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку № 23 по вулиці Ладозькій у місті Запоріжжі, а є лише особою, яка надає послуги з управління цим багатоквартирним будинком;

- спірне у справі рішення стосується саме прав та обов`язків співвласників багатоквартирного будинку, а позивач не довів наявності у нього права власності на житлові та/або нежитлові приміщення у зазначеному будинку та не довів наявності у нього порушених прав та / або інтересів внаслідок прийняття загальними зборами Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ладозька 23" спірного рішення;

- фактично наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог доводи стосуються прав власників квартир багатоквартирного будинку, а не його особистих прав.

Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 908/2777/20, на відміну від висновків судів у справі № 904/4268/17, зроблені щодо позивача, який не є власником житлових або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, в якому створене Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Ладозька 23", на загальних зборах якого були прийняті спірні у справі № 908/2777/20 рішення, що свідчить про відмінність як суб`єктного складу сторін, так і фактичних обставин у зазначених справах, які враховувались судами при вирішенні цих спорів.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що оскаржувані ним у цій справі № 908/2777/20 судові рішення були ухвалені судами попередніх інстанцій без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 904/4268/17, оскільки суб`єктний склад, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, та їх правове регулювання у зазначених справах, є різними, з огляду на що правовідносини у цих справах є неподібними.

У цій справі № 908/2777/20 та у справі № 904/4268/17 суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю неподібного суб`єктного складу сторін, різних фактичних обставин у справах та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку в межах своїх дискреційних повноважень.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що посилання позивача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій зазначеного висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 904/4268/17, є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач визначив пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявні у справі докази, які підтверджують незаконність спірного рішення, та не надали їм належну оцінку, тобто доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, З частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, про що зазначалося вище. З огляду на необґрунтованість зазначеної позивачем у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Запоріжжя" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18 лютого 2021 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 908/2777/20 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Запоріжжя" на рішення Господарського суду Запорізької області від 18 лютого 2021 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 908/2777/20 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кібенко

В. Студенець