Постанова

від 29.06.2022 по справі 452/1079/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 452/1079/17

провадження № 61-15229св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, треті особи: Самбірський районний відділ Львівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», ОСОБА_3 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 листопада

2019 року у складі судді Карнасевич Г. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М. Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області

(далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області), треті особи: Самбірський районний відділ Львівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - Самбірський

РВ Львівської РФ ДП «Центр ДЗК»), ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішень Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області, скасування державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 лютого 2003 року, виданого державним нотаріусом Самбірської державної нотаріальної контори за реєстром № 2-93, згідно з державним актом серії ЯА № 209778, належить земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2405 га,

з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку

(далі - ОЖБ).

Рішенням Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 06 червня 2013 року № 23 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 0,25 га за рахунок земель громадської та житлової забудови для ОЖБ на АДРЕСА_1 .

Рішенням Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 06 травня 2016 року № 72 затверджено технічну документацію із землеустрою, вирішено ОСОБА_2 передати у власність земельну ділянку площею 0, 2136 га для ОЖБ на АДРЕСА_1 , внаслідок чого незаконно захоплено частину земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,2405 га на АДРЕСА_1 в цьому населеному пункті. Площа захопленої ділянки становить 0,0692 га.

Позивачка також вказувала, що згоди на часткове вилучення частини своєї земельної ділянки для ОСОБА_2 вона не давала, земельна ділянка перебуває у її приватній власності з 2004 року.

Земельна ділянка відповідача, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно зареєстрована у державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі відсутній акт передачі межових знаків, на кадастровому плані не вказані суміжні землекористувачі (зокрема, не вказана її земельна ділянка), не встановлені межові знаки на місцевості.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 06 червня 2013 року № 23 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі громадянину

ОСОБА_2 »;

- визнати незаконним та скасувати рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 06 травня 2016 року № 72

«Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж (відновлення) земельної ділянки в натурі громадянину ОСОБА_2 для ОЖБ»;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в Державному земельному кадастрі, скасувати всі записи в поземельній книзі на дану земельну ділянку і зобов`язати ГУ Держгеокадастру у Львівській області внести до Державного земельного кадастру відомості про скасування всіх записів в поземельній книзі на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області

від 05 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 06 червня 2013 року № 23 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі громадянину

ОСОБА_2 ».

Визнано незаконним та скасовано рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 06 травня 2016 року № 72 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж (відновлення) земельної ділянки в натурі громадянину ОСОБА_2 для ОЖБ».

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в Державному земельному кадастрі, скасовано всі записи в Поземельній книзі на дану земельну ділянку і зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Львівській області внести до Державного земельного кадастру відомості про скасування всіх записів в поземельній книзі на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та скасовано запис про право власності

№ 14696544 про проведену державну реєстрацію права власності

ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,

в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведену державним реєстратором ОСОБА_3

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області

від 05 листопада 2019 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2015 року встановлено, що конфігурація земельної ділянки позивачки відповідно до технічної документації 2013 року не відповідає плану, зазначеному у державному акті від 2004 року. Земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку позивачки, провести реєстрацію в державному земельному кадастрі позивачки земельної ділянки немає можливості, оскільки в ньому міститься інформація про земельну ділянку відповідача з відповідним кадастровим номером. Разом з тим, реєстрація права власності відповідача на земельну ділянку площею 0,2136 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в державному земельному кадастрі здійснена фактично частково на частині земельної ділянки позивачки і сформована за рахунок частини її ділянки. Таким чином, розроблена технічна документація із землеустрою щодо даної земельної ділянки не відповідає вимогам діючого земельного законодавства і не могла бути підставою для реєстрації цієї земельної ділянки у державному земельному кадастрі та передачі її у власність відповідачу ОСОБА_2 . Отже, наявні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В уточненій касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18), від 20 березня 2019 року у справі

№ 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), від 15 травня 2019 року

у справі № 757/12726/18-ц (провадження № 14-97цс19), а також

у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі

№ 911/1480/18, від 26 серпня 2020 року у справі № 583/669/15-ц (провадження № 61-756св20), від 19 жовтня 2020 року у справі

№ 686/10181/17 (провадження № 61-289св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що технічна документація на замовлення ОСОБА_2 є новою та відмінною від тої, яка виготовлялася його батьком - ОСОБА_4 , на підставі якої був виданий державний акт на право приватної власності на землю, який в подальшому був визнаний недійсним в судовому порядку.

Таким чином, висновки судів про те, що формування земельної ділянки ОСОБА_2 відбулося за старою технічною документацією, яка виготовлялася його покійним батьком, не відповідають дійсності, тому

ОСОБА_2 , не порушуючи вимог чинного земельного законодавства, набув у власність земельну ділянку. При цьому, технічну документацію

ОСОБА_1 розроблено за існуючою огорожею, яку вона встановлювала.

Вказуючи на те, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку позивачки, суди взяли до уваги відомості з Публічної кадастрової карти, технічну документацію, інформацію Державного земельного кадастру, однак такі за своєю суттю не можуть підтверджувати накладення земельних ділянок, а навпаки спростовують такий факт, оскільки у Публічну кадастрову карту вноситься інформація про сформовану вільну земельну ділянку без жодних накладень. Позивачка не скористалася правом на проведення відповідної судово-земельної експертизи, при цьому таке право судом роз`яснювалося.

Таким чином, ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами порушення свого права з боку відповідача, оскільки на Публічній кадастровій карті України відображені дві окремі земельні ділянки з різними кадастровими номерами, а право власності на земельну ділянку її ніхто не позбавляв.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 лютого 2003 року, виданого державним нотаріусом Самбірської державної нотаріальної контори за реєстром

№ 2-93, згідно з державним актом серії ЯА № 209778, належить земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2405 га,

з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, яку вона набула у власність після смерті своєї мами ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 грудня 2004 року Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області видала ОСОБА_1 державний акт

серії ЯА № 209778 на земельну ділянку площею 0,2405 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2405 га, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку.

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 березня 2012 року після смерті його батька ОСОБА_4 .

На підставі рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 23 квітня 2004 року № 10 ОСОБА_4 видано два державні акти на право приватної власності на землю: на земельну ділянку площею 0,2500 га для ОЖБ та на земельну ділянку площею 0,1356 га

для ОСГ, яка фактично складається з двох ділянок розміром 0,0744 га (ділянка № НОМЕР_1 ) та 0,0612 га (ділянка № НОМЕР_2 ). Обидві земельні ділянки розташовані за адресою: Львівська область, Самбірський район, село Ралівка.

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області

від 05 лютого 2013 року у справі № 452/109/13-ц (яке набрало законної сили 16 березня 2013 року) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області, третя

особа - Управління Держкомзему у Самбірському районі Львівської області, про визнання в частині недійсним рішення, визнання недійсними та скасування державних актів на право приватної власності на землю задоволено.

Визнано недійсним рішення Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 23 квітня 2004 року № 10 в частині передачі

у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,40 га,

з яких 0,14 га - для ОЖБ, 0,26 га - для ведення ОСГ.

Визнано недійсним та скасовано державний акт ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку (серія ЯА № 418840) площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: Львівська область, Самбірський район, село Ралівка, для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Визнано недійсним та скасовано державний акт ОСОБА_4 на право власності на земельну ділянку (серії ЯА № 418841) площею 0,1356 га (складається з двох земельних ділянок: № НОМЕР_1 площею 0,0744 га та № НОМЕР_2 площею 0,0612 га), яка розташована за адресою: Львівська область, Самбірський район, село Ралівка, для ведення особистого селянського господарства.

Після скасування державних актів на право власності на землю ОСОБА_4 позивачка звернулась до Львівської РФ ДП «Центр ДЗК» для відновлення меж її земельної ділянки.

У процесі виготовлення технічної документації на земельну ділянку дізналася про зміну конфігурації ділянки шляхом зміщення в сторону до сусіда і зміни кутів, внаслідок чого ділянка не відповідала тій формі, що було відображено в державному акті на земельну ділянку серії ЯА № 209778 від 06 грудня 2004 року.

Рішенням Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 06 червня 2013 року № 23 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 0,25 га за рахунок земель громадської та житлової забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (далі - ОЖБ)на АДРЕСА_1 .

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року у справі № 813/7341/14 (яке набрала чинності 26 травня

2015 року) адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Держземагентства у Самбірському районі Львівської області, ДП «Центр ДЗК» в особі Львівської РФ Самбірський РВВ, треті особи: Ралівська сільська рада Самбірського району Львівської області, ОСОБА_6 , про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Зобов`язано ДП «Центр ДЗК» в особі Львівської РФ Самбірський РВВ виготовити технічну документацію на її земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , відповідно до плану, зазначеному у державному акті на земельну ділянку серії ЯА № 209778 від 06 грудня 2004 року.

Під час розгляду справи № 813/7341/14 адміністративним судом встановлено, що виготовлений кадастровий план земельної ділянки позивачки не відповідає в промірах, який зазначений у державному акті серії ЯА № 209778 від 06 грудня 2004 року, зокрема, проміри меж даної земельної ділянки не співпадають з промірами по межі з земельною ділянкою громадянки ОСОБА_7 (державний акт 85,10 м, кадастровий план 83,40 м), промірам по межі з землями загального користування сільської ради ( АДРЕСА_1 ) (державний акт 21,90 м, кадастровий план 22,41 м), промірам по частині межі з земельною ділянкою громадянина ОСОБА_2 (державний акт 23,01 м, кадастровий план 21,10 м).

Рішенням Ралівської сільської ради Самбірського району Львівської області від 06 травня 2016 року № 72 затверджено технічну документацюї із землеустрою, вирішено ОСОБА_2 передати у власність земельну ділянку площею 0, 2136 га для ОЖБ на АДРЕСА_1 , внаслідок чого незаконно захоплено частину її земельної ділянки площею 0,2405 га на АДРЕСА_1 в цьому населеному пункті. Площа захопленої ділянки становить 0,0692 га.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша

статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, зазначала, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , незаконно зареєстрована у державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 28 листопада 2003 року. Вказана документація не відповідає вимогам Закону України «Про землеустрій», оскільки в ній відсутні дані сільської ради про те, якою земельною ділянкою користується ОСОБА_2 , відсутній акт передачі межових знаків, на кадастровому плані не вказані суміжні землекористувачі (зокрема, не вказана її земельна ділянка), тобто кадастровий план не відповідає вимогам частини першої статті 34 Закону України «Про державний земельний кадастр», не встановлені межові знаки на місцевості.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок

із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель

і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара,

в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Статтею 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Не можуть передаватися у власність земельні ділянки, які уже перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб. Такі земельні ділянки можуть бути передані у власність лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до статті 193 ЗК України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікаторів об`єктів будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; частину земельної ділянки, на якій може проводитися гідротехнічна меліорація; відомості про назву, код (номер) меліоративної мережі, яка забезпечує гідротехнічну меліорацію відповідної земельної ділянки; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що такі відомості про земельну ділянку ОСОБА_2 внесені не були, а встановлення меж земельної ділянки проводилось усупереч статті 55 Закону України «Про землеустрій», зокрема, не було враховано топографо-геодезичні і картографічні матеріали, до уваги бралась стара технічна документація із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі

№ 372/3519/17 (провадження № 61-9176св19) зазначено, що орган місцевого самоврядування за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою має право вчинити лише такі дії: надати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав, які прямо передбачені статтею 118 ЗК України. Згідно з вимогами

статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет відведення. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16 (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року у справі № 450/2477/19 (провадження № 61-17933св20) зроблено висновок, що рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України), першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди».

У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі

№ 263/11779/16-ц (провадження № 61-10819св20) вказано, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не випливає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж, слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та переданні земельної ділянки у власність. Що, відповідно, також не є підставою для скасування державного акта на право власності на земельну ділянку.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що розроблена технічна документація із землеустрою щодо земельної ділянки відповідача не відповідає вимогам діючого земельного законодавства і не могла бути підставою для реєстрації цієї земельної ділянки у державному земельному кадастрі та передачі її у власність відповідачу ОСОБА_2 , суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження

№ 14-651цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), від 15 травня 2019 року у справі

№ 757/12726/18-ц (провадження № 14-97цс19), а також у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 911/1480/18,

від 26 серпня 2020 року у справі № 583/669/15-ц (провадження

№ 61-756св20), від 19 жовтня 2020 року у справі № 686/10181/17 (провадження № 61-289св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18) предметом позову є усунення від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця, та зобов`язання усунути від прав на передбачені законом пільги для члена сім`ї загиблого військовослужбовця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) предметом позову є визнання недійсним державного акта на земельну ділянку та зобов`язання вчинити певні дії. Встановивши, що позивачка не надала згоди на погодження меж земельної ділянки ОСОБА_8 , суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про порушене право ОСОБА_9 , зазначивши, що ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з порушенням вимог статті 198 ЗК України, виходячи лише з факту відсутності підпису ОСОБА_9 на акті узгодження меж і без дослідження, яким чином порушені права позивачки як землевласника. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право

ОСОБА_9 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. Тому справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року

у справі № 757/12726/18-ц (провадження № 14-97цс19) предметом позову є визнання права на умовно-дострокове звільнення.

Переглядаючи судові рішення, Верховний Суд у постанові від 24 червня

2020 року у справі № 911/1480/18 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки обставини знаходження земельних ділянок позивача на території, яку обгородив відповідач, не доведені, отже, не доведено факту порушення права позивача на користування земельними ділянками, які останній набув у власність.

У постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 583/669/15-ц (провадження № 61-756св20) Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, коли вважав встановленим факт, що ОСОБА_10 на час ухвалення оскаржуваного судового рішення була власником земельної ділянки, оскільки 02 серпня 2017 року рішенням Апеляційного суду Сумської області скасовано рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 29 грудня 2009 року у цивільній справі № 2-2435/2009, у частині визнання в порядку спадкування права власності за ОСОБА_10 на земельну ділянку. ОСОБА_10 не є суміжним землевласником позивача. Повноважень щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,2124 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_10 не має. Отже, через неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, суд помилково задовольнив позовні вимоги, заявлені до неналежного відповідача - ОСОБА_10 . Заявлений позивачем спір щодо неможливості проведення державної реєстрації земельної ділянки площею 0,47 га, яка належить ОСОБА_11 на підставі виданого 21 січня 1998 року державного акта на право приватної власності на землю, за своєю суттю та предметом доказування фактично зводиться до визначення (встановлення) межі між земельними ділянками АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 . Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Внесення належної позивачу земельної ділянки до державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера не вимагає визнання недійсними та скасування виданих 09 листопада 2007 року ОСОБА_12 державних актів на право власності на земельну ділянку та скасування реєстрації цих земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Порушення відповідачами права власності ОСОБА_11 на землю не доведено. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності № 6 та № 7 можуть бути змінені (узгоджені) їх власниками - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У постанові від 19 жовтня 2020 року у справі № 686/10181/17 (провадження № 61-289св19) Верховний Суд, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, виходив з того, що суди попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про недоведеність

ОСОБА_13 факту порушення оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування його прав як землекористувача. Суди правильно узяли до уваги, що всупереч положень статті 22 ЗК України 1990 року, яка була чинною на час виділення позивачу земельної ділянки рішенням Виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 13 липня 1995 року

№ 488, ОСОБА_13 приступив до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею. Отже, фактичні межі земельної ділянки, якою користується позивач, не встановлювалися уповноваженими землевпорядними організаціями.

Верховний Суд також зауважує, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин

у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що заявнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій, як і не суперечать вищевикладеним правовим висновкам в інших, схожих за характером спірних правовідносин, постановах Верховного Суду, які наведені, як приклади неоднакового застосування норми права в подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів про те, що формування земельної ділянки ОСОБА_2 відбулося за старою технічною документацією, яка виготовлялася його покійним батьком, не відповідає дійсності, тому ОСОБА_2 , не порушуючи вимог чинного земельного законодавства, набув у власність земельну ділянку, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 вказувала,

що як технічна документація ОСОБА_2 , так й технічна документація його батька ОСОБА_4 , була сформована на підставі одних й тих самих документів-довідок, оцінка яким вже надавалась у спорі між позивачкою та батьком відповідача. Зокрема, в технічній документації ОСОБА_2 фігурує довідка про наявні обмеження та сервітути від 26 липня 2012 року

№ 2119 на земельну ділянку площею 0,0744 га, яка належала померлому ОСОБА_4 , право власності на яку було скасовано за позовом

ОСОБА_1 за рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 лютого 2013 року у справі № 452/109/13.

Суди встановили, що спірна земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав (земельна ділянка площею 0,2136 га на АДРЕСА_2 ) неправомірно, оскільки у цю площу включена частина ділянки позивачки орієнтованим розміром 0,0692 га.

Зокрема, загальна площа трьох ділянок суміжних землекористувачів

ОСОБА_14 (на даний час ОСОБА_15 ), ОСОБА_2 та позивачки

ОСОБА_1 складає 0,6534 га. При цьому, за ОСОБА_15 зареєстровано право власності на 0,25 га, за ОСОБА_2 - 0,2136 га, що разом складає 0,4636 га. В свою чергу, позивачці на праві приватної власності з 2004 року належить земельна ділянка площею 0,2405 га. Відповідно частина належної позивачці на праві приватної власності земельної ділянки фактично передана відповідачу ОСОБА_2 .

Факт того, що технічна документація розроблена з помилками та не відповідає державному акту на земельну ділянку ОСОБА_1 , підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року у справі № 813/7341/14, яким встановлено, що форма земельної ділянки по АДРЕСА_1 згідно з державним актом серії ЯА № 209778

від 06 грудня 2004 року та форма земельної ділянки згідно з виготовленою відповідачем технічною документацією не співпадають, зокрема, не накладаються кути, довжини ліній, координати тощо.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У свою чергу суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду за приписами статті 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області

від 05 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк