Рішення

від 04.07.2022 по справі 520/1690/22

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Рішення

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"05" липня 2022 р. № 520/1690/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Савон О.Ю.

представника позивача - Крайз О.І.,

представника відповідача - Шапошник С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВАКОРМ" (вул. Чернишевська, буд. 66,м. Харків,61002) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВАКОРМ", звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:

1. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України № 00006110702 від 11 січня 2022 року винесене щодо ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ НОВАКОРМ (Ідентифікаційний код 40557266).

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України № 00006410702 від 11 січня 2022 року винесене щодо ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ НОВАКОРМ (Ідентифікаційний код 40557266).

3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС України № 00006470702 від 11 січня 2022 року винесене щодо ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ НОВАКОРМ (Ідентифікаційний код 40557266).

4. Розподілити судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 00006110702 від 11 січня 2022 року; № 00006410702 від 11 січня 2022 року; № 00006470702 від 11 січня 2022 року є протиправними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Представник позивача в судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та такими, що винесені в межах чинного законодавства України.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини дійшов наступних висновків та мотивів.

Судом встановлено, що на підставі наказу Головного управління ДПС у Харківській області 17.08.2021 № 6224-ГІ та направлення на проведення перевірки від 09.09.2021 №№ 12281, 12280, 12288, 12278, 12279, від 21.09.2021 № 12733 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Новакорм» (код ЄДРПОУ 40557266)» проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2019 по 30.06.2021, валютного законодавства за період з 01.01.2019 по 30.06.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2019 по 30.06.2021, іншого законодавства за період з 01.01.2019 по 30.06.2021, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірок.

За результатами якої складено акт від 17.12.2021 № 23971/20-40-07-02-08/40557266, яким встановлено порушення позивачем:

пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 п. 135.1 ст. 135, п.137.1 ст. 137 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток всього у загальній сумі 2 657 598 грн., у тому числі за 3 квартал 2019 року у сумі 369172 грн., за 4 квартал 2019 року у сумі 197409 грн., за 1 квартал 2020 року у сумі 216139 грн., за 2 квартал 2020 року у сумі 233777 грн., за 3 квартал 2020 року у сумі 231929 грн., за 4 квартал 2020 року у сумі 555384 грн., за 1 квартал 2021 року у сумі 397673, за 2 квартал 2021 рок у сумі 456115 грн;

п. 198.5 ст. 195, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 272 946 грн., у т. ч. за червень 2019 року у сумі 5 024 грн., за липень 2019 року у сумі 5 496 грн., за січень 2020 року у сумі 3 128 грн., за лютий 2020 року у сумі 1 396 грн., за квітень 2020 року у сумі 16 998 грн., за листопад 2020 року у сумі 240 904 грн;

п.198.5. ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України не зареєстровано в ЄРПН накладні на загальну суму 32 946 грн. та відповідно до п.1201.2 ст. 1201 Податкового кодексу України (з урахуванням змін та доповнень на дату заниження податкових зобов`язань з ПДВ) підлягає застосуванню штрафу в розмірі 50 відсотків по не зареєстрованим в ЄРПН накладним на загальну суму 6 823,95 грн.

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДПС в Харківській області винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 00006110702 від 11 січня 2022 року, котрим встановлено порушення: підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 ПК України, пункту 135.1 статті 135 ПК України, пункту 137.1 статті 137 ПК України. Збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на прибуток підприємств в загальній сумі 2 799 243,25 грн., з них за податками або іншими зобов`язаннями 2 657 598,00 грн., за штрафними санкціями 141 465,25 грн..

№ 00006410702 від 11 січня 2022 року, котрим встановлено порушення: пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 ПК України. Збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на додану ввартість в загальній сумі 341 182,50 грн., з них за податками або іншими зобов`язаннями 272 946,00 грн., за штрафними санкціями 68 236,50 грн..

№ 00006470702 від 11 січня 2022 року, котрим встановлено порушення: пункту 201.10 статті 201 ПК України. Збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на додану вартість в загальній сумі 341 182,50 грн., з них за податками або іншими зобов`язаннями 272 946,00 грн., за штрафними санкціями 68 236,50 грн..

Суд зазначає, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень рішень є твердження відповідача викладені в акті перевірки, що:

ѕПеревіркою повноти декларування ТОВ «НОВАКОРМ» показників фінансового результату до оподаткування встановленого його заниження всього у сумі 14 764 431, 00 грн., з них по взаємовідносинам з ТОВ «КУА «ДІКВ-Л» завищено витрати на суму 13 564 431,00 грн.. По взаємовідносинам з ТОВ «СЛАНТІС» занижено прибуток на суму 1 200 000,00 грн..

ѕОперації з ТОВ «СЛАНТІС» носили безтоварний, фіктивний характер, не відповідали даним, які були відображені в бухгалтерському та податковому обліку. У ТОВ «СЛАНТІС» відсутній кваліфікований персонал, основні фонди, транспортні засоби, приміщення для зберігання, тощо.

ѕТОВ «НОВАКОРМ» не визначено податкові зобов`язання з ПДВ по операції з понаднормового та не обґрунтованого списання зернових при транспортуванні автотранспортом, внаслідок чого не зареєстровано податкові накладні на загальну суму 32 946,00 грн.

Так судом встановлено, що 05 вересня 2016 року між ТОВ «НОВАКОРМ» (Позичальник) та ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС-1» (Позикодавець) було укладено договір про надання позики № 3П-БР1.

Відповідно до умов договору, з урахуванням додаткових угод, ТОВ «НОВАКОРМ» було отримано поворотну відсоткову позику в розмірі 30 000 000,00 грн.. Відсоток за користування позикою 24% річних.

23 травня 2019 року між ТОВ «НОВАКОРМ» (Позичальник) та ТОВ «КУА «ДІКВ-Л», яке здійснює управління активами та діє від свого імені в інтересах та за рахунок коштів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «БІЗНЕС РЕСУРС-3» (Позикодавець) було укладено договір про надання позики № 3П-БР3 (в акті перевірки описка в № договору).

Відповідно до умов договору ТОВ «НОВАКОРМ» було отримано поворотну відсоткову позику в розмірі 20 000 000,00 грн.. Відсоток за користування позикою 24% річних.

Суд звертає увагу, що відносини щодо укладання цивільно-правових договорів регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з пунктами 3, 4 частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Відповідно до частин 2-3 статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже підсумовуючи вище викладеного суд зазначає, що цивільне законодавство гарантує підприємцям свободу договору.

Щодо посилання відповідача на ту обставину, що є певна податкова інформація про нищі відсоткові ставки в чотирьох інших банках то вказане посилання суд вважає безпідставним, оскільки відповідно до підпункту 14.1.171 пункту 14.1 статті 14 ПК України, частини 1 статті 16 Закону України «Про інформацію» податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Статтею 72 ПК України визначено джерела податкової інформації, серед яких відсутні «дані з інтернету».

Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Суд зазначає, що податковим органом не було враховано ані розмір позики, що був необхідний ТОВ «НОВАКОРМ», ані строк надання такої позики.

Крім цього судом встановлено, що з наданого позивачем аналізу відсоткових ставок на ринку, вбачаються пропозиції зі ставками вище ніж передбачені договорами з ТОВ «КУА «ДІКВ-Л»:

ѕhttps://creditagricole.ua/cash?utm_source=googleutm_medium=cpcutm_campaign=cashloan2020utm_term=productgclid=Cj0KCQiAnuGNBhCPARIsACbnLzre7M3L-XUkhxksTKTl--oVc5lvyhfZwvoJNbXxVRs8tvpMCyDv9LMaAi67EALw_wcB

ѕhttps://www.pravex.com.ua/landing-credit?utm_source=googleutm_medium=cpcutm_campaign=search_creditutm_term=%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D1%8F%20%D0%B1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%20%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%82gclid=Cj0KCQiAnuGNBhCPARIsACbnLzrnUjDd2dU_ooGMbJYyYEff

ѕhttps://raiffeisen.ua/promo/cash?utm_source=googleutm_medium=cpcutm_campaign=rba-walk-in-categoryutm_content=ch_google_adwords|trg_kwd-297195448033|crt_565789456700|gid_121008085853|cid_12815783904|kwmt_b|ps_|srct_g|trgt_|src_|devt_c|devm_|lcl_1012866|fdi_|mrlid_20077|dop_utm_term=%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%82%20%D0%B4%D0%BE%20300000gclid=Cj0KCQiAnuGNBhCPARIsACbnLzo1uWddRPT7TR_HMzOtJrRZyBebJTWPvpdC8glEi0XffTyawNbnt6caArtCEALw_wcB

Крім цього суд звертає увагу, що відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Як було встановлено судом та не заперечувалось відповідачем по справі, що внаслідок отримання коштів за договорами позики ТОВ «НОВАКОРМ» було придбано сировину, з якої в подальшому було виготовлено комбікорм, що є основним видом економічної діяльності товариства, і отримано прибуток.

Отже наведені законодавчі норми права дають підстави вважати, що у зв`язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик. Аналогічний висновок викладено у Постанові Верховного Суду у справі № 809/2736/13-а від 16 травня 2018 року.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати» відсотки за запозиченнями відображаються у складі витрат поточного періоду за фактом їх нарахування (за винятком капіталізації відсотків при створенні кваліфікаційного активу).

Відповідно до положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за № 27/4248 (далі - П(С)БО 16), визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Відповідно до п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 № 318: «Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань».

Згідно з п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 № 318: «Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені».

Дохід визначається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена (п. 5 П(С)БО 15 «Дохід»).

п.44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування, та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

п. 44.3. ст. 44 платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Таким чином суд приходить до висновку, що доводи відповідача щодо порушень у правовідносинах позивача з ТОВ «КУА «ДІКВ-Л» не знайшли свого підтвердження під час судового засідання.

Також судом встановлено, що 01 жовтня 2020 року між ТОВ «НОВАКОРМ» (Покупець за договором) та ТОВ «СЛАНТІС» (ідентифікаційний код: 43321904) (Постачальник за договором) укладено договір поставки №Сл-01-10-к.

На виконання умов договору ТОВ «СЛАНТІС» було поставлено ТОВ «НОВАКОРМ» товар на загальну суму 1 440 000,00 грн., в тому числі ПДВ, що підтверджується видатковими накладними.

ТОВ «НОВАКОРМ» було повністю сплачено за товар, що підтверджується платіжними дорученнями.

Суд зазначає, що підставою для визначення порушення податкового законодавства ТОВ «НОВАКОРМ» з боку відповідача, зводяться до оцінки поведінки контрагентів та їх господарських відносин.

Суд зазначає, що згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України - для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1, п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) передбачено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію (згідно із Законом №1724-VIII від 03.11.2016, до внесення змін Законом №1724-VIII від 03.11.2016 в наступній редакції - первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення). Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1 та 2 статті 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (згідно із Законом №1724 VIII від 03.11.2016, до внесення змін Законом №1724-VIII від 03.11.2016 в наступній редакції: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.).

Згідно з пунктом 2.1 та 2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення), в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на час початку періоду перевірки), об`єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу ( п. 135.1 ст. 135 ПК України, в редакції, чинній на час початку перевіряємого періоду). При цьому формування складу податкового кредиту відбувається за правилами встановленими Податковим кодексом України.

Згідно п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг ( в редакції після внесення змін Законом № 1797-VIII від 21.12.2016, а в редакції, до внесення змін зазначеним законом - до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду ( в редакції після внесення змін Законом № 1797-VIII від 21.12.2016, а в редакції, до внесення змін зазначеним законом - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду).

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. ( п. 201.1, п.201.7, 201.10 ст. 201 ПК України).

Таким чином, для визначення податкового кредиту, господарські операції повинні бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність доказів сплати вартості товарів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. Відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Суд зазначає, що спірні правочини укладені між правоздатними та дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті. Отже, такі визнаються судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Доказів повернення коштів до контрагента позивача після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов`язань такого платника. Отже, наявність факту (і це не заперечується сторонами) про належну оплату товару визнається судом належним та допустимим доказом реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Таким чином, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди позивачем, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану платника податків. А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Доводи відповідача про наявність податкової інформації відносно всіх контрагентів позивача, у тому числі, щодо відсутності трудових ресурсів та основних фондів, що, на думку відповідача, свідчить про нереальність укладених правочинів, суд не бере до уваги оскільки така інформація містить лише загальну оцінку господарської діяльності контрагентів позивача та їх постачальників, без оцінки їх спільної діяльності, зокрема, щодо реальності здійснення досліджуваних господарських операцій. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру господарських правовідносин, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентами, якщо не буде доведено їх безпосередню участь у зловживанні. Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Принцип індивідуальної податкової відповідальності - один з принципів, на яких базується чинне податкове законодавство України.

Так, відповідно до статті 47 Податкового кодексу України складання податкової звітності покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що свідчить про те, що, у разі коли контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо неплатника, а не інших осіб, у т.ч. його контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум до складу податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначену правову позицію зазначено Верховним Судом у постановах, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Зазначену правову позицію висловлено Верховним Судом , у постановах від 11.09. 2018 року у справі №804/4787/16, від 12.06.2018 року у справі № 802/1155/17-а

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат платника податків не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній в постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №813/1497/17 (адміністративне провадження №К/9901/3819/17), в якій зазначається, що для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціпи за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України. Так, господарські операції позивача з зазначеними вище контрагентами здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними та підтверджуються необхідними документами. При цьому, зазначено, що податкова інформація по ланцюгу постачання не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Водночас, правова позиція Верховного Суду викладена також в постанові Верховного Суду від 03.04.2018р. у справі №804/1963/17 (адміністративне провадження №К/9901/341 8/1 7) та полягає в тому, що посилання податкового органу на те, що контрагенти особисто не с виробниками товару (продукції), не доведення дотримання ними Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, за умови, що податковий кредит за результатами придбання послуг перевезення податковим органом взагалі не перевірявся, недотримання особливостей постачання та приймання товару, є неприйнятним, оскільки до умов формування податкового кредиту безпосереднього відношення не мають. Акт перевірки, як основний доказ податкових правопорушень не утримує в собі повного дослідження господарських операцій в частині отримання Товариством, оприбуткування ним товару (продукції), списання її у виробництво, використання у господарській діяльності.

Крім цього наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак, н є доказом того факту, що в дійсності не відбувалося отримання платником податків від його контрагента товарів (роботи, послуг).

Дана правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду у справі № 813/776/17 від 13.05.2021; у справі № 826/9061/17 від 18.03.2021; у справі 819/861/18 від 16.02.2021.

Таким чином суд приходить до висновку, що висновки відповідача які були зроблені за наслідками податкової перевірки щодо правовідносин позивача з ТОВ «СЛАНТІС» не знайшли свого підтвердження під час судового засідання.

Щодо посилання на порушення позивачем в частині не реєстрації податкових накладних, то суд зазначає, що відповідачем не зазначають на здійснення якої господарської операції позивачем не було зареєстровано податкові накладні, а отже суд позбавлений можливості встановити зазначене порушення.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення за своєю природою є, відповідно до пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, індивідуальним актом.

При цьому, такий акт, виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акта (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти є їх виражений правозастосовний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Натомість, оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості індивідуального акта, та породжує їх неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.04.2019 (справа №826/10649/17), від 21.05.2019 (справа №0940/1240/18), від 14.05.2019 (справа №1940/1306/18).

Отже, таке податкове повідомлення-рішення саме по собі є незаконним, внаслідок того, що з його змісту неможливо встановити яке саме правопорушення вчинено платником податків.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 00006470702 то зважаючи на те, що даним податковим повідомленням-рішенням на платника податків накладено штраф за порушення, зафіксоване в податковому повідомленні-рішенні № №00006410702, воно підлягає скасування разом з податковим повідомленням-рішенням, що стало його підставою.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення № 00006110702 від 11 січня 2022 року; № 00006410702 від 11 січня 2022 року; № 00006470702 від 11 січня 2022 року винесено Головним управлінням ДПС у Харківській області з порушенням норм чинного законодавства України, а отже вони підлягають скасуванню.

Судові витрати підлягають стягненню згідно ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВАКОРМ" (вул. Чернишевська, буд. 66,м. Харків,61002) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00006110702 від 11 січня 2022 року; № 00006410702 від 11 січня 2022 року; № 00006470702 від 11 січня 2022 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВАКОРМ" сплачений судовий збір у сумі 7443 (сім тисяч чотириста сорок три) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 05 липня 2022 року.

Суддя Спірідонов М.О.