Постанова

від 26.06.2022 по справі 914/1146/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2022 р. Справа №914/1146/21

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі:

головуючого (судді доповідача): Кордюк Г.Т.

суддів:Галушко Н.А.

Плотніцького Б.Д.

секретар судового засідання Залуцький Д.Т.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Клуб Пікассо» , вих. б/н від 03.02.2022 (вх. №01-05/425/22 від 03.02.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2022 (повний текст рішення складено 17.01.2022)

у справі №914/1146/21 (суддя Король М.Р.)

за позовом Приватного підприємства «Клуб Пікассо»

до відповідача виконавчого комітету Львівської міської ради

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Комунальної установи «Львівський міський молодіжний центр»

про визнання недійсним рішення,

За участю представників:

від позивача Керод Р. П. (адвокат)

від відповідача Кулик А. Я. (представник)

від третьої особи-1 Мотов Є.Г. (представник)

від третьої особи-2 не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

28.04.2021 у Господарський суд Львівської області звернулось Приватне підприємство «Клуб Пікассо» (далі по тексту ПП «Клуб Пікассо») з позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради за №502 від 12.06.2020 «Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень на вул. Зелена, 88».

В обґрунтування позову вказує на те, що виходячи з приписів ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону №157-ІХ від 03.10.2019, який набрав чинності 01.02.2020) орган управління комунальним майном зобов`язаний прийняти рішення про балансоутримувача єдиного майнового комплексу лише у разі припинення договору оренди. Позивач стверджує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення договір оренди №11 від 20.07.2001, на підставі якого позивач використовує спірний цілісний майновий комплекс за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 88, був чинний, оскільки завершував свою дію 01.07.2021, а тому відповідач передчасно та без будь-яких правових підстав передав згаданий об`єкт оренди комунальній установі «Львівський молодіжний центр», чим порушив право позивача бути балансоутримувачем спірного цілісного майнового комплексу.

Правовими підставами позову зазначає п. 6 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 20, ч. 2 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону №157-ІХ від 03.10.2019, який набрав чинності 01.02.2020).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.01.2022 у справі №914/1146/21 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено. Місцевий господарський суд встановив, що оскаржуваним рішенням відповідач здійснив передачу майна з балансу на баланс в межах одного власника комунального майна, а тому позивачем не доведено порушення своїх прав або охоронюваних законом інтересів, що є необхідною передумовою для задоволення позовних вимог. При цьому суд першої інстанції зазначив, що в оспорюваному рішенні встановлений його термін: з 01.07.2021 до 21.07.2021.

Не погодившись з вказаним рішенням першої інстанції, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2022 скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що:

1)висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача, яке б підлягало судовому захисту, зроблений без урахування права орендаря формувати податковий кредит по операціях щодо оподаткування на суми нарахованої амортизації орендованого цілісного майнового комплексу, яке передбачено ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону №157-ІХ від 03.10.2019, який набрав чинності 01.02.2020) та пп. 138.3.2, 198.5 Податкового кодексу України;

2)термін з 01.07.2021 по 21.07.2021, який зазначений в оскаржуваному рішенні виконавчого комітету, має розпорядчий характер для директора Комунальної установи «Львівський міський молодіжний центр», а його сплив не призводить до припинення дії рішення щодо визначення балансоутримувача, що помилково встановлено судом.

Інші учасники справи не скорилися правом, яке передбачене ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

У судове засідання 27.06.2022 з`явились представники позивача, відповідача та третьої особи-1. Представник третьої особи-2 в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за його відсутності.

Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Додатково просив врахувати, що рішенням Господарського суду Львівської області від 25.11.2021 у справі №914/1132/21, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2022, встановлено обставини про те, що договір №11 оренди цілісного майнового комплексу від 20.07.2001 є продовженим на строк, що дорівнює періоду карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення.

Представник відповідача та третьої особи-1 просили залишити без змін рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення, покликаючись на те, що обставини про те, що договір №11 оренди цілісного майнового комплексу від 20.07.2001 є продовженим на строк, що дорівнює періоду карантину та обмежувальних заходів, а також протягом одного місяця з дня його/їх закінчення, які встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від 25.11.2021 у справі №914/1132/21, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2022, не мають преюдиційного значення при розгляді даної справи, оскільки їх слід розцінювати правовою оцінкою обставин іншої справи. Також представники зазначили, що чинним цивільним та господарським законодавством не передбачено конструкції автоматичного продовження дії договору в силу вимог закону без вчинення орендарем відповідних активних дій, а тому у зв`язку з бездіяльністю позивача договір №11 оренди цілісного майнового комплексу від 20.07.2001 припинив свою дію. Окрім того покликаються на те, що апелянт надає перевагу законодавству та підзаконним нормативно-правовим актам, які регулюють запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а не спеціальні нормативно-правові акти, вищої юридичної сили, які регулюють орендні правовідносин, як-от ЦК України, ГК України та Закон України «Про орендну державного та комунального майна».

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового про задоволення позову.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між Приватним підприємством «Палома» (орендар), правонаступником якого є Приватне підприємство «Клуб Пікассо» та Управлінням ресурсів Львівської міської ради (орендодавець), правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, на виконання рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №198 від 04.05.2001 «Про оренду цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр «Зірка» (а.с.7-8) було укладено договір №11 від 20.07.2001 (а.с.9-13) за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства кінотеатр «Зірка», розташований за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 88, вартість якого визначена відповідно до інвентаризації проведеної станом на 01.07.2001 та балансу станом на 01.07.2001 і становить 136 756,70 грн., у тому числі: основні матеріальні засоби за залишковою вартістю 135 025,50 грн.

Згідно п. 2.1. та п. 10.1. договору №11 від 20.07.2001, орендар приймає в строкове платне користування об`єкт оренди на термін з 01.07.2001 до 01.07.2011.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2015 у справі №914/3532/13 за позовом прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради до Приватного підприємства «Клуб Пікассо» про внесення змін в договір оренди цілісного майнового комплексу від 20.07.2001, встановлено, що з 01.07.2011 договір оренди цілісного майнового комплексу пролонгований на той самий строк і на тих самих умовах.

З огляду на наведене вище, обґрунтованими є доводи апелянта, які містяться у позовній заяві, про те, що договір №11 від 20.07.2001 згідно з яким позивач користується цілісним майновим комплексом державного комунального підприємства кінотеатр «Зірка», розташований за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 88, завершує свою дію 01.07.2021, а тому починаючи з 01.07.2001 на момент пред`явлення позову в даній справі (28.04.2021) позивач безперервно використовував згаданий вище цілісний майновий комплекс.

Натомість рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №502 від 12.06.2020 «Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень на вул. Зеленій, 88» (а.с.6) вирішено комунальній установі «Львівський міський молодіжний центр» взяти на баланс нежитлові приміщення підвалу під індексами 1, 2, 3, 4, 5, 6, першого поверху під індексами 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, антресолі під індексами 18, 19, 20, 21, 22, 25, другого поверху під індексами 23, 24, 26 загальною площею 560,9 кв. м. у будівлі під літерою «А-2» на вул. Зеленій, 88, згідно з технічним паспортом, складеним Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 09.07.2013 за інвентарним №307.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ПП «Клуб Пікассо» пов`язує порушення своїх прав з тим, що згаданим рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №502 від 12.06.2020 передчасно, без наявності правових підстав виключено з балансу позивача, орендований ним цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства кінотеатр «Зірка», розташованого за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 88, внаслідок чого порушено Порядок повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, які затверджені наказом Фонду державного майна України за №847 від 07.08.1997 в частині здійснення комплексу заходів і процедур, пов`язаних з поверненням орендованого майна.

Частиною першою статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно зі статтею 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. При цьому органи місцевого самоврядування відповідно до вказаного Закону наділені повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин.

При цьому відповідно до частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, має загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009 у справі N 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

При цьому Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

З огляду на викладене органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Водночас, відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З наведеного убачається, що підставами для визнання незаконним акта органу місцевого самоврядування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №908/1115/20, від 14.05.2020 у справі №927/580/19, від 14.01.2020 у справі №910/15058/18, від 15.01.2020 у справі №925/361/19, від 05.12.2019 у справі №914/73/18.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині непогодження з висновками суду першої інстанції про відсутність порушеного права, яке б підлягало судовому захисту, апеляційним господарським судом з`ясовано, що на момент укладення договору №11 від 20.07.2001 правовідносини з приводу оренди державного та комунального майна регулювались Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону №2269-ХІІ від 10.04.1992 зі змінами та доповненнями).

Так, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону №685-XIV від 20.05.1999, чинній на момент укладення договору №11 від 20.07.2001) передбачалось, що амортизаційні відрахування на орендовані цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону №685-XIV від 20.05.1999, чинній на момент укладення договору №11 від 20.07.2001) орендоване майно (крім окремого індивідуально визначеного майна) включається до балансу підприємства, господарського товариства із зазначенням, що це майно є орендованим.

Ця редакція ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» діяла до 27.07.2004, оскільки була викладена в новій редакції згідно з Законом №1905-IV від 29.06.2004 за змістом якого орендоване майно (крім таких видів нерухомого майна, як приміщення, частини будівель, споруд, а також іншого окремого індивідуально визначеного майна) включається до балансу орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим.

Аналогічні приписи знайшли своє відображення у ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції Закону №157-ІХ від 03.10.2019, який набрав чинності 01.02.2020).

Таким чином в силу вищезазначених приписів законодавства, чинного на момент укладення договору №11 від 20.07.2001, прийняття в оренду цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр «Зірка», розташованого за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 88, та в процесі його використання, у період з 20.07.2001 по 20.07.2021 позивач мав право включати цей об`єкт оренди до свого балансу, а також залишати у своєму розпорядженні амортизаційні відрахування на орендований цілісний майновий комплекс.

З огляду на це суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскаржуваним рішенням відповідач здійснив передачу майна з балансу на баланс в межах одного власника комунального майна, оскільки з моменту укладення вищезазначеного договору оренди та передачі майна, таке перебувало на балансі позивача, а не власника майна чи його управителя.

Пунктами 13, 16 Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, які затверджені наказом Фонду державного майна України за №847 від 07.08.1997, визначено, що вартість майна, що повертається орендодавцю визначається відповідно до вимог Методики оцінки об`єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 за №629. При цьому, вартість всіх незавершених капітальних вкладень і невстановленого устаткування визначається у порядку, встановленому Методикою оцінки майна, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року № 1891. Вартість майна, що належить орендареві, визначається по кожному рядку передавального балансу і акта оцінки шляхом зменшення загальної вартості майна на вартість майна, що належить державі. Якщо орендар допустив (уможливив) погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення стану (загибель) майна відбулося не з його вини. За домовленістю сторін відшкодування збитків може бути здійснене орендарем коштами або іншим належним орендареві майном орендованого підприємства. Результати відшкодування збитків відображаються в акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу орендованого підприємства та акті приймання-передавання орендованого майна шляхом відповідного збільшення вартості державної частки майна та зменшення частки майна орендаря.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної дол. майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і таке інше).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Водночас, на період дії договору оренди правомочність користування власника орендованого майна є усіченою в силу того, що тимчасово можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання переходить до орендаря.

Апеляційним господарським судом встановлено, що власник до закінчення договору оренди №11 від 20.07.2001 передчасно розпочав комплекс заходів, які передбачені Порядком повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, які затверджені наказом Фонду державного майна України за №847 від 07.08.1997, та прийняв оскаржуване рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №502 від 12.06.2020, яким фактично без визначення вартості майна, яке повертається та без передавального балансу і акта оцінки, здійснив повернення орендованого цілісного майнового комплексу, а відтак достроково зменшив розмір балансу позивача. Відтак обґрунтованими є доводи апеляційної скарги в цій частині.

Наведеного місцевий господарський суд не врахував, а тому дійшов до помилкового висновку про те, що право позивача не порушене та не підлягає захисту.

Висновок суду першої інстанції про те, що баланс є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності підприємства, не спростовує наявність порушеного права позивача, яке встановлено апеляційним господарським судом.

Також апеляційний господарський суд погоджується з твердженням апелянта про те, що термін з 01.07.2021 по 21.07.2021, який зазначений в оскаржуваному рішенні виконавчого комітету, має розпорядчий характер для директора Комунальної установи «Львівський міський молодіжний центр», а його сплив не призводить до припинення дії рішення щодо визначення балансоутримувача, що помилково встановлено судом. Тобто термін, який зазначений у оскаржуваному рішенні відповідача визначає не строк дії самого рішення, а лише строк, протягом якого його виконавець (в даному випадку директор Комунальної установи «Львівський міський молодіжний центр» має виконати). Невиконання ж цією особою оскаржуваного рішення може мати правові наслідки у вигляді відповідальності лише для уповноваженої особи, а не наслідок у вигляді втрати чинності цього акту.

Суд погоджується з доводами апелянта, що в силу пп. 6 п. 2 розділу 2 "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання викикненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" позивача віднесено до категорії суб`єктів господарювання за КВЕД 90.02 та 90.04 щодо яких продовжуться строк дії договорів оренди на період карантину, оскільки ці коди включені до Переліку основних видів економічної діяльності, стосовано яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, пов`язані із поширенням на території України гострої респіратрної звороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1236 від 09.12.2020.

Відтак обгрунтованим є твердження апелянта, що договір оренди №11 від 20.07.2001 є продовженим на період дії карантину.

Таким чином апелянтом доведено обґрунтованість аргументів, які заявлені в апеляційній скарзі, щодо наявності визначених у ст. 277 ГПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню з прийняттям нового про задоволення позову.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги позивача, суд доходить до висновку про покладення судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на відповідача.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Клуб Пікассо» , вих. б/н від 03.02.2022 (вх. №01-05/425/22 від 03.02.2022) задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 05.01.2022 у справі №914/1146/21 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №502 від 12.06.2020 «Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень на вул. Зелена, 88».

Стягнути з виконавчого комітету Львівської міської ради (пл.Ринок, 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ - 26256622) на користь Приватного підприємства «Клуб Пікассо» (вул. Зелена, 88, м. Львів, 79017, код ЄДРПОУ - 35943400) судовий збір у розмірі 2292,70 грн. за подання позовної заяви.

Стягнути з виконавчого комітету Львівської міської ради (пл.Ринок, 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ - 26256622) на користь Приватного підприємства «Клуб Пікассо» (вул. Зелена, 88, м. Львів, 79017, код ЄДРПОУ - 35943400) судовий збір у розмірі 3405,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати накази.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

Порядок та строк оскарження встановлено ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Плотніцький Б.Д.

Повний текст постанови складено 05.07.2022.