Постанова
від 20.06.2022 по справі 910/5214/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2022 р. Справа№ 910/5214/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 21.06.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 (повний текст підписано 13.08.2021)

у справі №910/5214/21 (суддя - Турчин С.О.)

за позовом ОСОБА_3

до Міністерства юстиції України

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватне підприємство "САНСЕТ"

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство "РЕЄСТРАЦІЙНЕ БЮРО"

про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги", винесеного на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, поданої ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що наказ Міністерства юстиції України №1586/5 від 05.05.2020 року є протиправним та таким, що не відповідає нормам законодавства та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий всупереч нормам законодавства, а саме ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", п.5, 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Короткий зміст відзиву на позов

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що оспорюваний наказ Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги", винесений на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, поданої ОСОБА_2 , прийнятий Мін`юстом відповідно та на підставі норм законодавства.

Окрім того, відповідач зазначав про те, що:

- скаржником було підтверджено дотримання строків, передбачених ч.3 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", а тому у відповідача були відсутні підстави для відмови у розгляді скарги по суті;

- позивач та заінтересовані особи належним чином були повідомлені про дату, час та місце засідання Колегії Міністерства юстиції України, шляхом розміщення на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України оголошення про засідання з розгляду скарги ОСОБА_2 ; позивач повідомлявся про місце, час та дату засідання Колегії телефонограмою;

- наказ Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 винесений на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі № 910/5214/21 позов ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство "САНСЕТ", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Комунальне підприємство "РЕЄСТРАЦІЙНЕ БЮРО" - задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 05.05.2020 року №1586/5 "Про задоволення скарги", винесеного на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020 року, поданої ОСОБА_2 .

Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 2270,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 05.05.2020 року N 1586/5 "Про задоволення скарги" прийнятий з порушенням вимог частини 5 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та п. 5,11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 1128 від 25.12.2015 року.

Крім того, суд зазначив, що оскаржуваний наказ не підлягає перевірці по суті встановлених ним обставин, оскільки порушення процедури розгляду скарги, є безумовною підставою для скасування наказу Міністерства юстиції України.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим Господарським судом міста Києва рішенням, відповідач - Міністерство юстиції України та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з апеляційними скаргами до Північного апеляційного господарського суду, у яких просять скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 року у справі № 910/5214/21 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідач - Міністерство юстиції України в апеляційній скарзі зазначило, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, а саме: відповідачем здійснено належне повідомлення сторін та зацікавлених осіб та обов`язку зі складання акту про неможливість такого у відповідача не передбачено; судом не встановлено, що позивачем обрано невірний спосіб захисту; доказом правомірності винесення наказу відповідача є порушення державним реєстратором територіальності при вчиненні реєстраційних дій та процедури таких дій.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення прав позивача оскаржуваним наказом, адже позивач не був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як учасник ПП «Сансет» і скасування реєстраційних дій не мало правових наслідків для ОСОБА_3 ; суд невірно встановив порушення порядку повідомлення сторін та зацікавлених осіб про слухання скарги.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі та у поданих 25.11.2021 суду апеляційної інстанції поясненнях посилалась на порушення судом першої інстанції меж його компетенції в частині надання правового висновку стосовно правової природи спільно нажитого майна подружжя та законність його розподілу; на обмеження оскаржуваним рішенням її законних очікувань; на відсутність порушення відповідачем порядку розгляду скарги; на незаконність вчинення реєстраційних дій з огляду на наявність арештів на корпоративні права та майно ПП «Сансет» та порушення реєстратором принципу територіальності вчинення таких реєстраційних дій; на невірність способу захисту обраного позивачем, що в своїх сукупності вважає підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи скаржників зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи, а саме:

- оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України не застосовано будь-яким чином щодо позивача, оскільки ОСОБА_3 ані власником, ані засновником за інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПП «Сансет» не значився;

- в рамках даної справи позивач жодним чином не довів, яким чином оскаржуваний наказ відповідача порушує або не визнає його права, свободи та законні інтереси. Відсутність належних та допустимих доказів та самого факту порушення прав, свобод та законних інтересів позивача оскаржуваним наказом виключає можливість задоволення позову;

- скаржники наголошують про те, що місцевому господарському суду необхідно було відмовити у задоволенні позову саме з підстави невірно обраного способу захисту та визначення суб`єктного складу сторін;

- скаржники також не погоджуються з висновком суду першої інстанції щодо порушення Міністерством юстиції України пунктів 9, 10 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128.

Окрім того, Міністерство юстиції України зазначило про те, що:

- способи повідомлення, які були застосовані відповідачем, надали можливість сторонам та зацікавленим особам скористатись наданим правом на надання пояснень та доказів. При цьому, законодавством взагалі не передбачено обов`язку Міністерства юстиції України повідомляти сторін про розгляд справи телефонограмою чи електронною поштою без наявності зазначених в скарзі таких контактних даних або даних всіх сторін в офіційних джерелах;

- відповідно до п. 8 вказаного вище Порядку, об`єктивність розгляду скарги забезпечується шляхом перевірки відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що і було зроблено Міністерством юстиції України при встановленні обставин, що мали значення для розгляду скарги.

- зазначені реєстраційні дії вчинено всупереч наявності арештів на майно та корпоративні права ПП «Сансет» та порушення територіальності їх вчинення, що є підставами для відмови у вчиненні таких тощо.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Не погодившись з з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу від 05.05.2020 № 1856/5 "Про задоволення скарги" до Міністерства юстиції України.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Ткаченко Б.О., суддів - Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2021, у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М., у відпустці, справу № 910/5214/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді- Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 у визначеному складі суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено розгляд справи на 02.11.2021.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі № 910/5214/21 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу від 05.05.2020 № 1856/5 "Про задоволення скарги" до Міністерства юстиції України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в одне апеляційне провадження, призначено розгляд справи на 02.11.2021.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Міністерство юстиції України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить cкасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі № 910/5214/21 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021, об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України в одне апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 02.11.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 розгляд справи № 910/5214/21 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України відкладено на 30.11.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 оголошено перерву у розгляді справи № 910/5214/21 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Міністерства юстиції України до 14.12.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 розгляд справи № 910/5214/21 відкладено на 01.02.2022.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2022 у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному, справу № 910/5214/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі № 910/5214/21 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя- Ткаченко Б.О., судді - Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

У судовому засіданні 01.02.2022 в розгляді справи оголошено перерву до 03.02.2022.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2022, у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М., на лікарняному, справу № 910/5214/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Майданевич А.Г., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2022 справу № 910/5214/21 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді- Майданевич А.Г., Сулім В.В.

03.02.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з неможливістю представника ОСОБА_4 бути присутнім у судовому засіданні, так як перебуває на лікарняному з 02.02.2022.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2021, у зв`язку з перебуванням судді Суліма В.В. на лікарняному, справу № 910/5214/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 справу № 910/5214/21 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 прийнято до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 розгляд справи № 910/5214/21 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 відкладено на 15.03.2022.

Проте, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Отже, судове засідання у справі № 910/5214/21 призначене на 15.03.2022 12:45 год. не відбулося. З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд вважає за необхідне визначити іншу дату та час проведення наступного судового засідання у цій справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2022 розгляд справи призначено на 31.05.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2022 розгляд апеляційних скарг ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 (повний текст підписано 13.08.2021) у справі № 910/5214/21 відкладено на 21.06.2022 о 11.20.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 21.06.2022 о 11:20 з`явились представники третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватного підприємства "САНСЕТ", третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 , відповідача (скаржника) - Міністерства юстиції України.

Позивач ( ОСОБА_3 ) та третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство"РЕЄСТРАЦІЙНЕ БЮРО" в судове засідання 21.06.2022 представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи, повідомлені належним чином за адресою свого місцезнаходження.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, враховуючи те, що матеріали справи містять достатні обсяг документів, які є необхідними для розгляду справи, учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників спору в судове засідання обов`язковою не визнавалась, представник позивача надавав свої пояснення по суті апеляційних скарг в судових засіданнях 30.11.2022, 14.12.2021, 01.02.2022, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неявка представників позивача ( ОСОБА_3 ), та третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунальне підприємство"РЕЄСТРАЦІЙНЕ БЮРО" в судове засідання, - не є перешкодою для розгляду апеляційних скарг та справи, у зв`язку з чим підстави для відкладення розгляду справи - відсутні.

Представник Міністерства юстиції України в судовому засіданні 21.06.2022 надав пояснення по справі та підтримав вимоги викладені у апеляційній скарзі Міністерства юстиції України, просив суд задовольнити апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Також, представником Міністерства юстиції України надано пояснення стосовно апеляційних скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Представник третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні 21.06.2022 надав пояснення по справі та підтримав вимоги викладені у апеляційній скарзі ОСОБА_2 , просив суд задовольнити апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Також, представником ОСОБА_2 надано пояснення стосовно апеляційних скарг Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 .

Представник третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 в судовому засіданні 21.06.2022 надав пояснення по справі та підтримав вимоги викладені у апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просив суд задовольнити апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Також, представником ОСОБА_1 надано пояснення стосовно апеляційних скарг Міністерства юстиції України та. ОСОБА_2 .

Письмові відзиви на апеляційні скарги від учасників справи не надходили, проте, з огляду на ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Крім того, 25.11.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від ПП «Сансет» надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких ПП «Сансет» просило скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити посилаючись на помилковість висновків суду першої інтанції стосовно незаконності наказу Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги", винесеного на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, поданої ОСОБА_2 .

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом

Як підтверджується наявними матеріалами справи, 18.09.2019 ОСОБА_5 продав, а позивач ОСОБА_3 придбав частку у розмірі 100% у статутному капіталі Приватного підприємства "САНСЕТ", що підтверджується відповідним договором купівлі - продажу (відступлення) частки у статутному капіталі ПП «Сансет» та рішенням засновника № 18/09/19 від 18.09.2019 року.

24.09.2019 державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Кашніковим Р.Е. було проведено реєстраційну дію № 10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" щодо Приватного підприємства "САНСЕТ" (ідентифікаційний код 32418828), за результатами якої було змінено склад учасників, місцезнаходження та затверджено нову редакцію статуту ПП "САНСЕТ".

17.03.2020 ОСОБА_2 звернулася до Міністерства юстиції України зі скаргою, яка зареєстрована 18.03.2020 року за № 8571-33-20, про скасування реєстраційних дій №10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" проведених 24.09.2019 року державним реєстратором КП "Реєстраційне бюро" Кашніковим Р.Е.

28.04.2020 Колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (надалі - Колегією Мін`юсту) за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 було прийнято висновок, яким встановлено, що оскаржувана реєстраційна дія № 10651050051027342 не є самостійною реєстраційною дією, а є лише технічною реєстраційною дією, невід`ємно пов`язаною із реєстраційною дією від 24.09.2019 № 10651070052027342 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах", з урахуванням чого Колегією було перевірено та надано оцінку реєстраційним діям у їх сукупності: 1) від 24.09.2019 № 10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи"; 2) від 24.09.2019 № 10651070052027342 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах".

Колегією Мін`юсту за результатами розгляду скарги зроблений висновок, що державний реєстратор мав відмовити у проведенні державної реєстрації на підставі п.5 ч.1 ст.28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та на підставі п.6 ч.1 ст.27 вказаного Закону - зупинити розгляд документів, поданих до державної реєстрації, з мотивів перерахованих в даному висновку.

Таким чином, Колегією Мін`юсту зроблений висновок, що оскільки оскаржувані реєстраційні дії були проведені за наявності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації, оскаржувана реєстраційна дія підлягає скасуванню.

На підставі висновку Колегії Мін`юсту від 28.04.2020 Міністерством юстиції України було прийнято наказ від 05.05.2020 № 1586/5, яким вирішено: задовольнити скаргу ОСОБА_2 , скасувати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 24.09.2019 № 10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", від 24.09.2019 № 10651070052027342 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах" проведені державним реєстратором КП "Реєстраційне бюро" Кашніковим Р.Е., щодо Приватного підприємства "САНСЕТ" (ідентифікаційний код юридичної особи 32418828).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилвся на те, що наказ Міністерства юстиції України №1586/5 від 05.05.2020 року є протиправним та таким, що не відповідає нормам законодавства та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий всупереч нормам законодавства, а саме ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", п.5, 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи та доказів в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частинах 1 та 4 ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно з п.10 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 року у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 року у справі № 910/21404/17.

Згідно положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерству юстиції України було надано повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

01.01.2016 року набув чинності Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1128 від 25.12.2015 року, яким визначено процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту, що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Наказом Міністерства юстиції України № 37/5 від 12.01.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.01.2016 року за № 42/28172, затверджено Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації визначено ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", зокрема, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Відповідно до абзацу першого пункту 1, пунктів 2, 5 Порядку №1128 цей Порядок визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України, що здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними органами.

Для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення про які та їх склад затверджуються Міністерством юстиції України або відповідним територіальним органом.

Порядок створення, організаційні та процедурні засади діяльності Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації визначено Положенням про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Пунктом другим вказаного Положення передбачено, що Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.

Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням та іншими актами законодавства (п. 3 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації).

Як встановлено судом апеляційної інстанції та що підтверджується наявними матеріалами справи, ОСОБА_2 звернулась зі скаргою до відповідача про скасування реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 24.09.2019 року № 10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", від 24.09.2019 року № 10651070052027342 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах" проведених державним реєстратором КП "Реєстраційне бюро" Кашніковим Р.Е., щодо Приватного підприємства "САНСЕТ" (ідентифікаційний код юридичної особи 32418828).

За результатами розгляду зазначеної скарги, Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації 28.04.2020 складено висновок, яким рекомендовано скаргу задовольнити, реєстраційні дії скасувати.

За змістом п. 5 Порядку №1128, перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:

1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги);

2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги;

3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб`єкта розгляду скарги.

В силу п. 8 Порядку №1128, під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує:

1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження;

2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах;

3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Під час розгляду скарги по суті обов`язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб`єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду (п. 9 Порядку №1128).

Відповідно до п.11 Порядку №1128, Мін`юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту та додатково одним з таких способів:

1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел);

2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).

Згідно з п.12 Порядку №1128 копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті. Суб`єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов`язково приймаються комісією до розгляду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи вищенаведені приписи Порядку №1128, на відповідача покладено обов`язок повідомити заінтересовану особу про розгляд скарги не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті.

Обгрунтовуючи пред`явлений позов, позивач стверджував, зокрема, про те, що відповідачем порушено п.9, 10 Порядку №1128, тобто, позивача не було повідомлено належним чином осіб запрошених до розгляду скарги про час та дату розгляду скарги, чим позбавлено права останніх бути присутніми при розгляді скарги.

Проте, суд апеляційної інстанції вказаний довод позивача відхиляє як необґрунтований та такий, що спростовується наявними матеріалами справи, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надано лист ДП «Національні інформаційні системи» від 02.06.2021 року № 2765/14.2-11, що є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження факту своєчасного розміщення оголошення про засідання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яке відбулось 28.04.2020.

Згідно наявного у справі листа Міністерства юстиції України № 2137/19.1.2/36-20, відповідач 22.04.2021 звертався до ДП «Національні інформаційні системи» з проханням розмістити на офіційному сайті Міністерства юстиції України у розділі «Колегія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації» в підрозділі «Засідання Колегії» оголошення про засідання Колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації 28 квітня 2020 року, в додатках до листа відповідно прикріплено необхідний зміст оголошення для розміщення.

Крім того, у листі ДП «Національні інформаційні системи» від 30.06.2021 № 3218/14.2-11 вказано, що саме 22.04.2020 Міністерство юстиції України звернулося до ДП «Національні інформаційні системи» з листом про розміщення оголошення про засідання Колегії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яке відбулось 28.04.2020, 23.04.2020 ДП «Національні інформаційні системи» було розміщено оголошення, а 24.04.2020 ДП «Національні інформаційні системи» «відзвітувало» Міністерству юстиції України про розміщення 23.04.2020 о 11:13 на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України відповідного оголошення за посиланням https://minjust.gov.ua/m/ogoloshennya-pro-zasidannya-kolegii-28-kvitnya-2020-roku про розгляд скарги, в якому було зазначено: « 28.04.2020 року за адресою: м. Київ, вул. Євгена Сверстюка 15, в Офісі протидії рейдерству відбудеться засідання Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції. Запрошуються скаржники/їх представники, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, територіальний орган Мін`юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується та заінтересовані особи/їх представники для розгляду наступних скарг: на 15 год. 00 хв. Розгляд скарги ОСОБА_2 від 17.03.2020, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.03.2020 за № 8571-33-20. Щодо ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА "САНСЕТ" (ідентифікаційний код юридичної особи 32418828). Суб`єкт оскарження: державний реєстратор КП «Реєстраційне бюро» Кашніков Руслан Едуардович. Заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .».

З урахуванням наведеного, судом апеляційної інстанції встановлено, що в повідомленні, розміщеному на офіційному веб-сайті Мін`юсту, було запрошено позивача в якості заінтересованої особи, та повідомлення разміщено своєчасно та у встановлений законом спосіб, що в сукупності підтверджує більш вірогідними засобами доказування в розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України факт належного повідомленян позивача про засідання Комісії.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає помилковим посилання суду першої інстанції на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі № 420/4037/20, оскільки відповідач зобов`язаний повідомити за 2 дні всіх заінтересованих осіб виключно або в разі зазначення контактних даних таких осіб самим скаржником в скарзі, або в разі наявності їх контактних даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, суд апеляційної інстанції приймає як обґрунтовані та підставні доводи скаржників про те, що відповідач був позбавлений можливості в додатковому повідомленні осіб запрошених до розгляду скарги шляхом телефонограм чи засобами електронної пошти, за відсутності їх контактної інформації у відкритих джерелах, з яких можна встановити відповідну інформацію, зокрема з відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

При цьому, суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідачем було повідомлено телефоном осіб запрошених до розгляду скарги, контактні дані яких зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що останнім не заперечувалось.

Частини 1, 4 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначають,якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи, погоджується з доодами Міністерства юстиції України про те, що у відповідача була відсутня можливість повідомити ОСОБА_3 про розгляд скарги ОСОБА_2 на засіданні Колегії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, яке відбулось 28.04.2020 додатковим способом, таким як телефонограма чи засобами електронної пошти. Проте, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту, було здійснено у визначений законом спосіб, що узгоджується з приписами п.11 Порядку №1128.

Також, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що відповідач мав виготовити акт про неможливість повідомлення осіб запрошених до розгляду скарги, оскільки вказана дія не перебачена ні Порядком №1128, ні Положенням про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, ні Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно розміщеного на сайті Комісії оголошення, позивача було запрошено на засідання Колегії в якості заінтересованої особи, предмет скарги також було висвітлено у оголошенні саме стосовно Приватного підприємства "САНСЕТ" (ідентифікаційний код юридичної особи 32418828), у зв`язку з чим, суд апеляційної істанції дійшов висновку, що наявні у справі докази в силу приписів ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України в сукупності підтверджують ту обставину, що відповідачем було дотримано вимоги пунктів 9-11 Порядку щодо повідомлення скаржників, суб`єкта оскарження та заінтересованих осіб про час та місце розгляду скарги.

А отже, розміщене у визнаеному законом порядку оголошення є належним повідомленням, що також узгоджується з правовою позицією, визначеною в постанові Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі № 804/2296/17, в постанові Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 810/328/18, в рішеннях Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року у справі № К/800/10886/17 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10 жовтня 2017 року у справах К/800/21878/17, К/800/24251/17.

Також обставини щодо належного та своєчасного повідомлення скаржника, суб`єктів оскарження та заінтересованих осіб, шляхом своєчасного розміщення оголошення на веб-сайті Міністерства юстиції України до розгляду скарги, отже, дотримання вимог пунктів 9- 11 Порядку розгляду скарг щодо повідомлення скаржників, суб`єкта оскарження та заінтересованих осіб про час та місце розгляду скарги, підтверджені у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 № 804/2296/17, Постанові Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 914/209/20, постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 915/2349/19.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено виконання вимог п. 9, 10, 11 Порядку №1128, оскільки оголошення на офіційному веб-сайті Мін`юсту - є належним повідомленням зацікавлених осіб щодо розгляду скарги, а відтак, доводи позивача стосовно неналежного повідомлення його про розгляд скарги - не знайшли свого підтвердження та були спростовані в апеляційному порядку, а висновки суду першої інстанції в цйі частині визнаються судом апеляційної інстанції помилковими та такими, що зроблені без урахування усіх обставин справи та перевірки їх доказами.

Щодо відсутності порушення прав ОСОБА_2 , встановлених судом першої інстанції, з огляду на те, що вчинення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 24.09.2019 № 10651050051027342 та від 24.09.2019 № 10651070052027342, зокрема щодо зміни учасника підприємства, не порушує права ОСОБА_2 , а саме на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у тому числі майна ПП "САНСЕТ", суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Так, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що зазначеними реєстраційними діями не порушено прав скаржниці ОСОБА_2 , з огляду на наступне.

Так, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначав, що ПП «Сансет» створено та зареєстровано у період шлюбу, сформовано за рахунок спільної сумісної власності подружжя та є об`єктом їх спільної сумісної власності з ОСОБА_2 , і на данйи час триває спір про розподіл спільно нажитого майна в рамках розгляду Печерським районним судом міста Києва справи № 757/52903/16-ц.

Правовий статус приватного підприємства, створеного одним з подружжя, як єдиного майнового комплексу визначено Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням (№ 17-рп/2012) Приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у контексті спільної власності подружжя на приватне підприємство (далі - Рішення Конституційного Суду України по справі № 1-8/2012).

Так, у пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України по справі № 1-8/2012 зазначено, що вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов`язки. На думку Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2018 р. № 13-р/2018 вказано, що Конституцією України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (стаття 151-2); рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов`язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об`єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Правовий режим підприємства як особливого об`єкта цивільних прав має значення не тільки для договору продажу підприємства, а й для будь-якого правочину щодо цього підприємства та/або його частини, а також для управління цим підприємством та/або його майном.

Відтак, унітарне приватне підприємство як єдиний майновий комплекс належить подружжю на праві спільної сумісної власності та управляється одним з подружжя за взаємною згодою.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (Рішення Конституційного Суду України по справі № 1-8/2018).

А отже, Конституційний Суд України в своєму рішенні дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об`єктом їх спільної сумісної власності, а відтак на правовідносини з приводу цього майна розповсюджуються норми сімейного права, а правовідносини щодо поділу приватного підприємства, поділу статутного капіталу шляхом стягнення частки або поділу самого приватного підприємства як цілісного майнового комплексу є правовідносинами з сімейних правовідносин, і спір щодо поділу унітарного приватного підприємства відповідно до рішення Конституційного Суду України є спором із сімейних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження 12-71гс20) дійшла висновку:

- що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок);

- висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України по справі № 1-8/2018, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя);

- за змістом статті 60 СК України право спільної сумісної власності на майно виникає у обох із подружжя одночасно. При цьому статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» установлено спростовну презумпцію відомостей, унесених до єдиного державного реєстру (ЄДР). Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18 (провадження № 11-771апп19), від 01.09.2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20). Отже, наявність у ЄДР відомостей про належність частки у статутному капіталі юридичної особи лише одному з подружжя не позбавляє іншого з подружжя доводити наявність права спільної сумісної власності на частку.

Окремою думкою суддів Великої Палати Верховного Суду Князєва В. С., Сімоненко В. М., Штелик С. П. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження 12-71гс20) також закріплена згода із висновками Великої Палати Верховного Суду, що унітарне приватне підприємство як єдиний майновий комплекс належить подружжю на праві спільної сумісної власності та управляється одним з подружжя за взаємною згодою.

Окремою думкою судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В. по справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71 гс 20) також визначено, що відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Зазначена норма не забороняє подружжю припинити право спільної сумісної власності подружжя на це майно і встановити право спільної часткової власності подружжя на нього відповідно до статті 64 СК України. Відтак подружжя має право на власний розсуд здійснити поділ спільного майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, при цьому самостійно визначивши його обсяг та частку кожного з них у цьому майні. Разом із цим зауважено, що ЦК України чітко встановлює, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявні матеріали справи не містять належних, допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження наявності між між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будь-якого правочину в розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України в підтвердження факту досягнення між вказаними особами однозначної чіко вираженої та належним чином оформленої згоди щодо поділу статутного капіталу ПП «Сансет», як майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскаржувані скасовані реєстраційні дії прямо порушували права скаржниці ОСОБА_2 на поділ спільного майна - статутного капіталу ПП «Сансет».

Подібна правова позиція з урахуванням фактичних обставин справи викладена і у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.

Крім того, права ОСОБА_2 на поділ корпоративних та майнових прав ПП «Сансет» встановлені ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України від 08 листопада 2017р. по справі № 757/23664/13-ц. А, відтак, колегія суддів апеляційного суду відхиляє як необґрунтовані твердження позивача та висновок суду першої інстанції про те, що даними реєстраційними діями права ОСОБА_2 - не порушено.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції всупереч ст. ст. 2, 86 Господарського процесуального кодексу України не досліджено правову природу вчинення реєстраційних дій державним реєстратором КП "Реєстраційне бюро" Кашнікова Р.Е. щодо Приватного підприємства "САНСЕТ", які, як підтверджується наявними матеріалами справи, було вчинено в порушення ч. 1.п.3 ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань», оскільки на майно ПП «Сансет» та його корпоративні права на дату вчинення таких реєстраційних дій було накладено арешт та заборонено учасникам (засновникам) розпоряджатися корпоративними правами, проводити загальні збори учасників (засновників), крім того заборонено державному реєстратору вносити зміни пов`язані з зміною засновників, зміною керівника (підписанта), вносити зміни щодо ліквідації та ліквідатора товариства тощо, що підтверджується постановою від 02.08.2016 року головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Борейко М.В, ВП № 51710024, арешт рухомого майна зареєстрований у реєстрі обтяжень 08.08.2016 року № 15926022, та всього нерухомого майна зареєстрований у реєстрі обтяжень 08.08.2016 року №15792671; ухвалою від 28 листопада 2017 року Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 755/17970/17.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує також і те, що державним реєстратором при вчиненні зазначеної реєстраційної дії було порушено принцип територіальності вчинення реєстраційних дій, а саме: реєстраційна дія від 24.09.2019 № 10651050051027342 "Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи" та від 24.09.2019 року № 10651070052027342 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах" державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Кашніковим Русланом Едуардовичем, місцем реєстрації якого є Шевченківський район м. Києва, проводились стосовно ПП «САНСЕТ», яке на дату вчинення зазначених реєстраційних дій, було зареєстровано у Київський області, тобто, поза територіальними межами м. Києва, що в силу ч.2 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань», виключає можливість проведення оскаржуваних реєстраційних дій.

Окрім того, суд апеляційної інстанції враховує також і те, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним реєстратором Кашніковим Р.Е. не виготовлено електронну копію документу про сплату адміністративного збору, що є порушенням п.6 ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", за якою підставою для зупинення розгляду документів, поданих для державної реєстрації, - є несплата адміністративного збору або сплата не в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Отже, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, договір купівлі - продажу частки у статутному капіталі ПП «Сансет» від 18.09.2019 між ОСОБА_5 та позивачем - ОСОБА_3 був укладений в період розгляду судом справи № 910/3301/18 за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу корпоративних прав ПП «Сансет» до ОСОБА_5 .

Таким чином, реєстратор Кашніков Р.Е. мав відмовити у проведенні оскаржуваної реєстраційної дії, відповідно до ч.1 п.3 ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державним реєстратором проведено реєстраційні дії з порушенням вимог чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Міністерство юстиції України не визнає за будь-якою особою право власності, а лише перевіряє дії суб`єкта державної реєстрації на відповідність вимог законодавства. Разом з тим, сам факт скасування реєстраційної дії не є підставою для втрати прав, які виникли в силу певних юридичних фактів, тобто Міністерство юстиції України своїм наказом не визнавав рішення загальних зборів недійсним, а лише вказав на ті факти, які мають бути взяті при проведенні реєстраційних дій, оскільки державний реєстратор має здійснити перевірку поданих йому документів для проведення реєстраційної дії на відповідність вимогам законодавства.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 року у справі № 910/3907/18).

Згідно з витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що містяться в матеріалах справи, позивач - ОСОБА_3 не є власником корпоративних прав ПП «Сансет» ані станом на дату розгляду скарги ОСОБА_2 , ані станом на дату прийняття Міністерством юстиції України оскаржуваного наказу, а про захист свого матеріального права не заявляв у встановленому порядку жодних вимог.

Таким чином, за наслідками апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції дослідивши наявні у справі докази як окремо, так і в сукупності з обставинам справи, дійшов висновку, що враховуючи Висновок Комісії, Міністерством юстиції України правомірно прийнято наказ від 05.05.2020 N 1586/5 "Про задоволення скарги", винесеного на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, а позивач не надав належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження факту порушення відповідачем норм чинного законодавства, не спростував висновків, прийнятих Комісією за результатами розгляду скарги ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно частиною четвертою статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд, мотивуючи рішення у справі, повинен давати відповідь на кожен важливий та доречний аргумент сторони. Перекладення на сторону обов`язку доказати певний факт або спростувати його в умовах, коли такий обов`язок об`єктивно спроможна виконати лише інша сторона, може призвести до необґрунтованого свавільного рішення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

У визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станкевич проти Польщі").

Також Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Слід зазначити, що 17.10.2019 року набув чинності Закон України від 20.09.2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №924/233/18).

Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 року у справі № 922/3928/20.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»).

Також апеляційний господарський суд не погоджується з посиланням суду першої інстанції на необхідність скасування спірного наказу оскільки, важливість дотримання і неухильного виконання процедури розгляду скарги безпосередньо пов`язана із забезпеченням права суб`єкта особи, інтересів якої вона стосується, на захист, зокрема надання нею відповідних пояснень з приводу правовідносин, що виникли; а тому, невиконання суб`єктом влади вимог законодавства в цій частині зводить нанівець законність всієї процедури розгляду скарги та, як наслідок, прийнятого за її результатами рішення», що встановлено у висновках постанови Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16.

Адже оцінка судами в інших справах законності чи незаконності певних дій особи в жодному разі не є преюдиційним фактом, і навіть не є правовою позицією. У постановах від 02.07.2019 року у справі № 48/340, від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/17, від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16 та від 17.02.2021 року у справі № 914/1257/18 Верховний Суд зазначив, що преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, тобто факти, а не правова їх оцінка. Преюдиційні факти істотно відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Тому дане посилання суду першої інстанції є необгрунтованим, оскільки в даній справі наявні такі обставини справи та факти, які виключно індивідуальні в даному спорі та відмінні від тих, що встановлювались в зазначеній судом першої інстанції постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що ОСОБА_2 подано скаргу із пропущенням строків звернення, у зв`язку із чим, скарга не підлягала задоволенню, з огляду на наступне.

Так, частиною 8 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо зокрема, закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

За змістом частини третьої статті 34 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" законодавцем визначено рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

При цьому у відповідності до приписів наведеної статті Закону вказаний строк відраховується з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Як вбачається з тексту скарги, ОСОБА_2 зазначала, що про оскаржувані дії суб`єкта державної реєстрації від 24.09.2019 їй стало відомо лише 06.03.2020 із відповіді на адвокатський запит від 17.02.2020 представника ОСОБА_2 , згідно із якою Міністерство юстиції України повідомило ОСОБА_6 про проведені реєстраційні дії від 24.09.20219 щодо Приватного підприємства "САНСЕТ".

Оскільки ОСОБА_2 стало відомо про оскаржувану дію суб`єкта державної реєстрації лише 06.03.2020 із отриманого листа від Міністерства юстиції України про розгляд адвокатського запиту, то посилання позивача на те, що скарга ОСОБА_2 подана з порушенням строку, передбаченого ч.3 ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", для оскарження реєстраційної дії, проведеної 24.09.2019 державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Кашніковим Русланом Едуардовичем, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими.

З огляду на викладене, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в сукупності з обставинами справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наказ Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги", винесений на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, поданої ОСОБА_2 - є законним та таким, що відповідає нормам законодавства, а саме ст.34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", п.5, 11 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, і підстави для його визнання протиправним та скасування - відсутні за наведених позивачем доводів та обґрунтувань.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд надав учасникам спору вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги", винесеного на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, поданої ОСОБА_2 - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов задоволенню не підлягає за наведених у дані постанові підстав, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Також, судом було розглянуто клопотання Міністерства юстиції України щодо вжиття заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами стосовно застосування заходів процесуального примусу до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 «Лекснавігатор» у вигляді стягнення штрафу з метою спонукання до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання права ми та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Клопотання мотивовано тим, що позивач затягує розгляд справи шляхом подання клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції вирішив відмовити у його задоволенні з огляду на відсутність обумовлених ст. ст. 131, 132, 135 Господарського процесуального кодексу України підстав для вжиття заходів процесуального примусу з огляду на те, що подання відповідних клопотань є правом сторони спору, що узгоджується з приписами ст. 2 ГПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржниками в апеляційних скаргах на рішення, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, рішення про задоволення позовних вимог ухвалено при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Пунктом 2 ч. 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі п. 2 ч. 1, ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином:

- судовий збір за подачу позову залишається за позивачем;

- з ОСОБА_3 на користь Міністерства юстиції України стягується судовий збір за подачу апеляційної скарги 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн. 00 коп.;

- з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягується судовий збір за подачу апеляційної скарги 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн. 00 коп.;

- з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягується судовий збір за подачу апеляційної скарги 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі № 910/5214/21 - задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 у справі № 910/5214/21 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство "САНСЕТ", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Комунальне підприємство "РЕЄСТРАЦІЙНЕ БЮРО", про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 05.05.2020 №1586/5 "Про задоволення скарги", винесеного на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28.04.2020 року за результатами розгляду скарги від 17.03.2020, поданої ОСОБА_2 - відмовити повністю.

4. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вулиця АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКОГО, будинок 13, ідентифікаційний код 00015622) судовий збір за подачу апеляційної скарги 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн. 00 коп.

5. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн. 00 коп.

6. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) судовий збір за подачу апеляційної скарги 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн. 00 коп.

7. Судові витрати (судовий збір) за розгляд справи у суді першої інстанції залишити за позивачем.

8. Матеріали справи № 910/5214/21 повернути до суду першої інстанції, доучивши останньому видати накази на виконання даної постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич

Повний текст постанови підписано 05.07.2022


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	20.06.2022
Оприлюднено	11.07.2022
Номер документу	105099360
Судочинство	Господарське
Категорія	Інші справи

Ткаченко Б.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 20.06.2022 по справі 910/5214/21ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/5214/21

Постанова від 20.06.2022

Постанова
від 20.06.2022 по справі 910/5214/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД