Рішення

від 03.07.2022 по справі 910/19155/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2022Справа № 910/19155/21Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр нейрохірургії" (02232, м. Київ, вул. Закревського, 81/1, код ЄДРПОУ 31519906)

до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня" (04106, м. Київ, вул. Багговутівська, 1, код ЄДРПОУ 01993701)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київська обласна рада (01196, м. Київ, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ 24572267)

про визнання додаткових угод укладеними

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Семенюк К.В.

Від відповідача: Пастуховська Н.В.

Від третьої особи: Климець В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр нейрохірургії" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня" про визнання укладеними додаткової угоди № 9 від 01.03.2020 до договору оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, № 02/12 від 01.03.2012 та додаткової угоди № 9 від 01.03.2020 до договору оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, № 03/12 від 01.03.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; залучено до участі у справі Київську обласну раду третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, підготовче засідання призначено на 15.12.2021.

Відповідач участь своїх представників у засідання суду 15.12.2021 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

У підготовчому засіданні 15.12.2021 представник позивача повідомив, що розгляд справи неможливий без участі представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2021 відкладено підготовче засідання на 12.01.2022 о 12:50.

11.01.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій останній просив судові витрати покласти на позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.01.2022.

Судове засідання 19.01.2022 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2022 судове засідання призначено на 09.02.2022.

У судовому засіданні 09.02.2022 судом оголошено перерву на 16.02.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 відкладено судове засідання на 02.03.2022.

Судове засідання, призначене на 02.03.2022, не відбулося.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 26.03.2022 ще на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 постановлено призначити дату судового засідання після врегулювання військової ситуації на території України ухвалою суду додатково.

21.04.2022 Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 25.04.2022 ще на 30 днів.

Також 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 25 травня 2022 року строком на 90 діб, до 23 серпня 2022 року.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.

02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з пунктом 5 яких судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 судове засідання призначено на 04.07.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 04.07.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні 04.07.2022 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та подав пояснення по справі.

Третя особа у судовому засіданні 04.07.2022 підтримала позовні вимоги позивача.

Суд на місці ухвалив не приймати до розгляду дані пояснення, оскільки по суті вони є відзивом на позов, поданий з порушення строків.

04.07.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2012 між Комунальним некомерційним підприємством Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», яке є правонаступником Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», (далі - відповідач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр нейрохірургії» (далі - позивач, орендар) було укладено два договори оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області, №02/12 та №03/12 (далі - договори оренди).

Відповідно до п.1.1. договору оренди №02/12 від 01.03.2012 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення загальною площею 14 кв.м., розташоване на першому поверсі семиповерхового нового хірургічного корпусу, за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1. Майно знаходиться на балансі Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, здійснену станом на 30 листопада 2011 року, і становить 93 740,00 грн без ПДВ.

Відповідно до п.1.1. договору оренди №03/12 від 01.03.2012 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення загальною площею 72,40 кв. м, розташоване на п`ятому поверсі семиповерхового старого хірургічного корпусу, за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 1. Майно знаходиться на балансі Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, здійснену станом на 30 листопада 2011 року, і становить 405 500,00 грн без ПДВ.

Згідно з п. 3.1.договору оренди №02/12 від 01.03.2012 орендна плата визначається за результатами конкурсу (орендна плата може бути встановлена за домовленістю сторін, але не менше розміру, визначеному на підставі Методики, затвердженої Київською обласною радою), і становить за перший місяць оренди 2240,00 грн без ПДВ, враховуючи індекс інфляції за грудень. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.1. договору оренди №03/12 від 01.03.2012 орендна плата визначається за результатами конкурсу (орендна плата може бути встановлена за домовленістю сторін, але не менше розміру, визначеному на підставі Методики, затвердженої Київською обласною радою), і становить за перший місяць оренди 11 584,00 грн без ПДВ, враховуючи індекс інфляції за грудень. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

01.03.2012 між сторонами підписано акти приймання-передачі окремого індивідуально-визначеного майна згідно з договорами оренди №02/12 від 01.03.2012 та №03/12 від 01.03.2012.

Згідно з пунктами 10.1. договорів оренди №02/12 від 01.03.2012 та №03/12 від 01.03.2012.

дані договори укладено терміном на 366 днів, які діють з 01.03.2012 до 28.02.2013.

Пунктом 10.4. договорів оренди передбачена можливість його пролонгації у разі подання орендарем за 1 місяць до закінчення строку договору письмового звернення до орендодавця, який в свою чергу, звертається до органу по управлінню майном.

Пунктом 10.6. договорів оренди передбачено, що у разі закінчення строку дії даного договору, вони можуть бути продовжені шляхом укладення додаткового договору.

Кожного року між сторонами укладалися додаткові угоди №№1-8, якими продовжувалась дія основного договору оренди на 1 рік.

13.01.2020 року позивач надіслав звернення до відповідача із пропозицією укласти додаткову угоду №9 до договору оренди 02/12 від 01.03.2012 та додаткову угоду №9 до договору оренди 03/12 від 01.03.2012 щодо продовження дії договорів оренди на максимально довший термін.

08.06.2021 позивачем було отримано лист за вих. №910 з повідомленням від відповідача щодо продовження терміну дії обох договорів оренди, в якому відповідач повідомив позивача про те, що 09.06.2020 виконавчим апаратом Київської міської ради було прийнято рішення №1250/10-01 про пролонгацію договорів терміном на 1 рік, додаткові угоди №9 про продовження договорів оренди №02/12 та 03/12 були підписані позивачем та відповідачем та передані в КУ КОР «Фонд комунального майна» для подальшого підписання, які до цього часу знаходяться на розгляді. Лікарня, враховуючи письмові звернення орендарів, звернулася листом №259 від 15.02.2021 року до Київської обласної ради з проханням надати чітке письмове роз`яснення по суті приведення договірних відносин у сфері оренди у відповідність до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХвід 03.10.2019р. враховуючи зміни і доповнення, які є чинними на даний час. Так як відсутні будь-які повідомлення від Київської обласної ради, Київська обласна клінічна лікарня вважає Договори оренди діючими на даний час і автоматично пролонгованими на 2020-2021 роки.

Позивач у позовній заяві зазначає, що за весь час користування об`єктом оренди - тобто з 2012 року і по даний час - позивач регулярно сплачував орендні платежі за користування об`єктом оренди, що підтверджується актом звіряння від 31.10.2021.

Разом з тим, 22.11.2021 позивач отримав лист від відповідача за вих. №1804 від 18.11.2021 та №1805 від 18.11.2021 про негайне повернення приміщень та термінове звільнення приміщень протягом 3-х днів.

Позивач у позовній заяві зазначає, що даним листом відповідач грубо порушує умови п. 10.7 договорів оренди, оскільки там передбачено чіткі підстави для припинення договору оренди, тому позивач вимушений звертатися до суду щодо визнання додаткових угод укладеними, які продовжують термін дії основних договорів оренди на 2 роки, так як продовження їх лише на один рік (до 28.02.2021) уже є недоцільним.

За таких обставин позивач звернувся до господарського суду з вимогами визнати додаткову угоду №9 від 01.03.2020 до договору оренди нерухомого майна, шо перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської обл. №02/12 від 01.03.2012 та додаткову угоду №9 від 01.03.2020 до договору оренди нерухомого майна, що перебуває в спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Київської обл. №03/12 від 01.03.2012 - укладеними в редакціях, викладених ним у позовній заяві.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 2 ст. 759 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Так, майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим врегульовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX (далі - Закон № 157-IX).

За змістом пункту другого Перехідних та прикінцевих положень Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:

набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Статтею 16 Закону № 157-IX врегульовані питання укладення договору оренди та внесення змін до нього.

За змістом пунктів 4, 5 цієї статті, порядком передачі майна в оренду встановлюються особливості внесення змін до умов договорів оренди та підстав для внесення таких змін, зокрема щодо: зміни площі орендованого приміщення; зміни графіка використання приміщення, яке перебуває у погодинній оренді; зміни строку оренди, у разі якщо договір був укладений на строк, менший ніж мінімальний строк оренди, передбачений частиною третьою статті 9 цього Закону; зміни цільового призначення, за яким орендар повинен використовувати об`єкт оренди, у разі якщо орендар не має права використовувати майно за будь-яким цільовим призначенням; інших змін.

Внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням установлених цією статтею та Порядком передачі майна в оренду обмежень за згодою сторін до закінчення строку його дії, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач.

Не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати протягом строку його дії, крім випадків, визначених законодавством, з урахуванням вимог, передбачених Порядком передачі майна в оренду.

Частина 4 статті 17 Закону № 157-IX визначає, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок).

Відповідно до п. 122 Порядку внесення змін до договору оренди здійснюється з урахуванням обмежень, установлених статтею 16 Закону та цим Порядком, за згодою сторін до закінчення строку його дії.

За приписами пунктів 127-129 Порядку не допускається внесення змін до договору оренди в частині зменшення суми орендної плати (призупинення її нарахування тощо) протягом строку його дії, крім:

випадків, передбачених пунктами 123 і 124 цього Порядку;

випадку, коли можливість користування майном істотно зменшилася через обставини, за які орендар не відповідає (істотного пошкодження об`єкта оренди внаслідок дії обстави непереборної сили, які настали після підписанням сторонами акта приймання-передачі об`єкта, за умови, що відновлення об`єкта до того стану, в якому він перебував до настання таких обставин, потребуватиме капітального ремонту об`єкта оренди). У такому випадку зменшення орендної плати або тимчасове (на період здійснення капітального ремонту) звільнення орендаря від сплати орендної плати здійснюється в порядку, встановленому законодавством.

Не допускається внесення інших змін до договору оренди в частині умов, додаткових умов (у разі наявності) оренди майна, що були затверджені згідно з цим Порядком.

Для внесення змін до договору оренди орендар звертається до орендодавця із заявою, де зазначаються положення договору, які він пропонує змінити, та пояснення необхідності внесення таких змін.

Відповідно до п. 130 Порядку, орендодавець протягом десяти робочих днів з моменту отримання заяви орендаря про зміни до договору оренди:

приймає рішення про задоволення заяви або про відмову у задоволенні заяви у випадках, передбачених цим пунктом Порядку;

надсилає заяву для погодження уповноваженому органу управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, відповідно до вимог законодавства, статуту або положення балансоутримувача.

Уповноважений орган управління протягом 40 робочих днів надає погодження або відмову у погодженні на внесення змін до договору оренди. Відсутність погодження або відмови у погодженні уповноваженого органу управління протягом 40 робочих днів з дати отримання заяви вважається погодженням уповноваженого органу управління рішення про задоволення заяви про внесення змін до договору оренди.

Орендодавець протягом п`яти робочих днів з дати отримання погодження уповноваженого органу управління на внесення змін до договору оренди приймає рішення про задоволення заяви орендаря.

Орендодавець протягом п`яти робочих днів з дати прийняття рішення про задоволення заяви орендаря готує проект додаткової угоди до договору оренди.

Орендодавець надсилає орендарю і балансоутримувачу лист про відмову у внесенні змін до договору оренди, що обов`язково містить обґрунтування та підстави прийнятого рішення, якщо:

орендодавець в межах своєї компетенції прийняв мотивоване рішення про відмову в задоволенні заяви орендаря про внесення змін до договору оренди;

уповноважений орган управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, прийняв рішення про відмову у внесенні змін до договору оренди.

За встановленими обставинами справи, 13.01.2020 року позивач надіслав звернення до відповідача із пропозицією укласти додаткову угоду №9 до договору оренди №02/12 від 01.03.2012 та додаткову угоду №9 до договору оренди №03/12 від 01.03.2012 щодо продовження дії договорів оренди на максимально довший термін.

Відповідач листом №910 від 08.06.2021 повідомив позивача про те, що Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня" вважає договори оренди діючими на даний час і автоматично пролонгованими на 2020-2021 роки.

Відповідно до пунктів 2.3. договорів оренди у випадку розірвання договору чи припинення його дії орендар зобов`язаний негайно (не пізніше семи календарних днів) повернути орендодавцю об`єкт оренди по акту приймання-передачі. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонам акту приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря.

У зв`язку з вищезазначеним, Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня" листами №1804 та №1805 від 18.12.2021 зобов`язало позивача терміново протягом 3 робочих днів звільнити нежитлові приміщення площею 14 кв.м. та 72,4 кв.м., у зв`язку з припиненням дії договорів оренди №02/12 та №03/12 від 01.03.2012.

Разом з тим, із введенням в дію 1 лютого 2020 Закону України від 3 жовтня 2019 №157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон), який замінив попередній закон із аналогічною назвою, було впроваджено нові правила передачі державного та комунального майна в оренду.

03 червня 2020 року Кабінет Міністрів України Постановою №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна» затвердив «Порядок передачі в оренду державного та комунального майна». Зазначений Порядок деталізує процедуру передачі майна в оренду, а саме: порядок включення всіх об`єктів до відповідного Переліку системи Prozorro.

Зокрема, відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що спірні договори діяли до 28.02.2020, та їх дія повинна була продовжуватись згідно чинного законодавства лише через аукціон.

Крім того судом встановлено, що орендар не звертався до орендодавця із заявою про продовження дії договорів оренди за 1 місяць до закінчення строку договорів та взагалі впродовж 2021 року.

Таким чином, суд зазначає, що строк дії даних договорів закінчився, він не продовжений згідно чинного законодавства.

Відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. Отже, передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського № 61/341 від 25.05.2018.

Згідно із ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма встановлює об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 ГПК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

З огляду на вищенаведені законодавчі приписи, товариством не було у встановленому законом порядку доведено належними, достатніми і допустимими доказами тих обставин, на які воно посилався як на підставу своїх позовних вимог до відповідача.

За таких обставин у задоволенні вимог позивача слід відмовити.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосудця, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, N 303-А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"' (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр нейрохірургії" відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр нейрохірургії" (02232, м. Київ, вул. Закревського, 81/1, код ЄДРПОУ 31519906)

Відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради "Київська обласна клінічна лікарня" (04106, м. Київ, вул. Багговутівська, 1, код ЄДРПОУ 01993701)

Третя особа - Київська обласна рада (01196, м. Київ, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, код ЄДРПОУ 24572267)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 06.07.2022

Суддя І.О. Андреїшина