Рішення

від 26.06.2022 по справі 905/1665/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.06.2022Справа № 905/1665/20За позовом керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства "ЕКО"

про стягнення 151932,96 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Михайлов В.В.;

від відповідача - Тарасенко О.В.;

від третьої особи - не з`явився;

від прокуратури - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Слов`янська місцева прокуратура Донецької області (далі - прокуратура) звернулась до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" (далі - відповідач) про стягнення 151932,96 грн, з яких основний борг з орендної плати 140544,06 грн, пеня 7538,78 грн, інфляційні втрати 3850,12 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1665/20, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.12.2020 у справі №905/1665/20 позовну заяву керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" про стягнення 151932,96 грн залишено без розгляду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.12.2020 у справі №905/1665/20 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Донецької області.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2021 касаційну скаргу ТОВ "Інвестиційна група України" залишено без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.09.2021 справу №905/1665/20 передано за підсудністю на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 відповідну ухвалу Господарського суду Донецької області від 14.09.2021 у справі №905/1665/20 залишено без змін.

Матеріали справи №905/1665/20 направлено до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №905/1665/20 передано на розгляд судді Сташківу Р.Б.

Ухвалою суду від 09.12.2021 справу №905/1665/20 прийнято до провадження суддею Сташківим Р.Б. та призначено підготовче судове засідання з розгляду справи.

Ухвалою суду від 19.01.2022 було закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

На обґрунтування позовної заяви керівник місцевої прокуратури зазначив, що на підставі наказу Фонду державного майна України по місту Києву №1387 від 20.11.2018 «Про прийняття рішення щодо укладення договорів оренди державного нерухомого майна, за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 36», враховуючи лист Державного підприємства «ЕКО» (далі - третя особа) від 09.08.2018 №354, між позивачем та відповідачем укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8274 від 21.11.2018 (далі - Договір). Згідно з цим договором та актом приймання-передавання від 21.11.2018 відповідачу передано у платне користування строком на 5 років нежитлові приміщення площею 289,90 кв.м. у підвалі будівлі літери «Б», що розташована за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 36 та перебуває на балансі державного підприємства «ЕКО» з метою розміщення складу.

Розділом 3 Договору визначено порядок внесення орендної плати, яку відповідач відповідно до п.5.3 Договору зобов`язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати. Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства з серпня 2019 року по грудень 2019 року включно зобов`язання щодо сплати орендної плати у повному обсязі не виконував, внаслідок чого між позивачем та відповідачем укладено договір №8274/01 від 03.02.2020 про припинення договору оренди №8274 від 21.11.2018.

Позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити основну заборгованість, пеню та інфляційні збитки, проте вимоги Фонду не виконані та ігноруються, заборгованість станом на дату подачі позову відповідачем не відшкодовано.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву проти вимог позову заперечує повністю, та зазначає, що орендоване за Договором майно по факту ним не використовувалося за цільовим призначенням, враховуючи його непридатний стан та необхідність у проведенні поточного ремонту.

Відповідач вказує, що він справно виконував умови Договору та сплачував орендну плату регулярно, проте з настанням опалювального періоду прийняв рішення щодо припинення орендних правовідносин та повернення майна.

У своїх поясненнях наданих суду 09.06.2022 відповідач вважає, що доказом повернення майна є підписаний акт приймання-передачі (повернення) майна від 10.10.2019, та просить суд врахувати наданий ним контррозрахунок орендної плати, відповідно до якого він заперечує проти нарахування позивачем орендної плати за період з 11.10.2019 по 26.12.2019.

Третя особа жодних пояснень по суті спору не надала, у судові засідання своїх представників не направляла.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті (15.06.2022 та 27.06.2022) представник позивача повністю підтримав позовну заяву та просив суд задовольнити заявлені вимоги, представник відповідача надав заперечення проти позовної заяви, прокуратура та третя особа своїх представників у судові засідання з розгляду справи по суті не направляли.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір.

Згідно з п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати нотаріального посвідчення цього Договору) та акту приймання-передавання майна.

Розділом 3 Договору визначений порядок внесення орендної плати.

Так, відповідно до пункту 3.1 Договору орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2018 року 48746,04 грн.

Розмір орендної плати за перший місяць оренди листопад 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за листопад місяць 2018 року.

Згідно з пунктом 3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Відповідно до пункту 3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Також, відповідно до пункту 5.3 Договору орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).

У пункті 10.1 Договору позивачем та відповідачем узгоджено, що цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2023 року включно.

На виконання пункту 7.1 Договору згідно з яким орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з Договором орендодавець передав, а орендар прийняв в користування майно, про що складено акт приймання-передавання орендованого майна, який затверджений 21.11.2018 та підписаний орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем.

У п. 2 відповідного акта зазначено, що технічний і пожежонебезпечний стан майна задовільний. Майно у відповідності з узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря потребує поточного ремонту.

У п. 3 відповідного акта приймання-передавання орендованого майна сторони зазначають, що орендоване майно передано орендарю у комплекті та у належному стані, що відповідають істотним умовам Договору та призначенню майна.

Разом з тим, відповідач 22.11.2018 звернувся із листом №2211/22 до балансоутримувача у якому зазначив, що після проведення візуального огляду орендованого приміщення було з`ясовано, що воно перебуває у аварійному стані через що це приміщення неможливо використовувати за призначенням, у зв`язку із чим просив погодити проведення ремонтних робіт за кошт підприємства та призупинити на період їх проведення нарахування орендної плати відповідно до Договору.

Листом №2602/1 від 26.02.2019 відповідач звертався до балансоутримувача в якому пропонував укласти договір про відшкодування витрат комунальних послуг та утримання орендованого майна.

З пояснень відповідача слідує, що балансоутримувач жодним чином не відреагував на вказані листи, погодження щодо ремонту приміщення не надав.

Як вбачається з матеріалів справи 07.10.2019 та 15.11.2019 відповідач звернувся до позивача та балансоутримувача із заявою про припинення дії Договору на підставі п. 10.6.3 Договору (чинність договору припиняється достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду).

У відповідь на які позивачем 04.12.2019 було надіслано листа, де зазначено про необхідність відповідачу надати складені та підписані з його сторони та сторони балансоутримувача три примірника акта приймання-передачі (повернення) та два примірника договору про припинення договору оренди.

Листом від 17.12.2019 відповідач повідомив позивача, що неодноразово звертався до балансоутримувача із проханням розірвати Договір та підписати акт-приймання передачі майна, однак відповідні документи не було підписано.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 26.12.2019 було складено акт обстеження нерухомого майна, яке розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 36, що перебуває на балансі державного підприємства «ЕКО» та встановлено, що дане майно орендодавцем за Договором не використовується.

Крім того, 26.12.2019 між орендодавцем та орендарем було складено та підписано за погодженням балансоутримувача акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 36 у підвалі будівлі «Б», у даному акті сторони зазначили, що технічний та пожежобезпечний стан вказаного вище майна задовільний.

Пізніше, 03.02.2020 між орендарем та орендодавцем було підписано Договір №8274/01 про припинення договору оренди від 21.11.2018 №8274 (далі Договір №8274/01) у якому сторони погодили, що чинність договору оренди від 21.11.2018 №8274 достроково припинено за взаємною згодою сторін.

У п. 2 Договору №8274/01 встановлено, що договір оренди від 21.11.2018 №8274 вважається припиненим з 26.12.2019.

24.02.2020 відповідач звернувся до позивача із заявою у якій повідомив, що від балансоутримувача надійшов підписаний з його боку раніше йому надісланий акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 10.10.2019, та просив позивача погодити відповідний акт.

У відповідь на заяву від 24.02.2020 позивач листом від 02.04.2020 повідомив відповідача про неможливість прийняття до уваги наданий акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 10.10.2019 враховуючи вже підписаний між сторонами Договір №8274/01, яким припинено дію Договору.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач зазначає, що хоч дію Договору і було припинено укладеним між сторонами Договором №8274/01, проте відповідач не виконав свій обов`язок зі сплати орендних платежів у сумі 140544,06 грн у період з серпня по грудень 2019 року за умовами Договору.

Відповідач у свою чергу заперечуючи проти вимог позову посилаючись на те, що він не міг користуватися орендованим за Договором приміщенням згідно цільового призначення, вважає, що має бути звільнений від сплати оренди в порядку ч. 4 та ч. 6 ст. 762 ЦК України. Також, відповідач вважає, що орендоване майно було повернуте 10.10.2019 на підставі акту приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 10.10.2019, тому нарахування орендної плати у період з 11.10.2019 по грудень 2019 є протиправним.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів за період з серпня по грудень 2019 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою державного майна поширювалася дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992 та з 01.02.2020 - дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 3 жовтня 2019 року № 157-IX.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 767 ЦК України наймодавець зобов`язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров`я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час володіння та/або користування нею.

Наймач зобов`язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

З наявного у матеріалах справи акта приймання-передавання орендованого майна від 21.11.2018, підписаного у тому числі орендарем, вбачається, що орендоване майно передане останньому в комплекті та у належному стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна.

Тобто, підписуючи відповідний акт відповідач підтвердив факт обізнаності щодо того у якому стані він отримує орендоване за Договором майно.

Так, згідно з частиною 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Для застосування частини 6 статті 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем. При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо".

Відповідну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 915/1046/19.

Посилання ж відповідача щодо неможливості використання ним орендованого приміщення за цільовим призначенням через обставини за які він не відповідає не знаходить жодного належного підтвердження у матеріалах справи, а тому відповідні заперечення судом відхиляються та підстав для звільнення останнього від сплати орендних платежів у порядку ст. 762 ГПК України немає.

Крім того, при дослідженні пояснень та наданих відповідачем доказів суд вбачає у діях відповідача непослідовну поведінку, яка полягає у тому, що він як орендар упродовж певного періоду часу регулярно сплачував орендні платежі, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень та не заперечується позивачем, та одночасно зазначає, що не мав змоги користуватися майном за цільовим призначенням.

Також, відповідні непослідовність дій проявляється у тому, що відповідач після підписання між ним та орендодавцем 26.12.2019 акта приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за Договором, чим фактично підтвердив, що повертає орендарю орендоване майно саме в дату підписання акта, заперечує факт користування майном у період з 11.10.2019 по 26.12.2019 з посиланням на акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 10.10.2019 підписаний з балансоутримувачем.

Судом враховано пояснення відповідача, що балансоутримувач довгий час не відповідав на звернення відповідача щодо підписання акту приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 10.10.2019, разом з тим, суду не зрозуміла поведінка відповідача щодо підписання ним іншого акта приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 26.12.2019 з орендарем коли він вже підписав інший акт.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Враховуючи наявні докази у справі та пояснення сторін, суд розцінює поведінку відповідача стосовно підписанням ним двічі різних актів приймання-передачі майна за Договором як суперечливу поведінку, у зв`язку із чим відхиляє заперечення останнього стосовно звільнення його від оплати оренди за період з 11.10.2019 по 26.12.2019.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Як вбачається з умов п. 3.10 Договору у разі припинення або розірвання договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та бансаутримувачу.

У пункті 10.10 Договору визначено, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу/орендодавцю або підприємству/ товариству, яке визначить орендодавець.

Майно вважається поверненим балансоутримувачу/орендодавцю з моменту підписання балансоутримувачем/орендодавцем акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. 10.11 Договору).

Враховуючи, що дію Договору було припинено з 26.12.2019, що підтверджується підписаним між сторонами Договором №8274/01 та відповідно відповідачем на підтвердження факту повернення ним орендованого майна було підписано з позивачем акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 26.12.2019, а отже, відповідач свідомо підписуючи відповідний акт підтвердив факт повернення ним орендованого майна саме 26.12.2019.

А отже, заявлені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 140544,06 грн орендної плати за користування майном у період з серпня по грудень 2019 року за Договором підлягають задоволенню.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 3.7 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Крім цього, згідно пункту 3.10 Договору у разі припинення або розірвання Договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання з орендної плати за Договором оренди позивачем здійснено нарахування пені у сумі 7538,78 грн та інфляційні втрати у сумі 3850,12 грн.

Перевіривши вищенаведені розрахунки штрафних та фінансових санкцій суд визнає їх обґрунтованими та правильними, а тому з відповідача підлягають до стягненню наведені суми.

Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись статтями 126, 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" (Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Університетська, 36; ідентифікаційний код 40213527) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (м. Київ, бул. Т. Шевченка, 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) 140544 (сто сорок тисяч п`ятсот сорок чотири) грн 06 коп. заборгованості з орендної плати, 7538 (сім тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн 78 коп. пені, 3850 (три тисячі вісімсот п`ятдесят) грн 12 коп. інфляційних втрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" (Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Університетська, 36; ідентифікаційний код 40213527) на користь Донецької обласної прокуратури (Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, 6; ідентифікаційний код 25707002) 2278 (дві тисячі двісті сімдесят вісім) грн 99 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 06.07.2022.

Суддя Сташків Р.Б.