Постанова

від 07.11.2022 по справі 905/1665/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2022 р. Справа№ 905/1665/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Ткаченка Б.О.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022

у справі №905/1665/20 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства "ЕКО"

про стягнення 151 932,96 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Слов`янська місцева прокуратура Донецької області (далі - прокуратура) звернулась до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" (далі - відповідач) про стягнення 151 932,96 грн, з яких основний борг з орендної плати 140 544,06 грн, пеня 7 538,78 грн, інфляційні втрати 3 850,12 грн.

В обґрунтування позовної заяви керівник місцевої прокуратури зазначив, що на підставі наказу Фонду державного майна України по місту Києву №1387 від 20.11.2018 «Про прийняття рішення щодо укладення договорів оренди державного нерухомого майна, за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 36», враховуючи лист Державного підприємства «ЕКО» (далі - третя особа) від 09.08.2018 №354, між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8274 від 21.11.2018 (далі - договір). Згідно з цим договором та актом приймання-передавання від 21.11.2018 відповідачу передано у платне користування строком на 5 років нежитлові приміщення площею 289,90 кв.м. у підвалі будівлі літери «Б», що розташована за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 36 та перебуває на балансі державного підприємства «ЕКО» з метою розміщення складу.

Розділом 3 договору визначено порядок внесення орендної плати, яку відповідач відповідно до п.5.3 договору зобов`язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати. Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства з серпня 2019 року по грудень 2019 року включно зобов`язання щодо сплати орендної плати у повному обсязі не виконував, внаслідок чого між позивачем та відповідачем укладено договір №8274/01 від 03.02.2020 про припинення договору оренди №8274 від 21.11.2018.

Позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити основну заборгованість, пеню та інфляційні збитки, проте вимоги Фонду не виконані та ігноруються, заборгованість станом на дату подачі позову відповідачем не відшкодовано.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1665/20, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.12.2020 у справі №905/1665/20 позовну заяву керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" про стягнення 151 932,96 грн залишено без розгляду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 ухвалу Господарського суду Донецької області від 24.12.2020 у справі №905/1665/20 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Донецької області.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2021 касаційну скаргу ТОВ "Інвестиційна група України" залишено без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.09.2021 справу №905/1665/20 передано за підсудністю на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.11.2021 ухвалу Господарського суду Донецької області від 14.09.2021 у справі №905/1665/20 залишено без змін.

Матеріали справи №905/1665/20 направлено до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №905/1665/20 позовні вимоги Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" про стягнення 151932,96 грн, задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 140 544,06 грн заборгованості з орендної плати, 7 538,78 грн - пені, 3 850,12 грн - інфляційних втрат.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" на користь Донецької обласної прокуратури 2 278,99 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що дію договору було припинено з 26.12.2019, що підтверджується підписаним між сторонами Договором №8274/01 та відповідно відповідачем на підтвердження факту повернення ним орендованого майна було підписано з позивачем акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 26.12.2019, а отже, відповідач свідомо підписуючи відповідний акт підтвердив факт повернення ним орендованого майна саме 26.12.2019, тому суд дійшов до висновку, що заявлені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 140 544,06 грн орендної плати за користування майном у період з серпня по грудень 2019 року за договором підлягають є обґрунтованими. Крім того, у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання з орендної плати за договором оренди позивачем здійснено нарахування пені у сумі 7538,78 грн та інфляційні втрати у сумі 3850,12 грн., перевіривши вищенаведені розрахунки штрафних та фінансових санкцій суд визнав їх обґрунтованими та правильними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Слов`янській місцевій прокуратурі Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що непідписання актів приймання-передачі майна з боку ДП «ЕКО» перешкоджало достроковому розірванню договору оренди з 11.10.2019. та лише після листа позивача від 08.01.2020 № 30-06/71 направленого на адресу ДП «ЕКО», останній надіслав відповідачу погоджений (підписаний) з боку ДП «ЕКО» акт приймання-передачі (повернення) майна від 10.10.2019. Таким чином, на думку апелянта, саме 10.10.2019 майно вважається повернутим балансоутримувачу і до цього дня можливе нарахування орендної плати, тому нарахування орендної плати позивачем та стягнення її судом за період з 11.10.2019 по 26.12.2019 є безпідставним та необґрунтованим.

Також апелянт вказує, що висновки суду про суперечливу поведінку відповідача з огляду на підписання ним двічі різних актів приймання-передачі майна за договором є безпідставними, оскільки за під час судового засідання відповідач надавав пояснення, що така ситуація склалася через те, що внаслідок поведінки ДП «ЕКО» щодо не підписання акту, який вимагав позивач, останній продовжував нараховувати орендну плату, погрожував відмовою у припинення договору за згодою сторін, саме через це відповідач погодився на підписання іншого акту приймання - передачі (повернення) нерухомого майна від 26.12.2019. Так, на думку апелянта, відповідач не несе відповідальності за прострочення орендної плати за період з 11.10.2019 по 26.12.2019, оскільки таке прострочення сталося не з його вини, а з вини ДП «ЕКО» та відповідач не користувався орендованим майном.

Крім того апелянт наполягає, що він не міг користуватися орендованим за договором приміщенням згідно цільового призначення з незалежних від нього причин, тому відповідно до ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України відсутні підстави для нарахування/стягнення орендної плати за договором за період з серпня 2019 по 10.10.2019.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу керівника Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, керівник Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області у своєму відзиві, наданому до суду 27.09.2022, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Крім того, керівник зазначає, що посилання відповідача на наявність у правовідносинах за договором оренди прострочення кредитора - ДП «ЕКО» у вигляді не підписання акту приймання-передачі нерухомого майна від 10.10.2019 не відповідає дійсним обставинам справи. За змістом вказаного акту ДП «ЕКО» є балансоутримувачем і не є стороною приймання передачі, а тому безпосередньо не приймало і не могло приймати нерухоме майно від орендаря.

Стосовно тверджень відповідача про стан орендованого майна та неможливість його використання за цільовим призначенням, то керівник повідомляє, що згідно узгодженого висновку щодо стану майна об`єкта оренди від 21.11.2018 балансоутримувач та орендар дійшли згоди, що нерухоме майно потребує поточного ремонту, стан майна, що передається в оренду задовільний, тобто ще до укладення договору, відповідач погодився з його умовами і уклав договір оренди з врахуванням дійсного стану нерухомого майна. Крім цього, відповідач не вжив заходів в порядку, що встановлений договором та чинним законодавством, а саме не звернувся на адресу орендодавця - Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву щодо надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень так само, як із проханням призупинення нарахування орендної плати від відповідача не надходило. Натомість відповідачем ініційовано питання капітального ремонту перед неналежним суб`єктом, а саме балансоутримувачем - ДП «ЕКО». Тому посилання про неможливість використовувати орендоване майно за цільовим призначенням з незалежних від нього причин є безпідставними, а тому підстави для звільнення відповідача від сплати орендних платежів у порядку ст. 762 Цивільного кодексу України відсутні.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Регіональноговідділення Фонду державного майна України по місту Києву

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 27.09.2022, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Також позивач зазначає, що відповідачем не доведено у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі в чому саме позивачем допущено прострочення виконання зобов`язань. Зокрема саме відповідач, будучи належним чином обізнаним про процедуру повернення майна з орендного користування, направляючи позовну заяву про припинення договору оренди від 07.10.2019, не дотримався її та не долучив до заяви належним чином оформлений акт приймання-передачі, що не дозволило позивачу вчинити дії для припинення договірних відносин. Відповідно, позивач листом від 04.12.2019 направив на адресу відповідача зразок акту приймання-передачі та договору про припинення для належного оформлення припинення договірних відносин та повернення орендованого майна та тільки 26.12.2019 сторонами був оформлений акт приймання-передачі орендованого майна з підписами сторін, в якому сторони погодилися з тим, що майно повернуте з орендного користування та цей факт був встановлений судом.

Крім того, позивач посилається на те, що з наявного в матеріалах справи акту приймання -передавання орендованого майна від 21.11.2018 підписаного сторонами, вбачається, що майно передано в комплекті та у належному стані, тобто відповідач погодився з його умовами договору і уклав договір оренди з врахуванням дійсного стану нерухомого майна. Тому посилання щодо неможливості використовувати орендоване майно за цільовим призначенням з незалежних від нього причин є безпідставними та підстави для звільнення відповідача від сплати орендних платежів у порядку ст. 762 Цивільного кодексу України відсутні.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2022 справу № 905/1665/20 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Коротун О.М., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі № 905/1665/20 залишено без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 задоволено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 27.06.2022, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" зазначений строк, відкрито апеляційне провадження у справі у справі № 905/1665/20, вирішено здійснювати розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України.

З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2022, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №8274 від 21.11.2018 (далі - Договір).

Згідно з п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати нотаріального посвідчення цього Договору) та акту приймання-передавання майна.

Відповідно до пункту 3.1 договору орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку жовтень 2018 року 48 746,04 грн.

Розмір орендної плати за перший місяць оренди листопад 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за листопад місяць 2018 року.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.6 договору).

Відповідно до пункту 5.3 договору орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується «Призначення платежу» за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).

У пункті 10.1 договору позивачем та відповідачем узгоджено, що цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 21 листопада 2018 року до 21 листопада 2023 року включно.

На виконання пункту 7.1 договору згідно з яким орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майно за договором та за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з договором, орендодавець передав, а орендар прийняв в користування майно, про що складено акт приймання-передавання орендованого майна, який затверджений 21.11.2018 та підписаний орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем.

Пунктом 2 акту зазначено, що технічний і пожежонебезпечний стан майна задовільний. Майно у відповідності з узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря потребує поточного ремонту.

У п. 3 акту сторони зазначають, що орендоване майно передано орендарю у комплекті та у належному стані, що відповідають істотним умовам договору та призначенню майна.

22.11.2018 відповідач звернувся з листом №2211/22 до балансоутримувача у якому зазначив, що після проведення візуального огляду орендованого приміщення було з`ясовано, що воно перебуває у аварійному стані через що, це приміщення неможливо використовувати за призначенням, у зв`язку із чим просив погодити проведення ремонтних робіт за кошти підприємства та призупинити на період їх проведення нарахування орендної плати відповідно до договору.

Листом №2602/1 від 26.02.2019 відповідач звертався до балансоутримувача в якому пропонував укласти договір про відшкодування витрат комунальних послуг та утримання орендованого майна, який залишився без відповіді.

07.10.2019 та 15.11.2019 відповідач звернувся до позивача та балансоутримувача із заявою про припинення дії договору на підставі п. 10.6.3 договору (чинність договору припиняється достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду).

У відповідь на листи позивач 04.12.2019 повідомив відповідача про необхідність надати складені та підписані з його сторони та сторони балансоутримувача три примірника акта приймання-передачі (повернення) та два примірника договору про припинення договору оренди.

Листом від 17.12.2019 відповідач повідомив позивача, що неодноразово звертався до балансоутримувача із проханням розірвати договір та підписати акт-приймання передачі майна, однак відповідні документи не було підписано.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 26.12.2019 було складено акт обстеження нерухомого майна, яке розташоване за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 36, що перебуває на балансі державного підприємства «ЕКО» та встановлено, що дане майно орендодавцем за договором не використовується.

Крім того, 26.12.2019 між орендодавцем та орендарем було складено та підписано за погодженням балансоутримувача акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 36 у підвалі будівлі «Б», у даному акті сторони зазначили, що технічний та пожежобезпечний стан вказаного вище майна задовільний.

Пізніше, 03.02.2020 між орендарем та орендодавцем було підписано договір №8274/01 про припинення договору оренди від 21.11.2018 №8274 у якому сторони погодили, що чинність договору оренди від 21.11.2018 №8274 достроково припинено за взаємною згодою сторін.

Пунктом 2 договору №8274/01 встановлено, що договір оренди від 21.11.2018 №8274 вважається припиненим з 26.12.2019.

24.02.2020 відповідач звернувся до позивача із заявою у якій повідомив, що від балансоутримувача надійшов підписаний з його боку раніше йому надісланий акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 10.10.2019, та просив позивача погодити відповідний акт.

У відповідь на заяву від 24.02.2020 позивач листом від 02.04.2020 повідомив відповідача про неможливість прийняття до уваги наданий акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 10.10.2019 враховуючи вже підписаний між сторонами договір №8274/01, яким припинено дію основного договору.

Звертаючись до суду із даним позовом керівник Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області зазначив, що відповідач не виконав свій обов`язок зі сплати орендних платежів у сумі 140 544,06 грн у період з серпня по грудень 2019 року за умовами договору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

На відносини, пов`язані із орендою державного майна поширювалася дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992 та з 01.02.2020 - дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 3 жовтня 2019 року № 157-IX.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 767 ЦК України наймодавець зобов`язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров`я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час володіння та/або користування нею.

Наймач зобов`язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

З наявного у матеріалах справи акта приймання-передавання орендованого майна від 21.11.2018, підписаного у тому числі орендарем, вбачається, що технічний і пожежонебезпечний стан майна задовільний; майно у відповідності з узгодженим висновком балансоутримувача і орендаря потребує поточного ремонту; орендоване майно передане останньому в комплекті та у належному стані, що відповідають істотним умовам договору та призначенню майна (п.2, п.3 акту).

Таким чином, ТОВ «Інвестиційна група України», будучи достовірно обізнаним про стан майна на момент прийняття майна в строкове платне користування, самостійно підписало акти в яких зазначено про задовільний стан майна, а також необхідність проведення поточного ремонту з метою використання майна за цільовим призначенням для забезпечення власних потреб.

Проведеним візуальним оглядом та інформацією, що викладена в листі № 2211/2 до ДП «ЕКО» від 22.11.2018 відповідач підтверджує підстави для проведення ремонту, що попередньо вже були встановлені узгодженим висновком щодо стану майна об`єкту оренди від 21.11.2018 на момент передачі майна в користування.

Тобто, незважаючи на наявну потребу у здійсненні ремонту орендованого приміщення та обізнаність щодо того у якому стані він отримує нерухоме майно, відповідач ще до укладання договору погодився з його умовами і уклав договір оренди з врахуванням дійсного стану орендованого майна.

Також слід зазначити, що відповідно до п. 5.7. договору, на орендаря покладається обов`язок своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна.

Згідно з п. 6.2. договору орендар має право за письмовою згодою орендодавця та органу управління здійснювати капітальний ремонт, проводити заміну, реконструкцію, розширення технічне переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості.

Орендодавцем за договором є Регіональне відділення Фонду державного майна України по місму Києву, а органом уповноваженим органом управління є Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (на момент дії Договору). ДП «ЕКО» не є орендодавцем або органом управління, а є балансоутримувачем орендованого майна.

Відновлення орендованого майна здійснюється орендарем відповідно до пунктів 5.4, 5.7, 6.2 цього договору.

Відповідно до п. 4.4. договору для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар звертається до орендодавця згідно з Порядком надання згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємного поліпшень орендованого державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 25 травня 2018 року №686, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 червня 2018 року №711/32163.

Тобто, у відповідності до чинного законодавства та умов договору, згоду на здійснення невід`ємних поліпшень надає виключно орендодавець - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

Суд першої інстанції встановив, що відповідачем не вчинено будь-яких юридично значимих дій (не подано доказів вчинення таких дій) щодо поліпшення стану об`єкту оренди з метою його подальшого використання.

Таким чином, вищезазначене ставить під сумнів твердження відповідача, що останній не міг користуватися майном.

Крім того, відповідачем не дотримано встановлений договором порядок щодо ініціювання питання капітального ремонту. ТОВ «Інвестиційна група України» ініційовано вказане питання перед неналежним суб`єктом, а саме балансоутримувачем - ДП «ЕКО». Натомість відповідно до п. 6.2. договору встановлено, що орендар має право здійснювати капітальний ремонт, проводити заміну, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння орендованого майна, що зумовлює підвищення його вартості за письмовою згодою орендодавця.

Так, згідно з частиною 6 статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. При цьому незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем. При настанні таких обставин вже після укладення договору оренди доказами на підтвердження неможливості використання майна можуть бути, зокрема, сертифікат торгово-промислової палати щодо форс-мажорних обставин, документально оформлені результати розгляду заяв та скарг до правоохоронних органів, акт державного виконавця про арешт майна та його передачу третій особі на відповідальне зберігання, судове рішення у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні майном, висновок судової експертизи про аварійний стан об`єкта оренди, рішення компетентного державного органу про початок його реконструкції, реставрації чи капітального ремонту тощо.

Відповідну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 915/1046/19.

Колегія суддів зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" не подало ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції доказів перебування вказаного об`єкту оренди в аварійному стані, які б підтверджували, що його експлуатація була неможлива у вказаний період.

Посилання відповідача щодо неможливості використання ним орендованого приміщення за цільовим призначенням через обставини за які він не відповідає, не знаходить жодного належного підтвердження у матеріалах справи, а тому колегія суддів вважає, що підстави для звільнення останнього від сплати орендних платежів у порядку ст. 762 ГПК України відсутні.

Крім того, відповідно до приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Отже, чинне законодавство не ставить в залежність використання орендованого майна з наявністю у товариства права не сплачувати орендну плату у зв`язку з негативними наслідками господарської діяльності або невикористанням об`єкту оренди взагалі. Таким чином, суд першої інстанції слушно вказав, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України", уклавши договір оренди нерухомого майна, повинно сплачувати орендні платежі незалежно від отримання чи неотримання доходів від такого майна.

Крім того, судом встановлено, що при дослідженні пояснень та наданих відповідачем доказів в діях відповідача вбачається непослідовна поведінка, яка полягає у тому, що він як орендар упродовж певного періоду часу регулярно сплачував орендні платежі, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень та не заперечується позивачем, та одночасно зазначає, що не мав змоги користуватися майном за цільовим призначенням.

Також, непослідовність дій проявляється у тому, що відповідач після підписання між ним та орендодавцем 26.12.2019 акта приймання-передачі (повернення) нерухомого майна за договором, чим фактично підтвердив, що повертає орендарю орендоване майно саме в дату підписання акта, заперечує факт користування майном у період з 11.10.2019 по 26.12.2019 з посиланням на акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 10.10.2019 підписаний з балансоутримувачем (який довгий час не відповідав на звернення відповідача щодо підписання акту приймання-передачі). Втім, суду не зрозуміла поведінка відповідача щодо підписання ним акта приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 26.12.2019 з орендарем коли він вже підписав інший акт від 10.10.2019.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, який розцінив суперечливу поведінку відповідача стосовно підписанням ним двічі різних актів приймання-передачі майна за договором, у зв`язку із чим, відхиляє заперечення останнього стосовно звільнення від оплати оренди за період з 11.10.2019 по 26.12.2019.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтєю 193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Як вбачається з умов п. 3.10 договору у разі припинення або розірвання договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та бансаутримувачу.

Пунктом 10.10 договору визначено, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів орендар повертає балансоутримувачу/орендодавцю або підприємству/ товариству, яке визначить орендодавець.

Відповідно до п. 10.11 договору майно вважається поверненим балансоутримувачу/орендодавцю з моменту підписання балансоутримувачем /орендодавцем акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Враховуючи, що дію договору було припинено з 26.12.2019, що підтверджується підписаним між сторонами договором №8274/01 та відповідно на підтвердження факту повернення відповідачем орендованого майна було підписано з позивачем акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 26.12.2019, а отже, відповідач свідомо підписуючи відповідний акт підтвердив факт повернення ним орендованого майна саме 26.12.2019.

Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки відповідач не виконав зобов`язання за договором в частині оплати оренди нерухомого майна за період з серпня по грудень 2019 року в розмірі 140 544,06 грн, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання, тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У позовній заяві керівник Слов`янської місцевої прокуратури також просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 7 538,78 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 850,12 грн. З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 3.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Крім цього, пунктом 3.10 договору передбачено, що у разі припинення або розірвання Договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені та інфляційних втарт, наведений позивачем та судом першої інстанції, дійшов висновку, що сума пені у розмірі 7538,78 грн та інфляційні втрати у розмірі 3850,12 грн є арифметично правильними.

На переконання колегії суддів, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №905/1665/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №905/1665/20 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група України" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №905/1665/20 залишити без задоволення.

2. Господарського суду міста Києва від 27.06.2022 у справі №905/1665/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №905/1665/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

Б.О. Ткаченко