Рішення

від 03.07.2022 по справі 344/19787/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/19787/21

Провадження № 2/344/1355/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2022 року місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого - судді Мелещенко Л.В.

секретаря судового засідання Дементьєвої А.О.

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Фіцика Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Івано-Франківськ за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1 імені М. Лисенка про визнання незаконним та скасування наказу, допущення до виконання трудових обов`язків та зобов`язання оплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

07 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1 імені М. Лисенка про визнання незаконним та скасування наказу, допущення до виконання трудових обов`язків та зобов`язання оплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з 2004 року працює на посаді викладача фортепіано та концертмейстера в Івано-Франківській дитячій музичній школі № 1 імені М. Лисенка, що підтверджується наказом про зарахування на роботу від 27 серпня 2004 року № 30-к. 03 листопада 2021 року керівництвом музичної школи ознайомлено позивача з повідомленням від 30 жовтня 2021 року № 24 про обов`язкове щеплення проти СОVID-19, в якому повідомлялося про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, щеплення є обов`язковим для працівників їхньої школи, також просили до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання. Повідомлялося, що якщо до 05 листопада 2021 року позивач не подасть одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної лати на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», період відсторонення без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу, що дає право на щорічну відпустку. Наказом від 08 листопада 2021 року позивача було відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили, підстава відсторонення повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 30 жовтня 2021 року №24. Безпосередньо у наказі позивач зазначила, що із наказом не згідна. Позивач вважає даний наказ незаконним та таким, що повинен бути скасований судом шляхом поновлення її на посаді, оскільки відповідний наказ про відсторонення від роботи суперечить трудовому, цивільному та медичному законодавству, а також порушує її конституційні права. За таких обставин позивач просить поновити її на роботі на посаді викладача фортепіано на концертмейстера в Івано-Франківській дитячій музичній школі № 1 імені М. Лисенка, зобов`язати Івано-Франківську дитячу музичну школі № 1 імені М. Лисенка оплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 09 грудня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за даним позовом, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 52-53).

28 грудня 2021 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити, вважає, позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими з наступних підстав. Письмовим повідомленням від 30 жовтня 2021 року № 24 позивача було повідомлено про можливе відсторонення від роботи у зв`язку з непроходженням щеплення проти СОVID-19. Також було запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання. Наказом директора школи від 05 листопада 2021 року №107 ОСОБА_1 було відсторонено від роботи викладача фортепіано та концертмейстера з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати. Наказ видано 05 листопада 2021 року (п`ятниця), позаяк згідно постанови Кабінету Міністрів України мало відбутися з 08 листопада 2021 року. Виданню вказаного наказу передувало ознайомлення позивача про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, де правовими підставами зазначено статтю 46 Кодексу законів про працю України, статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів та працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Відповідач є закладом освіти. Отже, позивача правомірно відсторонено від роботи на час дії обставин (відмови чи ухилення від проведення обов`язкової вакцинації), з якими законодавець пов`язує неможливість працівника виконувати передбачену трудовим договором роботу. Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153 у судовому порядку незаконним чи протиправним не було визнано. Позивач не надала доказів того, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування. Наказ був виданий відповідачем на виконання прямої вказівки постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236. Невиконання відповідачем даної постанови могло мати наслідки для директора Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1 імені М. Лисенка у вигляді притягнення до адміністративної відповідальності. Сертифікат вакцинації не належить до документів, які містять конфіденційну інформацію і в силу положень зазначеної постанови має надаватися/пред`являтися у цілому ряді випадків. Позивачем обраний неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки поновити на роботі можна тільки звільненого працівника, а також позивач просить не стягнути середній заробіток, а зобов`язати його виплатити. У даному випадку відсторонення позивача від роботи не було ініціативою роботодавця, а було вимушеною необхідністю з метою виконання приписів чинного законодавства щодо вакцинації окремих категорій громадян. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві (а.с.56- 64).

28 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив. У даному відзиві позивач вказує, що відповідачем не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку з відсутністю у неї щеплення проти СОVID-19 дотримано вимог частини шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог частини другої статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Просить позов задовольнити у повному обсязі (а.с.67-71).

Ухвалою суду від 28 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.76-78).

12 січня 2022 року позивачем подано до суду заяву, в якій просить визнати незаконним та скасувати наказ Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1 імені М. Лисенка від 05 листопада 2021 року № 107 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , допустити до виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 та зобов`язати Івано-Франківську дитячу музичну школу № 1 імені М. Лисенка оплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня допуску до виконання трудових обов`язків (а.с.84-86).

21 січня 2022 року представником відповідача подано до суду заперечення на заяву про уточнення позовних вимог. У даній заяві представник відповідача просить заяву про уточнення позовних вимог повернути позивачу, оскільки позивачем не сплачено судовий збір за заявлені нею позовні вимоги у заяві про уточнення позовних вимог (а.с.91-93).

31 січня 2022 року представником позивача подано до суду заяву про поновлення строків у заяві про уточнення позовних вимог, в якій просить поновити процесуальний строк, встановлений законом на подачу заяви про уточнення позовних вимог, зареєстрованої 12 січня 2022 року (а.с.101-103).

17 лютого 2022 року представником позивача подано до суду заяву про застосування аналогії закону до пункту 4 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу України про допущення до негайного виконання судового рішення у даній справі (а.с.105-106).

17 лютого 2022 року представником позивача подано до суду заяву відповідь на заперечення на заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить вимоги заяви про уточнення позовних вимог прийняти до розгляду та вирішити в процесі прийняття рішення за даним позовом (а.с.107-108).

14 березня 2022 року представником позивача ОСОБА_2 до суду подано письмове пояснення на підтвердження правової позиції позивача (а.с.117-119).

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали на підставах, викладених у позові, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, подав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідача, просив у задоволенні позову відмовити, пояснив, що відповідачем не були порушені норми трудового законодавства та правомірно відсторонено позивача від роботи.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

05 листопада 2021 року Івано-Франківською дитячою музичною школою № 1 імені М. Лисенка видано наказ № 107 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , викладача фортепіано, з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили (а.с. 9, 65).

30 жовтня 2021 року Івано-Франківською дитячою музичною школою № 1 імені М. Лисенка прийнято повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 для працівників школи, з яким 03 листопада 2021 року ОСОБА_1 ознайомилася (а.с.10,66).

ІНФОРМАЦІЯ_1 заведена трудова книжка ОСОБА_3 (а.с.11-12).

27 серпня 2004 року Івано-Франківською дитячою музичною школою № 1 імені М. Лисенка видано наказ № 30-К, відповідно до якого згідно направлення обласного управління культури прийнято на посаду викладача по класу фортепіано 1 концертмейстера ОСОБА_4 з 27 серпня 2004 року (а.с.13).

ОСОБА_1 працює в року Івано-Франківській дитячій музичній школі № 1 імені М. Лисенка та отримує заробітну плату. Загальна сума доходу за період з 01 листопада 2020 року по 31 жовтня 2021 року становить 118155,06 грн (а.с.14).

Колективний договір між адміністрацією та трудовим колективом Івано-Франківської дитячої музичної школи 1 імені М. Лисенка 2017-2021 роки прийнято на загальних зборах трудового колективу 07 червня 2017 року (а.с.15-45).

Посадова інструкція викладача затверджена директором Івано-Франківської дитячої музичної школи 1 імені М. Лисенка (а.с.46-47).

Відповідно до копії посвідчення НОМЕР_1 , ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей (а.с.109).

Згідно копії посвідчення НОМЕР_1 та копій свідоцтв про народження, батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , 2008 року народження, є батько ОСОБА_9 та мати ОСОБА_1 (а.с.109-112).

28 лютого 2022 року Івано-Франківською дитячою музичною школою № 1 імені М. Лисенка був виданий наказ № 20-А «Про зупинення дії наказів директора Івано-Франківської дитячої музичної школи 1 імені М. Лисенка», яким зупинено з 28 лютого 2022 року дію наказу № 107 від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » до завершення воєнного стану в Україні (а.с.134).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно частини першої-другої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до норми частини першої статті 46 Кодексу законів про працю України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб; у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт; перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У пункті 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, (набув чинності з 08 листопада 2021 року), зазначено про те, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ Міністерства охорони здоров`я України № 2153 відповідаєКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цьогонаказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність йогоКонституціїта законодавству України,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (пункт 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731).

Тож у разі виникнення недовіри до вказаногонаказу Міністерства охорони здоров`я Українита питань щодо його законності, не має бути сумнівів зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію, даний наказ пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Судом встановлено, що також не оспорюється стороною позивача, що відповідач Івано-Франківська дитяча музична школа № 1 імені М. Лисенка належить до закладів позашкільної освіти.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 1 серпня до 19 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року№211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року№ 392«Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року№ 211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року№ 392«Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року№ 641«Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зазначені постанови Кабінету Міністрів України в установленомузакономпорядку скасовані не були).

Тобто станом на дату прийняття відповідачем оспорюваного наказу про відсторонення позивача за відповідною постановою Кабінету Міністрів України на усій території України діяв карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У судовому засіданні позивач не заперечувала, що вона входить до кола працівників відповідача, які підлягають щепленню.

Позивач не має щеплення та суду не надано доказів про наявність у позивача абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19.

Як наслідок, відповідно до пункту 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України,позивач підлягала обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Натомість в порушення положень зазначених вище нормативно-правових актів, позивач не надала відповідачу документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і не виконала свого громадянського обов`язку щодо щеплення.

Одночасно, відповідно до пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236, який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбаченапереліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46Кодексу законів про працю України,частини другоїстатті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб тачастини третьоїстатті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуваннямчастини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України,частини першоїстатті 1 Закону України Про оплату праці тачастини третьоїстатті 5 Закону України Про державну службу;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Також суд зазначає, що дана постанова на момент винесення оскаржуваного наказу та розгляду справи судом є чинною, а відтак підлягала до застосування на всій території України.

У законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації чинне законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки застаттею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення«Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбаченихЗаконом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Аналіз наведених правових норм та підзаконних нормативних актів дає підстави для висновку, що відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Одночасно суд обґрунтовано вважає, що обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

Наразі немає жодної правової позиції Європейського суду з прав людини щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю в нього щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У цьому контексті Європейський суд з прав людини висловлювався лише з процедурних питань. Йдеться про правило №39 Регламенту Суду («interim measures»), яке дозволяє Європейськомц суду з прав людини негайно вжити тимчасових заходів у разі існування ризику настання непоправного наслідку порушення прав людини.

Так, у серпні 2021 року Європейський суд з прав людини відхилив запит про вжиття тимчасових заходів, поданий 672 французького закону щодо положення, яке передбачає вимогу про обов`язкову вакцинацію для ряду професій, з подальшим відстороненням від роботи в разі її недотримання(Abgrali and 671 Others, v. France,запит під заявою № 41950/21).

У вересні 2021 року Європейський суд з прав людини розглянув два запити про вжиття тимчасових заходів, які подані медичними працівниками, щодо їхнього обов`язку вакцинації проти Covid-19 для того, щоб мати змогу продовжувати працювати. Згідно з правилом № 39 Регламенту Суду медики просили застосувати тимчасові заходи та негайно зупинити впровадження закону. Проте Європейський суд з прав людини відхилив ці прохання, аргументуючи задоволення подібних запитів лише у тих випадках, якщо заявники можуть зіткнутися з реальним ризиком нанесення шкоди(Kakaietriand fythersкGreece,запит під заявою № 43375/21,Theofanopoulou and Othersи.Greece,запит під заявою № 43910/21).

Разом із цим частково релевантним у цьому контексті є рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України», в якій Європейський суд з прав людини вказав, що: 1) так, фізична недоторканність особи охоплюється концепцією «приватне життя», яке захищене статтею 8 Конвенції (X and Y v. the Netherland); 2) так, недоторканність тіла людини стосується найбільш інтимних сфер приватного життя, а обов`язкове медичне втручання, навіть незначного характеру, є втручанням у це право на приватне життя (Y.F. v. Turkey); 3) так, обов`язкова вакцинація як процедура є втручанням у право на повагу до приватного життя, а саме фізичну та психологічну недоторканість, передбачені статтею 8 Конвенції. Однак таке втручання було передбачене законодавством України та переслідувало легітимну мету охорони здоров`я, що не може вважатися порушенням

Крім того, вирішуючи дану справу по суті вимог, суд враховує наступні рішення Європейського суду з прав людини.

«Карло Боффа проти Сан-Марино» 1998 року, у якій Європейський суд з прав людини визначив, що держава наділена широким полем розсуду в питаннях вакцинації як способу запобігання поширенню небезпечних захворювань та визнав, що в цій справі таке втручання було необхідним в демократичному суспільстві.

«Ваврічка та інші проти Республіки Чехія» 2021 року, у якому Європейський суд з прав людини визнав наявність втручання у права заявників, а також і те, що таке втручання було законним, пропорційним та необхідним в демократичному суспільстві.

Європейський суд з прав людини допустив відповідальність у вигляді штрафу за недотримання обов`язку вакцинації батьком дитини. Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що санкції за відмову від вакцинації мають носити захисний, а не каральний характер.

Що цікаво, у своєму рішенні Європейський суд з прав людини відмітив нещодавню зміну політики деяких європейських країн щодо суворішого підходу через зменшення добровільної вакцинації та зниження колективного імунітету.

Практики Верховного Суду у справах про відсторонення відроботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наразі також немає.

При цьому в провадженні Верховного Суду раніше були справи, де позивачі оскаржували обмеження, яких, на їхню думку, зазнають діти у зв`язку з відсутністю щеплень.

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 зазначено, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядався, індивідуальне право (інтерес) батьків дитини відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах, протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах, з метою забезпечення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантоване статтями3,27та49 Конституції України.

У постановівід 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 вказано, що через відмову матері від профілактичного щеплення дитини у зв`язку з недовірою до вакцини, відповідач правомірно відмовив у прийнятті дитини до дитячого навчального закладу без висновку лікарсько-консультативної комісії (за відсутності у дитини щеплень) про можливість відвідування дитячого навчального закладу. Оскільки будь-яке право об`єктивно кореспондується з обов`язками, право на дошкільну освітузаконпов`язує з обов`язком проведення профілактичних щеплень, які гарантують безпеку як власне окремій дитині, так і особам, які навколо неї.

У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив що відповідно достатті 53 Конституції Україникожен має право на освіту. Згідно зістаттею 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей3та53 Конституції України, не можна, не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про що щеплена, дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка не отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

В принципі, проблему обмеження прав і свобод можна розглядати з двох точок зору: 1) коли обмеження пов`язані з особливими обставинами, екстраординарною ситуацією в суспільстві і державі, що має бути прямо передбачено законами даної країни; 2) в інших рядових випадках, коли обмеження прав і свобод особистості викликані необхідністю уникнути порушення прав і свобод інших людей.

Отже, поточна ситуація з вірусом SARS-CoV-2 в цілому має бути оцінена із тим, що обмеження пов`язані з особливими обставинами, екстраординарною ситуацією в суспільстві і державі, що має бути прямо передбачено законами даної країни, а тому і вимагає обмеження прав частини людей, що не бажають робити щеплення добровільно, з метою забезпечення громадського блага, поширення епідемії та запобігання хворобам і смерті багатьох тисяч громадян.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР).

Між тим, такі втручання цілком припустимі.

Для визначення законності таких втручань Європейський суд вказує на те, що «аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення статті 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим «відповідно до закону» і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Частина друга статті 29 Загальної декларації прав людини визначає, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Таким чином, питання в балансі прав окремої особистості та інтересів суспільства.

Раніше Європейський суд з прав людини вже стикався з необхідністю зробити висновок про дотримання балансу між обов`язковою вакцинацією і правом на приватне життя.

У квітні 2020 року Європейський суд з прав людини визнав обов`язкову вакцинацію дітей в Чехії такою, що не порушує право на повагу до приватного життя. Справа стосувалася стандартної вакцинації дітей від хвороб, добре відомих медичній науці, шляхом введення апробованої і добре вивченої вакцини.

У Чехії юридично обов`язкова вакцинація дітей від дев`яти хвороб, включаючи дифтерію, коклюш, правець, поліомієліт, гепатит В, кір та краснуху. За відмову від вакцинації без поважної причини може слідувати штраф. Крім того, в дитячі садки не приймають нещеплених дітей, за винятком тих, у кого є медичні показання. Скарги заявників стосувалися порушення їх права на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції), свободи думки, совісті і релігії (стаття 9 Конвенції), а також права на освіту (стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції) у зв`язку з відмовою від вакцинації.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що таке втручання влади у недоторканність приватного життя мало під собою виправдану мету, було викликано нагальною соціальною необхідністю, здійснювалося в кращих інтересах дитини і вкладалося в широкі межі розсуду держави-відповідача з даного питання. Суд також нагадав, що держави зобов`язані ставити інтереси дитини в центр всіх рішень, а захист дитини від серйозних захворювань в більшості випадків досягається завдяки повному графіку щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, побічно захищені, поки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення і підтримки колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природи захворювання (наприклад, правця), національні органи влади можуть обґрунтовано ввести політику обов`язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. При цьому суд врахував, що відсутність щеплень перешкоджало прийому лише в дитячий сад, але не впливало на прийом до початкової школи.

У зв`язку із цим, у даній справі суд оцінює обов`язкову вакцинацію як втручання та оцінює таке втручання як законне, що переслідує легітимну мету і є необхідним в демократичному суспільстві.

Оскільки обов`язок вакцинації передбачений як законом, так і підзаконними актами, суд оцінює мету обов`язкової вакцинації як легітимну мету, а саме: захист від хвороб, які можуть становити серйозний ризик; це стосується як тих, хто піддається вакцинації, так і тих вразливих груп, хто через стан здоров`я не може бути вакцинований.

До того ж, обов`язкова вакцинація працівників закладів позашкільної освіти абсолютно відповідає актуальній суспільній потребі.

Також суд підтримує думку Європейського суду з прав людини стосовно концепції соціальної солідарності, коли на осіб покладається мінімальний ризик обов`язкової вакцинації, щоб забезпечити благополуччя усього суспільства, а також особливовразливих груп, які не можуть вакцинуватися.

Одночасно суд вважає за необхідне звернути увагу на окрему думку судді Леменса, який вказав, що у демократичному суспільстві може стати необхідністю встановлення обмежень на індивідуальну свободу, щоб задовольнити інтереси різних людей та груп та щоб забезпечити повагу до прав кожного (Kokkinakis v. Greece). Ці обмеження встановлюються не задля обмежень, а задля поваги до прав кожного. Рішення Європейського суду з прав людини у цій справі відповідає такому підходові: обмеження у формі обов`язку вакцинуватися може бути встановлене на право заявника щодо фізичної недоторканності, щоб захистити здоров`я усіх членів суспільства, особливо тих, хто є особливо вразливий до певних хвороб. Це рішення дає нам сигнал, що крім фундаментальних прав, є ще фундаментальні обов`язки та відповідальність.

У підсумку, суд керується тим, що обов`язкова вакцинація- це втручання, однак таке втручання є виправданим і не є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно було законним, переслідувало легітимну мету та було необхідним в демократичному суспільстві.

У даній справі, що розглядається за позовом ОСОБА_1 , суд також посилається на те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підставитобто було виправданим.

Так, вакцинація є одним з найбільш успішних та економічно ефективних заходів охорони здоров`я.

Отже, суд вважає, що мінімальне обмеження людини у вигляді обов`язкової вакцинації за умови відсутності протипоказань є прийнятним. Це захист суспільного інтересу та прав інших громадян на життя.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства можна дійти висновку, що позивач станом на час видачі спірного наказу підпадала під дію вимог законодавства щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та не надала роботодавцю підтвердження проведення вказаного щеплення або наявності медичних протипоказань проти нього, наслідком чого нормами вищевказаного законодавства є відсторонення працівника від посади.

Як вбачається зі змісту оскарженого наказу, останній прийнято 05 листопада 2021 року, однак ним відсторонено від роботи ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року як працівника, який повинен обов`язково пройти профілактичне щеплення проти COVID-19, та яка відмовляється або ухиляється від проведення таких щеплень, крім випадку наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення, про що надано відповідний медичний висновок.

Винесення такого наказу 05 листопада 2021 року не було передчасним, так як відсторонення відбулося саме з 08 листопада 2021 року, тобто наказ був відсилочним.

Щодо посилання сторони позивача про те, що сертифікат вакцинації порушує її право на таємницю про стан здоров`я, лікування, суд відхиляє дане твердження, оскільки відповідно до статті 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» під лікарською таємницею слід розуміти інформацію, яка стала відома медичним працівникам й іншим особам у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина.

Згідно зі статтею 286 Цивільного кодексу України, під лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров`я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.

Сертифікат вакцинації не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт, а саме: факт вакцинації.

Також відповідачем не пропонується та не пропонувалося позивачу участь в медичних експериментах.

Суд зазначає, що позивач має абсолютне, особисте, беззаперечне і невід`ємне право відмовитися від щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач скористалася своїм правом на відмову від щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Суд поважає право позивача та його вибір.

Натомість, вирішуючи дану справу по суті, суд оцінює вимогу законодавства (пункт 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням) не як примус до обов`язкової вакцинації, а як вимогу до осіб, які працюють у певних установах.

При цьому, така вимога є виправданою, законною, переслідує легітимну мету, є необхідною в демократичному суспільстві та за умови відсутності протипоказань є прийнятною з метою захисту суспільного інтересу і прав інших громадян на життя.

У зв`язку із цим суд дозволяє застосувати роз`яснення встановлення законом інших вимог.

Наприклад, частина друга статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що суддя не може поєднувати свою діяльність із підприємницькою.

Тобто це є вимогою закону, а не дискримінацією чи обмеженням осіб із статусом судді у їх праві на підприємницьку діяльність (або утримайся від зайняття підприємницькою діяльністю, або подай у відставку і займайся підприємницькою діяльністю).

Аналогічно пункт 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням,встановлює вимогу обов`язкового щеплення для працівників, які працюють у певних закладах.

У зв`язку із цим, суд не вбачає обмежень у праві позивача на роботу в будь-якому іншому закладі, підприємстві, установі, організації, для роботи в яких не вимагається обов`язкове щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Проте відповідач по справі не примушує позивача до обов`язкової вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У даному випадку відповідач виконав вимоги законодавства щодо відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Доводи позивача щодо порушення його конституційних прав є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, з урахуванням посади позивача, слід вважати, що він має реальну можливість працювати та реалізовувати своє трудове право в будь-якому іншому підприємстві, установі чи організації, для роботи в яких не вимагається обов`язкове щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Зважаючи на це, не праця, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави і суспільства в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Суд наголошує на тому, що вимога обов`язкової вакцинації працівників певних органів, підприємств, установ та організацій створює ризик виникнення спалахів інфекційних хвороб, що є загрозою для життя та здоров`я інших працівників цих органів, підприємств, установ та організацій та членів їх сімей.

Тобто особа, яка не отримала щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не лише стає потенційно небезпечною для оточення, а й сама піддається підвищеному ризику захворіти, відвідуючи місця масового скупчення людей.

Доводи позивача про порушення його права на працю є безпідставними, оскільки позивач не позбавлений права на працю та з роботи не звільнений, а лише відсторонений від виконання своїх функціональних обов`язків через відсутність щеплення за відсутності абсолютних протипоказань до їх проведення з метою непоширення гострої респіраторної хвороби СОVID-19 та яке в силу професійної діяльності позивача є обов`язковим для позивача і яке позивач не позбавлений зробити.

Реалізація позивачем свого права не є правовою підставою для порушення права інших осіб на охорону здоров`я.

Отже, з огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення) позивача від роботи не призвело до порушення його конституційних прав на працю, оскільки відсторонення від роботи є своєрідне призупинення трудових правовідносин, на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається та відсутні підстави для визнання незаконним відсторонення позивача від роботи із зупиненням виплати заробітної плати.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, рішення від 18 липня 2006 року).

Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили та давали суду правові підстави для висновку про порушення трудових прав позивача відповідачем, позивач суду не надала і судом таких доказів не здобуто.

Таким чином, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо неправомірності її відсторонення від роботи, оскільки судом встановлено, що відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

У зв`язку із цим, у суду відсутні правові підстави для визнання незаконним і скасування наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи.

Як наслідок, немає підстав і для задоволення інших позовних вимог.

У зв`язку із цим, суд приходить до висновку, що наказ № 107 від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » є таким, що у повній мірі ґрунтується на законних положеннях трудового і спеціального законодавства та цілком відповідає вимогам норм частини першої статті 46 Кодексу законів про працю України, частині другій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, і постановам Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

У відповідності до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, дійшов висновку, що позов є безпідставним і необґрунтованим, тому задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, відповідно до статей 3, 43 Конституції України, статті 46 Кодексу законів про працю України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 (із змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства охорони здоров`я від 01 листопада 2021 року № 2393, який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 08 листопада 2021 року за №1452/37074 набули чинності з 09 грудня 2021 року), постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», керуючись статтями 2, 4, 9, 10-13, 76-81,89,133, 141, 259,263-265,268, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України,суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Івано-Франківської дитячої музичної школи № 1 імені М. Лисенка про визнання незаконним та скасування наказу, допущення до виконання трудових обов`язків та зобов`язання оплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступна та резолютивна частини рішення складені, підписані у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 04 липня 2022 року.

Повний текст рішення складений та підписаний 05 липня 2022 року.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Івано-Франківська дитяча музична школа № 1 імені М. Лисенка, код ЄДРПОУ 23805864, місцезнаходження: 76018 м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 46.

Суддя МелещенкоЛ.В.