Постанова

від 04.07.2022 по справі 520/9479/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 р. Справа № 520/9479/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бершова Г.Є.,

Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, по справі № 520/9479/21

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватної фірми "КИТ"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватної фірми "КИТ, в якому просить суд:

- стягнути з Приватної фірми КИТ вул. Валер`янівська, будинок 4, м. Харків, 61010, тел 0572282159, ЄДРПОУ: 31641430, розрахунковий рахунок: UА24300614000002600350010, Банк: ПАТ Креді Агріколь Банк на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 16 офіс, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р ІВА№ ІІА658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, у сумі 32727,28 грн.

- стягнути з відповідача судовий збір у сумі 2270,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Згідно додатку до форми 10-ПН "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2020 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2020 році становила 11 особи, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів - 0 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених, відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" 1 особа. Приватна фірма "КИТ" за не зайняте робоче місце інвалідом повинно сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі 32727,28 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 у задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (місцезнаходження: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 підїзд, к. 16, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код - 14070760) до Приватної фірми "КИТ" (місцезнаходження: вул. Валер`янівська, буд. 4,м. Харків,61010, ідентифікаційний код - 31641430) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовлено.

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 по справі №520/9479/21. Просило позов задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати за подачу апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема посилання суду на той факт, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача санкцій, вважає безпідставними. Зазначає, що якщо створене місце не введено в дію шляхом працевлаштування особи з інвалідністю, то підприємство, установа чи організація не звільняється від обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій до Фонду на підставі статті 20 цього Закону, оскільки зазначена норма не ставить відповідний обов`язок підприємства, установи, організації у залежність від будь-яких обставин (особи з інвалідністю не направлялись, відсутні вакансії, невідповідні умови праці, особи з інвалідністю на даній території не проживають), з яких особа з інвалідністю не працює на даному підприємстві, в установі, організації. Вказує, що на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Вважає, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив, встановлений ст.19 цього ж Закону, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно-господарських санкцій, передбачених в ст.20 Закону. Посилається на те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 по справі №520/9479/21 прийнято з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що рішенням суду першої інстанції суттєво порушено чинне законодавство України. Просить справу розглядати без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідач - Приватна фірма "КИТ" перебуває на обліку в Харківському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

Приватна фірма "КИТ" надає послуги, пов`язані з охороною державної та іншої власності на підставі відповідної ліцензії Міністерства внутрішніх справ України серії АВ №507486 від 01 лютого 2010 р. та згідно штатного розкладу на 2020 рік кількість штатних працівників ПФ "КИТ" становить 11 штатних одиниць, з яких 10 осіб охоронці та 1 особа працівник, який не задіяний у виконанні заходів охорони.

Позивач, вважаючи, що наявні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 32727,28 грн, звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі по тексту Закон України №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно зі ст.18 Закону України №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Так, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 238 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Колегія суддів зазначає, що спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст.20 Закону України №875-ХІІ.

Отже, Законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Колегія суддів зауважує, що ст.19 Закону України № 875-ХІІ установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Проте, у зазначеному законі відсутнє регулювання порядку обчислення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для підприємств-суб`єктів охоронної діяльності.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 18.09.2018 по справі № 818/466/16; від 02.04.2019 по справі № 808/1547/16.

Так, Закон України "Про охоронну діяльність" від 22.03.2012 №4616-VI (далі по тексту - Закон України №4616-VI) визначає організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України №4616-VI (частина шоста статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018) працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (Приватна фірма "КИТ") надає послуги, пов`язані з охороною державної та іншої власності, що підтверджується відповідною ліцензією Серія АВ №507486.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) Приватна фірма "КИТ" вид діяльності за КВЕД-2010, зокрема, 80.10 Діяльність приватних охоронних служб; 69.10 Діяльність у сфері права.

Згідно наявного в матеріалах справи штатного розпису Приватної фірми "КИТ", штат вказаної фірми складає 11 штатних одиниць. Генеральний директор - 1; охоронець - 10.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону України №4616-VI правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено ст. 19 Закону України № 875-ХІІ.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 18.09.2018 по справі №818/466/16.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Закон України №4616-VI набрав чинності 18.10.2012, тобто є таким, що за часом прийнятим пізніше ніж Закон України № 875-ХІІ (та його відповідні положення) і встановлює інші вимоги щодо працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктами охоронної діяльності.

Крім того, останні зміни вносилися до ч.6 ст.11 Закону України №4616-VI у 2018 році, згідно із Законом № 2581-VIII від 02.10.2018.

Частиною 1 ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, в даному випадку, з урахуванням наведеного вище, обов`язок відповідача щодо працевлаштування осіб з інвалідністю та відповідно подачі звітності виникає лише при наявності в штаті 8 працівників, які не задіяні у виконанні заходів охорони.

Колегія суддів зауважує, що у відповідача в штаті лише 1 працівник, який в розумінні ч.6 ст. 11 Закону України №4616-VI, не задіяні у виконанні заходів охорони, при мінімальному нормативу, визначеному ст. 19 Закону України № 875-ХІІ у 8 осіб, а тому в даному випадку застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 32727,28 грн є безпідставним, оскільки Приватною фірмою "КИТ" не було допущено порушень чинного законодавства, в частині додержання нормативів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що саме на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, а також доводів скарги про те, що відповідачем не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив встановлений ст.19 Закону України №875-ХІІ, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно господарських санкцій, передбачених ст.20 Закону України №875-ХІІ, колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням вже вказаних вище висновків суду, та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем не було допущено порушено вимог законодавства, яке регулює працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, доводи скаржника про те, що рішенням суду першої інстанції суттєво порушено чинне законодавство України, колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на особистих припущеннях позивача, які в ході апеляційного перегляду даної справи не знайшли свого підтвердження.

В даному випадку, з урахуванням приписів ст.218 ГК України, застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій у розмірі в сумі 32727,28 грн є неможливим.

З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, враховуючи приписи ст.139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат та задоволення клопотання скаржника про стягнення з відповідача судових витрат за подачу апеляційної скарги.

З огляду на приписи п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України, відповідно до якого справами незначної складності є інші справи у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, дана справа відноситься до справ незначної складності, а також враховуючи те, що ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 по справі № 520/9479/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий