Постанова

від 05.07.2022 по справі 420/24299/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/24299/21

Головуючий І інстанції: Андрухів В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 18.02.2022р.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021р. ФОП ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 08.11.2021р. №319999 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що оскаржувана постанова відповідача є незаконною та неправомірною, оскільки була винесена за результатами необгрунтовано проведеної перевірки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 19.04.2022р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.02.2022р. та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

07.06.2022р. матеріали даної справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ФОП ОСОБА_1 є власником спеціалізованого вантажного сідлового тягача «VOLVO FM 13.400», реєстраційний номер НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 від 26.11.2019р. ТСЦ 0541) та спеціалізованого напівпричіпа-контейнеровоза, реєстраційний НОМЕР_3 (свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_4 від 13.02.2020р. ТСЦ 5152).

07.10.2021р., згідно ТТН від 07.10.2021р. №2042707, водієм ОСОБА_2 на автомобілі позивача - «VOLVO», д.н.з. НОМЕР_1 , було здійснено перевезення пшениці з пункту навантаження: Одеська обл., Березівский район, с.Златоустове (вантажовідправник-ТОВ «АКСЕЛЬ ТРЕЙД», код ЄДРПОУ 42857551) до пункту розвантаження: Одеська обл., Лиманський район, с.Візирка, вулиця Морська,1 (вантажоодержувач ТОВ «М.В. КАРГО», код ЄДРПОУ 32834564).

07.10.2021р. головним спеціалістом ВДК на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті було проведено перевірку автомобіля «VOLVO», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , в ході якої складено акт №317122 від 07.10.2021р., в якому зафіксовано порушення ФОП ОСОБА_1 вимог діючого законодавства, а саме: перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме роздруківки даних роботи тахографа за 07.10.2021р. та не використання водієм особистої картки водiя, передбаченої п.3.3 наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010р.

В подальшому, т.б. 08.11.2021р., за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт уповноваженою особою Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, на підставі акту №317122 від 07.10.2021р. та приписів абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» було прийнято постанову №319999 - про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн., тобто за надання послуг з перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись с такими діями та рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як слідує зі змісту приписів ст.3 Закону України «Про автомобільний транспорт», цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Як визначено нормами ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт», «автомобільний перевізник» - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; а «послуга з перевезення пасажирів чи вантажів» - це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт», державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Процедуру ж здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами безпосередньо визначає «Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті» (затв. Постановою КМУ від 08.11.2006р. №1567).

Так, згідно із п.2 вказаного Порядку №1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Як передбачено п.3 цього ж Порядку №1567, органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.

Пунктом 4 Порядку №1567 регламентовано, що контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Як визначено п.21 Порядку №1567, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

А згідно із п.25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб`єкта господарювання) не пізніше ніж протягом 2-х місяців з дня його виявлення.

Відповідно до п.26 Порядку №1567, справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Разом з тим, як передбачено п.27 Порядку №1567, у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Як визначено приписами абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.ст.39,48 цього Закону, - штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, як чітко передбачають норми ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Таким чином системний аналіз положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку про те, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів фактично не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності в т.ч. і інших документів, передбачених законодавством.

Як загально відомо, Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, встановлено «Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті» (затв. наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №385 від 24.06.2010р.).

Відповідно до положень п.1.2 цієї Інструкції №385, ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Згідно п.1.3 Інструкції №385, дана Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Так, п.1.4 Інструкції №385 визначено значення, зокрема, таких термінів:

- контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

- картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;

- тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР;

- перевізники - суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.

Як визначено вимогами п.3.3 Інструкції №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

- забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

- своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

- використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

- має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

- у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

- у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Як загально відомо, Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010р. було затверджене відповідне «Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів».

Відповідно до п.4 Наказу №340, цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім пункту 6.1 Положення, затвердженого цим наказом, який набирає чинності для:

- нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 150 км, перевезення небезпечних вантажів - з 01.06.2012;

-перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тонн, нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю від 50 до 150 км - з 01.06.2013;

-перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тон - з 01.06.2015.

Відповідно до п.п.1.2,1.3 вказаного вище Положення №340, це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.

Слід зазначити, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Так, Пунктом 6.1 Положення №340 передбачено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Отже, з наведених вище приписів Наказу №340 та затвердженого ним Положення №340 чітко випливає, що з 01.06.2015 року усі вантажні колісні транспортні засоби повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, і дія цього Положення поширюється на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Пунктом 6.3 Положення №340 визначено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).

Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, транспортний засіб позивача, відповідно до приписів Наказу №340, був обладнаний цифровим тахографом, що підтверджується протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу від 14.02.2020р. (а.с.15).

Отже, за таких обставин, наведений вище пункт 6.3 Положення №340 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки транспортний засіб позивача на момент перевірки був обладнаний тахографом, а тому на підтвердження дотримання «Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів» водій ОСОБА_2 повинен був пред`явити до перевірки не індивідуальну контрольну книжку водія, а особисту картку водія (для цифрового тахографа).

Отже, за вказаних обставин, посилання позивача на наявність у водія індивідуальної контрольної книжки водія, що нібито виключає відповідальність за ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає безпідставними, оскільки за наявності тахографа водій був зобов`язаний мати при собі особисту картку водія.

При цьому, суд також не бере до уваги і посилання позивача на наказ Міністерства інфраструктури України від 01.07.2014р. №290, яким доповнено наказ Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340 новим пунктом 5 такого змісту (який був чинним до 10.12.2021 року): "п.5. Державній інспекції України з безпеки на наземному транспорті забезпечити: здійснення перевірок щодо наявності встановлених тахографів виключно на транспортних засобах, якими здійснюються міжнародні автомобільні перевезення" (пп.4 пункту 5).

Підставою для неврахування даного доводу позивача є те, що відповідачем, в даному випадку, фактично не здійснювалася перевірка наявності встановленого тахографу на транспортному засобі позивача, та до відповідальності за відсутність тахографа чи протоколу перевірки та адаптації тахографа позивач не притягувався.

Факт же здійснення перевірки дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, встановлених «Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів», затвердженим Наказом №340, було обов`язком відповідача згідно пп.1 п.5 цього Наказу. Така перевірка відповідачем була проведена з урахуванням того, що автомобіль був обладнаний тахографом, та зафіксовано в акті перевірки факт невикористання водієм особистої картки водія та відсутність роздруківки даних роботи тахографа за 07.10.2021р. (дата перевірки), що є грубим порушенням приписів п.3.3 Інструкції № 385.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дойшов обгрунтованого висновку про те, що положеннями ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено необхідність наявності як у перевізника, так, і у водія, «інших документів», передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, тахокарти (особистої картки водія - для цифрового тахографа) або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією №385 та Положенням №340.

Як вже вказувалося вище, абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, в даному випадку, - особистої картки водія та роздруківки даних роботи тахографа за 07.10.2021 року, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

При цьому, слід зазначити, що такий висновок повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №820/4624/17.

Посилання ж позивача на те, що відповідно до п.1 Інструкції №385, цю Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України "Про автомобільний транспорт" , "Про дорожній рух", а тому вона підлягає застосуванню лише до міжнародних автомобільних перевезень, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, д уваги не приймає та відхиляє, оскільки п.1 Інструкції говорить про підстави прийняття Інструкції, а у п.1.2., п. 1.3. цієї Інструкції визначено сфера її застосування, в яких, як зазначено вище, чітко вказано, що ця Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, та ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (п.1.3. Інструкції), тобто без поділу на міжнародні та внутрішні перевезення.

Також, одночасно суд зазначає, що відповідно до п.1.3. Положення №340, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про необгрунтованість позовних вимог та відповідно, правомірність оскаржуваної постанови №319999 від 08.11.2021р. про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 06.07.2022р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко