Постанова

від 28.06.2022 по справі 466/3008/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

місто Київ

справа № 466/3008/17

провадження № 61-12132св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Брюховицька селищна рада, правонаступником якої є Львівська міська рада,

третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Левика Я. А., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у квітні 2017 року звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила виділити їй у власність частину житлового будинку літ. А-1, веранду літ. a''-1 на АДРЕСА_1 , з присвоєнням нової поштової адреси; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на зазначений житловий будинок; виділити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користування земельну ділянку за зазначеною адресою, загальною площею 182, 29 кв. м, з визначеними позивачем геометричними розмірами.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 01 червня 2006 року ОСОБА_4 подарував їй 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначений дерев`яний житловий будинок літ. А-1, складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 41, 0 кв. м, та двох кухонь. Загальна площа будинку становила 84, 2 кв. м. До будинку належать такі господарські будівлі та споруди: дерев`яна прибудова, позначена на плані літ. а-1; дерев`яний тамбур, позначений на плані літ. a'-1; дерев`яна веранда, позначена на плані літ. a''-1; дерев`яний сарай, позначений на плані літ. В; огорожа з металевої сітки, позначена на плані літ. 1; металева хвіртка, позначена на плані літ. 2.

ОСОБА_1 зазначала, що між нею та відповідачем склався певний порядок користування будинком. Проте здійснити реальний поділ будинку неможливо, оскільки ОСОБА_2 відмовляється вчиняти визначені законодавством дії щодо розподілу житлового будинку з присвоєнням нової поштової адреси. Також неможливо вчинити дії щодо приватизації земельної ділянки, яка відповідно до рішення Виконавчого комітету Брюховецької селищної ради народних депутатів від 09 жовтня 1991 року № 220 перебуває у їх користуванні.

Позивач посилалася на те, що у попередніх співвласників будинку із суміжними землекористувачами існував погоджений порядок користування земельною ділянкою. Однак між нею та відповідачем виникають конфлікти у користуванні земельною ділянкою, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернулася до суду.

Стислий виклад заперечень і позиції відповідача

ОСОБА_2 , заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , у березні 2018 року звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила здійснити поділ житлового будинку АДРЕСА_1 , який складається з двох кімнат, житловою площею 41, 0 кв. м, кухні та господарських будівель і споруд; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на зазначений житловий будинок; визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний будинок.

Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом за нею зареєстровано право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Дерев`яний житловий будинок, позначений на плані літ. А-1, складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 41, 0 кв. м, та двох кухонь. Загальна площа будинку становить 84, 2 кв. м. До будинку належать такі господарські будівлі та споруди: дерев`яний сарай, позначений на плані літ. В; огорожа з металевої сітки, позначена на плані літ. 1; металева хвіртка, позначена на плані літ. 2.

ОСОБА_2 зазначала, що земельна ділянка, на якій розташований будинок, має бути поділена між сторонами, оскільки між ними виникають суперечки щодо користування цієї земельною ділянкою.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 31 жовтня 2018 року, з врахуванням додаткового рішення від 24 грудня 2019 року, Шевченківський районний суд м. Львова частково задовольнив позов ОСОБА_1 , зустрічний позов ОСОБА_2 також задовольнив.

Суд здійснив поділ в натурі житлового будинку АДРЕСА_1 .

Виділив у власність ОСОБА_1 частину житлового будинку літ. А-1, веранду літ. a''-1 на АДРЕСА_1 , що складаються з таких приміщень: літ. 1-3 душова - 1, 1 кв. м; літ. 1-4 коридор - 4, 1 кв. м; літ. 1-5, кухня - 6, 4 кв. м; літ. 1-6 житлова кімната - 20, 04 кв. м; разом загальною площею 31, 64 кв. м, житловою площею 20, 04 кв. м.

Виділив у власність ОСОБА_2 частину житлового будинку літ. А-1 на АДРЕСА_1 , що складається з таких приміщень: літ. 2-3 житлова кімната - 21, 6 кв. м; літ. 2-2 кухня - 24, 6 кв. м; літ 2-1 тамбур - 8, 5 кв. м; разом загальною площею 54, 7 кв. м, житловою площею 21, 6 кв. м.

У зв`язку з поділом в натурі житлового будинку право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинив.

Виділив ОСОБА_1 у користування земельну ділянку на АДРЕСА_1 , загальною площею 182, 29 кв. м, з такими геометричними розмірами по периметру за ходом годинникової стрілки, у тому числі під частиною житлового будинку від т. А: 7, 3 м; щодо житлового будинку - (5, 52 м; 0, 25 м; 1, 0 м), 2, 7 м; 13, 06 м; 2, 57 м; 12, 34 м; 11, 2 м; у тому числі земельну ділянку, площею 2, 7 кв. м, біля веранди літ. a''-1 на відстані 1 м від стін, для технічного обслуговування конструктивних елементів будинку ОСОБА_2 , з такими геометричними розмірами по периметру: щодо будинку - 1, 0 м; 2, 7 м; 1, 0 м; 0, 89 м; щодо веранди - 1, 8 м.

Виділив ОСОБА_2 у користування земельну ділянку на АДРЕСА_1 , загальною площею 182, 29 кв. м, з такими геометричними розмірами по периметру за ходом годинникової стрілки, у тому числі під частиною житлового будинку від т. А: 12, 32 м; 15, 06 м; 0, 78 м; 1, 12 м; 9, 54 м; 2, 7 м; щодо житлового будинку - (5, 52 м; 0, 25 м; 1, 0 м); 7, 31 м.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовив.

Суд першої інстанції виходив із того, щоспірний житловий будинок підлягає поділу в натурі за єдиним можливим варіантом, який відповідає визначеному сторонами порядку користування цим будинком.

Щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1 , експертом запропоновано шість можливих варіантів такого поділу. Суд зазначив, що сторони у судовому засіданні фактично визнали, що четвертий варіант користування земельною ділянкою згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17, складеним ТзОВ «Гал-Світ», є найменш обтяжливим для них та власників сусідніх будинків, тому суд виділив у користування сторін земельні ділянки згідно з цим варіантом.

Постановою від 08 червня 2021 року Львівський апеляційний суд скасував рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2018 року та додаткове рішення цього суду від 24 грудня 2019 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позовів, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторони просили здійснити реальний розподіл спірного будинку, площею 87, 6 кв. м та житловою площею 41, 64 кв. м, однак згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно загальна площа спірного житлового будинку становить 84, 2 кв. м, а житлова 41, 0 кв. м. Враховуючи, що правовстановлюючих документів у сторін на будинок зі збільшеною площею та частково зміненою конфігурацією внутрішніх приміщень не існує, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що рішенням суду першої інстанції фактично узаконено самовільне будівництво (самовільне переобладнання) та вважав, що є підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції встановив, що у користуванні співвласників будинковолодіння на АДРЕСА_1 перебуває земельна ділянка, площею 589, 90 кв. м, частиною якої користуються також власники сусідніх будинковолодінь, однак будь-яких правовстановлюючих документів, рішень про закріплення такої ділянки, площею 589, 9 кв. м, за спірним будинком або передання її сторонам, матеріали справи не місять. За наведених обставини суд апеляційної інстанції зробив висновок, що між сторонами визначено порядок користування земельною ділянкою, якою разом із ними користуються власники сусідніх будинків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та яка у визначених експертом площі та конфігурації не передавалася ані сторонам, ані їх попередникам (власникам будинку), не закріплювалася така і за будинком. Також суд апеляційної інстанції встановив, що до участі у справі як відповідачі не залучені власники сусідніх будинків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які є користувачами частини спірної ділянки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 16 липня 2021 року звернулася із застосуванням поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, залишити без змін рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2018 року та додаткове рішення цього суду від 24 грудня 2019 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила, що:

- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11 (провадження № 61-1070св19), від 04 березня 2020 року у справі № 734/2499/16-ц (провадження № 61-14837св19), у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року

у справі № 6-2454цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20);

- суд апеляційної інстанції всупереч правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц (провадження № 61-5639св18), вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка оскаржувала рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення первісного позову, в іншій частині рішення суду першої інстанції просила залишити без змін;

- суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував письмові докази, зокрема довідку бюро технічної інвентаризації від 18 квітня 2017 року, яка свідчить про те, що площа житлового будинку збільшилася внаслідок переобміру та демонтажу пічки; свідоцтво про право на спадщину за законом від 26 червня 2003 року, яким визначено, що самовільно збудовані господарські споруди не входять до переліку спадкового майна; висновок судової експертизи від 10 жовтня 2017 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у вересні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року- без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 17 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 20 червня 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно зі свідоцтвом про право особистої власності, виданим виконкомом Брюховицької селищної Ради депутатів трудящих 25 вересня 1957 року № 300, зареєстрованим у Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації за № 168, ОСОБА_6 належав житловий будинок з відповідними господарськими будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці розміром 1200, 0 кв. м, та складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 41, 0 кв. м, та однієї кухні. До будинку відносилися господарські будівлі: три сараї, погріб.

На підставі свідоцтва про право власності за законом від 29 травня 1984 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2126, спадкоємцями зазначеного майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рівних частинах стали його син ОСОБА_7 та дочка ОСОБА_8 , які проживали у АДРЕСА_1 .

Ухвалою Брюховицької селищної Ради народних депутатів від 11 грудня 1992 року «Про зміну назв вулиць в смт Брюховичі» та рішенням виконкому Брюховицької селищної ради народних депутатів від 13 лютого 1997 року № 51 «Про впорядкування будинків та вулиць» будинку АДРЕСА_1 присвоєний АДРЕСА_1 .

ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла. Спадкоємцем належного їй майна став її син ОСОБА_4 , який проживав у АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 червня 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4-1191, спадкове майно складалося з 1/2 частки будинку АДРЕСА_1 . Житловий будинок літ. А-1, складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 41, 0 кв. м, та розташований на земельній ділянці площею 1 200, 0 кв. м. До будинку належали такі господарські будівлі та споруди: дерев`яний тамбур, позначений на плані літ. а; дерев`яні веранди, позначені на плані літ. а'; металева огорожа, позначена на плані літ. 1. Самовільно збудовані господарські споруди в це свідоцтво не входять.

Згідно з договором дарування від 01 червня 2006 року, зареєстрованим

за № 3-667, ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 , а вона прийняла в дар 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначений дерев`яний житловий будинок літ. А-1, складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 41, 0 кв. м, та кухонь. Загальна площа будинку становить 84, 2 кв. м. До будинку належать такі господарські будівлі та споруди: дерев`яна прибудова, позначена на плані

літ. а-1; дерев`яний тамбур, позначений на плані літ. а'-1; дерев`яна веранда, позначена на плані літ. а"-1; дерев`яний сарай, позначений на плані літ. В; огорожа з металевої сітки, позначена на плані літ. 1; металева хвіртка, позначена на плані літ. 2.

Відповідно до свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його спадкоємцем стала дружина - ОСОБА_9 , що проживала у АДРЕСА_1 .

Спадкове майно складалося з 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Дерев`яний житловий будинок літ. А-1, житловою площею 41, 0 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 1 200, 0 кв. м. До будинку належать такі господарські будівлі та споруди: металева огорожа, позначена на плані № 1; бетонний погріб, позначений на плані літ. Пг (Д). Самовільно збудовані господарські будівлі та споруди в це свідоцтво не входять.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 померла. Після її смерті спадкоємцем всього зазначеного в заповіті майна ОСОБА_9 стала її дочка ОСОБА_2 , що проживала в

АДРЕСА_1 .

Спадкове майно складалося з 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 . Дерев`яний житловий будинок, позначений на плані літ. А-1, складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 41, 0 кв. м,та двох кухонь. Загальна площа будинку становить 84, 2 кв. м.До будинку належать такі господарські будівлі та споруди: дерев`яний сарай, позначений на плані літ. В; огорожа з металевої сітки, позначена на плані літ. 1; металева хвіртка, позначена на плані літ. 2.

24 жовтня 2007 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» зареєстровано право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку зазначеного будинковолодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 жовтня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4-3402.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Щодо поділу будинку в натурі

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 321 ЦК України закріплює принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частин першої, другої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статі 356 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ (виділ частки) будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Суд першої інстанції врахував висновок судової будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17, яким встановлено технічну можливість поділу спірного будинку, та дійшов висновку про можливість задоволення позовів сторін в частині поділу в натурі спірного житлового будинку на підставі статті 364 ЦК України.

Рішення суду першої інстанції в частині поділу в натурі спірного будинку в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Суд апеляційної інстанції вважав, що є підстави для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 , оскільки суд першої інстанції допустив істотне порушення норм матеріального права та фактично узаконив самовільне будівництво (самовільне переобладнання).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюється відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

За наявності самочинно збудованих (реконструйованих, перепланованих) об`єктів нерухомого майна документи щодо виділу готуються тільки після визнання права власності на них відповідно до закону (пункт 3.11 Інструкції).

Виділ в натурі частки із спільної власності на будинок унеможливлюється наявністю самочинних об`єктів будівництва або у складі будинку, з якого визначаються частки співвласників, або у складі частки, що виділяється.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з правилами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту цієї норми права, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

При цьому відповідно до статті 152 Житлового кодексу України виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з інвентаризаційною справою на будинок АДРЕСА_1 (зокрема з поверхового плану, який знаходиться в інвентаризаційній справі (а. с. 15), до будинку здійснена самовільна, незаконна добудова літ. а??-1 (або приміщення № 1-2 та № 1-1), за рахунок якої і збільшилася площа будинку, а також перегородка між приміщеннями № 1-5 та № 1-4 частково зміщена, внаслідок чого були змінені частково площі цих приміщень. Також апеляційний суд погодився з тим, що площа будинку частково була збільшена і за рахунок демонтажу старих пічок, однак, на переконання суду апеляційної інстанції, це незначно змінило площу будинку.

Верховний Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 10795298, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 30 травня 2006 року,житловий будинок літ. А-1, складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 41, 0 кв. м, та двох кухонь. Загальна площа будинку становить 84, 2 кв. м, житлова площа - 41, 0 кв. м. До будинку належать: дерев`яна прибудова, позначена на плані літ. а-1; дерев`яний тамбур, позначений на плані літ. а'-1; дерев`яна веранда, позначена на плані літ. а"-1.

На підставі цього витягу державний нотаріус Третьої львівської державної нотаріальної контори посвідчив договір дарування 1/2 частки будинку, укладений 01 червня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . За умовами цього договору позивач прийняла в дар житловий будинок літ. А-1, загальною площею 84, 2 кв. м, житловою площею 41, 0 кв. м, до якого належить зокрема дерев`яна веранда, позначена на плані літ. а"-1. Цей договір дарування в судовому порядку не оспорювався, не визнавався недійсним, є чинним.

Згідно з технічним паспортом, виготовленим 29 грудня 2016 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», та експлікацією внутрішніх площ до плану жилої будівлі літ. А-1 на АДРЕСА_1 від 29 грудня 2016 року будинок фактично складається з двох квартир. Загальна площа квартири № 1 становить 34, 6 кв. м, житлова - 19, 7 кв. м. До цієї квартири належать такі приміщення: 1 - тамбур, площею 2, 3 кв. м; 2 - вбиральня, площею 1, 0 кв. м;

3 - душова, площею 1, 1 кв. м; 4 - коридор, площею 4, 1 кв. м; 5 - кухня, площею 6, 4 кв. м; 6 - житлова кімната, площею 19, 7 кв. м.

Загальна площа квартири № 2 становить 53, 0 кв. м, житлова - 21, 3 кв. м. До цієї квартири належать такі приміщення: 1 - тамбур, площею 8, 5 кв. м;

2 - кухня, площею 23, 2 кв. м; 3 - житлова кімната, площею 21, 3 кв. м. Також у експлікації немає записів про самовільно збудовані або переобладнані площі, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.

У довідці Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 18 квітня 2017 року зазначено, що внаслідок демонтажу пічки, переобмірів та перерахунку площ, загальна площа будинку з 84, 2 кв. м змінилася на 87, 6 кв. м.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував довідку бюро технічної інвентаризації від 18 квітня 2017 року, яка відповідає даним технічного паспорта, виготовленого 29 грудня 2016 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», та експлікації внутрішніх площ до плану жилої будівлі

літ. А-1 на АДРЕСА_1 , від 29 грудня 2016 року.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, площа будинку збільшилася на 3, 4 кв. м у зв`язку з переобмірами, а не у зв`язку з самочинним будівництвом, як помилково вважав суд апеляційної інстанції.

Установивши, що сторони у справі фактично досягли згоди щодо виділу в натурі належних їм часток у праві спільної часткової власності, а також врахувавши висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17, згідно з яким виділення часток у спірному житловому будинку є технічно можливим та надано варіант поділу (виділу) часток, який співпадає з фактичним та таким, що склався між сторонами, порядком користування домоволодінням, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про можливість виділення співвласникам ізольованих житлових та додаткових приміщень із найменшим відхиленням від ідеальних часток співвласників.

З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про здійснення поділу житлового будинкуна АДРЕСА_1 , виділення у власність ОСОБА_1 частини житлового будинку літ. А-1, веранди літ. a''-1, що складаються з приміщень: літ. 1-3 душова - 1, 1 кв. м, літ. 1-4 коридор - 4, 1 кв. м, літ. 1-5 кухня - 6, 4 кв. м, літ. 1-6 житлова кімната - 20, 04 кв. м, разом загальною площею 31, 64 кв. м, житловою площею 20, 04 кв. м, а також про виділення у власність ОСОБА_2 частини житлового будинку літ. А-1, що складається з приміщень: літ. 2-3 житлова кімната - 21, 6 кв. м, літ. 2-2 кухня - 24, 6 кв. м, літ. 2-1 тамбур - 8, 5 кв. м, разом загальною площею 54, 7 кв. м, житловою площею 21, 6 кв. м, та припинення права спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Крім того, Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 оскаржувала рішення суду першої інстанції лише в частині виділу в користування земельних ділянок. В апеляційній скарзі зазначала, що погоджується з рішенням суду в частині реального поділу житлового будинку та просила в цій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц (провадження № 61-5639св18). Відповідно до цього висновку у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. За доводи та вимоги апеляційної скарги можна вийти при наявності такої скарги і підстав для цього.

Ці доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, оскільки ОСОБА_2 не оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині поділу спірного будинку, а суд першої інстанції в цій частині не допустив порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, тому суд апеляційної інстанції не мав підстав, передбачених у частині четвертій статті 367 ЦПК України, для виходу за межі апеляційної скарги.

Також обґрунтованими є доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11 (провадження

№ 61-1070св19), про обов`язок забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об`єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі.

Щодо визначення порядку користування земельною ділянкою

Статтею 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частини першої статті 88 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди у судовому порядку.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні позивачу та співвласникам житлові будинки, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, потрібно брати до уваги цю угоду.

За правилом частини другої статті 120 ЗК України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначені правові норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на будівлю, споруду.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником (користувачем) земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України потрібно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Відповідно до частини першої статті 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю повинні застосовуватись до права користування земельною ділянкою.

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками та визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) та у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 734/2499/16-ц (провадження № 61-14837св19).

Суд апеляційної інстанції встановив, що за спірним будинком була закріплена земельна ділянка, площею 1 200, 0 кв. м, на підставі рішення виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради депутатів трудящих від 27 січня 1955 року № 10.

Рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної Ради народних депутатів від 09 жовтня 1991 року № 220 «Про розподіл земельної ділянки на АДРЕСА_1 » вилучено від будинковолодіння АДРЕСА_1 земельну ділянку, площею 169, 0 кв. м, і надано її у довічне успадковуване володіння ОСОБА_7 , що проживає в будинку АДРЕСА_6 , який належить йому на праві особистої власності; вилучено від будинковолодіння АДРЕСА_6 земельну ділянку, площею 356, 0 кв. м, і надано її у довічне успадковуване володіння ОСОБА_2 , що проживає в будинку АДРЕСА_1 , який належить їй на праві особистої власності; надано ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у довічне успадковуване володіння земельну ділянку, площею 293, 0 кв. м, при будинку АДРЕСА_6 , який в рівних частках належить їм на праві особистої власності; земельну ділянку, площею 1 122, 0 кв. м, залишено у тимчасовому довгостроковому користуванні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; земельну ділянку площею 393, 0 кв. м залишено у спільному користуванні всіх домовласників.

Після реалізації цього рішення селищної ради на колишній земельній ділянці, площею 1 200 кв. м, а також на землях загального користування, що прилягали до неї, розміщено чотири будинки АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9 , власниками яких є ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Згідно з державним актом на земельну ділянку, серії ЯГ № 047162, від 20 червня 2006 року, земельна ділянка, площею 0, 0627 га, кадастровий номер 4610166300:06:001:1566, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , передана у власність ОСОБА_4 для ведення садівництва, який за договором дарування земельної ділянки від 14 липня 2006 року відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_15 .

Відповідно до державного акта на земельну ділянку, серії ЯА № 419606, від 17 серпня 2005 року, за будинком АДРЕСА_8 закріплена земельна ділянка, площею 0, 0732 га, кадастровий номер 4610166300:06:001:1727, 4610166300:06:001:1728, власником якої є ОСОБА_2 .

Відповідно до державного акта на земельну ділянку, серії ЯИ № 552758, від 17 грудня 2009 року, земельна ділянка, площею 0, 0580 га, кадастровий номер 4610166300:06:001:0006, за адресою:

АДРЕСА_8 , передана у власність ОСОБА_2 для ведення садівництва.

Згідно з державним актом на земельну ділянку, серії ЯЖ № 586022, від 27 липня 2010 року, за будинком АДРЕСА_9 , закріплена земельна ділянка, площею 0, 0621 га,кадастровий номер 4610166300:06:001:1565, власником якої є ОСОБА_5 .

З метою вирішення питання щодо можливості визначення порядку користування спірною земельною ділянкою суд першої інстанції призначив у справі судову земельно-технічну експертизу.

У висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17 встановлено, що на час проведення експертизи в користуванні співвласників будинковолодіння на АДРЕСА_1 перебуває земельна ділянка, площею 589, 9 кв. м, частиною якої користуються також власники сусідніх будинковолодінь. Експерт врахував, що частина земельної ділянки, яка перебуває в користуванні співвласників будинковолодіння на АДРЕСА_1 , є неогородженою і її площа є меншою від площі, виділеної для довічного успадковуваного володіння та для тимчасового довгострокового користування (293, 0 кв. м + 1 122, 0 кв. м), та запропонував шість варіантів користування спірною земельною ділянкою.

Після отримання судом висновку судової експертизи ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила виділити їй в користування земельну ділянку, загальною площею 182, 29 кв. м, згідно з четвертим варіантом, запропонованим судовим експертом, який, на переконання позивача, є найменш обтяжливим для сторін та власників сусідніх будинковолодінь, які використовують частину земельної ділянки, що закріплена на будинком АДРЕСА_1 , з метою під`їзду до належних їм земельних ділянок.

ОСОБА_2 у зустрічному позові зазначала, що земельна ділянка для обслуговування будинку має бути поділена порівну між нею та ОСОБА_1 . При цьому не конкретизувала, за яким саме варіантом судової земельно-технічної експертизи вона просить визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції визначив порядок користування спірною земельною ділянкою відповідно до четвертого варіанта висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17, зробивши висновок про те, що цей варіант користування земельною ділянкою є найменш обтяжливим для них та власників сусідніх будинків.

ОСОБА_2 оскаржила рішення суду першої інстанції в цій частині та просила визначити порядок користування спірною земельною ділянкою згідно з п`ятим варіантом судової експертизи, посилаючись на те, що встановлений судом першої інстанції порядок користування порушує її права на прохід через хвіртку літ. 2 до належної їй на праві власності земельної ділянки з цільовим призначенням для садівництва, а також права третьої особи, оскільки прохід до його будинковолодіння складає 1, 5 м.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовив в задоволенні вимог первісного та зустрічного позовів про визначення порядку користування земельною ділянкою з тих підстав, що між сторонами визначено порядок користування земельною ділянкою, якою разом з ними користуються власники сусідніх будинків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які не були залучені до участі у справі як відповідачі.

Верховний Суд з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується, оскільки між сторонами існує спір з приводу користування земельною ділянкою для обслуговування будинку АДРЕСА_1 , який підлягає реальному вирішенню судом з метою ефективного виконання завдань цивільного судочинства.

Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність залучення ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як відповідачів, оскільки відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача та залучається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У справі, що переглядається, спір стосується земельної ділянки для обслуговування будинку АДРЕСА_1 . Співвласниками цього будинку є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , саме між ними й існує спір щодо порядку користування цією земельною ділянкою. Сторони не зазначали, що їхні права не визнаються, оспорюються чи порушуються ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що ОСОБА_3 , залучений судом першої інстанції до участі у справі як третя особа, письмові пояснення не подавав, в судові засідання не з`являвся, рішення суду першої інстанції, яким визначено порядок користування спірною земельною ділянкою згідно з четвертим варіантом висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17, не оскаржував.

Межі належної на праві власності ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0, 0621 га, кадастровий номер 4610166300:06:001:1565, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, за будинком АДРЕСА_9 , визначені у державному акті на право власності на земельну ділянку, серії ЯЖ № 586022 від 27 липня 2010 року.

При складанні висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17 експертом враховано межі сусідніх будинковолодінь.

Порядок користування земельною ділянкою, встановлений судом першої інстанції, не порушує прав ОСОБА_5 на земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:06:001:1565, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку і господарських споруд за будинком АДРЕСА_9 , оскільки межі цієї земельної ділянки не перетинаються та земельні ділянки не накладаються на ту ділянку, якою користуються сторони для обслуговування належного їм на праві власності будинку АДРЕСА_1 .

Крім того, згідно з четвертим варіантом висновку судової експертизи у спільному користуванні з сусідніми будинковолодіннями залишено земельну ділянку, площею 225, 32 кв. м, тобто найбільшою площею в порівнянні з іншими запропонованими експертом варіантами порядку користування земельною ділянкою між сторонами. Отже, при такому варіанті користування земельною ділянкою права інших осіб не будуть порушені.

Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17, не надав йому належної оцінки з урахуванням доводів учасників справи, не сприяв врегулюванню спору між сторонами, за відсутності підстав вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Враховуючи існування невирішеного між сторонами спору щодо користування земельною ділянкою для обслуговування будинку, належного їм на праві власності, та необхідність реального вирішення цього спору, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення між сторонами порядку користування спірною земельною ділянкою відповідно до четвертого варіанта висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17, оскільки цей варіант користування земельною ділянкою є найменш обтяжливим для сторін та власників сусідніх будинків, у спільному користуванні яких знаходиться земельна ділянка, що межує із спірною земельною ділянкою, найбільше забезпечує дотримання балансу інтересів не лише сторін, а й суміжних землекористувачів.

Крім того, цей порядок користування земельною ділянкою може бути змінений в судовому порядку за позовом сторін чи інших заінтересованих осіб, які також, за існування визначених законодавством підстав, мають право на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту в порядку, передбаченому главою 32 ЦК України та главою 16 ЗК України.

Апеляційний суд залишив поза увагою висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) та у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 734/2499/16-ц (провадження

№ 61-14837св19), не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин по суті спору. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у позові, фактично залишив спір не вирішеним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц (провадження № 61-5639св18), безпідставно вийшов за межі апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка оскаржувала рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення спору щодо порядку користування земельною ділянкою, а в частині щодо поділу житлового будинку рішення суду першої інстанції просила залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував довідку бюро технічної інвентаризації від 18 квітня 2017 року, яка свідчить про те, що площа житлового будинку збільшилася внаслідок переобміру та демонтажу пічки, а не внаслідок здійснення самочинного будівництва.

Також апеляційний суд залишив поза увагою висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) та у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 734/2499/16-ц

(провадження № 61-14837св19). Належним чином не дослідив висновок судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17, не надав йому належної оцінки з урахуванням доводів учасників справи, не сприяв врегулюванню спору між сторонами та за відсутності підстав вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_2

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 2114/2-3819/11 (провадження № 61-1070св19), про необхідність забезпечення дійсного вирішення у дієвий спосіб спору, що виник та існує між сторонами та існування якого позбавляє їх можливості спільно використовувати єдиний об`єкт нерухомості без його поділу (виділу частки) в натурі. Суд апеляційної інстанції не врахував, що, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у позові, фактично залишив спір не вирішеним.

Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про можливість виділення співвласникам ізольованих житлових та додаткових приміщень із найменшим відхиленням від ідеальних часток співвласників. Цей висновок враховує, що виділення часток у спірному житловому будинку є технічно можливим, такий варіант поділу (виділу) часток співпадає з фактичним та таким, що склався між сторонами, порядком користування домоволодінням.

Верховний Судврахував існування невирішеного спору між сторонами щодо користування земельною ділянкою для обслуговування будинку, належного їм на праві власності, та необхідність реального вирішення цього спору, погодився з висновком суду першої інстанції про визначення між сторонами порядку користування спірною земельною ділянкою відповідно до четвертого варіанта висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2017 року № 039/17, оскільки цей варіант користування земельною ділянкою є найменш обтяжливим для сторін та власників сусідніх будинків, у спільному користуванні яких знаходиться земельна ділянка, яка межує із спірною земельною ділянкою, найбільше враховує баланс інтересів не лише сторін, а й суміжних землекористувачів.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції потрібно залишити в силі.

За приписами пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасував оскаржувану постанову та залишив в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, то судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного суду від 08 червня 2021 року скасувати, залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 жовтня 2018 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 грудня 2019 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 5 249, 60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик