Постанова

від 18.12.2006 по справі 8/92 (32/72)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/92 (32/72)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2006                                                                                   Справа № 8/92 (32/72)  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Білецької Л.М. (доповідача)   

суддівГоляшкіна О.В.  , Герасименко І.М.

при    секретарі    судового засідання: Клименко Ю.І.

за  участю   представників сторін:

від позивача:Душацький Сергій Сергійович, довіреність №б/н  від 14.08.06,  представник

від відповідача:          В-1                                                                              В-2

від 3-ї особи:Тернова Інна Валентинівна, довіреність №3910_П_П  від 01.09.06,  представник;Представник у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.Пивоварчук Андрій Степанович, довіреність № б/н  від 14.08.06,  представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргувідкритого акціонерного товариства “Алеко-Сервіс”, м.Дніпропетровськ

на рішеннявід 04.08.06 року

господарського судуДніпропетровської області

у справі№8/92 (32/72)

за  позовом відкритого акціонерного товариства “Алеко-Сервіс”, м.Дніпропетровськ

доВ/1 –закритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м.ДніпропетровськВ/2 –товариства з обмеженою відповідальністю “Ортіс”, м.Дніпропетровськтретьої особи –товариства з обмеженою відповідальністю “Москвич”, м. Дніпропетровськ

провизнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.06 р. у справі № 8/92(32/72) (суддя Дубінін І.Ю.) відмовлено в задоволенні позовних вимог ВАТ “Алеко-Сервіс м. Дніпропетровськ до відповідача-1 - закритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ, відповідача-2 - товариства з обмеженою відповідальністю “Ортіс”, м. Дніпропетровськ про визнання недійсним договору.

Рішення мотивоване тим, що позивач заставив цілісний майновий комплекс станції технічного обслуговування автомобілів, який належить йому на праві власності у м. Дніпропетровську, вул. Курсантська, 26, для забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Ортіс", який у подальшому був ліквідований як юридична особа (останній факт є преюдиційно встановленим на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 3.02.04 р. у справі № 7/18/46 матеріалами справи підтверджується, що спірний кредитний договір фактично виконувався, що спростовує доводи про його недійсність.

Позивач є власником заставленого майна, яке було внесено до статутного фонду ТОВ "Москвич", а отже він фактично вибув з заставних правовідносин, встановлених оспорюваним договором застави нерухомого майна № 50218 Д від 12.01.98 р. Права позивача не порушуються ніяким чином, оскільки власником заставленого майна є ТОВ "Москвич". Позивачем не доведено належними доказами тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог. З рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 11.08.99 р. у справі Д12-50 вбачається, що позивач вже в 1999 році дізнався про внесення відповідачами змін до кредитного договору в частині цільового використання кредиту. Позивачем пропущений строк позовної давності.

Позивач з рішенням суду не погодився і звернувся з апеляційною скаргою. Посилається на те, що те рішення, на яке посилається суд першої інстанції, не може бути преюдиційним, оскільки склад сторін не є тотожним.

Необгрунтованими є висновки суду першої інстанції про пропуск строку позовної давності. 4.03.05 р. (суддя Жукова Л.В.) було винесено ухвалу, в якій було вказано, що рішення не містить посилань на удаваність договору кредиту №50218 Д від 12.01.1998 р. Жодним судовим рішенням не було встановлено обставин удаваності кредитного договору № 50218Д від 12.01.1998 р. та обставин недійсності договору застави як похідного зобов'язання, котрий був укладений внаслідок помилки.

Суд вирішив питання про право власності особи, котра не була залучена до участі у справі ТОВ "Москвич", що є безумовною підставою для скасування рішення.

Позивач - відкрите акціонерне товариство “Алеко-Сервіс”, м. Дніпропетровськ не погодився з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, просить скасувати рішення суду та прийняти, нове рішення яким задовільнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.

          У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 –ЗАТ КБ “Приватбанк” м. Дніпропетровськ –проти задоволення апеляційної скарги заперечувє, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам законодавства, матеріалам, обставинам справи.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.08.2006р. апеляційна скарга прийнята до провадження суду, її розгляд призначений на 25.09.06р.; ухвалою від 25.09.06р. розгляд справи відкладено на 11.10.06р. 11.10.06р у судовому засіданні оголошена перерва до 13.10.06р.; ухвалою від 13.10.2006р. розгляд справи відкладено на 08.11.06р.; ухвалою від 13.10.2006р. продовжено розгляд апеляційної скарги відкритого акціонерного товариства “Алеко-Сервіс” м. Дніпропетровськ у справі № 8/92 (32/72)  до 21.11.2006р.  25.10.2006 р. представник позивача заявив відвід колегії суддів у складі: Виноградник О.М., Коршуна А.О. Науменка І.М., заяву про відвід суддів задоволено головою суду Плевако В.І., справу № 8/92 (32/72) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого суді –Білецької Л.М. (доповідача), Герасименко І.М., Голяшкіна О.В.; ухвалою від 10.11.2006р. розгляд справи призначено на 20.11.2006р.; ухвалою від 20.11.2006р. розгляд справи  відкладено  на 29.11.06р.; 29.11.06р. у судовому засіданні оголошена перерва до 04.12.06р.; 04.12.06р. у судовому засіданні оголошена перерва до 06.12.06р.; ухвалою від  06.12.06р. розгляд справи відкладено до 18.12.06р.

У судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні апеляційної скарги, а представник відповідача-1 проти її задоволення заперечує. Представник від відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Вислухавши представників сторін, дослідивши докази у справі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду підлягає скасуванню частково, а позовні вимоги слід задовольнити частково з таких підстав.

           Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.1998 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено кредитний договір (т.1 а.с.6), предметом якого було надання поновлюваної кредитної лінії в сумі 300 000 дол. США для наступної мети: для здійснення оплати по контракту №06/07-97 від 1.07.1997 року.

В цей же день для забезпечення виплати кредиту між позивачем і відповідачем-1 укладено договір застави (т.1 а.с.11), відповідно до п.1 якого на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Ортис" по вказаному кредитному договору, а також по всім кредитним договорам, які можуть бути укладені протягом трьох календарних років на суму не менше 800000 грн. позивач заставив майновий комплекс по обладнанню станції технічного обслуговування. До укладення договору застави це питання було обговорено на загальних зборах позивача (т.2 а.с          ), з протоколу яких вбачається , що у позивача був прямий юридичний інтерес для укладання такого договору - він мав на меті за рахунок придбаних ТОВ "Ортіс" товарів по договору від 1.07.1997 року № 06/-7-97 розширити власне виробництво і відкрити нову лінію.

Проте вже 19.03.1998р. відповідачі змінили предмет договору - для покриття по банківським гарантіях №1901, 0604 (182-184). З договору банківської гарантії вбачається, що банк гарантує проплату в сумі 65 000 дол. США в разі невиконання ТОВ "Ортіс" своїх зобов'язань по контракту 1/97 від 6.02.97р. з фірмою "Метро" Люблін Польща, а підприємство зобов'язується протягом 3 днів з моменту надходження вимоги банка про уплату, повернути суму виплачену по гарантіям (т. 1 а.с. 10).

Відповідно до наданих до суду апеляційної інстанції копій ордерів-розпоряджень, гроші перераховані банком саме на покриття по банківських гарантіях. А ордером від 29.05.98 року банк перерахував кошти 41 500 дол. США ТОВ "Ортіс" для покриття банківської гарантії 604/183, якої не існує, і, яка не вказана у договорі від 10.04.98р.

Гроші перераховані банком по договору 12.01.98р. в той же день у тому ж розмірі були повернуті банку (платіжне доручення №50218Д від 12.01.98р.)

Таким  чином,   знайшли  своє  підтвердження  у  судовому  засіданні апеляційної інстанції доводи позивача про удаваність договору застави, який був укладений не для того, як у ньому зазначено, для забезпечення  оплати по кредитного договору від 12.01.98 р., і майбутніх кредитних договорів, а для  покриття  банківських гарантій.

Відповідно до ст.58 ЦК УРСР недійсною є угода, яка вчинена тільки для вигляду, без мети створити юридичні наслідки. Про те, що основна кредитна угода не виконана, свідчить і перерахування грошей банком відповідачеві -2 саме для покриття банківських гарантій, а не для проплати по контракту, в укладанні якого був зацікавлений позивач. 

          Відповідно до ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема, така що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Укладаючи договір застави, яким були забезпечені вимоги по кредитному договору від 12.01.98 та майбутні кредитні договори, сторони не обумовлювали можливість забезпечення цією ж заставою у майбутньому договорів банківської гарантії. Між тим, поняття кредитного договору і банківських гарантій не є тотожними. Гарантія і застава є самостійними видами забезпечення кредитних договорів, проте застава не може забезпечувати гарантію, один вид забезпечення не може забезпечувати інший вид.

Тобто фактично відповідачами без відома позивача як заставодавця відбулася зміна зобов'язання, забезпеченого заставою - замість забезпечення  оплати по договору від 01.07.97р. стало забезпечення оплати по банківських гарантіях, один вид забезпечення став забезпечувати інший вид забезпечення.

Ще у березні 1999 року позивач заперечував проти такої зміни предмету зобов'язання за договором від 19.03.98 р. (т.2 а.с. 139),  але таке заперечення банком залишено без вирішення. Натомість банк уклав ще один договір   10.04.98 р.  про  забезпечення  банківських гарантій,  по якому і перерахував кредитні кошти. Таким чином банк порушив ще й Положення НБУ “Про кредитування”, затверджене постановою НБУ від28.09.95р. №246 з подальшими змінами і доповненнями “щодо надання кредиту на умовах забезпеченості, повернення платності та цільового характеру використання і забезпечення заставою тільки дійсної існуючої вимоги.          

Оскільки позивач не був стороною угоди від 12.01.98 р. та інших

послідуючих  додаткових угод про ці обставини йому стало відомо тільки 23 грудня 2004  року (т. 1 а.с . 7), а отже строк позовної давності ним не пропущений.

Помилковим є і висновок суду першої інстанції про те, що укладеним

договором застави не порушені права позивача, оскільки власником майна є  ТОВ "Москвич". Хоч майно дійсно передане до статутного фонду ТОВ

"Москвич" позивачем, проте право власності останнім оформлено тільки на частину майна - на об'єкти нерухомості (т.2 а.с.99). Докази наявності права власності у ТОВ "Москвич" на інше майно у справі відсутні.

Крім того, факт порушення прав позивача встановлено постановою Вищого господарського суду України від 1 лютого 2006 року у даній справі, якою скасовані всі попередні судові рішення (т.2а.с.122). Між тим, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи (ч.1 ст. 111-12 ГПК України). Таким чином, при розгляді справи суд першої інстанції припустився порушень норм матеріального права і порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення.

Разом з тим, приймаючи нове рішення у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають тільки частковому задоволенню, в частині визнання недійсним договору застави, оскільки позивач є стороною тільки цього договору, і має в ньому власний юридичний інтерес. Що стосується вимоги про визнання недійсним основного кредитного договору, то таких підстав немає, оскільки даний кредитний договір був змінений додатковими угодами до нього, які позивачем не оспорюються і позовні вимоги про це не заявлені.

Реституція  судом  не  застосовується,  оскільки  майно  по  договору застави банку не передавалося (п. 4 договору застави).

На підставі викладеного і керуючись ст. 101, 103-105 ГПК України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

          Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Алеко-Сервіс”, м.Дніпропетровськ - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 4.08.06 р. у справі № 8/92(32/72)  скасувати  частково  в  частині  відмови  в  позові  про  визнання недійсним договору застави. Прийняти в цій частині нове рішення. Византи недійсним договір застави від 12.01.1998 року, укладений між закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" м. Дніпропетровськ та відкритим акціонерним товариством “Алеко-Сервіс”, м. Дніпропетровськ. Реституцію не застосовувати.

          Стягнути  з відповідача-1 –закритого акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, м.Дніпропетровськ (вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпропетровськ,  49094, код ЄДРПОУ 14360570) на користь позивача -  відкритого акціонерного товариства “Алеко-Сервіс” (вул. Курсантська, 26, 49051, м.Дніпропетровськ, код ЄДРПОУ 04804474 ) судові витрати у сумі 127.50 грн. (сто двадцять сім гривень) - державне мито, 118 грн. (сто вісімнадцять гривень) - витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині рішення  залишити без змін.

          Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.  

Головуючий суддя                                                   Л.М. Білецька

Суддя                                                                          О.В. Голяшкін   

Суддя                                                                         І.М. Герасименко