Постанова

від 05.04.2007 по справі 8/92 (32/72)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/92 (32/72)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 квітня 2007 р.                                                                                   № 8/92 (32/72)  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Подоляк О.А.

суддів :Ковтонюк Л.В.,Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ЗАТ комерційного банку “ПриватБанк”

на постановувід 18.12.2006 р. Дніпропетровськогоапеляційного господарського суду

у справі№ 8/92 (32/72)

за  позовомВАТ “Алеко-Сервіс”

доЗАТ комерційного банку “ПриватБанк”(надалі –Банк);ТОВ “Ортіс”

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача

ТОВ “Москвич”

провизнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача-  Пивоварчук А.С.

від відповідача-1-  Кравченко Н.Г., Лобач О.М.

від відповідача-2-  не з'явились

від третьої особи-  не з'явились

В С Т А Н О В И В:

В січні 2005 р. ВАТ “Алеко-Сервіс” звернулось до суду з позовом до Банку та ТОВ “Ортіс” про визнання недійсними кредитного договору № 50218Д від 12.01.1998 р., укладеного між Банком та ТОВ “Ортіс”, а також договору застави нерухомого майна № 50218Д від 12.01.1998 р., укладеного між ВАТ “Алеко-Сервіс” та Банком.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на удаваність кредитного договору, який прикриває іншу угоду по наданню ТОВ “Ортіс” кредиту для забезпечення регресних вимог Банку у разі пред'явлення йому контрагентами відповідача-2 вимог, що виникли із договорів про надання банківської гарантії. Позивач зазначав, що договір застави було укладено ним внаслідок помилки щодо реального предмету забезпечених заставою обов'язків відповідача-2 за кредитним договором № 50218 Д від 12.01.1998 р. При цьому, про дійсну мету укладення кредитного договору позивач дізнався 23.12.2004 р. із пояснень колишнього директора ТОВ “Ортіс”, а тому строк позовної давності ним не пропущено.

Банк проти задоволення позову заперечував.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2005 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2005 р., в позові до Банку відмовлено, провадження у справі в частині вимог до ТОВ “Ортіс” припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2006 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2005 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За наслідком нового розгляду справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2006 р. (суддя Дубінін І.Ю.) в позові до Банку відмовлено, провадження у справі в частині вимог до ТОВ “Ортіс” припинено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 р. (судді: Білецька Л.М., Голяшкін О.В., Герасименко І.М.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2006 р. скасовано в частині відмови в позові про визнання недійсним договору застави та прийнято нове рішення в цій частині: визнано недійсним договір застави від 12.01.1998 р., укладений між Банком та ВАТ “Алеко-Сервіс”, без застосування реституції. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 12.01.1998 р. між Банком та ТОВ “Ортіс” укладено кредитний договір № 50218Д, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати ТОВ “Ортіс” відновлювальну кредитну лінію на суму 300000 дол. США строком до 12.01.1999 р. зі сплатою 35 % річних.

На забезпечення зобов'язань ТОВ “Ортіс” за кредитним договором № 50218Д від 12.01.1998 р., між Банком та ВАТ “Алеко-Сервіс” укладено договір застави нерухомого майна № 50218Д, а саме –цілісного майнового комплексу з обладнанням станції технічного обслуговування автомобілів, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Курсантська, 26.

Додатковими угодами від 19.03.1998 р., 10.04.1998 р., 15.04.1998 р., укладеними між Банком та ТОВ “Ортіс”, внесено зміни до кредитного договору № 50218Д від 12.01.1998 р.

Приймаючи рішення місцевий господарський суд, з посиланням на ч. 2 ст. 35 ГПК України, виходив з того, що відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.02.2004 р. у справі № 7/18/46 кредитний договір відповідачами фактично виконувався, що спростовує твердження позивача про його удаваність та недійсність. Цією ж постановою підтверджується, що позивач не є власником заставленого майна, яке було внесене до статутного фонду ТОВ “Москвич”, а отже позивач вибув із заставних відносин за договором застави нерухомого майна № 50218Д від 12.01.1998 р. Оскільки власником заставленого майна є ТОВ “Москвич”, права та охоронювані інтереси позивача не порушені.

Водночас, згаданих висновків суд дійшов безпідставно надавши преюдиціального значення обставинам, встановленим судовим рішенням у справі № 7/18/46.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Проте, склад сторін у згаданій справі та у справі № 8/92 (32/72) не є тотожним.

Тому, обставини, які відносяться до предмету доказування у даній справі про визнання договорів недійсними, повинні були досліджуватись та встановлюватись судом за загальним правилом ст. 43 ГПК України.  

Також, рішення місцевого господарського суду ґрунтується на висновках, які безпосередньо стосуються прав і обов'язків ТОВ “Москвич”. Проте, згадане товариство безпідставно не було залучено судом першої інстанції до участі в справі.

Приймаючи постанову про визнання недійсним договору застави від 12.01.1998 р., апеляційний господарський суд погодився із твердженнями позивача про удаваність цього договору, який було укладено не для забезпечення оплати по кредитному договору від 12.01.1998 р. і майбутніх кредитних договорів, а фактично для покриття банківських гарантій.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Банк та ТОВ “Ортіс” додатковими угодами без відома позивача (заставодавця) змінили зобов'язання, що було забезпечене заставою.

При цьому, суд необґрунтовано послався на положення ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР, яка визначає недійсність угоди, укладеної про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, тобто мнимої угоди, а не удаваної, про яку йдеться в ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спір про визнання угод недійсними, апеляційний господарський суд не врахував положення законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, належним чином не встановив наявність обставин, які б були підставою для визнання угоди недійсною відповідно до ст. 58 ЦК УРСР.

Досліджуючи питання щодо наявності у позивача порушеного права, дійшовши висновку про заміну зобов'язання за кредитним договором, яке було забезпечене заставою за договором застави, суд апеляційної інстанції не надав юридичну оцінку правовідносинам сторін з огляду на положення ст. 28 Закону України “Про заставу”, ст. 220 ЦК УРСР щодо припинення застави з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Також, слід визнати помилковими наведені апеляційним господарським судом мотиви відмови в задоволенні вимог про визнання кредитного договору недійсним з посиланням те, що останній було змінено додатковими угодами, вимоги про визнання недійсними яких не були заявлені позивачем, оскільки додаткові угоди є частиною кредитного договору.

В порушення ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України, приймаючи рішення та постанову суди не забезпечили всебічний та повний розгляд обставин справи, належним чином не дослідили, не встановили та не надали юридичну оцінку дійсним правам і обов'язкам сторін.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЗАТ комерційного банку “ПриватБанк” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2006 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.12.2006 р. у справі № 8/92 (32/72) скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Л. Ковтонюк

                                                                                                        Н. Мележик