Рішення

від 04.07.2022 по справі 910/12589/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.07.2022Справа № 910/12589/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІМЕКС-НІКА" 02094, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГНАТА ХОТКЕВИЧА, будинок 10, квартира 4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСЕ" 04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЯРОСЛАВСЬКА, будинок 15/23

про стягнення 140 637,73 грн.

Представники сторін: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "ПРІМЕКС-НІКА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСЕ" про стягнення 140 637,73 грн., а саме 95 000,00 грн. основного боргу та 45637,73 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 020816/01 на надання послуг автокраном від 02.08.2016 року в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних.

Вказана позовна заява з доданими до неї документами сформована заявником в системі "Електронний суд" 03.08.2021 року та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 03.08.2021 року за вх. № 12589/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків.

Через систему "Електронний суд" 17.08.2021 року від позивача надійшла заява б/н від 17.08.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 відкрито провадження у справі № 910/12589/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/12589/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, 27.10.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив б/н від 25.10.2021 року на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на недостягення домовленостей з усіх істотних умов Договору № 020816/01 від 02.08.2016 року, а також зазначає, що надані позивачем акти передачі-приймання наданих послуг не можуть вважатись доказом виникнення у відповідача обов`язку по остаточному розрахунку за надані послуги, оскільки не містять відомостей про особу, що підписала їх з боку замовника, а також сума в кожному окремому акті значно менша суми попередньо оплати проведеної відповідачем, що унеможливлює застосування порядку остаточних розрахунків визначених підпунктом 2.2.2 пункту 2 Договору. Окрім того відповідач зазначає про наявність підстав для застосування позовної давності (загальної та спеціальної) до заявлених у справі позовних вимог. Поданий відзив долучено судом до матеріалів справи.

Будь - яких інших доказів на підтвердження позовних вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін до суду на час розгляду справи не надходило.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Прімекс - Ніка» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано відповіді відзив на позовну заяву, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 02 серпня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прімекс-Ніка" (позивач у справі, виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСЕ" (відповідач у справі, замовник за договором) укладено Договір на надання послуг автокраном № 020816/01 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику послуги автокраном Liebherr LTM 1090/2, далі по тексту - автокран, на об`єктах замовника на підставі заяви- замовлення (форма у Додатку № 2), а замовник прийняти і оплатити надані послуги відповідно до умов Договору.

Розділами 2- 10 Договору сторони узгодили права та обов`язки сторін, порядок приймання-передачі послуг, відповідальність сторін, форс - мажор тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 10.1 Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до завершення виконання всіх зобов`язань за ним. Договір вважається укладеним, якщо він разом з Додатками підписаний уповноваженими представниками Сторін у скріплений їх печатками, що свідчить про досягнення Сторонами згоди з усіх істотних умов Договору. Моментом укладення цього Договору вважається зазначена у тексті дата.

Вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно з статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно з п. 4.1 Договору виконавець надає замовнику довідки (рапорти), необхідні для обліку, контролю та фіксації послуг, наданих автокранами виконавця на об`єктах замовника.

Після завершення надання послуг виконавець надає замовнику Акт передачі - приймання наданих послуг, у якому зазначаються надані виконавцем послуги та їх вартість за Договором (п.4.2 Договору).

Замовник зобов`язаний підписати довідки (рапорти) та Акти передачі - приймання наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи у той же строк направити виконавцю мотивовану відмову у випадку, якщо зазначені в Акті послуги не відповідають фактично наданим виконавцем згідно умов цього Договору (п.4.3 Договору).

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем в період серпень 2016 - жовтень 2016 надано відповідачу послуги автокраном Liebherr LTM 1090/2 на загальну суму 269 250,00 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями підписаних уповноваженими представники сторін та скріпленими печатками юридичних осіб актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-362 від 26.08.2016 року на суму 61 250,00 грн., № ОУ-396 від 10.09.2016 року на суму 113 000,00 грн., № ОУ-441 від 08.10.2016 року на суму 95000,00 грн., а також підписаних виконавцем та замовником довідок (рапортів) про виконані роботи (послуги) за період з 24.08.2016 року по 07.10.2016 року.

Факт прийняття послуг згідно вказаних актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) відповідачем підтверджується підписом представника ТОВ "АСЕ" на зазначених актах.

При цьому, як вбачається зі змісту останніх, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника станом на момент підписання актів відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та строків наданих послуг, відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів здачі - приймання робіт (надання послуг), а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах, до суду не надходило.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг автокрана у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах здачі - прийняття робіт (надання послуг), а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень п. 3.3 укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість наданих послуг автокрана.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п. 2.1. Договору загальна вартість послуг за цим Договором формується на підставі цін (тарифів), визначених у Додатку № 1 до Договору з урахуванням фактичного обсягу наданих послуг згідно з Довідками (рапортами) про виконані роботи (послуги) ф.№ ЕБМ-7 та Актами передачі - приймання наданих послуг.

Так, згідно Додатку № 1 до Договору сторони погодили, що вартість послуг автокраном Liebherr LTM 1090/2 на дату підписання Договору розраховується з наступних тарифів:

1. Робота автокрану Liebherr LTM 1090/2 становить 2250,00 грн. за одну годину, 18 000,00 грн. за одну машино зміну;

2. Доставка противаг до автокрану Liebherr LTM 1090/2 на об`єкт 2500, 00 грн. за комплект;

3. Вивіз противаг до автокрану Liebherr LTM 1090/2 з об`єкту 2500,00 грн. за об`єкт.

Оплата послуг за Договором здійснюється замовником в два етапи: попередньої оплати послуг та остаточного розрахунку за надані послуги на підставі Актів передачі-приймання наданих послуг (п. 2.2. Договору).

Попередня оплата вартості послуг за даним Договором складає 100 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 16 666,67 грн. і сплачується замовником не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дня укладення Договору, але не пізніше дати початку надання послуг. (пункт 2.2.1. Договору).

Остаточний розрахунок за надані послуги замовник здійснює шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 7 (семи) робочих днів з дня підписання Акту передачі-приймання наданих послуг. Замовник зобов`язується перерахувати виконавцеві вартість послуг, зазначену у Акті передачі-приймання наданих послуг, за мінусом суми попередньої оплати. (пункт 2.2.2. Договору).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Зокрема, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям відповідач здійснив тільки часткову оплату наданих послуг автокрана в сумі 174 250,00 грн., а саме: 02.08.2016 року на суму 100 000,00 грн. та 30.09.2016 року на суму 74250,00 грн., що підтверджується копіями відповідних банківських виписок позивача від 02.08.2016 та 30.09.2016 року, у зв`язку з чим залишок неоплачених послуг автокрана, наданих позивачем, становить 95 000,00 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості наданих послуг та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 08-06/01 від 08.06.2021 року про сплату заборгованості, факт надсилання якої на адресу ТОВ «АСЕ» підтверджується копіями накладної № 0209424221917 від 08.06.2021 року, фіскального чеку від 08.06.2021 року та опису вкладення в цінний лист від 08.06.2021 року.

Проте, вказана претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо оплати наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Прімекс-Ніка" наданих послуг автокрана у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач належним чином не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "АСЕ" утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 95 000,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання укладеного між сторонами Договору про надання послуг № 020816/01 від 02.08.2016 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, щодо заперечень відповідача проти позовних вимог з посиланням на неукладення сторонами Договору № 020816/01 від 02.08.2016 року та непогодження його істотних умов суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

При цьому, приписи вказаної статті кореспондуються з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

Конституційний Суд України в п.3.2 Рішення від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 зазначив, що регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Здійснивши аналіз умов спірного Договору № 020816/01 від 02.08.2016 року суд доходить висновку про його укладеність, зважаючи на погодження його сторонами всіх істотних для даного договору умов, в тому числі предмету, ціни та строку дії. Одночасно суд звертає увагу, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, а також наголошує на наявності доказів фактичного виконання обома сторонами умов правочину, як виконавцем, так і замовником.

Зокрема, судом враховано факт здійснення відповідачем часткової оплати наданих позивачем послуг автокрану в сумі 174250,00 грн., в тому числі в сумі 74250,00 грн. 30.09.2016 року, тобто під час фактичного надання послуг за Договором, за наявності підписаних обома сторонами актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 26.08.2016 року та 10.09.2016 року та з посиланням в призначенні платежів на реквізити спірного Договору.

В свою чергу заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на відсутність у наданих позивачем в якості підстав позову актах здачі - прийняття робіт (надання послуг) відомостей про особу, яка їх підписала з боку замовника судом до уваги не приймаються, позаяк судом встановлено на вказаних актах наявність підпису представника ТОВ "АСЕ", засвідченого відтиском печатки товариства.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Всі надані позивачем акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) містять відтиск печатки відповідача, що є засвідченням легітимності підпису перед третіми особами. При цьому матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених печаток, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Отже, враховуючи викладені в постанові від 20.12.2018 року у справі № 910/19702/17 висновки Верховного Суду, відсутність у накладних вказівки на прізвище та ініціали особи, яка отримала товар за цими накладними, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така накладна є неналежним доказом у справі, у зв`язку з чим приймає вказані акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) в якості належних та достатніх доказів надання позивачем та прийняття відповідачем послуг автокрану.

Отже, зважаючи на відсутність будь-яких інших заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, окрім посилання на неукладеність правочину та ненастання строків оплати, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем за Договором послуги автокрану відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 95 000,00 грн. боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Так, за умовами пункту 5.3. Договору за прострочення оплати наданих послуг, замовник зобов`язаний сплатити виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг автокрану у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі пункту 5.3. Договору та статті 625 Цивільного кодексу України 10 % річних в розмірі 45637,73 грн. за період з 21.09.2016 року по 02.08.2021 року, які позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині процентів річних, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (п. 5).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

При цьому, як встановлено судом, за умовами п. 5.7 Договору строк загальної та спеціальної позовної давності за грошовими зобов`язаннями та стягнення неустойки (штрафу, пені) за цим Договором встановлюється у 5 (п`ять) років.

Відтак, враховуючи умови спірного правочину, до вимог позивача про стягнення основного боргу та процентів річних застосовується збільшена позовна давність строком п`ять років.

Стаття 266 Цивільного кодексу України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

В абзаці першому та п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної оплати наданих за Договором послуг автокрана згідно актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 10.09.2016 року та від 08.10.2016 року в загальній сумі 95000,00 грн.

Крім того, як зазначалось вище, частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду із даною позовною заявою 03.08.2021 року, а отже враховуючи граничний строк оплати наданих позивачем послуг, прийнятих замовником згідно актів від 10.09.2016 року та 08.10.2016 року, приходить до висновку про звернення позивача до суду в межах встановленого законодавством та умовами Договору 5-річного строку позовної давності, у зв`язку з чим заява відповідача про застування позовної давності до вказаних вимог (основного боргу та процентів річних) задоволенню не підлягає.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 45 650,25 грн. процентів річних, що є більшим, ніж заявлено позивачем в сумі 45 637,73 грн. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних за несвоєчасну оплату наданих позивачем послуг підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 45 637,73 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АСЕ" (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 15/23; код ЄДРПОУ 22958070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прімекс-Ніка" (02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 10, кв. 4; код ЄДРПОУ 30521888) 95 000 (дев`яносто п`ять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 45 650 (сорок п`ять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 73 коп. 10% річних та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят гривень) 00 коп. судових витрат.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 05 липня 2022 року.

Суддя А.М. Селівон