Постанова

від 15.12.2022 по справі 910/12589/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2022 р. Справа№ 910/12589/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АСЕ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022, повний текст якого складений 05.07.2022

у справі №910/12589/21 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прімекс-Ніка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСЕ»

про стягнення 140 637,73 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 95 000,00 грн. за надані за договором на надання послуг автокраном № 020816/01 від 02.08.2016, але неоплачені послуги та 10 % річних в сумі 45 637,73 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- договір на надання послуг автокраном № 020816/01 від 02.08.2016 є неукладеним, так як сторонами не було досягнуто домовленостей з усіх істотних умов вказаного договору, зокрема, відповідачем не було сформовано та надано позивачу заявку на надання послуг необхідність якої передбачена п. 1.1 спірного договору;

- за змістом п. 2.2 спірного договору обов`язок щодо проведення остаточного розрахунку у відповідача виникає після підписання остаточного акту приймання-передачі робіт, проте, враховуючи що такий акт сторонами підписано не було, строк виконання відповідачем обов`язку по оплаті наданих послуг фактично ще не настав;

- надані позивачем акти передачі-приймання наданих послуг не можуть вважатись доказом виникнення у відповідача обов`язку по остаточному розрахунку за надані послуги, оскільки не містять відомостей про особу, що підписала їх з боку замовника, а також сума в кожному окремому акті значно менша суми попередньої оплати проведеної відповідачем, що унеможливлює застосування порядку остаточних розрахунків визначених підпунктом 2.2.2 пункту 2 спірного договору.

Крім того, відповідач зазначив про наявність підстав для застосування позовної давності (загальної та спеціальної) до заявлених у справі позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №910/12589/21 позов задоволений повністю, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 95 000,00 грн. основного боргу, 45 650, 73 грн. 10% річних та 2 270, 00 грн. судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем своїх обов`язків по оплаті наданих за спірним договором послуг на заявлену до стягнення суму, з огляду на що позивач має право на стягнення вартості таких послуг, а також, нарахованих за прострочення виконання обов`язку по їх оплаті, 10 % річних.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги заперечення відповідача проти позову та, з вказаного приводу, зазначив про таке:

- твердження відповідача про неукладеність спірного договору спростовуються змістом вказаного договору;

- всі надані позивачем акти здачі прийняття робіт (надання послуг) містять відтиск печатки відповідача, що є засвідченням легітимності підпису перед третіми особами, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених печаток, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача. Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції;

- так як умовами спірного договору (п. 5.7) сторони погодили, що строк загальної та спеціальної позовної давності за грошовими зобов`язаннями та стягнення неустойки (штрафу, пені) за цим договором встановлюється у 5 (п`ять) років,строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом пропущений не був.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «АСЕ» звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №910/12589/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного рішення.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляді справи в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що у п. 5.7 наявного у відповідача примірника спірного договору сторони погодили, що строк загальної та спеціальної позовної давності за грошовими зобов`язаннями та стягненням неустойки (штрафу, пені) визначається згідно ст.ст. 257, 258 ЦК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2022, справу №910/12589/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12589/21 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/12589/21.

05.09.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481*100=248 100 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 248 100,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АСЕ» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 по справі №910/12589/21, апелянту поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №910/12589/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АСЕ» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2021 у справі №910/12589/21, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 по справі №910/12589/21 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

16.09.2022 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач, з посиланням на те, що:

- сторонами досягнуто згоди щодо всі істотних умов Договору;

- той факт, що відповідач оплатив послуги, зазначені у перших двох актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) та не надав мотивованої відмови у підписанні жодного з них (п.п. 4.3, 4.4 спірного договору) свідчить про те, що послуги надані позивачем належним чином, належної якості та в фактично зазначеному обсязі та прийняті відповідачем;

- відповідачем подано недостовірний доказ, а саме примірник договору на надання послуг автокраном № 020816/01 від 02.08.2016 пункт 5.7 якого відрізняється від наявного у позивача примірника,

просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду №09.1-08/3377/22 від 24.10.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/12589/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2022, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АСЕ» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі №910/12589/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В., учасників судового процесу зобов`язано в строк до 15.11.2022 надати суду наявні у них оригінали договору на надання послуг автокраном № 020816/01 від 02.08.2016 або письмові пояснення в разі неможливості надання вказаного договору та запропоновано їм надати письмові міркування щодо доцільності призначення у цій справі судової експертизи для встановлення дійного змісту п. 5.7 договору на надання послуг автокраном № 020816/01 від 02.08.2016.

11.11.2022 та 14.11.2022 до суду від позивача та відповідача на виконання вимог ухвали від 25.10.2022 надішли оригінали договору на надання послуг автокраном № 020816/01 від 02.08.2016 при дослідженні яких колегією суддів встановлено, що вони обидва містять п. 5.7 наступного змісту: «Строк загальної та спеціальної позовної давності за грошовими зобов`язаннями та стягненням неустойки (штрафу, пені) за цим Договором встановлюється у 5 (п`ять) років.».

З огляду на вказані обставини колегія суддів не вбачає підстав для призначення у цій справі судової експертизи для встановлення дійсного змісту п. 5.7 договору на надання послуг автокраном № 020816/01 від 02.08.2016.

Станом на 14.12.2022 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022 та від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

02.08.2016 позивач (виконавець) та відповідач (замовник) уклали договір на надання послуг автокраном № 020816/01 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику послуги автокраном Liebherr LTM 1090/2, далі по тексту - автокран, на об`єктах замовника на підставі заяви-замовлення (форма у Додатку № 2), а замовник - прийняти і оплатити надані послуги відповідно до умов Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору загальна вартість послуг за цим Договором формується на підставі цін (тарифів), визначених у Додатку № 1 до Договору з урахуванням фактичного обсягу наданих послуг згідно з Довідками (рапортами) про виконані роботи (послуги) ф.№ ЕБМ-7 та Актами передачі-приймання наданих послуг.

За змістом п. 2.1.2 Договору остаточна загальна вартість послуг за Договором визначається виконавцем після закінчення надання послуг за цим Договором на підставі всіх Довідок (рапортів), які оформлені і підписані уповноваженими представниками сторін, за фактично наданий обсяг послуг та зазначається в Актах передачі-приймання вказаних послуг. При цьомуварість послуг не може бути меншою за вартість вказану у п. 2.2.1 цього Договору.

У Додатку № 1 до Договору сторони погодили, що вартість послуг автокраном Liebherr LTM 1090/2 на дату підписання Договору розраховується з наступних тарифів:

1. Робота автокрану Liebherr LTM 1090/2 становить 2 250,00 грн. за одну годину, 18 000,00 грн. за одну машино зміну;

2. Доставка противаг до автокрану Liebherr LTM 1090/2 на об`єкт 2 500,00 грн. за комплект;

3. Вивіз противаг до автокрану Liebherr LTM 1090/2 з об`єкту 2 500,00 грн. за об`єкт.

Згідно з п. 4.1 Договору виконавець надає замовнику довідки (рапорти), необхідні для обліку, контролю та фіксації послуг, наданих автокранами виконавця на об`єктах замовника.

Після завершення надання послуг виконавець надає замовнику Акт передачі - приймання наданих послуг, у якому зазначаються надані виконавцем послуги та їх вартість за Договором (п.4.2 Договору).

Замовник зобов`язаний підписати довідки (рапорти) та Акти передачі - приймання наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи у той же строк направити виконавцю мотивовану відмову у випадку, якщо зазначені в Акті послуги не відповідають фактично наданим виконавцем згідно умов цього Договору (п.4.3 Договору).

З матеріалів справи слідує, що на виконання умов Договору позивачем у період з серпня по жовтень 2016 року надано відповідачу послуги на загальну суму 269 250,00 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями підписаних уповноваженими представники сторін та скріпленими печатками юридичних осіб актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-362 від 26.08.2016 на суму 61 250,00 грн., № ОУ-396 від 10.09.2016 на суму 113 000,00 грн., № ОУ-441 від 08.10.2016 на суму 95 000,00 грн., а також підписаних виконавцем та замовником довідок (рапортів) про виконані роботи (послуги) за період з 24.08.2016 по 07.10.2016.

Факт прийняття послуг згідно вказаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) відповідачем підтверджується підписом представника відповідача на зазначених актах.

При цьому, як вбачається зі змісту останніх, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника станом на момент підписання актів відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості, обсягів та строків наданих послуг, відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів здачі - приймання робіт (надання послуг), а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору в частині, зазначеній у вказаних актах, до суду не надходило.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання послуг автокрана у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь-яких зауважень.

Згідно з п. 2.2 Договору оплата послуг за Договором здійснюється замовником в два етапи: попередньої оплати послуг та остаточного розрахунку за надані послуги на підставі Актів передачі-приймання наданих послуг:

- попередня оплата вартості послуг за даним Договором складає 100 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 16 666,67 грн. і сплачується замовником не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дня укладення Договору, але не пізніше дати початку надання послуг (пп. 2.2.1);

- остаточний розрахунок за надані послуги замовник здійснює шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 7 (семи) робочих днів з дня підписання Акту передачі-приймання наданих послуг. Замовник зобов`язується перерахувати виконавцеві вартість послуг, зазначену у Акті передачі-приймання наданих послуг, за мінусом суми попередньої оплати. (пп. 2.2.2).

З наданих позивачем виписок з банківського рахунку позивача слідує, що відповідач здійснив часткову оплату наданих послуг автокрана в сумі 174 250,00 грн., а саме: 02.08.2016 на суму 100 000,00 грн. та 30.09.2016 на суму 74 250,00 грн..

Отже, неоплаченими залишились послуги на загальну суму 95 000,00 грн. (269 250,00-174 250,00).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг на загальну суму 95 000,00 грн. в порядку та в строки, встановлені Договором, тому суд першої інстанції правомірно визнав законними вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу на зазначену суму.

При цьому колегія суддів вваж є безпідставними послання відповідача на те, що Договір є неукладеним, так як сторонами не було досягнуто домовленостей з усіх істотних умов вказаного договору, зокрема відповідачем не було сформовано та надано позивачу заявку на надання послуг необхідність якої передбачена п. 1.1 Договору та з цього приводу зазначає про наступне.

Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, зі змісту Договору слідує, що сторонами погодженні всі істотні для даного договору умови, в тому числі умови щодо предмету, ціни та строку дії.

Слід зазначити і про те, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови та про те, що сторони вчинили фактичні дії щодо виконання Договору (перерахування коштів, надання послуг тощо).

В свою чергу сам факт того, що відповідачем не було сформовано та надано позивачу заявку на надання послуг необхідність якої передбачена п. 1.1 Договору в будь-якому випадку не може свідчити про неукладення Договору, тобто недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов Договору.

Посилання відповідача на те, що строк виконання ним зобов`язань з оплати наданих послуг ще не настав, так як за змістом п. 2.2 Договору обов`язок щодо проведення остаточного розрахунку у відповідача виникає після підписання остаточного акту приймання-передачі робіт, проте такий акт сторонами підписано не було, спростовується змістом п. 2.2 Договору, який не визначає обов`язок сторін щодо підписання саме остаточного акту приймання-передачі робіт, а встановлює, що остаточний розрахунок за надані послуги замовник здійснює шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 7 (семи) робочих днів з дня підписання акту передачі-приймання наданих послуг.

Щодо посилань відповідача на те, що акти передачі-приймання наданих послуг не можуть вважатись доказом виникнення у відповідача обов`язку по остаточному розрахунку за надані послуги, оскільки не містять відомостей про особу, що підписала їх з боку замовника, а також сума в кожному окремому акті значно менша суми попередньої оплати проведеної відповідачем, що унеможливлює застосування порядку остаточних розрахунків визначених підпунктом 2.2.2 пункту 2 Договору колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

Водночас у п. 2.4 Положення також зазначено про те, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У пункті 33 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Отже, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

З матеріалів справи слідує, що надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять відомостей щодо посади та прізвища особи відповідача яка, брала участь у здійсненні господарської операції, а відтак, такі накладні не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню, та, відповідно, не можуть бути беззаперечним доказом факту поставки товару.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з`ясування реальності господарської операції не встановлювалося чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

За правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Як встановлено вище, відповідач перераховував грошові кошти в якості авансу за роботу автокрану, проте в подальшому не вимагав у позивача повернення таких коштів.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується логічна та вірогідна поведінка позивача у правовідносинах з відповідачем, в той час як поведінка відповідача, з огляду на наявні в справі докази, є нелогічною і зводиться до заперечення вчинених раніше дій.

При цьому, слід зазначити і про те, що підпис особи відповідача яка, брала участь у здійсненні господарської операції на актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) скріплений його печаткою.

В той же час відповідач, зазначаючи про те, що спірні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) містять недоліки щодо їх складення, не заперечує проти того, що відтиски печатки на вказаних документах є відтисками печатки відповідача.

Доказів того, що печатка відповідача вибула з його володіння в результаті злочинних дій третіх осіб, суду не надано, в той час як печаткою юридичної особи завіряється підпис уповноваженої особи.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Отже, наявними у матеріалах справи документальними доказами підтверджується факт надання позивачем у період з серпня по жовтень 2016 року за Договором послуг на загальну суму 269 250,00 грн. та часткової оплати таких послуг на загальну суму 174 250,00 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 95 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення 10 % річних в сумі 45 637,73 грн., колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

У силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6.2 Договору встановлено, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості окремої партії товару, строк оплати якої настав, покупець зобов`язується сплатити на користь постачальника пеню на залишок суми заборгованості в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період існування заборгованості, за кожен календарний день прострочення платежу.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.3 Договору за прострочення оплати наданих послуг, замовник зобов`язаний сплатити виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку щодо оплати наданих позивачем за Договором послуг, позивач відповідно до положень ст. 625 ЦК України та Договору має право нарахувати на прострочену суму грошових зобов`язань 10 % річних та звернутися за їх стягненням до суду.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з цим позовом, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

У п.5.7 Договору сторонами погоджено, що строк загальної та спеціальної позовної давності за грошовими зобов`язаннями та стягненням неустойки (штрафу, пені) за цим Договором встановлюється у 5 (п`ять) років.

Посилання відповідача на те, що наявний у нього примірник Договору містить п. 5.7 наступного змісту: «Строк загальної та спеціальної позовної давності за грошовими зобов`язаннями та стягненням неустойки (штрафу, пені) за цим Договором визначається згідно ст. ст. 257, 258 ЦК України.», спростовується змістом наданого самим відповідачем на виконання вимог ухвали від 25.10.2022 оригіналу Договору.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 10 % річних за розрахунком позивача в сумі 45 637,73 грн.. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Інших підстав для скасування рішення у апеляційній скарзі не наведено.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 910/12589/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АСЕ» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АСЕ» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 910/12589/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 910/12589/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 у справі № 910/12589/21.

4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12589/21.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала