Ухвала

від 29.06.2022 по справі 910/11395/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/11395/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Красножон О. М.,

позивача - Шилан Д. О.,

відповідачів - Михайлов В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 (судді: Мальченко А. О. - головуючий, Агрикова О. В., Іоннікова І. А.) і рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 (суддя Ярмак О. М.) у справі

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Інвест",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державна наукова установа "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", Державне підприємство "Інфоресурс" та Київський національний лінгвістичний університет,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України,

про визнання недійсним договору оренди, визнання незаконними та скасування наказів, повернення нежитлових приміщень загальною площею 471,1 м2

ВСТАНОВИВ:

1. У липні 2017 року заступник Генерального прокурора України (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по м. Києву) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-Інвест" (далі - ТОВ "Гранд-Інвест") про:

- визнання незаконним та скасування наказу РВ ФДМУ по місту Києву від 12.05.2011 № 693 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А";

- визнання незаконним та скасування наказу РВ ФДМУ по місту Києву від 15.05.2014 № 555 "Про прийняття рішення щодо продовження строку дії договору оренди державного нерухомого майна від 12.05.2011 № 5848";

- визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.05.2011 № 5848 (зі змінами від 29.07.2011, 07.10.2011, 27.06.2011, 11.02.2013 та 16.05.2014), укладеного між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "Гранд-Інвест";

- зобов`язання ТОВ "Гранд-Інвест" повернути нежитлові приміщення загальною площею 471,1 м2, розташовані у будівлі за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 27-А, м. Київ, загальною вартістю 5 410 356,00 гривень, державі в особі Міністерства освіти і науки України.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що передача державного майна в оренду було відбулася в порушення вимог статті 63 Закону України "Про освіту", оскільки на час передачі нежитлових приміщень в оренду ТОВ "Гранд-Інвест" будівля за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А перебувала у користуванні та на балансі Київського національного лінгвістичного університету, який включений до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Прокурор зазначав, що згідно з наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 24.12.2010 № 1282 адміністративну будівлю на бульварі Тараса Шевченка, 27-А у м. Києві передано на баланс Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", при цьому відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.03.2010 № 215 та наказу Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації від 04.04.2013 № 77 Державну наукову установу "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" включено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Отже, прокурор акцентував увагу на тому, що спірне нерухоме майно як майно державної установи системи освіти та науки, що фінансується з бюджету, не могло бути об`єктом оренди для цілей, не пов`язаних з освітньою та науковою діяльністю.

Прокурор також зазначав, що Київський національний лінгвістичний університет та Державна наукова установа "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" підпадають під категорію об`єктів, що мають загальнодержавне значення, а тому відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об`єктом оренди.

Отже, оспорювані накази РВ ФДМУ по м. Києву не відповідають і суперечать статті 63 Закону України "Про освіту", статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України підлягаю визнанню недійсними. Оспорюваний у справі договір оренди нерухомого майна, яке належить до державної власності від 12.05.2011 № 5848, повинен бути визнаний недійсним як такий, що суперечить законодавству та інтересам держави, а майно має бути повернуто державі в особі позивача.

Прокурор у позовній заяві також звернув увагу на те, що постановою Вищого господарського суду від 14.12.2016 у справі № 910/22863/15 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації про до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), РВ ФДМУ по місту Києву, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан 11" (далі - ТОВ "Сан 11") про визнання незаконним та скасування наказу РВ ФДМУ по місту Києва від 11.08.2011 № 1047 про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А та наказу від 15.07.2011 № 934 про затвердження висновку про вартість майна, визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.08.2011 № 5930 (зі змінами від 27.06.2011 та від 11.02.2013), укладеного між РВ ФДМУ по місту Києву та ОВ "Сан 11", а також визнання незаконним та скасування наказів ФДМУ щодо об`єктів державної власності; визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555, 8 м2, розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, що приватизується шляхом викупу від 06.12.2013 № 408, укладеного між ФДМУ та ТОВ "Сан 11"; зобов`язання ТОВ "Сан 11" повернути нежитлові приміщення загальною площею 555,8 м2, розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А державі в особі Міністерства освіти і науки України, суд касаційної інстанції скасував судові рішення про відмову у задоволенні позову та прийняв нове рішення про задоволення позову прокурора з підстав законності та обґрунтованості його вимог.

Прокурор вказував, що про порушення інтересів держави під час передачі в оренду нерухомого майна за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А ТОВ "Гранд-Інвест" та про наявність підстав для звернення до суду з цим позовом, прокурору стало відомо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактами зловживання службовим становищем колишнім керівництвом Міністерства освіти і науки України, у тому числі при відчуженні нежитлових приміщень, розташованих у будівлі на бульварі Тараса Шевченка, 27-А у м. Києві, про що свідчить рапорт старшого слідчого управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Генеральної прокуратури України від 22.05.2017.

Отже, прокурор зазначав, що оскільки Міністерство освіти і науки України не вживає відповідних заходів з повернення майна у власність та користування держави, прокурор вважає за необхідне реалізувати покладені на нього законом функції представництва інтересу держави, а строк для звернення органів прокуратури до суду з цим позовом пропущено з поважних причин, у зв`язку з чим прокурор просив його поновити.

3. Міністерство освіти і науки України позовні вимоги підтримало та просило задовольнити в повному обсязі.

4. РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "Гранд-Інвест", заперечуючи проти задоволення позову прокурора, просили відмовити в його задоволенні, вказуючи на неможливість визнати недійсним правочин, який припинено, а також зазначаючи, що законом забороняється оренда та використання не за призначенням не будь-яких об`єктів освіти і науки, а тільки тих, які фінансуються з бюджету або безпосередньо пов`язані з навчальним та науковим процесом. Проте спірне нерухоме майно не фінансувалося з державного бюджету і не було підрозділом, пов`язаним з навчальним та науковим процесом станом на час передачі в оренду ТОВ "Гранд-Інвест" та продовження дії договору оренди, тому на нього не поширювались обмеження, встановлені Законом України "Про освіту".

ТОВ "Гранд-Інвест" також подало до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій з посиланням на положення статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України зазначало, що строк позовної давності в цьому випадку за вимогами про визнання незаконним та скасування наказу РВ ФДМУ по місту Києву від 12.05.2011 № 693, визнання недійсним договору та зобов`язання відповідача повернути майно сплинув 12.05.2014, а за позовною вимогою про визнання незаконним та скасування наказу РВ ФДМУ по місту Києву від 15.05.2014 № 555, то строк позовної давності сплинув 15.05.2017, тобто до подання прокурором у липні 20017 року позову.

5. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11395/17 та призначено розгляд справи.

Ухвалою суду першої інстанції від 03.10.2017 за клопотанням ТОВ "Гранд-Інвест" призначено економічну експертизу у справі № 910/11395/17, зупинено провадження у справі № 910/11395/17, яке було поновлено згідно з ухвалою від 02.12.2019.

Ухвалою суду від 18.02.2020, зокрема зупинено провадження у справі № 910/11395/17 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18, яке було поновлено згідно з ухвалою від 30.07.2020.

01.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява РВ ФДМУ по місту Києву про закриття провадження у справі з огляду на те, що 28.02.2020 між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "Гранд-Інвест" було підписано акт приймання-передачі (повернення) орендованого майна за адресою: м .Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, тобто майно за договором оренди від 12.05.2011 № 5848 повернено із орендного користування.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 відмовлено у задоволенні клопотання РВ ФДМУ по місту Києву про закриття провадження у справі. Позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 скасовано в частині залишення позову прокурора без розгляду. В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 залишено без змін. Матеріали справи направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Постановою Верховного Суду від 13.04.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 залишено без змін.

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у задоволенні позову прокурора до РВ ФДМУ по місту Києву відмовлено у повному обсязі. В частині вимог прокурора до ТОВ "Гранд-Інвест" провадження у справі закрито.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог прокурора до ТОВ "Гранд-Інвест" на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, установив, що за актом приймання-передачі (повернення) майна від 28.02.2020 орендар - ТОВ "Гранд-Інвест" повернув орендодавцеві (РВ ФДМУ по місту Києва) орендоване за договором оренди від 12.05.2011 № 5848 нерухоме майно, що належить до державної власності у задовільному стані без будь-яких претензій. Крім того, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Гранд-Інвест" як юридичну особу припинено 23.04.2021.

В частині відмови у задоволенні позову прокурора судове рішення аргументовано тим, що спірне нерухоме майно на час передачі в оренду ТОВ "Гранд Інвест" та пролонгації орендних правовідносин у 2014 році, не було об`єктом освіти і науки, який фінансується з бюджету, чи безпосередньо використовується в навчальному та науковому процесі, що свідчить про відсутність порушень частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Суд першої інстанції зазначив, що передання спірного майна в оренду ТОВ "Гранд Інвест" з метою розміщення кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи, не може свідчити про порушення заборони, визначеної Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

При цьому суд виходив з того, що позовні вимоги обґрунтовані виключно порушеннями чинного законодавства допущеними з боку держави, а саме органами та установами, що здійснювали передачу майна в оренду. Водночас фактів винної та протиправної поведінки ТОВ "Гранд Інвест" прокурором не наведено.

Також суд першої інстанції вказав на те, що оскільки накази, які є предметом спору, вичерпали свою дію, договір оренди припинено і між сторонами відсутні неврегульовані питання щодо спірного майна, задоволення позову не призведе до поновлення прав позивача, які на даний момент не є порушеними, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що наслідки спливу позовної давності у цьому випадку не застосовуються.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції установив, що оспорювані у справі накази РВ ФДМУ по місту Києву не відповідають і суперечать статті 63 Закону України "Про освіту", статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з огляду на що, відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України підлягають визнанню незаконними з моменту їх прийняття.

Спірний договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.05.2011 № 5848, який було укладено на виконання наказу РВ ФДМУ по місту Києва від 02.05.2011, який, як установив суд, суперечить вимогам цивільного законодавства та інтересам держави, а тому наявні правові підстави, передбачені статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання договору оренди державного майна недійсним.

Водночас суд апеляційної інстанції установив, що заступник Генерального прокурора України у липні 2015 року звертався з аналогічним позовом, за яким ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 було відкрито провадження у справі № 910/22863/15, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що прокурору було відомо про наявність порушеного права позивача - Міністерства освіти і науки України щодо спірних приміщень ще у 2015 році, коли він звернувся з аналогічним позовом щодо інших приміщень, розташованих у тій самій будівлі.

Суд апеляційної інстанції визнав неповажними причини пропуску строку позовної давності, наведені прокурором.

8. Не погоджуючись із судовими рішенням у справі, прокурор у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського сулу міста Києва від 02.11.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог до РВ ФДМУ по місту Києву про визнання незаконними та скасування наказів та визнання недійсним договору оренди, а також постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову прокурора, а у решті рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та застосування судом норм права, а саме статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у справах №№ 916/2871/17, 902/1629/14, 922/496/20, 922/624/20, 488/6211/14-ц, 910/15989/16, 924/605/20.

Прокурор зазначає, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням і неправильним застосуванням статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України та статей 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Так, суд апеляційної інстанції послався на лист Міністерства освіти і науки України від 20.01.2011 про надання дозволу на передання в оренду спірних приміщень, дійшовши висновку, що саме з цього моменту позивач був обізнаний про порушення свого права, а оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах Міністерства освіти і науки України лише 13.07.2017, строку позовної давності пропущено.

Однак, із вказаного листа вбачається, що 20.01.2011 Міністерству освіти і науки України стало лише відомо про намір Київського національного лінгвістичного університету укласти договір оренди. При цьому, оскаржуваних у справі наказів РВ ФДМУ по місту Києву від 12.05.2011 та від 15.05.2014, а також договору оренди від 12.05.2011 станом на 20.01.2011 не існувало, Міністерство освіти і науки України участі в їх укладенні та виданні не приймало. Отже, 20.01.2011 у Міністерства освіти і науки України не могло виникнути права на позов про оскарження наказів РВ ФДМУ по місту Києву та договору оренди від 12.05.2011.

При цьому прокурор зазначає, що у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у цій справі зазначено про те, що Міністерство освіти і науки України про порушення своїх прав та про відповідні порушення знало починаючи з 2016 року. Однак, зазначене не було враховано судом під час розгляду справи.

Не враховано судом апеляційної інстанції і правових висновків Верховного Суду стосовно необхідності встановлення обставин щодо початку перебігу та закінчення строку позовної давності відповідно до статей 261, 267 Цивільного кодексу України.

Прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання дотримання прокурором строків позовної давності, визнав неповажними причини їх пропуску, при цьому помилково посилався на справу № 910/22863/15 з аналогічними позовними вимогами.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував, що у цьому випадку про допущені порушення інтересів держави та наявність підстав для звернення до суду прокурор дізнався під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за фактами зловживання службовим становищем колишнім керівництвом Міністерства освіти і науки України, у тому числі при відчуженні нежитлових приміщень, розташованих у будівлі на бульварі Тараса Шевченка, 27-А у м. Києві, про що свідчить рапорт старшого слідчого управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Генеральної прокуратури України від 22.05.2017.

У постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 922/624/20 було визнано поважною причину пропуску прокурором строку позовної давності те, що прокурор дізнався про незаконність оспорюваних у справі рішення та договору під час досудового розслідування кримінального провадження.

Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції порушив статтю 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, погодившись з усіма доводами апеляційної скарги прокурора, суд вийшов за межі апеляційної скарги та відмовив у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, у той час як позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що апеляційним судом було порушено.

Прокурор звертає увагу, що заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності було подано ТОВ "Гранд-Інвест" 18.09.2017, а РВ ФДМУ по місту Києва такого клопотання не заявляв. При цьому, подати та заявити відповідне клопотання у суді апеляційної інстанції 16.02.2022 ТОВ "Гранд-Інвест" не могло, оскільки товариство було припинено 23.04.2021.

9. Міністерство освіти і науки України у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити, скасувати судові рішення та задовольнити позовні вимоги прокурора.

10. РВ ФДМУ по місту Києва, заперечуючи проти задоволення касаційної скарги, просить залишити судові рішення без змін з огляду на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог прокурора.

11. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

12. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

13. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 12.05.2011 РВ ФДМУ по місту Києву видано наказ № 693 "Про прийняття рішення щодо укладання договору оренди державного нерухомого майна за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27 А", згідно з яким вирішено укласти строком на 2 роки 11 місяців договір оренди державного нерухомого майна з ТОВ "Гранд-інвест", а саме нежилих приміщень, загальною площею 425,90 м2, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27 А, балансоутримувачем якого є Київський національний лінгвістичний університет. Орган, до сфери управління якого належить орендоване майно - Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України";

- 12.05.2011 між РВ ФДМУ по м. Києву (орендодавець) та ТОВ "Гранд-Інвест" (орендар) укладено договір оренди № 5848 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування строком на 2 роки 11 місяців державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 425,90 м2, розміщені на цокольному-третьому поверхах адміністративної будівлі під розміщення кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, що перебуває на балансі Київського національного лінгвістичного університету, вартість якого визначена згідно із звітом про незалежну оцінку станом на 31.12.2010 і становить 1 902 000,00 грн;

- 12.05.2011 між сторонами за договором оренди від 12.05.2011 № 5848 підписано акт приймання-передавання орендованого майна.

Суди також установили, що як свідчать матеріали справи, будівля, розташована на бульварі Тараса Шевченка, 27-А у м. Києві, в якій розташовані орендовані нежитлові приміщення, була передана з балансу Київського національного лінгвістичного університету на баланс Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" згідно з актом приймання-передачі від 05.04.2011 № 100.

У подальшому, між сторонами договору оренди від 12.05.2011 № 5848 були укладені договори про внесення змін, а саме: від 29.07.2011 № 5848/01 від 07.10.2011 № 5848/02, від 27.06.2012 № 5848/03, від 11.02.2013 № 5848/04, від 16.05.2014 № 5848/05, за якими, зокрема, в тексті договору та акті приймання-передачі від 12.05.2011 змінено балансоутримувача майна з Київського національного лінгвістичного університету на Інститут інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України та зазначено, що умови цього договору застосовуються до відносин між сторонами, що виникли з 12.05.2011; змінено площу орендованих приміщень та орендну плату; в тексті договору та акті приймання-передачі від 12.05.2011 змінено балансоутримувача майна з Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" Міністерства освіти і науки України на Державне підприємство "Інфоресурс", на баланс якого безоплатно з балансу Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" було передано об`єкт оренди згідно з актом приймання-передачі від 10.12.2012.

Суди попередніх інстанцій також установили, що 15.05.2014 РВ ФДМУ по місту Києву видано наказ № 555 "Про прийняття рішення щодо продовження строку дії договору оренди державного нерухомого майна від 12.05.2011 № 5848", згідно з яким, вирішено продовжити строк дії договору оренди державного нерухомого майна від 12.05.2011 № 5848 до 12.03.2017.

Згідно з договором від 16.05.2014 № 5848/05 договір оренди від 12.05.2011 № 5848 продовжено строком на 2 роки 11 місяців, що діє до 12.03.2017.

Крім того, суди установили, що 28.02.2020 на підставі акта приймання-передачі (повернення) нерухомого майна приміщення загальною площею 471,1 м2, розміщене на цокольному-третьому поверхах адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, повернуто РВ ФДМУ по м. Києву.

14. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання незаконними та скасування наказів РВ ФДМУ по місту Києву від 12.05.2011 № 693, від 15.05.2014 № 555 щодо укладення та продовження договору оренди нерухомого майна - приміщень, розташованих у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, визнання недійсним договору оренди № 5848 цього майна, укладеного 12.05.2011 між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "Гранд-Інвест", та повернення майна державі в особі Міністерства освіти і науки України, з огляду на порушення положень чинного законодавства, а саме статті 63 Закону України "Про освіту", статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

15. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 28.02.2020 на підставі акта приймання-передачі (повернення) нерухомого майна приміщення загальною площею 471,1 м2, розміщене на цокольному-третьому поверхах адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, повернуто РВ ФДМУ по м. Києву.

Крім того, суди установили, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ "Гранд-Інвест", як юридичну особу, припинено 23.04.2021.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі пункту 6 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ТОВ "Гранд-Інвест" про повернення нежитлових приміщень.

Судові рішення в цій частині учасниками справи не оскаржуються.

16. Водночас, суд першої інстанції, як вже зазначалося, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора до РВ ФДМУ по місту Києву про визнання незаконними та скасування наказів від 12.05.2011 № 693, від 15.05.2014 № 555, а також про визнання недійсним договору оренди від 12.05.2011 № 5848, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, що стало підставою для відмови у задоволенні позову саме з цих підстав. Суд першої інстанції з цих підстав дійшов висновку, що наслідки пропуску позовної давності не підлягають застосуванню.

17. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, установивши обставини стосовно того, що спірне приміщення передане в оренду ТОВ "Гранд-Інвест" всупереч забороні, встановленій чинним законодавством, оскільки майно передано в оренду з метою розміщення кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи, отже, спірне приміщення навчального закладу використовувалося не за освітнім призначенням та в цілях, не пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу.

Водночас, суд апеляційної інстанції щодо заявленого ТОВ "Гранд-Інвест" клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яке було підтримано у судовому засіданні 16.02.2022 РВ ФДМУ по м. Києву, дійшов висновку, що наведені прокурором причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом не є поважними, є необґрунтованими та непідтвердженими належними та допустими доказами.

18. У частині 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Отже, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Цей висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18). Зокрема, як наголошено у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Поза тим колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому таке питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви з посиланням на докази на підтвердження цих висновків.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.

19. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

При цьому за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а тому і "майном".

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За змістом частини першої статті 167 та статті 170 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин та набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

20. Суд апеляційної інстанції установив, що звертаючись до суду з цим позовом прокурор у позовній заяві посилався на постанову Вищого господарського суду України від 14.12.2016 у справі № 910/22863/15 за позовом заступника Генерального прокурора України, поданим у серпні 2015 року, в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації до ФДМУ, РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "Сан 11", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Департамента культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" та Державного підприємства "Інфоресурс" про визнання недійсним договору оренди та договору купівлі-продажу, визнання незаконними та скасування наказів, повернення нежитлових приміщень.

Так, предметом спору у справі № 910/22863/15 було визнання незаконним та скасування наказу РВ ФДМУ по місту Києва від 11.08.2011 № 1047 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А"; визнання наказу РВ ФДМУ по місту Києва від 15.07.2011 № 934 "Про затвердження висновку про вартість майна" незаконним у частині пункту 5, яким затверджено висновок суб`єкта оціночної діяльності про вартість майна - нежитлових приміщень площею 519,0 м2, розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, станом на 28.02.2011 та скасування з моменту його видання; визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.08.2011 № 5930 (зі змінами від 27.06.2011 та від 11.02.2013), укладеного між РВ ФДМУ по місту Києву та ТОВ "Сан 11"; визнання незаконним та скасування наказу ФДМУ від 30.05.2013 №737 "Про включення до переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації"; визнання незаконним та скасування наказу ФДМУ від 30.05.2013 № 741 "Щодо визначення дати оцінки"; визнання незаконним та скасування наказу ФДМУ від 23.07.2013 № 1119 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 №741"; визнання незаконним та скасування наказу ФДМУ від 16.12.2013 № 4290 "Щодо завершення приватизації об`єкта"; визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555, 8 м2, розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 27-А, що приватизується шляхом викупу від 06.12.2013 № 408, укладеного між ФДМУ та ТОВ "Сан 11"; зобов`язання ТОВ "Сан 11" повернути нежитлові приміщення загальною площею 555,8 м2, розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А державі в особі Міністерства освіти і науки України.

Суд апеляційної інстанції установив, шо спір у справі № 910/22863/15 аналогічний спору у справі, яка розглядається, та стосується протиправності передачі приміщень в оренду іншій особі.

Так, у справі № 910/11395/17 спірними є нежитлові приміщення загальною площею 471,1 м2, розташовані у будівлі за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 27-А, м. Київ, а у справі № 910/22863/15 спірними були нежитлові приміщення загальною площею 555,8 м2, розташовані у тій самій будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що заступник Генерального прокурора України із позовною заявою, провадження у справі по якій відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 № 910/22863/15, звернувся в серпні 2015 року, тоді як у справі, яка розглядається - 13.07.2017, у зв`язку з чим суд установив, що прокурору про наявність порушеного права Міністерства освіти і науки України щодо спірних приміщень за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 27-А, м. Київ було відомо ще у 2015 році, коли він звернувся з аналогічним позовом стосовно інших приміщень у тій же будівлі.

21. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як свідчать матеріали справи, згідно з протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 03-04.11.2014 слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду від 21.10.2014 у справі № 757/29863/14-к про тимчасовий доступ до речей і документів, заступником начальника відділу по контролю за договорами оренди нерухомого майна РВ ФДМУ по місту Києву надано доступ слідчому Генеральної прокуратури України до оригіналів документів щодо оренди та приватизації нерухомого майна, у тому числі за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 27-А, м. Київ (том 2, а. с. 81-93).

Так, на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду від 21.10.2014 у справі № 757/29863/14-к слідчим Генеральної прокуратури України вилучено оригінали документів, зокрема, папку від 12.05.2011 № 5848 ТОВ "Гранд-Інвест", у тому числі договір оренди від 12.05.2011 № 5848 з додатковими договорами до нього та інші документи (том 2, а. с. 84-87).

Зазначені обставини спростовують твердження прокурора, викладені у позовній заяві стосовно того, що про порушення інтересів держави оскаржуваними наказами РВ ФДМУ по місту Києву від 12.05.2011 № 693, від 15.05.2014 № 555 та укладенням договору оренди від 12.05.2011 № 5848 йому стало відомо під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014100000000239 за фактами зловживання службовим становищем колишнім керівництвом Міністерства освіти і науки України, у тому числі при відчуженні нежитлових приміщень, розташованих у будівлі на бульварі Тараса Шевченка, 27-А у м. Києві, про що свідчить рапорт старшого слідчого управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Генеральної прокуратури України від 22.05.2017.

Крім того, як свідчать матеріали справи у листі від 31.10.2016 № 1/12-5174 Міністерство освіти і науки України просило Генеральну прокуратуру України (лист отримано 07.11.2016 вх№ 249896-16) вжити заходів щодо повернення об`єктів нерухомого майна до державної власності, зокрема, за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 27-А у м. Києві для потреб системи освіти (том 1, а. с. 189).

Зазначене також спростовує, що прокурору про порушення інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду у межах справи, яка розглядається, стало відомо з рапорта старшого слідчого управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Генеральної прокуратури України від 22.05.2017.

22. Як вже зазначалося, прокурор, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначав про ухвалення судового рішення із застосуванням судами статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у справах №№ 916/2871/17, 902/1629/14, 922/496/20, 922/624/20, 488/6211/14-ц, 910/15989/16, 924/605/20.

23. Так, у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 916/2871/17, на яку посилається прокурор, за позовом керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (далі - Фонд в особі Відділення) до фермерського господарства "Перлина Струмка" (далі - Господарство) про стягнення 189 090,08 грн, Верховний Суд, визнав правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на встановлені судами обставини наявності у Господарства заборгованості перед бюджетом у розмірі 80 000,00 грн, відповідності здійсненого прокурором розрахунку інфляційний витрат приписам статті 625 Цивільного кодексу України та з урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у цій справі стосовно позовної давності, строк якої не сплив, оскільки на спірні правовідносини поширюють свою дію приписи абзацу 2 частини першої статті 50 Бюджетного кодексу України, а порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку;

- у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 902/1629/14 за позовом Вінницького міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Вінницької обласної державної адміністрації до Публічного акціонерного товариства "Жорнище" про визнання недійсним державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про задоволення позовних вимог, зазначив, що судами попередніх інстанцій не спростовано аргументи скаржника про те, що, подавши позов через 18 років після видачі державного акта від 24.10.1996 прокурором не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності, тоді як рішення Вінницької обласної ради від 26.06.2001 № 466 та розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 25.09.2002 № 307, згідно з якими припинено право користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі колишнього Держгоспу "Жорницький", не спростовують, а навпаки доводять відсутність порушення прав Вінницької обласної державної адміністрації, яка розпорядилася частиною спірної земельної ділянки і ще у 2002 році була обізнана про наявність у відповідача права постійного користування землею;

- у постанові від 27.01.2021 у справі № 922/496/20 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "ТЕРРА ВІЛЛА", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Український зодчій" про витребування майна Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову та передаючи справу на новий розгляд зазначив, що аналіз норм права дає підстави для висновку про те, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і у такому випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила. Суд касаційної інстанції вказав, що судами обох інстанцій не наведено доказів, які б давали підстави для висновку про те, що прокурор вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо з моменту вибуття спірного майна з комунальної власності. За вказаних обставин висновки судів про те, що прокурор вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо з моменту вибуття спірного майна з комунальної власності, визнані такими, що не ґрунтуються на досліджених ним доказах, а отже є безпідставними;

- у постанові від 14.04.2021 у справі № 922/624/20 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 4 до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичної особи - підприємця Самойлова Р. Б. про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору Верховний Суд залишаючи без змін постанову про задоволення позовних вимог зазначив, що у справі, що переглядається у касаційному порядку, апеляційний суд встановив, що прокурором з поважних причин пропущено позовну давність;

- у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та Державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" до Миколаївської міської ради, фізичної особи про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку і витребування земельної ділянки з незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, щодо позовної давності зазначила, що суд апеляційної інстанції оцінив наявні у справі докази, зокрема копію постанови Корабельного району м. Миколаєва від 29.07.2016 року про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів та витяг з реєстру досудових розслідувань про початок 05.08.2014 кримінального провадження за фактом незаконного передання земель державної власності лісового фонду за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 363 Кримінального кодексу України, та встановив, що позовна давність не пропущена через те, що Миколаївська обласна державна адміністрація дізналась про факт порушення права державної власності у листопаді 2014 року з позовної заяви, а прокурор дізнався про факти незаконної передачі земельних ділянок в урочищі "Жовтневе" лише під час прокурорської перевірки, проведеної на підставі завдання прокуратури м. Миколаєва. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що з урахуванням встановлених судами обставин, досліджених і оцінених судами доказів сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскаржених рішень не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав;

- у постанові від 29.09.2021 у справі № 910/15989/16 за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон комерц груп", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест" про визнання договору недійсним, зобов`язання вчинити дії, Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові, погодився з висновком суду стосовно того, що у цьому випадку, як установлено судом, строку позовної давності не було пропущено;

- у постанові від 29.06.2021 у справі № 924/605/20 за позовом заступника прокурора Хмельницької області до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Фермерського господарства "СОНЯШНИК ПЛЮС" та Приватного акціонерного товариства "ЗЕРНОПРОДУКТ МХП" про визнання недійсними наказів, договорів оренди землі та договорів суборенди земельних ділянок, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що обмежившись виключно посиланням на те, що в цьому випадку має місце порушення права держави на земельну ділянку через незаконне розпорядження земельними ділянками та незаконну передачу їх в оренду, а тому єдиний можливий спосіб захисту інтересів держави є поновлення пропущеного строку на звернення до суду (що, до речі, не заперечувалося прокурором), суд апеляційної інстанції не досліджував і не встановлював обставин щодо поважності причин пропуску прокурором такого строку та не надав належної оцінки наведеним у позові прокурором обставинам щодо пропуску позовної давності та наданим ним доказам на їх підтвердження, тоді як згідно з положеннями законодавства позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності, отже висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасним.

24. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

25. Ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини у цій справі щодо неповажність наведених прокурором причин пропуску позовної давності, колегія суддів вважає помилковим посилання скаржника на незастосування судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №№ 916/2871/17, 902/1629/14, 922/496/20, 922/624/20, 488/6211/14-ц, 910/15989/16, 924/605/20, на які прокурор посилався у касаційній скарзі, оскільки такі висновки зроблено за фактично встановлених обставин у кожній справі, отже правовідносини у зазначених прокурором справах та справі, яка розглядається не є подібними.

26. Доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції.

При цьому, посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у цій справі зазначено про те, що Міністерству освіти і науки України про відповідні порушення було відомо з 2016 року не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про ненаведення прокурором поважності причин пропуску строку позовної давності, з урахуванням встановлених судом обставин про обізнаність позивача про незаконну передачу у користування нежитлових приміщень у будівлі за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 27-А у м. Києві з моменту такої передачі (у 2011 році), обізнаність прокурора про відповідні обставини з часу звернення до суду у справі № 910/22863/15 (серпень 2015 року) та проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, що підтверджується, зокрема, протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 03-04.11.2014, складеним слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду від 21.10.2014 у справі № 757/29863/14-к щодо вилучення у РВ ФДМУ по місту Києву, у тому числі папки від 12.05.2011 № 5848 ТОВ "Гранд-Інвест" з документами, зокрема, договором оренди від 12.05.2011 № 5848 тощо (том 2, а. с. 84-87).

Посилання на обізнаність Міністерства освіти і науки України про порушення під час передачі спірних приміщень у користування з 2016 року у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у цій справі було зроблено виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цьому випадку у зв`язку із невжиттям уповноваженим органом дій із захисту таких прав.

При цьому питання щодо пропуску строку позовної давності та поважності причин такого пропуску на час касаційного перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про залишення позову прокурора без розгляду з направленням матеріалів справи для продовження розгляду, не вирішувалося.

Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі стосовно того, що суд апеляційної інстанції застосував позовну давність за заявою відповідача - ТОВ "Гранд-Інвест", яке станом на час судового засідання 16.02.2022 припинено, колегія суддів не бере до уваги оскільки на час подання відповідної заяви (19.09.2017) ТОВ "Гранд-Інвест" не було припинено, було учасником справи з передбаченими чинним законодавством правами, у тому числі щодо подання заяв та клопотань, а суд першої інстанції, правомірність та законність рішення якого було предметом перегляду судом апеляційної інстанції заяву відповідача розглянув та прийняв відповідне рішення за результатами її розгляду.

27. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі № 910/11395/17.

28. Оскільки підстав для скасування постанови, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі № 910/11395/17 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак