Ухвала

від 28.06.2022 по справі 908/2572/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 908/2572/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Муха С.С.,

відповідача - Виликанов М.О.,

третіх осіб - не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 (у складі колегії суддів: Верхогляд Т.А. (головуючий), Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 23.03.2021 (суддя Смірнов О.Г)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "АКЦЕНТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКТАН ОПТ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КІРФОРТ"

про стягнення 1 219 929,68 грн,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Акцент" (далі - Позивач, ТОВ "ФК "Акцент") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ" (далі - Відповідач, ТОВ "НВО "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ") про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 192 194,32 грн та відсотків за користування товарним кредитом в сумі 1 027 735,36 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що ТОВ "НВО "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ" не виконало умови договору № 01-2019/1, а саме не сплатило за поставку нафтопродуктів кошти в сумі 192 194,32 грн, у зв`язку з чим у останнього виник борг перед Постачальником (ТОВ "ОКТАН ОПТ"), який передано Позивачу - ТОВ "ФК "Акцент" шляхом укладання договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/09/19 від 02.10.2019.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.03.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 у справі №908/2572/20, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТОВ "НВО "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ" на користь ТОВ "ФК "АКЦЕНТ" 192 194,32 грн - заборгованості та 1 027 735,36 грн - відсотків за користування товарним кредитом. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів № 01-2019/1 від 03.01.2019, укладеного з ТОВ "ОКТАН ОПТ" в частині проведення оплати за поставлений товар в обумовлений договором строк та доведеністю факту переходу до Позивача від ТОВ "ОКТАН ОПТ" права вимоги сплати боргу за договором № 01-2019/1 на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/09/19 від 02.10.2019.

У касаційній скарзі ТОВ "НВО "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ" просить скасувати рішення попередніх інстанцій та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Вимоги скарги обґрунтовані відсутністю висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо питання застосування норм права, які закріплені у частині першій статті 204, частинах першій, третій статті 549, частинах першій, п`ятій статті 694, частині першій статті 1078 та абз. 1, 2 частині першій статті 638 Цивільного кодексу України, статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та пункті 6 частині першій статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2022 було відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 23.03.2022.

Водночас, 23.03.2022 судовий розгляд справи № 908/2572/20 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду не відбувся з огляду на обставини, пов`язані з військовою агресією Російської Федерації, у тому числі введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Розпорядженням Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 29.3-02/931 від 19.05.2022 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 908/2572/20 у зв`язку з увільненням судді Міщенка І.С. від роботи у зв`язку із призовом на військову службу по мобілізації.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2022 справу № 908/2572/20 було передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Зуєв В.А. - головуючий, Берднік І.С., Суховий В.Г.

Ухвалою Верховного Суду від 24.05.2022 (у складі колегії суддів Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.) прийнято до провадження справу № 908/2572/20 за вищезазначеною касаційною скаргою та призначено її розгляд на 29.06.2022.

Ураховуючи наведене, а також обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", справа розглядається у розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач, звернувшись до суду з позовом до Відповідача, просив стягнути з останнього на свою користь заборгованість в загальній сумі 1 219 929,68 грн, з якої 192 194,32 грн - заборгованість за поставлений товар та 1 027 735,36 грн - відсотки за користування товарним кредитом за договором поставки нафтопродуктів № 01-2019/1 від 03.01.2019.

За висновками судів попередніх інстанцій, фактичні обставини справи свідчать, що Відповідач не виконав обов`язок з проведення оплати за поставлений товар у строк, встановлений умовами договору № 01-2019/1.

Пунктом 4.7. договору № 01-2019/1 сторони погодили, що в разі ненадходження оплати в повному обсязі у розмірі, визначеному в рахунку-фактурі та/або видатковій накладній (або його часткової оплати) за поставлену партію товару у визначений в п. 4.3. строк, з 2 (другого) календарного дня від дати поставки, сторони домовились вважати, що така партія товару є такою, що поставлена в умовах товарного кредиту. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати в наступному порядку:

- з 1 (першого) до 4 (четвертий) календарний день товарного кредиту з розрахунку 0,1% від неоплаченої суми за кожний день користування товарним кредитом, починаючи з наступного дня, що йде за останнім днем строку оплати партії товару, встановленим в п. 4.3. договору;

- в разі перевищення покупцем строку оплати партії товару більше ніж на 5 (п`ять) календарних днів, плата за користування товарним кредитом розраховується у вигляді нарахування процентів в розмірі 1% від неоплаченої суми відповідно рахунку-фактури та/або видаткової накладної, за кожний день користування товарним кредитом, починаючи з 4 (четвертого) дня перевищення строку оплати партії товару, визначеного в п. 4.3. договору;

- оплата за користування товарним кредитом здійснюється покупцем на підставі окремого рахунку-фактури постачальника протягом 5 (п`яти) календарних днів від дати, визначеної в рахунку.

На думку скаржника проценти за користування товарним кредитом, передбачені пунктом 4.7 договору № 01-2019/1 за своєю правовою природою є зобов`язанням зі сплати пені. Крім того, у вказаному пункті договору відсутні будь-які посилання на положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України або зазначення про обчислення вказаних процентів як процентів річних від простроченої суми, що свідчить про відсутність у сторін договору волевиявлення щодо поширення на наведені проценти за користування товарним кредитом правового режиму процентів.

Проаналізувавши зазначені доводи, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом переглядались судові рішення у справі № 921/395/20 предметом якої було стягнення заборгованості, відсотків річних та відсотків за користування товарним кредитом у зв`язку із порушенням умов договору поставки в частині повної та своєчасної оплати товару.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права у справі № 921/395/20, Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а у частині п`ятій цієї статті визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

При цьому, Верховний Суд дійшов висновку, що пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п`ятої статті 694 Цивільного кодексу України.

В такий спосіб, твердження скаржника, що проценти за користування товарним кредитом передбачені пунктом 4.7 договору № 01-2019/1 за своєю сутністю є пенею та відсутність висновків Верховного Суду з цього питання спростовуються, як змістом наведених правових норм, так і практикою Верховного Суду при їх застосуванні, зокрема, у справі № 921/395/20.

Відповідно до частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

В наведеній нормі закріплено два види права грошової вимоги, яке може бути предметом договору факторингу, а саме, як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги.

При цьому, Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція щодо застосування вказаної норми, зокрема, але не виключно, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 та постановах Верховного Суду від 19.10.2021 у справі № 916/596/20 та від 27.01.2021 у справі № 910/1685/20.

З викладеного убачається, що наведене положення чинного законодавства є чітким, передбачуваним, а особливості його застосування вже неодноразово досліджувалось судом касаційної інстанції з викладенням відповідних правових позицій.

Під час розгляду справи судами встановлено, що за умовами пункту 1.2. договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/09/19 від 02.10.2019 фактор (ТОВ "ФК "АКЦЕНТ") займає місце клієнта - ТОВ "ОКТАН ОПТ" (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із договору поставки нафтопродуктів № 01-2019/1 від 03.01.2019 відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від Боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

За таких обставин, суди дійшли висновку, що до Позивача перейшло, у тому числі й право вимоги щодо сплати процентів, передбачених договором поставки нафтопродуктів № 01-2019/1 від 03.01.2019.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначав про укладення між ТОВ "ОКТАН ОПТ" (цедент), ТОВ "КІРФОРТ" (цесіонарій) та ТОВ "НВО "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ" (боржник) договору відступлення права вимоги (цесії) № 01/07/2019 від 01.07.2019.

Надаючи оцінку вказаним доводам, господарські суди попередніх інстанцій вказали на те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про укладення договору № 01/07/2019 уповноваженими особами ТОВ "ОКТАН ОПТ" та ТОВ "КІРФОРТ". Аналогічний висновок міститься й у рішенні Господарського суду Запорізької області від 07.09.2020 у справі № 908/1111/20.

Крім того, як встановлено апеляційною інстанцією, у матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення дій зі сторони ТОВ "ОКТАН ОПТ" на виконання договору № 01/07/19, які є обов`язковими для даного виду договорів, що додатково засвідчує відсутність волевиявлення ТОВ "ОКТАН ОПТ" та відсутність правочину в цілому, оскільки останній є неукладеним.

При цьому, спростовуючи доводи Відповідача щодо презумпції правомірності договору № 01/07/2019, судом апеляційної інстанції врахована правова позиція, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.

Так, за обставинами справи № 145/2047/16-ц позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори останній не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Суди попередніх інстанцій у вказаній справі встановили обставини, за якими спірні договори позивач не підписував.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц зазначила, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зазначений правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц має універсальний характер, незалежно від сторін, предмета договору та характеру спірних правовідносин, а відтак правомірно застосований судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій та до необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи та підстави задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених скаржником норм права в правовідносинах, що склалися в цій справі, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Отже, зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні пункту 4 частини першої статті 296 цього Кодексу є підставою для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "НВО "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 23.03.2021 у справі № 908/2572/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "УКРПРОМЕКОЛОГІЯ" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.11.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 23.03.2021 у справі № 908/2572/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік В. Г. Суховий