Постанова

від 04.07.2022 по справі 723/1818/21

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2022 року м. Чернівці

справа № 723/1818/21

провадження №22-ц/822/437/22

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Височанської Н. К.

суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М.,

секретар Тодоряк Г..

за участю: позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Сторожинецької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, усунення перешкод в користуванні нерухомим майном, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 ,в інтересахякої діє ОСОБА_7 ,та апеляційною скаргою ОСОБА_3 ,в інтересахякої діє ОСОБА_4 , на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 квітня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Бужори В.Т.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Сторожинецької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права приватної власності на земельніу ділянку, усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Сторожинецької міської ради 11 сесії ХХ1 скликання від 30 квітня 2002 року № 22/ ХХ1У їй передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0,03 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

В подальшому рішенням цього ж органу місцевого самоврядування від 04 лютого 2003 року внесено зміни та визначено остаточний розмір площі земельної ділянки за цим же цільовим призначенням - 0,0395 га.

28 грудня 2004 року позивач отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧВ № 092971, відповідно до якого стала власником земельної ділянки розміром 0,0209 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7324510100:04:001:0045.

На земельній ділянці, що належить на праві приватної власності позивачці, збудовано житловий будинок з надвірними будівлями, право на який підтверджено в установленому законом порядку. За усною домовленістю з відповідачкою ОСОБА_3 , позивач користувалася заїздом по земельній ділянці розміром 0,0195 га до сараїв літ. «Б» та «В», та для обслуговування каналізаційного люка, так як іншого заїзду до цих господарських будівель і споруд немає.

Суміжним землекористувачем земельної ділянки позивача є відповідач ОСОБА_3 , якій на підставі неіснуючого рішення виконкому Сторожинецької міської Ради № 11 від 11 листопада 1998 року, 07 грудня 1998 року було видано державний акт серії 1-ЧВ 017644 на право приватної власності на землю розміром 0,0370 га, з яких 0,0195 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,0175 га для сільськогосподарських угідь, що розташовані по АДРЕСА_2 .

В жовтні 2019 року відповідачі ОСОБА_3 та її син ОСОБА_5 встановили огорожу та ворота на початку заїзду до земельної ділянки та повідомили, що земельна ділянка належить їм на праві власності, а тому вони не дозволяють нею користуватися.

На звернення ОСОБА_1 про надання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл на приватизацію земельної ділянки розміром 0,0370 га ОСОБА_3 , міська рада листом від 07 лютого 2020 року повідомила, що документи в міській раді відсутні.

Архівний відділ Чернівецької районної РДА №5 листами від 17 лютого 2020 року № 146 та від 09 квітня 2021 року № 343 повідомив, що в протоколах засідання виконкому Сторожинецької міської ради за 1998 рік рішення № 11 від 11 листопада 1998 року немає, а також не існує рішення сесії Сторожинецької міської ради від 11 листопада 1998 року.

Також позивач дізналася, що згідно з рішенням виконкому Сторожинецької міської ради від 11 листопада 1998 року № 279 ОСОБА_3 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку розміром 0,02 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , хоча згідно державного акта земельна ділянка розташована по АДРЕСА_2 .

В лютому 2020 року, з приводу підробки рішення органу місцевого самоврядування, позивач звернулася із заявою до правоохоронних органів, у зв`язку з чим по даному факту внесено відомості до ЄРДР за № 12020260150000188 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.398 ч.1 КК України, та наразі по даному кримінальному провадженню тривають слідчі та процесуальні дії.

Також зазначала, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка згідно з державним актом від 07 грудня 1998 року серії 1-ЧВ №017644 за кадастровим номером 7324510100:04:001:0488 зареєстрованою не значиться.

Вказувала, що Сторожинецька міська рада прийняла рішення від 11 листопада 1998 року № 279 про передачу ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки розміром 0,02 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , хоча житловий будинок ОСОБА_3 розташований по АДРЕСА_2 .

Про приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_2 також йшлося у заяві ОСОБА_3 до виконкому міської ради від 26 жовтня 1998 року.

Зазначала, що до 2019 року ОСОБА_1 безперешкодно користувалася проїздом до сараїв літер «Б», В та для обслуговування каналізаційного люка, та тільки у жовтні 2019 року проїзд до цих споруд було закрито відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 шляхом встановленням на заїзді воріт.

Вважала, що прийняттям рішення Сторожинецькою міською радою від 11 листопада 1998 року № 279 порушено її законні права та інтереси, оскільки ОСОБА_3 , ставши власником земельних ділянок на підставі незаконного рішення, без погодження з позивачем меж цих ділянок, зі своїм сином ОСОБА_5 перешкоджають їй в користуванні нерухомим майном.

Враховуючи те, що рішення виконкому Сторожинецької міської ради та рішення сесії цього органу за № 11 від 11 листопада 1998 року взагалі не існує, інше рішення про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_3 не приймалось, то відповідно державний акт серії 1-ЧВ 017644 на право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,0370 га, з яких 0,0195 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,0175 га для сільськогосподарських угідь, що розташовані по АДРЕСА_2 , виданий на ім`я ОСОБА_3 є недійсним.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд:

визнати частково недійсним та частково скасувати рішення виконкому Сторожинецької міської ради від 11 листопада 1998 року №279 в частині передачі ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки розміром 0,02 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 ;

визнати недійсним державний акт, виданий 07 грудня 1998 року на ім`я ОСОБА_3 , серії НОМЕР_1 , про право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,0370 га, з яких 0,0195 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,0175 га для сільськогосподарських угідь, що розташовані по АДРЕСА_2 ;

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0175 га, кадастровий номер 7324510100:004:01:0485, та земельної ділянки розміром 0,0195 га, кадастровий номер 7324510100:04:001:0488;

зобов`язати відповідача ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні сараями літ. «Б» та літ. «В», каналізаційним люком, які належать ОСОБА_1 та розташовані по АДРЕСА_3 шляхом знесення воріт, встановлених на земельній ділянці розміром 0,0195 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецькогорайонного судуЧернівецької областівід 01квітня 2022року позов задоволено:

визнано частково недійсним та частково скасовано рішення виконкому Сторожинецької міської ради від 11 листопада 1998 року №279 в частині передачі ОСОБА_3 безкоштовно у приватну власність земельної ділянки розміром 0,02 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 ;

визнано недійсним державний акт, виданий 07 грудня 1998 року на ім`я ОСОБА_3 , серії НОМЕР_1 , про право приватної власності на земельну ділянку розміром 0,0370 га, з яких 0,0195 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та 0,0175 га для сільськогосподарських угідь, що розташовані по АДРЕСА_2 ;

скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0175 га, кадастровий номер 7324510100:004:01:0485, та земельної ділянки розміром 0,0195 га, кадастровий номер 7324510100:04:001:0488;

зобов`язано відповідача ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні сараями літ. «Б» та літ. «В», каналізаційним люком, які належать ОСОБА_1 та розташовані по АДРЕСА_3 шляхом знесення воріт, встановлених на земельній ділянці розміром 0,0195 га.

стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Сторожинецької міської ради на користь ОСОБА_1 по 3210 гривень з кожного на відшкодування витрат по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

На дане рішення суду відповідачка ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , як особа яка не брала участі в справі, подали апеляційні скарги.

ОСОБА_3 у поданій апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Посилається на те, що право власності у ОСОБА_3 на земельні ділянки виникло на підставі рішення сесії виконавчого комітету Сторожинецької міської ради №279 від 11 листопада 1998 року, однак під час виготовлення вказаного рішення працівниками міської ради допущено помилку в його нумерації, замість №279 вказано №11.

Дійсність та законність рішення Сторожинецької міської ради в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки відносно якої виник спір, також підтверджується протоколом засідання виконавчого комітету Сторожинецької міської ради №11 від 11 листопада 1998 року.

Таким чином, скасований судом першої інстанції державний акт є законним, а рішення суду порушує її конституційне право на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

Крім того зазначає, що ОСОБА_5 не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не є власником спірної земельної ділянки.

Також вважає, що позивачка пропустила строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

ОСОБА_6 , як особа яка не брала участі в справі, у поданій апеляційній скарзі просить рішення Сторожинецького районногосуду Чернівецькоїобласті від01квітня 2022року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Зазначає, що вона є власницею 1/3 частки квартири АДРЕСА_4 , яка розташована на частині земельної ділянки, право власності на яку рішенням суду першої інстанції було скасовано, однак її не залучено до участі у даній справі чим порушено її права та законні інтереси.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 слід закрити, оскільки оскаржуваним рішенням її права не порушені. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки розміром 0,0209 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7324510100:04:001:0045, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 28 грудня 2004 року (т.1 а.с.22). Підставою для видачі державного акту стало рішення сесії Сторожинецької міської ради №22/XXIY-2002 від 30 квітня 2002 року (т.1 а.с.15) та рішення сесії Сторожинецької міської ради №177/06-03 від 04 лютого 2003 року (т.1 а.с.21).

На вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що належить позивачці на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 лютого 2008 року (т.1 а.с.9-10). Також встановлено, що до господарських будівель і споруд віднесено сарай літери «Б», «В».

Встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 є суміжним землекористувачем. Зокрема, вона є власником земельної ділянки розміром 0,0370 га, з яких 0,0195 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,0175 га для сільськогосподарських угідь, що розташовані по АДРЕСА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЧВ № 017644 від 07 грудня 1998 року (т.1 а.с.29-30). Підставою для видачі державного акту стало рішення виконкому Сторожинецької міської ради №11 від 11 листопада 1998 року.

Встановлено, що межі земельних ділянок не порушені.

В жовтні 2019 року на земельній ділянці, що належить відповідачці ОСОБА_3 , були встановлені огорожа та ворота на початку заїзду до земельної ділянки.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідачі встановили огорожу та ворота, чим перешкодили їй у вільному заїзді до сараїв літери «Б», «В» та обслуговуванні каналізаційного люку. При з`ясуванні обставин, вона дізналася, що відповідачці ОСОБА_3 була виділена у власність земельна ділянка з порушенням вимог закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що передача у власність земельної ділянки відповідачці ОСОБА_3 відбулася з порушенням вимог закону. Зокрема, державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий на підставі неіснуючого рішення виконкому №11 від 11 листопада 1998 року. Адреса місця розташування та площа земельної ділянки, зазначені в рішенні виконкому та державному акті є різними.

Колегія суддів із таким висновком суду погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до статей16,386,391 ЦК Українивласник вправі звернутися до суду із вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першоюстатті 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп-2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звернутися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечитьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл. Тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає , щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 стала власником своєї земельної ділянки у грудні 1998 року, а позивачка ОСОБА_1 стала власником своєї ділянки у грудні 2004 року, тобто набагато пізніше від відповідачки.

Таким чином колегія суддів вважає, що оспорюваним позивачкою рішенням виконкому та державним актом на право користування землею не порушено її права, оскільки на час їх видачі вона не була власником земельної ділянки.

Отримуючи у грудні 2004 року у власність земельну ділянку, позивачка ОСОБА_1 погоджувала межі земельної ділянки з суміжними землекористувачами, в тому числі і з відповідачкою ОСОБА_3 .

Будь-яких спорів щодо незаконного отримання ОСОБА_3 у власність та користування земельною ділянкою у позивачки не виникало.

Є безпідставними доводи позовної заяви про те, що при передачі у власність земельної ділянки відповідачці ОСОБА_3 , остання не погоджувала з позивачкою межі земельної ділянки. Як було зазначено вище, що на час оформлення у власність відповідачкою земельної ділянки, позивачка не була власником суміжної земельної ділянки, а тому не повинна була погоджувати межі.

Фактично спір щодо правомірності надання у власність відповідачці ОСОБА_3 земельної ділянки у позивачки виник лише після того, як на земельній ділянці відповідачки були встановлені огорожа та ворота, внаслідок чого позивач позбавилася заїзду до належних їх сараїв літери «Б», «В» та обслуговування каналізаційного люка.

В судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено та сторонами визнається, що до сараїв літери «Б», «В» позивач має доступ, зокрема, є доріжка. Проте, позивач бажає мати заїзд.

Колегія суддів вважає, що позивач не довела належними та допустимими доказами наявність у неї законного права підвізної дороги до сараїв через земельну ділянку відповідачки ОСОБА_3 . Так, з інвентарної справи на будинковолодіння позивачки вбачається лише один захід, а саме №1 ворота з хвірткою. Що стосується каналізаційного люку, то в технічній документації він відсутній (т.1 а.с.32-32).

Доводи позовної заяви про порушення вимог закону при оформленні та передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки не беруться до уваги колегією суддів, оскільки вони не стосуються позивачки та не впливають на порушення її прав і законних інтересів.

З огляду на викладені обставини колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання частково недійсним та скасування рішення виконкому Сторожинецької міської ради від 11 листопада 1998 року №279 в частині передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки розміром 0,02 га для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2 та визнання недійсним державного акту на цю земельну ділянку підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Також підлягає скасуванню рішення суду в частині зобов`язання ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні сараями літери «Б», «В», каналізаційним люком шляхом знесення воріт, оскільки відповідач ОСОБА_5 не є власником земельної ділянки, на якій встановлені ворота та огорожа, а відповідачка ОСОБА_3 на своїй власній земельній ділянці вправі встановлювати огорожу та ворота.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_6

ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу як особа, яка не брала участі у справі і яка вважає, що суд вирішив питання про її права та інтереси.

Відповідно до ч. 1ст. 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08, постанові від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17, особи, які не брали участі у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 1715/2798/12, від 27 листопада 2019 року у справі № 2- 4392/09, від 16 жовтня 2019 року у справі № 638/21181/15-ц.

За вказаних обставин, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Звертаючись із апеляційною скаргою, ОСОБА_6 посилалася на те, що вона є власницею 1/3 частки квартири АДРЕСА_5 на підставі договору дарування від 26 грудня 2005 року. Вказана частка квартири знаходиться на земельній ділянці, право власності якої оспорюється. Вважає, що при переході права власності на нерухоме майно, в неї виникло право користування земельною ділянкою. Скасовуючи право власності на земельну ділянку за ОСОБА_3 , суд порушив своїм рішенням і її право користування.

Отже, заявник вказує, що рішення суду впливає на її право користування земельною ділянкою.

Разом з тим, предметом судового розгляду у даній справі є питання передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_8 , правовідносини з якою виникли у грудні 1998 року. Отже, задовго до того, як апелянт став власником частини квартири.

Крім цього, з часу виникнення у ОСОБА_6 права власності на частину квартири, вона не вирішувала питання про перехід до неї права власності на частину земельної ділянки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що права ОСОБА_6 у вказаній справі не є порушеними.

Оскільки рішенням суду першої інстанції не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_6 , тому вона не відноситься до кола осіб, які у відповідності до положеньстатті 352 ЦПК Українимають право апеляційного оскарження рішення у даній справі.

Доводи скаржника щодо наявності у неї права на апеляційне оскарження рішення суду не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 362 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалися.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 13ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

З квитанції №1019064273 від 02 травня 2022 року вбачається, що ОСОБА_3 за подання апеляційної скарги сплатила судовий збір у розмірі 5448 грн.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 слід стягнути 5448грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 362, 368,374,376, 381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , закрити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 ,в інтересахякої діє ОСОБА_4 , задовольнити.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 01 квітня 2022 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , Сторожинецької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права приватної власності на земельні ділянки, усунення перешкод в користуванні нерухомим майном відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 5448 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 липня 2022 року.

Головуючий Н.К. Височанська

Судді: А.І. Владичан

І.М.Литвинюк