Постанова

від 06.07.2022 по справі 300/6478/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/6478/21 пров. № А/857/8526/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.суддів -Кухтея Р. В. за участю секретаря судового засіданняОбрізко І.М. Кушик Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Управління соціального захисту та надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Яремчанської міської ради, Виконавчого комітету Яремчанської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2022 року (ухвалене у м. Івано-Франківськ, за правилами загального позовного провадження, судом під головуванням судді Главача І.А., повний текст рішення складено - 04 квітня 2022 року) у справі № 300/6478/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту та надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Яремчанської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд-

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту та надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Яремчанської міської ради, яким просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради «Про звільнення ОСОБА_1 » від 30.06.2021 №55-к;

поновити її з 01.07.2021 року на посаді начальника відділу персоніфікованого обліку Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради, з якої її звільнили, а у випадку відсутності вказаної посади на день ухвалення судового рішення поновити на посаді, аналогічній тій, з якої її звільнили, і яка існує на дату поновлення;

стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2021 року по день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі;

стягнути з відповідача на її користь судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2022 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради «Про звільнення ОСОБА_1 » від 30.06.2021 №55-к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу персоніфікованого обліку Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради з 01.07.2021.

Стягнуто з Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Яремчанської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2021 по 25.03.2022 у розмірі 111 864 (сто одинадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривні 73 (сімдесят три) копійки, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Допущено до негайного виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу персоніфікованого обліку Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради з 01.07.2021.

Допущено до негайного виконання рішення суду в межах стягнення з Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Яремчанської міської ради на користь ОСОБА_1 невиплачену середньомісячну заробітну плату у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 12 751 (дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят одна) гривня 42 (сорок дві) копійки.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Яремчанської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що роботодавець на свій розсуд може визначити, чи відповідає працівник певній кваліфікації, необхідній для тієї або іншої посади, яка в нього продуктивність праці в порівнянні з іншими працівниками, що особливо важливо при звільненні на підставі ч.1, 2 ст.40 КЗпП. Зазначає, що з усіх трьох працівників відділу, навиками та досвідом роботи з Єдиним державним автоматизованим реєстром осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП) володіла лише ОСОБА_2 , для якої це була основна функція і до оптимізації. Натомість позивач не мала відповідних знань, досвіду та навичок роботи з ЄДАРП, а також не має навичок роботи з комп`ютером та з базами даних. Окрім того, як вказує апелянт, при визначенні продуктивності праці позивачки, відповідачем було враховано, що вона тривалий час протягом року перебувала на лікарняному, а також те, що вона ніколи не мала досвіду роботи з базами даних та реєстрами, з якими працює відповідач. Таким чином, на думку апелянта, ступінь продуктивності праці, кваліфікації та професійної підготовки ОСОБА_2 , яка необхідна для виконання даних трудових функцій є значно вищою ніж в ОСОБА_1 . Також, скаржник зазначає, що обставини проведення оптимізації та звільнення позивача були предметом дослідження інспекторами управління Держпраці в Івано-Франківській області при проведення 13.09.2021 позапланового заходу державного нагляду щодо додержання вимог законодавства у сфері праці. Перевірка була проведена за заявою позивача та порушень в ході перевірки виявлено не було. З урахуванням наведеного, апелянт вважає, що суд зробив помилкові висновків щодо наявності підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Виконавчий комітет Яремчанської міської ради також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судове рішення прийнято з неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Виконавчий комітет Яремчанської міської ради фактично обґрунтовує свої апеляційні вимоги тими ж доводами, що і відповідач. Крім цього, зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд вирішив питання про поновлення позивачки на неіснуючій посаді, не врахувавши неможливість його подальшого виконання через відсутність такої посади в структурі Управління та відсутність повноважень в начальника Управління щодо внесення змін до штатної чисельності виконавчого органу ради, яким є очолюване нею Управління. Також, апелянт вказує, що приймаючи рішення про стягнення з Управління в користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд не дослідив норми бюджетного законодавства та не врахував, що начальник Управління не може самостійно включити до кошторису витрат виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу позивачки.

Позивач подала відзиви на апеляційні скарги, у яких заперечує проти задоволення апеляційних скарг та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на електронну адресу відповідача та на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

В судовому засіданні представник Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Захарчук Г.В., представники відповідача ОСОБА_3 та адвокат Пахар О.А. надали пояснення та підтримали доводи апеляційних скарг. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційних скарг.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем жодним чином не враховано підстави щодо переважного права залишення на роботі ОСОБА_1 , а саме: ієрархічність посади відносно працівників персоніфікованого відділу, яку обіймала позивач до звільнення; те, що в сім`ї позивача немає інших працівників з самостійним заробітком; згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 є працівником з тривалим безперервним стажем роботи; належить до працівників, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку. Крім того, ОСОБА_1 з 14.07.1998 працювала у Яремчанському управлінні праці та соціального захисту населення, в тому числі з 19.02.2003 по день звільнення обіймала посаду начальника відділу персоніфікованого обліку. За час роботи позивачці присвоєно ранги державного службовця та посадової особи органу місцевого самоврядування, про що зроблено відповідні записи у трудовій книжці. За період роботи нагороджувалася грошовими преміями, грамотами, подяками, які долучено до матеріалів справи.

Крім того, суд вказав, що всупереч ч.1 ст.40, ч.1,3 ст.49-2 КЗпП України відповідач одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці не запропонував позивачу всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

За таких обставин, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Управління соціального захисту та надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Яремчанської міської ради діяв не у спосіб, що передбачений законами та Конституцією України.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно наявної у матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 , зокрема, серед іншого: 14.07.1998 ОСОБА_1 призначено на посаду на 0,5 ставки секретаря Територіального центру по обслуговуванню пенсіонерів Яремчанського управління соцзахисту населення (запис №15); 03.08.1998 переведена на 0,5 ставки бухгалтера Територіального центру (запис №16); 09.03.199 переведена на посаду тимчасово на час декретної відпустки спеціалістом по призначенню та виплаті пенсій, присвоєно 13 ранг державного службовця та цього ж дня прийнята присяга державного службовця (запис №17); 09.06.199 переведена тимчасово на час декретної відпустки на 05, ставки бухгалтера Територіальноого центру (запис №18); 19.07.1999 переведена тимчасово на час декретної відпустки на посаду спеціаліста ІІ категорії по призначенню та виплаті пенсії допомог (запис №19); 03.04.2000 переведена спеціалістом головним по пільгах і перевагах (запис №20); 03.09.2002 присвоєно 12 ранг державного службовця VI категорії (запис №21); 19.02.2003 переведена на посаду начальника відділу по роботі з інвалідами, чорнобильцями та персоніфікованого обліку (запис №22); 21.05.2004 присвоєно 11 ранг V категорію посадової особи органу місцевого самоврядування (запис №23); 19.06.2006 присвоєно 10 ранг V категорії посадової особи органу місцевого самоврядування (запис №24); 26.06.2008 присвоєно дев`ятий ранг п`ятої категорії посадової особи органу місцевого самоврядування (запис №25).

Також встановлено, що рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківскої області від 15.04.2021 №131-8/2021 про перейменування та оптимізацію структури Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради перейменовано Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради (ЄДРПОУ 05431213) в Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради (пункт 1), структуру та штатну чисельність працівників управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Яремчанської міської ради затверджено в кількості 16 штатних одиниць згідно з додатком (пункт 3).

Відповідно до наведеного вище рішення Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області винесено наказ від 29.04.2021 №38-к про попередження працівників управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради про наступне вивільнення у порядку ст.492 КЗпП України.

В подальшому, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області винесено наказ від 30.06.2021 №55-к про звільнення ОСОБА_1 , про що внесено запис №26 у трудову книжку позивача: «звільнена з посади начальника відділу персоніфікованого обліку Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради, згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням штату».

Вважаючи таке звільнення незаконним, позивач звернулася до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Із змісту статті 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 38 Конституції України унормовано, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон «Про державну службу» № 889-VIII. Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, місцевих державних адміністрацій (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).

Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно із частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу <…>.

Частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VIII було встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Судом установлено, що відповідно до рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківскої області №128-8/2021 штатна чисельність Управління праці та соціального захисту населення становила 27 осіб Яремчанської міської ради Івано-Франківскої області. До складу якого входила посада начальника відділу персоніфікованого обліку, яку обіймала позивач.

Рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківскої області №131-8/2021 від 15.04.2021 перейменувано назву відповідача та з метою оптимізації затверджено структуру та штатну чисельність Управління соціального захисту населення та надання соціальних послуг населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради у кількості 16 штатних одиниць згідно з додатком (пункт 3), який вводиться в дію з 01.07.2021року.

До вказаної структури та штатної чисельності увійшли: начальник управління -1 посада; головний спеціаліст управління-1 посада; начальник відділу головний бухгалтер - 1 посада та головний спеціаліст відділу обліку та звітності -1 посада; завідувач відділення соціальної допомоги вдома посада; провідний фахівець відділення соціальної допомоги вдома 1 посада; соціальний робітник відділення соціальної допомоги вдома -5 посад; прибиральниця -1 посада (а.с. 10, 11 том.1.).

Відтак, після затвердження нової штатної структури відповідача (рішенням №131-8/2021) відбулося скорочення штату, а посада яку обіймала позивач є відсутньою.

Наказом Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 29.04.2021 №38-к вирішено попередити працівників управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників вказаного управління (а.с. 12 т.1).

У зв`язку зі скороченням штату працівників складно повідомлення про майбутнє вивільнення та 29.04.2021року позивача попереджено під особистий підпис про наступне вивільнення відповідно до наказу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 29.04.2021 №38-к у зв`язку із скороченням штату працівників вказаного управління, яке відбудеться не раніше ніж через два місяці з дня попередження.

Апеляційний суд також ураховує, що Законом № 117-ІХ були серед іншого виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

При цьому, ретроспективний аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX (до 25 вересня 2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон № 113-IX, яким статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справах № 140/90/20, № 260/261/20 та від 20 вересня 2021 року у справі №340/221/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини третьої статті 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.

Приписи частини п`ятої статті 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом першим частини першої цієї статті.

Колегія суддів уважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

Усталеною є також судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір, у значенні різновиду аналогії закону як засобу подолання прогалин спеціального законодавства.

Тож, враховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, на момент виникнення спірних правовідносин (29 квітня 2021 року - дату складення відповідачем повідомлення про майбутнє вивільнення позивача), незважаючи на виключення зі статті 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, апеляційний суд погоджується з доводами позивачки про необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону № 889-VІІІ.

Суд також наголошує, що за приписами частини третьої статті 49-2 КЗпП України обов`язок у роботодавця запропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації виникає одночасно з попередженням про звільнення. Таким чином, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що на час звільнення позивачки (31 березня 2020 року) набули чинності особливості, встановлені КЗпП України для звільнення державних службовців за пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу та пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII на підставі Закону України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12 грудня 2019 року № 378-IX, який набрав чинності 02 лютого 2020 року, тобто після попередження позивачки у січні 2020 року про майбутнє вивільнення.

Підстави припинення державної служби у зв`язку зі скорочення чисельності або штату державних службовців за своєю правовою природою відповідають ознакам вивільнення працівників, що ґрунтується на загальних підставах звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі <…> скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи.

Так, частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини першої та другої статті 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Вимогами частини третьої статті 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Положеннями частин першої та другої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: <…> 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; <…> 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16, від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, Верховного Суду звертав увагу на обов`язок суду з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 09 квітня 2020 року у справі № 182/1670/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 683/1084/17 та інш.).

Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України. У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.

Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 лютого 2018 року та від 08 липня 2020 року у справі 2а-9821/11/2670, від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17, від 15 травня 2020 року у справі №П/811/2408/15, від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a та інш. Підстави для відступу від цієї позиції у цій справі відсутні.

Натомість, як слідує з установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, УСЗН Яремчанської міської ради Івано- Франківської області, обмежившись виключно попередженням позивачки про наступне звільнення за два місяці до запланованої дати, не вжило жодних заходів з метою її працевлаштування.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів, що при звільненні позивача у зв`язку із скороченням штату здійснювались заходи щодо оцінки та порівняння продуктивності праці та кваліфікації позивача в порівнянні з іншими працівниками. Не надано і доказів урахування відповідачем обставин щодо переважного права позивача на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України у випадку наявності рівних умов продуктивності праці і кваліфікації.

Апеляційний суд не заперечує проти того, що можливо керівником відповідача дійсно здійснювалося порівняння продуктивності праці та кваліфікації працівників з метою вирішення питання про те, хто з працівників, які підлягали вивільненню у зв`язку із скороченням штату, має переважне право на залишення на роботі. Проте у матеріалах справи відсутні будь-які порівняльні таблиці, довідки, міркування тощо, які б могли підтвердити здійснення відповідачем порівняння кваліфікації і продуктивності праці працівників, яких було запропоновано звільнити, та працівників, яким запропоновано перевестися на інші посади, із зазначенням чому саме надається перевага одним працівникам, а не іншим.

У контексті наведеного, колегія суддів акцентує увагу, що відповідач (суб`єкт владних повноважень) зобов`язаний був довести належне виконання вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, з урахуванням права особи на порівняння його продуктивності праці та кваліфікації в порівнянні з іншими працівниками та урахуванням наявності переважного права на залишення на роботі у випадку наявності рівних умов продуктивності праці і кваліфікації для застосування заходів звільнення у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників УСЗН Яремчанської міської ради Івано- Франківської області.

Такий обов`язок відповідача повністю узгоджується з положеннями частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки цього зроблено не було, тому дії відповідача у процедурі вивільнення позивачки у зв`язку із скороченням штатної чисельності працівників УСЗН Яремчанської міської ради Івано- Франківської області свідчать про порушення останнім положень статей 40, 49-2 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a, від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20.

Ураховуючи викладене спірний наказ від 30.06.2021 №55-к про звільнення позивачки є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Тож скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. Однак повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Зважаючи на те, що позивачку протиправно звільнено з посади начальника відділу персоніфікованого обліку Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Яремчанської міської ради, тому вона має бути поновлена на цій посаді з 01.07.2021 року.

Крім того, за змістом частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Вимушеним прогулом у розумінні статті 235 КЗпП України є період часу протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, який триває з дня звільнення працівника до дня винесення рішення суду про поновлення його на роботі.

При цьому, вирішуючи питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд має визначити розмір такого заробітку за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок № 100), навівши відповідний розрахунок.

Рішення суду першої інстанції містить відповідний розрахунок загальної суми середньої заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача та становить 111 864,73 грн. Доводи апеляційної скарги не містить жодних заперечень з приводу неправомірності здійсненого розрахунку, а відтак вказаний розрахунок доводами апеляційної скарги не охоплюється.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі та обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до д п.1 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності належать справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відповідно до примітки статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» посада яку обіймала позивач не належить до переліку службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Як наслідок вказана справа належить до справ незначної складності та на неї поширюються положення пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України.

Також, колегія суддів зазначає, що підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Управління соціального захисту та надання соціальних послуг населенню виконавчого комітету Яремчанської міської ради, Виконавчого комітету Яремчанської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2022 року у справі № 300/6478/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко Повне судове рішення складено 07 липня 2022 року