Рішення

від 31.05.2022 по справі 907/902/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"01" червня 2022 р. м. Ужгород Справа № 907/902/20

За позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ФЦА Україна, м. Ужгород Закарпатської області

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 74 634 грн. 64 коп.,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Райніш М.І.

представники:

Позивача Данканич А.Е., представник у порядку самопредставництва

Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Ужгородською міською радою, м. Ужгород Закарпатської області заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ФЦА Україна, м. Ужгород Закарпатської області про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 74 634 грн. 64 коп.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.02.2021 року відкрито провадження у справі № 907/902/20 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику уповноважених представників сторін спору. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. ст. 165, 251 ГПК України із одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів з дня одержання даної ухвали, а також у цей самий строк письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечення на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 22.03.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.05.2021 року постановлено здійснити перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 907/902/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.06.2021 року.

Ухвалою суду від 24.06.2021 року підготовче засідання відкладалося з підстав, наведених в ухвалі суду.

У підготовчих засіданнях 16.09.2021 року та 19.10.2021 року за участю уповноважених представників сторін судом оголошувались перерви.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.11.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 907/902/20 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 03.02.2022 року.

Ухвалами суду від 03.02.2022 року та 03.03.2022 року судові засідання відкладались із підстав, наведених в ухвалах суду.

Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання 01.06.2022 року не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

У даному контексті суд звертає увагу на те, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, 15.03.2022 року Верховна Рада України затвердила Закон України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 14.03.2022 року № 133/2022, відповідно до якого воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб. 21.04.2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб. 22.05.2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про затвердження Указу Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні № 2263-ІХ від 22.05.2022 року, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

З аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства випливає, що запровадження на території держави режиму воєнного стану не має прямого впливу на процес здійснення судочинства (за винятком випадку неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій ведуться активні бойові дії).

Суд звертає увагу, що відповідачем у межах даного спору є юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю ФЦА Україна, територіально розташована в Закарпатській області, де наразі не ведуться бойові дії, а відтак, відсутні підстави для нездійснення правосуддя судами, в тому числі і Господарським судом Закарпатської області.

Водночас, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі прийнято судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідач у період із 01.05.2018 року до 31.11.2020 року використовував земельну ділянку площею 442 кв.м. (кадастровий номер 2110100000:59:003:0032), яка розташована за адресою: м. Ужгород, вул. О. Кошового, 6, без правовстановлюючих документів та не сплачував за користування вказаною земельною ділянкою орендну плату у встановленому законодавством розмірі, внаслідок чого безпідставно зберіг за рахунок Ужгородської міської ради грошові кошти в розмірі 74 634 грн. 64 коп. Вказує, що неодержаний позивачем дохід у вищенаведеному розмірі розрахований відповідно до нормативної грошової оцінки земельної ділянки та підлягає стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА

У відзиві на позовну заяву № 11 від 11.03.2021 року (вх. № 02.3.1-02/2255/21 від 24.03.2021 року) відповідач проти позову заперечив, зазначивши про те, що земельна ділянка площею 442 кв.м. (кадастровий номер 2110100000:59:003:0032), яка розташована за адресою: м. Ужгород, вул. О. Кошового, 6, перебувала в оренді ТОВ ФЦА Україна на підставі Договору оренди землі б/н від 25.10.2004 року та використовувалась для автостоянки транспортних засобів. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що у спірний період (01.05.2018 року 31.11.2020 року) ним щомісячно сплачувалась позивачу орендна плата, на підтвердження чого долучив до відзиву платіжні доручення на загальну суму 57 885 грн.

Крім того, відповідач стверджує про те, що продовжує сплачувати орендні платежі і після 29 жовтня 2020 року (дати закінчення строку дії Договору оренди землі б/н від 26.10.2004 року), у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги, на його переконання, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

25.10.2004 року між Ужгородською міською радою (орендодавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Хенкель Ужгород, що в подальшому перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю ФЦА Україна (орендарем, відповідачем у справі), укладено Договір оренди земельної ділянки б/н (далі Договір).

За умовами п. 1.1. Договору, Ужгородська міська рада на підставі рішення ХХХІІІ сесії міської ради ІV скликання від 08.10.2004 року № 407 передає, а орендар ТОВ Хенкель Ужгород приймає в строкове, платне володіння та користування земельну ділянку, яка знаходиться в м. Ужгород, вул. О. Кошового, 6. В оренду передається земельна ділянка площею 442 кв.м. у якісному стані. Грошова оцінка земельної ділянки 28 792 грн. 84 коп. Довідка КП РУМБ № 10 від 25.10.2004 року.

Згідно п. 2.1. Договору, земельна ділянка передається в оренду із земель автомобільного транспорту з метою несільськогосподарського використання, під автостоянку.

У відповідності до п. 2.2. Договору, Договір укладається на термін 5 (п`ять) років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення терміну дії Договору орендар має переважне право на поновлення Договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії Договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до його закінчення.

Орендна плата вноситься орендарем щомісячно у грошовій формі у розмірі 119 грн. 97 коп. Орендна плата вноситься з дня державної реєстрації цього Договору щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (п. 2.3. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2010 року сторонами досягнуто згоди щодо продовження строку дії Договору на 5 років шляхом укладення такого в новій редакції.

29.10.2015 року Ужгородською міською радою прийнято рішення № 1877 Про поновлення та відмову у поновленні договорів оренди земельних ділянок, пп. 1.33. пункту 1 якого Товариству з обмеженою відповідальністю ФЦА Україна поновлено Договір оренди земельної ділянки 442 кв. м. (кадастровий номер 2110100000:59:003:0032) під автостоянкою по вул. О. Кошового, 6 строком на 5 років до 29.10.2020 року.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось учасниками процесу в ході розгляду даної справи те, що вищенаведене рішення органу місцевого самоврядування залишилось невиконаним, оскільки між сторонами не укладено додаткової угоди про продовження дії договору оренди земельної ділянки.

Відтак, суд зауважує, що після закінчення строку дії Договору оренди землі між сторонами припинились права та обов`язки, які ним визначені, за винятком тих, що продовжують існувати після закінчення договірних відносин.

22.01.2018 року у процесі виїзного обстеження земельної ділянки уповноваженими представниками позивача встановлено, що в`їзд на земельну ділянку площею 442 кв. м. здійснюється з вул. Олега Кошового. Огородження периметру об`єкта не виявлено. На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна. Земельна ділянка використовується як автостоянка для транспортних засобів. Зазначені обставини, зокрема, зафіксовані в Акті обстеження умов використання земельної ділянки б/н від 07.03.2018 року, у висновку якого зазначено, що земельна ділянка площею 442 кв. м. впродовж квітня 2015 січня 2018 років використовувалась відповідачем без належного оформлення правовстановлюючих документів на право користування землею та без належної оплати орендної плати. Як наслідок, територіальній громаді міста завдано суттєвих збитків (втрачена вигода у формі орендної плати).

Із наявних у справі витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:59:003:0032 за 2018-2020 роки, наданих Відділом в Ужгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, вбачається, що земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. О. Кошового, 6, належить до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

На підставі зазначених витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку, позивачем здійснено розрахунок понесених ним збитків у вигляді неотриманої орендної плати за користування спірної земельної ділянки за період із 01.05.2018 року до 31.11.2020 року в розмірі 74 634 грн. 64 коп., стягнення яких у примусовому порядку і стало приводом для звернення позивача до суду з даним позовом.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Предметом спірних правовідносин між сторонами є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

За змістом ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України).

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Статтею 13 Закону України „Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Орендна плата це обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (пп. 14.1.136. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).

Плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

На підставі пункту 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності, як зазначалось попередньо, є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72., 14.1.136. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому, відповідно, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 922/3208/19.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ч. 1 ст. ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до правової позиції Великої палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

З аналізу наведених правових норм випливає, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: - набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); - набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

В силу приписів статті 125 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом ч. ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З аналізу ст. 79-1 Земельного кодексу України випливає, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Як встановлено судом за матеріалами справи, спірна земельна ділянка є сформованою, оскільки їй присвоєно кадастровий номер 2110100000:59:003:0032.

Поряд із цим, суд зауважує, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено існування на земельній ділянці протягом заявленого в позові періоду (01.05.2018 року 31.11.2020 року) нерухомого майна, котре перебуває у власності чи користуванні відповідача.

Зазначена обставина, у свою чергу, виключає можливість стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю.

Верховним Судом сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати, згідно з якою, в разі достеменного встановлення обставин правомірного володіння і користування особою об`єктами нерухомості, які знаходяться на спірній земельній ділянці, та за обставин відсутності доказів формування за вказаною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування такої нерухомості, у деяких випадках може резюмуватися використання земельної ділянки у вже сформованому розмірі (висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 02.06.2020 року у справі № 922/2417/19, від 29.05.2020 року у справі № 922/2843/19).

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що на земельній ділянці в межах заявленого до стягнення періоду (з 01.05.2018 року до 31.11.2020 року) відсутні об`єкти нерухомого майна, котрі належать відповідачу, що також підтверджується наявним у справі Актом обстеження умов використання земельної ділянки б/н від 07.03.2018 року. Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач після закінчення строку дії Договору оренди землі не є фактичним користувачем спірної земельної ділянки.

Подібна позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, де зазначено, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів, встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є відповідач фактичним користувачем земельної ділянки, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.

Стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно за умови припинення договірних відносин між сторонами та у випадку наявності беззаперечних доказів використання земельної ділянки саме відповідачем. Адже за відсутності на земельній ділянці нерухомого майна, необхідно довести факт використання такої земельної ділянки належними та допустимими доказами.

Позивач документальних доказів у підтвердження наявності на спірній земельній ділянці будь якого нерухомого майна, яке є у власності або користуванні відповідача суду не надав.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач доказів на підтвердження наведених ним обставин та обґрунтувань суду не надав. Аргументи позивача не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З врахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на позивача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

4. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 08.07.2022 року.

Суддя Пригара Л.І.