Постанова

від 21.06.2022 по справі 2-474/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 2-474/10

провадження № 61-5568св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Науково-дослідний виробничо-методичний екологічний центр екстрасенсорики народної та нетрадиційної медицини «Лотос-Альфа» (тепер Приватне підприємство «Лотос-Альфа»),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Лотос-Альфа» на заочне рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 березня 2010 року у складі судді Мусулевського Я. А. та постанову Херсонського апеляційного суду від 10 березня 2021 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Кузнєцової О. А., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Науково-дослідний виробничо-методичний екологічний центр екстрасенсорики народної та нетрадиційної медицини «Лотос-Альфа» (далі - ПП «Лотос-Альфа») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позову посилався на таке. 29 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір споживчого кредиту № 11085501000, відповідно до якого відповідачці був наданий кредит в іноземній валюті у розмірі 150 000,00 дол. США строком до 29 листопада 2017 року. Відповідачка взятих на себе зобов`язань перед банком не виконала, а тому станом на 02 жовтня 2009 року утворилась заборгованість у розмірі 1 191 980,51 грн, з яких: 126 117,66 дол. США, що в еквіваленті становить 1 101 076,34 грн, - заборгованість за кредитом, 19 641,56 дол. США, що в еквіваленті становить 157 300,25 грн, - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 443,65 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 1 627,27 дол. США, що в еквіваленті становить 13 032,75 грн, - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором був укладений договір поруки від 29 листопада 2006 року, згідно з яким ПП «Лотос-Альфа» виступило поручителем ОСОБА_1 і взяло на себе зобов`язання перед АКІБ «УкрСиббанк» відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , що виникають з умов кредитного договору, в повному обсязі.

З урахуванням наведеного банк просив стягнути на його користь солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 1 191 980,51 грн.

Заочним рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 березня 2010 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, позов задоволено

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ПП «Лотос-Альфа» на користь АКІБ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 29 листопада 2006 року № 11085501000 в сумі 1 191 980,51 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позичальник неналежно виконувала умови кредитного договору, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка станом на 02 жовтня 2009 року становить 1 191 980,51 грн, а тому позов про стягнення заборгованості за кредитним договором є обґрунтованим.

Також апеляційний суд зазначив, що сторони не надали суду договору споживчого кредиту від 29 листопада 2006 року № 11085501000 та договору поруки від 29 листопада 2006 року, графіка погашення кредиту, немає розрахунку суми заборгованості, з якого виходив суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення від 10 березня 2010 року, тобто немає відомостей про те, за який період прострочення нарахована сума заборгованості за кредитом, відсотками тощо.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ПП «Лотос-Альфа» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 березня 2010 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 10 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що у травні 2007 року АКІБ «УкрСиббанк»пред`явив вимогу про дострокове (не пізніше двох днів з дня отримання вимоги) повернення всієї заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 11085501000, проте до суду з позовом до боржника та поручителя звернувся лише у 2010 році.

Таким чином, надіславши письмову вимогу про дострокове повернення заборгованості, банк змінив строк виконання зобов`язання і був зобов`язаний пред`явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. У зв`язку з пропущенням шестимісячного строку пред`явлення вимоги до поручителя порука припинилася, а отже, кредитор (банк) втратив право вимагати від ПП «Лотос-Альфа» повернення боргу за кредитним договором.

Верховний Суд не формулював правового висновку про те, чи має значення для правової кваліфікації спірних правовідносин за частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наявність у вимозі банку вказівки саме на дострокове повернення кредиту, чи достатньо лише було зазначити словосполучення «усієї заборгованості» та визначити термін її повернення для того, щоб вважати, що банк в односторонньому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання.

Заявник також зазначає, що суди не врахували, що позов також пред`явлено після спливу терміну сплати чергових платежів за кредитним договором, що також є підставою для припинення поруки.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року у справі № 129цс12, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 21 травня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12, від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 1522/6244/12, від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У травні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ «УкрСиббанк», у якому позивач просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) абокасаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП «Лотос-Альфа» у цій справі на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд першої інстанції встановив, що 29 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладений договір споживчого кредиту № 11085501000, відповідно до пункту 1.1 якого відповідачці наданий споживчий кредит у розмірі 150 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення 29 листопада 2017 року. За умовами договору відповідачка зобов`язалася кожного місяця сплачувати нараховані відсотки та частину суми основного боргу.

На забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором між банком та ПП «Лотос-Альфа» був укладений договір поруки від 29 листопада 2006 року, згідно з яким ПП «Лотос-Альфа» виступило поручителем ОСОБА_1 і взяло на себе зобов`язання перед АКІБ «УкрСиббанк» відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , що виникають з умов кредитного договору, в повному обсязі.

У зв`язку з невиконанням відповідачкою взятих на себе зобов`язань станом на 02 жовтня 2009 року утворилась заборгованість за відсотками та кредитом у розмірі 1 191 980,51 грн, з яких 126 117,66 дол. США, що в еквіваленті становить 1 101 076,34 грн, - заборгованість за простроченим кредитом, 19 641,56 дол. США, що в еквіваленті становить 157 300,25 грн, - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1 443,65 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 1 627,27 дол. США, що в еквіваленті становить 13 032,75 грн, - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 28 жовтня 2019 року відновлено втрачене судове провадження у справі № 2-474/10, що розглядалася Комсомольським районним судом м. Херсона, за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ПП «Лотос-Альфа» про стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі дослідженої в судовому засіданні копії обліково-статичної картки та оригіналу судового рішення, що зберіглося в архіві суду в частині повного тексту оригіналу заочного рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 березня 2010 року у складі судді Мусулевського Я. А. про задоволення позову, яке долучено до матеріалів справи про відновлення втраченого провадження.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції сторони не надали суду договору споживчого кредиту від 29 листопада 2006 року № 11085501000 та договору поруки від 29 листопада 2006 року, графіка погашення кредиту тощо.

Також немає розрахунку суми заборгованості, з якого виходив суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 10 березня 2010 року. Тобто немає відомостей, за який період прострочення нарахована сума заборгованості за кредитом, відсотками тощо.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно з частиною четвертої статті 559 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарно з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Оскільки ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 28 жовтня 2019 року відновлено втрачене судове провадження у цій справі лише в частині повного тексту оригіналу заочного судового рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 березня 2010 року, то апеляційний суд виходив з відомостей, що зазначені у рішенні суду першої інстанції.

Апеляційний суд встановив, що відповідно до вимоги АКІБ «УкрСиббанк» банк звернувся до ОСОБА_1 , зазначаючи, що станом на 10 травня 2007 року вона не виконала зобов`язання зі сплати кредиту згідно з графіком погашення кредиту та відсотків за користування кредитом. За нею існує поточна прострочена заборгованість за кредитним договором, а саме: зі сплати кредиту - в розмірі 3 359,43 дол. США, зі сплати відсотків за користування кредитом - 1 956,40 дол. США, загальна сума - 5 315,83 дол. США. Банк зазначав про зобов`язання позичальника не пізніше 2-х днів з дня отримання вимоги погасити всю заборгованість банку (т. 2, а. с. 14).

Отже, у вказаній вимозі йшлося не про погашення всього кредиту достроково та про зміну строку виконання зобов`язань за всім договором споживчого кредиту, а лише про погашення поточної заборгованості за кредитом, що утворилась станом на 10 травня 2007 року.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що у зв`язку з незверненням банку до позичальника протягом шести місяців після відправлення вказаної вимоги порука припинилась щодо всього договору.

З таким висновком апеляційного суду погоджується й Верховний Суд.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року у справі

№ 6-129цс12, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 21 травня 2015 року у справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12, від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 1522/6244/12, від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У наведених висновках йдеться про загальні положення застосування частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання в повному обсязі та з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами у зазначених прикладах.

Рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не протирічать цим висновкам, оскільки з урахуванням інших конкретних обставин справи суди дійшли висновку, що на час пред`явлення банком позову шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов`язання в повному обсязі не настав.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди мали брати до уваги і момент настання строку погашення чергових платежів, то вони є неконкретними без посилання на обставини на час настання таких строків.

Суд апеляційної інстанції також правильно звернув увагу на невиконання заявником обов`язку доведення його доводів апеляційної скарги щодо обставин та стану виконання боржником обов`язку зі сплати заборгованості за кредитним договором, недобросовісну поведінку ПП «Лотос-Альфа» в особі його уповноважених осіб, спрямовану на позбавлення банку можливості задовольнити вимоги про стягнення боргу.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, а саме в аспекті чи є достатньою наявність у вимозі банку вказівки про дострокове повернення кредиту, зазначення словосполучення «усієї заборгованості» та визначення терміну її повернення для того, щоб вважати, що банк в односторонньому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду вже формулювала висновок про правила застосування частини четвертої статті 559 ЦК України, в тому числі в аспекті можливості припинення поруки після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання в повному обсязі та з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням

Так, наприклад, у постанові від 08 червня 2021 року в справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «припис, викладений у реченні другому частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки застосовується, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року у справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 35)). Зазначений шестимісячний строк є преклюзивним, тобто його сплив є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові до поручителя. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 61)). {…} З відповідним позовом про стягнення кредитної заборгованості з поручителів кредитор може звернутися протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 64) та від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц) {…} За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц). Тобто встановлений у частині четвертій статті 559 ЦК України у відповідній редакції шестимісячний строк слід обчислювати за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що є датою виконання основного зобов`язання. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що початок перебігу зазначеного шестимісячного строку слід визначати за датою сплати останнього платежу за кредитним договором».

Отже, судова практика з указаних питань застосування норм матеріального права є усталеною.

Водночас заявник,зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України у певному аспекті, по суті не погоджується з фактично встановленими обставинами справи та тлумаченням письмової вимоги банку про погашення заборгованості, помилково стверджуючи, що банк вимагав погашення не простроченої заборгованості, а повернення кредиту у повному обсязі.

Проте, як правильно встановив суд апеляційної інстанції, письмову вимогу про стягнення заборгованості було пред`явлено позивачем не щодо усієї заборгованості за кредитом, а щодо саме простроченої заборгованості.

Ці та інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права та змісту вимоги банку про погашення заборгованості, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас не заслуговують на увагу і доводи відзиву на касаційну скаргу про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки у постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, викладено висновки щодо застосування статті 559 ЦК України, що свідчить про подібність правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Лотос-Альфа» залишити без задоволення.

Заочне рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 10 березня 2010 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 10 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною іоскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко