Рішення

від 29.06.2022 по справі 499/383/21

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/383/21

Провадження № 2/499/7/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 червня 2022 року смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Тимчука Р.М. за участю секретаря судового засідання Кирилової С.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іванівка Іванівського району Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до СФГ «Тілець» про розірвання договорів оренди та стягнення невиплаченої орендної плати, пені та індексації,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до СФГ «Тілець» в якому просив розірвати договори оренди, які були укладені між ним та відповідачем по справі від 05.08.2016 року щодо земельних ділянок за кадастровим номером 5121881200:01:002:0135 та 5121881200:01:002:0266 та стягнути розмір орендної плати і пені. Як підставу для своїх вимог посилався на те, що СФГ «Тілець» не виплачує позивачу орендну плату за 2020 та 2021 роки.

24 травня 2021 року ухвалою суду провадження по справі було відкрито.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги позивач в остаточному варіанті просив розірвати два договори оренди земельних ділянок та стягнути з відповідача грошову суму в розмірі 110175, 75 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення частини позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість. Відповідач стверджує, що в 2020 році були відповідні форс-мажорні обставини, які не надавали можливості виконати умови договору оренди, однак, все одно, відповідачем була частково сплачена орендна плата за відповідними договорами оренди. Крім того, представник відповідача підтверджує, що за 2021 рік орендна плата не сплачувалася та має бути сплачена, однак не погоджується з розрахунком, який був наведений позивачем по справі.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові матеріали справи, заслухавши сторін по справі, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом в ході розгляду справи встановлені такі обставини.

ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок за кадастровими номерами 5121881200:01:002:0135 та 5121881200:01:002:0266.

05 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та СФГ «Тілець» був укладений договір оренди земельну ділянки площею 7,7304 га за кадастровим номером 5121881200:01:002:0135.

27 лютого 2016 року до вищевказаного договору була укладена додаткова угода, відповідно до якої змінений строк дії основного договору оренди та розмір орендної плати, який став складати 4 (чотири) тони зернових культур (пшениці, ячменю, кукурудзи), 200 (двісті) кілограм насіння соняшника.

Вищевказаний договір та додаткова угода була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом № 159851929 від 18.03.2019 року.

Також, 05 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та СФГ «Тілець» був укладений договір оренди земельну ділянки площею 7,9341 га за кадастровим номером 5121881200:01:002:0266.

27 лютого 2016 року до вищевказаного договору була укладена додаткова угода, відповідно до якої змінений строк дії основного договору оренди та розмір орендної плати, який став складати 4 (чотири) тони зернових культур (пшениці, ячменю, кукурудзи), 200 (двісті) кілограм насіння соняшника.

Вищевказаний договір та додаткова угода була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом № 159850991 від 18.03.2019 року.

Відповідно до п.п. 5 п. 30 договорів оренди орендар має право на передачу у суборенду орендованої земельної ділянки або її частину у випадках та умовах, передбачених законом.

16 травня 2017 року між СФГ «Тілець» та ФГ «ВАЮД» був укладений договір суборенди земельної ділянки відповідно до якого СФГ «Тілець» передає, а ФГ «ВАЮД» приймає земельні ділянки в суборенду за кадастровими номерами 5121881200:01:002:0135 та 5121881200:01:002:0266, які належать на праві власності ОСОБА_1 .

Договір суборенди був зареєстрований в реєстрі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації речового права № 92113471 від 17.07.2017 року та 92120819 від 17.07.2017 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що орендовані земельні ділянки обробляє ФГ «ВАЮД».

Щодо орендної плати за 2020 рік суд вказує наступне.

Позивач стверджує, що орендну плату за 2020 рік він не отримував та просив стягнути відповідну компенсацію в розмірі 43456, 04 гривень за дві земельні ділянки.

Відповідно до умов договорів оренди щодо обох земельних ділянок, а саме п. 42 Договору «Форс-мажорні обставини. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язку по Договору, які виникли після укладення Договору в наслідок невідворотних дій надзвичайного характеру, які сторона не могла на передбачити, ні попередити вжити заходи (повінь, пожежа, посуха, землетрус, осідання ґрунту та інші явища природи, а також війна або військові дії), які призвели до неможливості виконання цього Договору.»

Відповідно до виписки із протоколу № 16 від 16 червня 2020 року позачергового засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Іванівської селищної ради вказано наступне:

«Відповідно до пункту 8 розділу ІІ Класифікаційних ознак надзвичайних ситуацій, затверджених наказом Міністерства внутрішній справ України від 06.08.2-18 року № 658….ситуацію, що склалася в агропромисловому секторі економіки Іванівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Іванівського району Одеської області внаслідок несприятливих погодних умов 2019-2020 років, класифікувати як надзвичайну ситуацію природного характеру державного рівня (код надзвичайної ситуації 20323-НС, пов`язана з масовим засиханням та загибеллю посівів у наслідок посухи).

Створеною комісією було здійснено обстеження площ загиблих посівів та оформлено Акт про обстеження посівів сільськогосподарських культур, а саме:

ФГ «ВАЮД» - озима пшениця 95 га, озима ячмінь 100 га, озимий рапс 45 га.»

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідна надзвичайна ситуація природного характеру державного рівня (код надзвичайної ситуації 20323-НС, пов`язана з масовим засиханням та загибеллю посівів у наслідок посухи) є форс-мажорними обставинами, що звільняє відповідача від відповідальності за невиконання умов договорів Оренди землі відповідно до п. 42 відповідних Договорів.

В той же час, відповідач надав до суду відомості видачі коштів/пшениці в рахунок орендної плати ФГ «ВАЮД» пайовикам на 2020 рік де біля прізвище ОСОБА_1 знаходиться його особистий підпис.

Відповідно до таких відомостей ОСОБА_1 отримав 2 тони зерна (грошова компенсація вартості), одну тону зерна (натуральна форма), одну тону ячменя (натуральна форма), солому за 2 паї (грошова компенсація) та оранку городів за 2 паї.

Представник ОСОБА_1 не заперечував факт отримання вищевказаної орендної плати за 2020 рік, однак стверджував, що він мав отримувати оренду саме від відповідача СФГ «Тілець», а фактично отримував від ФГ «ВАЮД».

Суд критично ставиться до висловлювань позивача по справі з урахуванням того, що під час укладення договору сторони мають на меті отримати будь-які матеріальні блага. Позивач по справі під час укладення договору оренди розраховував отримати орендну плату.

ОСОБА_1 частково отримував орендну плату в 2020 році за свої земельні ділянки, що свідчить про те, що він досяг, як сторона договору оренди мети договору (отримання плати за оренду земельної ділянки) та отримав те, на що розраховував, укладаючи спірний договір.

Тому суд, не вбачається будь-якого істотного порушення умов договору оренди, а саме фактичної сплати орендної плати ФГ «ВАЮД», замість СФГ «Тілець».

Аналогічна правова позиція щодо мети договору оренди та отримання того на, що розраховував під час укладення договору оренди висловлена в Постановах ВП Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г та від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17.

Таким чином, порушення умов договору оренди, які були вказані позивачем, жодним чином не позбавляють його того, на що він розраховував при укладенні договору.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року No 18- рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року No 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (пункт 3.4).

У зв`язку з вищевикладеним суд вважає, що наведені позивачем доводи як разом, так і кожен окремо, не свідчать про порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, не створює такої загрози, не вбачається й порушення норм моралі, традицій, звичаїв тощо.

Таким чином, з урахування форс-мажорних обставин, що надавало відповідачу можливості взагалі не сплачувати орендну плату і сплати частково розміру орендної плати суд вважає, що позовні вимоги позивача по справі в частині стягнення орендної плати за 2020 рік не підлягають задоволенню.

Щодо орендної плати за 2021 рік суд вказує наступне.

Позивач стверджує, що орендну плату за 2021 рік він не отримував та просив стягнути 62180 гривень.

Відповідач по справі до суду не надав будь-яких доказів виконання свого обов`язку в 2021 році відповідно до договорів оренди, а саме сплати орендної плати.

В той же час, суд не може погодитись із поданим позивачем розрахунком.

Позивач проводить розрахунок заборгованості посилаючись на лист Головного управління статистики №2-02/30-21 від 05.05.2021 року щодо середніх цін реалізації культур сільськогосподарських.

В відповідному листі встановлені ціни реалізації продукції в тому числі за 2021 рік в Одеській області та в Іванівському району Одеської області. В той же час, суд звертає увагу на те, що розрахунок позивача виконаний щодо загалом Одеської області, а не за Іванівським районом Одеської області.

З урахуванням того, що спірні земельні ділянки знаходиться на території Іванівського району Одеської області, то і розрахунок мав бути виконаний з застосуванням цін по Іванівському району Одеської області.

Відповідно до вищевказаного листа середня ціна реалізації зернових культур за 2021 рік стосовно Іванівського району Одеської області складає 6221,6 гривень, ціна насіння соняшника за 100 кг складає 2061,7 гривен.

Таким чином, заборгованість за одним договором оренди складає 29009, 8 гривень, а за двома договорами 58019, 6 гривень.

Пеня за договором оренди складає 1021, 14 гривень, за двома договорами оренди 2048, 28 гривень.

Тобто, за 2021 рік сума заборгованості за орендною платою та пенею складає 60067, 88 гривень.

В той же час, відповідно до листа Головного управління статистики №2-02/30-21 від 05.05.2021 року ціни, які вказані в цьому листі це середня ціна вартості одиниці реалізованої продукції з урахуванням її якості, але без врахування податку на додану вартість, дотацій, накладних, транспортних та експедиційних витрат.

Крім того, норми Податкового кодексу України зобов`язують відповідні підприємства сплачувати податки та збори до державного і місцевого бюджетів.

У такому випадку суд вважає за необхідним вказати, що сума стягнення в розмірі 60067,88 гривень зазначена без урахування податків і зборів, які мають бути утримані відповідачем по справі та сплачені до місцевого та/або державного бюджетів відповідно до норм чинного законодавства.

Щодо розірвання договорів оренди суд вважає за необхідним вказати наступне.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі», статей 96, 206 ЗК України, статті 288 ПК України використання землі в Україні є платним і землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

За змістом частини першої статті 32 цього Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до статті 31 зазначеного Закону розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Разом з тим згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як свідчить системний аналіз наведених положень законодавства, оскільки до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, суд, вирішуючи питання про розірвання договору оренди землі у разі систематичного невнесення орендної плати, застосовує також і положення частини другої статті 651 ЦК України.

При цьому застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за змістом пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Комплексний аналіз наведених норм Закону України «Про оренду землі», ЗК України та ЦК України дає підстави для висновку, що систематична (два випадки або більше) несплата орендної плати, передбаченої договором, є підставою для розірвання договору оренди, натомість разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Відповідну правову позицію викладено у постановах ВП ВС: від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, у постановах КГС ВС: від 16.04.2019 у справі № 905/1315/18, від 26.06.2018 у справі № 909/815/16, від 10.01.2019 у справі № 904/3953/17, від 21.03.2019 у справі № 912/431/18, від 17.04.2019 у справі № 922/1714/18.

Таким чином, з урахуванням того, що за 2020 рік орендна плата могла не сплачуватися відповідачем у зв?язку з наявністю форс-мажорних обставин, то суд вважає, що орендна плата не була сплачена тільки за 2021 рік і тому є тільки одноразове порушення умов договору оренди, що є недостатнім для розірвання відповідних договорів.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (пункт 3.4).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з Постановою ВС від 18.01.2021 по справі № 915/646/18 Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування підтверджуючої обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Щодо вимог в частині стягнення з відповідача понесених судових витрат суд зазначає наступне.

За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України).

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то з відповідача підлягає стягненню на користь держави ( в зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору) судові витрати у вигляді судового збору розмірі 992 грн. 40 коп, за позовну вимогу, щодо стягнення орендної плати.

Доказів про понесення інших судових витрат позивачем не надано та про їх розмір не зазначено.

На підставі ст.ст. 627, 651 ЦК України, ст.ст. 21, 31, 32 ЗУ «Про оренду землі», ст.ст. 141 Земельного кодексу України суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до СФГ «Тілець» про розірвання договорів оренди та стягнення невиплаченої орендної плати, пені та індексації задовольнити частково.

Стягнути з Селянського фермерського господарства «Тілець» (ідентифікаційний код юридичної особи: 22503931) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) орендна плату за 2021 рік щодо договору оренди землі від 05 серпня 2016 року кадастровий номер 5121881200:01:002:0135 та договору оренди землі від 05 серпня 2016 року кадастровий номер 5121881200:01:002:0266 в розмірі 60 067,88 гривень (шістдесят тисяч шістдесят сім гривень 88 копійок) без урахування податків і зборів, які мають бути утримані відповідачем по справі та сплачені до бюджету.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Селянського фермерського господарства «Тілець» (ідентифікаційний код юридичної особи: 22503931) на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяР. М. Тимчук