Постанова

від 22.06.2022 по справі 160/10622/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 червня 2022 року м. Дніпросправа № 160/10622/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Ліненко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОММАШСЕРВІС» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 в адміністративній справі (суддя Луніна О.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОММАШСЕРВІС» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОММАШСЕРВІС» звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0009470509 від 13.12.2019 та №0009480509 від 13.12.2019.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОММАШСЕРВІС» подало апеляційну скаргу на нього, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати вказане рішення та задовольнити позов.

В поданій апеляційній скарзі зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення винесено контролюючим органом лише з суб`єктивного аналізу інформації, що міститься в базах контролюючого органу. При цьому, суд першої інстанції залишив поза увагою, що реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Продукт Групп» підтверджено первинними документами, які у повній мірі відображають зміст і характер вчиненої господарської операції. Зазначено, що жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента. Крім того, всі податкові накладні, які виписані ТОВ «ПРОММАШСЕРВІС» та ТОВ «Продукт Групп» проходили обов`язковий моніторинг на предмет ризиковості та були зареєстровані в ЄРПН датою подання їх на реєстрацію, а отже, вказані підприємства не перебували в переліку ризикових платників податків, а тому висновки контролюючого органу, що позивачем було неправомірно сформовано податковий кредит с вказаним контрагентом є безпідставними. Висновок суду першої інстанції, що в рахунку на оплату не було зазначено реквізити договору №142 від 01.12.2017 року, а тому відсутній взаємозв`язок між договором наданим позивачем та рахунком є хибним, оскільки нормами чинного законодавства не встановлено обов`язок зазначення номеру договору в рахунку на оплату. Також суд першої інстанції дійшов хибного висновку про неможливість транспортування позивачем Електротельфера, з урахуванням його розмірів і ваги, оскільки такі параметри судом зазначено неправильно.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

З матеріалів справи слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОММАШСЕРВІС» зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи 28.09.2012 року, номер 1224102 0000055503.

У період з 07.10.2019 по 11.10.2019 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ПРОММАШСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Продкут Групп» за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.

За результатом проведеної перевірки контролюючим органом складено акт № 5156/04-36-05-09/38361311 від 21.10.2019 року, згідно з висновками якого, перевіркою встановлено порушення:

- п.п.134.1.1п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток за 2017 рік на суму 35490 грн.;

- п.44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість у грудні 2017 на суму 39433 грн.

Так, встановлені порушення обґрунтовано тим, що господарські операції позивача з ТОВ «Продукт Групп» є нереальними, оскільки, зокрема, вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03.04.2019 року ТОВ «Продукт Групп» визнано фіктивним, тому неможливо підтвердити правомірність віднесення сум до складу податкового кредиту та до складу валових витрат за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 по взаємовідносинам з даним контрагентом-постачальником. Сукупність фактів та обставин, що характеризують діяльність суб`єктів господарювання, задіяних в ланцюгу, свідчить про те, що з метою їх функціонування є створення виключно документообігу по нереальним господарським операціям для отримання податкової вигоди. Згідно податкової декларації з ПДВ за листопад-грудень 2017 року у підприємства показники у графі 10.3 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України з нульовою ставкою та/або без податку на додану вартість» відсутні. Відсутність показників у графі 10.3 може свідчити про те, що підприємством не здійснювалось придбання товарів у неплатників ПДВ, тобто невідомо походження товару - Єлектротельфер Q-3,2т, Н-6,0м; кран мостовий електричний однобалочний однопрольотний опорний Q-3,2т, L-11,700м; мотор-редуктор РВЦ 320 2т; редуктор РВЦ 320, реалізованого на адресу позивачу.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято повідомлення-рішення від 13.12.2019 № 0009470509 та від 13.12.2019 № 0009480509.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи не підтверджено ланцюг отримання ТОВ «Продукт Групп» товару, який в подальшому був реалізований ТОВ «ПРОММАШСЕРВІС». Так, згідно з податкової декларації з ПДВ за листопад-грудень 2017 року у ТОВ «Продукт Групп» показники у графі 10.3 «Придбання (виготовлення, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України з нульовою ставкою та/або без податку на додану вартість» відсутні. Відсутність показників у графі 10.3 може свідчити про те, що підприємством не здійснювалось придбання товарів у неплатників ПДВ, тобто невідомо походження товару - Єлектротельфери Q-3,2т, Н-6,0 м., кран мостовий електричний однобалочний однопрольотний Q-3,2 т., L-11,700м., редуктор РВЦ 320, Мотор-редуктор РВЦ 320 2т, реалізованого на адресу позивача. Таким чином, постачальником позивача Товариством з обмеженою відповідальністю «Продукт Групп» реалізовані товари не придбавались та не вироблялись. Зазначено, що у рахунках на оплату, реквізити договору № 142 від 01.12.2017 зазначено не було, у графі договір зазначено «основний договір», тобто взаємозв`язок між договором наданим позивачем та рахунками судом не встановлено. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не міг власним транспортом здійснити транспортування Єлектротельферу Q-3,2т, Н-6,0 м. (вагою 3.2 тони та довжини 6 метрів) та крану мостовий єлектричний однобалочний однопрольотний вагою 3,2 тони та довжиною 11,700 метрів.

Колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне.

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ «ПРОММАШСЕРВІС» та ТОВ «Продукт Групп» було укладено договір постачання товару № 142 від 01.12.2017, за умовами якого, постачальник зобов`язується передати у встановлений строк у власність покупця товар, в асортименті, кількості та за ціною, вказаною в рахунку, а покупець прийняти товар та оплатити його.

Так, ТОВ «ПРОММАШСЕРВІС» на виконання умов договору поставки №142 від 01.12.2017 було придбано у ТОВ «Продукт Групп»:

- електротельфер Q-3.2t..H-6.0 м. у кількості 1-ї шт. на загальну суму 46 666.67 грн., що підтверджується податковою накладною №193 від 05.12.2017, видатковою накладною №РН-1205/13 від 05 грудня 2017 року та рахунком на «плату №0512 від 05 грудня 2017 року;

- кран мостовий електричний однобалочний однопрольотний опорний Q-3.2 т. 2-11.700 м. у кількості 1-ї шт. на загальну суму 120 833.33 грн., що підтверджується податковою накладною №25 від 06.12.2017. видатковою накладною №РН-11206/01 від 06 грудня 2017 року та рахунком на оплату №0612 від 06 грудня 2017 року;

- електротельфер Q-3,2t. H-6.0 м. у кількості 1-ї шт. на загальну суму 17 500 грн., що підтверджується податковою накладною №192 від 06.12.2017, видатковою накладною №РН-1206/14 від 06 грудня 2017 року та рахунком на оплату №20612 від 06 грудня 2017 року,

- редуктор РВЦ 320 у кількості 1-ї шт. вартістю 5 666,67 грн., що підтверджується податковою накладною №17 від 07.12.2017, видатковою накладною №РН-1207/01 від 07 грудня 2017 року та рахунком на оплату №0712 від 07 грудня 2017 року;

- мотор - редуктор РВЦ 320 2т у кількості 1-ї шт. вартістю 6500 грн., що підтверджується податковою накладною №24 від 08.12.2017, видатковою накладною №РН-1208/01 від 08 грудня 2017 року та рахунком на оплату №0812 від 08 грудня 2017 року.

Вказані первині документи наявні в матеріалах справи та були надані контролюючому органу під час перевірки.

Транспортування придбаного товару здійснено позивачем власним автотранспортом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Так, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Обчислення та сплата податку на прибуток підприємств регулюється розділом III Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань на підставі первинних документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Порядок формування витрат в бухгалтерському обліку регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зокрема, за змістом п.5 - 7 цього П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Водночас ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні №996-ХІV від 16.07.1999 року (далі - Закон №996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Пунктом 5 ст.9 Закон №996 передбачено, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до абзацу п`ятого ч.1 ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Пунктом 2 ст.3 Закон України №996-ХІV передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст.9 Закону України №996-ХІV визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Абзацом 11 ст.1 Закону України №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Отже, платник податку, має право на включення сум ПДВ, сплачених у вартості товарів, робіт чи послуг, до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного податкового (звітного) періоду та право на врахування витрат під час обрахунку чистого оподаткованого прибутку підприємства, лише за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів, робіт чи послуг, що підтверджується первинними та іншими документами, а також податковими накладними, складеними у відповідності до вимог чинного законодавства.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг господарської операції, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися у зв`язку із здійсненням оплати за отриманий товар/послуги.

Зокрема, 27.12.2017 платником ТОВ «ПРОММАШСЕРВІС» було сплачено ТОВ «Продукт Групп» суму в 6 800 грн. за редуктор згідно рахунку на оплату №0712 від 07 грудня 2017. Також 16.02.2018 позивачем сплачено ТОВ «Продукт Групп» суму в 7 800 грн. за редуктор на оплату №0812 від 08.12 2017.

29.01.2018 платником ТОВ «ПРОММАШСЕРВІС» сплачено ТОВ «Продукт Групп» суму в 50 000 грн. частково за кран мостовий електричний однобалочний однопрольотний опорний згідно рахунку на оплату №0612 від 06.12.2017.

16.02.2018 платником ТОВ «Проммашсервіс» було сплачено ТОВ «Продукт Групп» суму в 13 000 грн. частково за кран мостовий електричний однобалочний однопрольотний опорний згідно рахунку на оплату №0612 від 06.12.2017.

При цьому, придбаний позивачем товару у ТОВ «Продукт Групп» в подальшому був реалізований іншим підприємствам.

Так, електротельфер Q-3,2t., Н-6.0 м. був реалізований як комплектуюча деталь до крану мостового електричного однобалочного опорного ТОВ «Великий шовковий шлях», що підтверджується договором підряду №256 від 08 листопада 2017 року, додатком до договору, видатковою накладною №95 від 21 грудня 2017 року та накладною-вимогою на відпуск матеріалів від 18.12.2017. Електротельфер Q- 3,2т.. Н-6.0 м. був реалізований як комплектуюча деталь до крану мостового електричного однобалочного однопрольотного підвісного підприємству ТОВ «Олеся», на підтвердження чого надано договір постачання №263 від 26 жовтня 2017 року, видаткова накладна №3 від 21 лютого 2018 року та накладна-вимога на відпуск матеріалів від 15.02.2018. Кран мостовий електричний однобалочний однопрольотний опорний Q-3.2t, L- 11.700 м. був реалізований ПАТ «Компанія «Світанок», на підтвердження чого надано договір постачання №270 від 01.12.217, видаткову накладну №1 від 15.01.2018.

З наведеного вище слідує, що надані позивачем документи підтверджують рух активів та зміни в майновому стані через придбаний у ТОВ «Продукт Групп» товар, а подальша реалізація такого товару свідчить про ділову мету позивача та здійснення господарської діяльності відповідно до КВЕД-2010, зокрема, виробництво підіймального та вантажно-розвантажувального устаткування - 28.22.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсним чи неукладеним договору постачання товару № 142 від 01.12.2017. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означеного договору, фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарської операції, відсутності зв`язку укладеної угоди з господарською діяльністю позивача.

Також як на час укладення угод між позивачем та його контрагентом, так і на час їх виконання, вказані суб`єкти господарювання знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Стосовно висновку суду першої інстанції про неможливість встановити ланцюг придбаних ТОВ «Продкут Групп» товарів, які в подальшому були поставлені ТОВ «ПРОММАШСЕРВІС», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

По-перше, навіть, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту та здійснених витрат.

По-друге, жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язку платників податків одержувачів товарів вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Також, відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11.09.2018 року у справі №804/4787/16.

Також, норми ПК України не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Лише у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які не підтверджують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.

При цьому слід зауважити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар (послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Такий висновок узгоджується із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі №К/9901/1349/17.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі «Бізнес СепортСентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Згідно зі ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

Щодо висновку суду першої інстанції, що у рахунках на оплату реквізити договору №142 від 01.12.2017 зазначено не було, у графі договір зазначено «основний договір», тобто взаємозв`язок між договором наданим позивачем та рахунками судом не встановлено, то колегія суддів погоджується з доводами позивача, що чинним законодавством не передбачено зазначення в рахунках на оплату реквізитів договорів. При цьому, в даному випадку не зазначення в рахунках реквізитів договорів не позбавляє можливості встановити, що оплата у вказаних рахунках здійсненна саме за товар відповідно до договору поставки №142 від 01.12.2017.

Також є хибними висновки суду першої інстанції, що позивач не міг власним транспортом здійснити транспортування Єлектротельферу Q-3,2т, Н-6,0 м. (вагою 3.2 тони та довжини 6 метрів) та крану мостовий єлектричний однобалочний однопрольотний вагою 3,2 тони та довжиною 11,700 метрів, оскільки з наданої позивачем технічної документації придбаного товару у ТОВ «Продкут Групп» та технічних паспортів на такий товар, слідує, що його розмір і вага є значно меншою ніж зазначено судом першої інстанції у своєму рішенні та такий товар з урахуванням його технічних характеристик дійсно міг перевозитися позивачем власним транспортом.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та як наслідок наявність підстав для їх скасування.

За приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОММАШСЕРВІС» задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОММАШСЕРВІС» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0009470509 від 13.12.2019 на суму 44362,50грн., №0009480509 від 13.12.2019 на суму 49291,25грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОММАШСЕРВІС» витрати на оплату судового збору в розмірі 10510,00грн. (десять тисяч п`ятсот десять грн.).

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров