Постанова

від 29.06.2022 по справі 700/305/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 700/305/20

провадження № 61-4429св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, товариство з обмеженою відповідальністю «Наше Зерно Плюс», державний реєстратор Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопа Богдан Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 листопада 2020 року в складі судді Яценко Г. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Єльцова В. О., Бородійчука В. Г., Нерущак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Наше Зерно Плюс» (далі - ТОВ «Наше Зерно Плюс»), державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А. про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 19 липня 2019 року звернувся до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із клопотанням у якому просив надати йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339.

Це клопотання зареєстроване в головному управлінні Держгеокадастру у Черкаській області 01 серпня 2019 року за вх. № С-5653/94-19.

За результатами розгляду клопотання головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видало наказ від 16 серпня 2019 року № 23-3031/14-19-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У зв`язку із цим ОСОБА_1 через свого представника, уклав договір з сертифікованим інженером-землевпорядником фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Після розробки, проєкт землеустрою погоджений експертом державної експертизи Більською С. І. , відповідно до висновку від 08 листопада 2019 року № 15050/82-19.

Через управління надання адміністративних послуг 16 грудня 2019 року позивач подав заяву до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області з проханням затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області. До заяви долучив витяг з Державного земельного кадастру та погоджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За результатами розгляду заяви головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видало наказ від 02 січня 2020 року № 23-49/14-20-СГ, яким відмовило позивачу у затвердженні проєкта землеустрою та наданні земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339 у власність з тих підстав, що іншим наказом уже затверджено проєкт землеустрою та передано у власність третій особі цю земельну ділянку.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що 14 січня 2020 року згідно з рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер: 50634483 від 14 січня 2020 року, земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339, зареєстровано у власність за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 35020528. Підставою для реєстрації права власності став наказ головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6720/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення».

З цієї ж інформаційної довідки позивач дізнався, що державним реєстратором виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопою Б. А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50772950 від 23 січня 2020 року, яким зареєстровано інше речове право: право оренди ТОВ «Наше Зерно Плюс» (орендар) на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339, номер запису про інше речове право: 35149990. Підставою для виникнення права оренди зазначено - договір оренди землі б/н від 20 січня 2020 року.

На підставі викладеного позивач просив суд:

Визнати незаконним та скасувати наказ головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-49/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, розмір - 2,0 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0339, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність.

Визнати незаконним та скасувати наказ головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6720/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0339, із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер: 50634483 від 14 січня 2020 року, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339 за ОСОБА_2 та визнати припиненим право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 січня 2020 року, запис за номером 35020528;

Визнати недійсним договір оренди землі, укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Наше Зерно Плюс», об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 2,00 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0339, розташована на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер: 50772950 від 23 січня 2020 року, про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339 за ТОВ «Наше Зерно Плюс» та визнати припиненим право оренди ТОВ «Наше Зерно Плюс» на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339, яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 січня 2020 року, запис за номером 35149990.

Зобов`язати головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження ОСОБА_1 проєкта землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0339, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та надання цієї земельної ділянки у власність.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 24 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-49/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки», яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкта землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, розмір земельної ділянки 2,0 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0339, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, та надання цієї земельної ділянки у власність.

Визнано незаконним та скасовано наказ головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6720/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0 га, (кадастровий номер 7122887600:03:001:0339) із земель сільськогосподарського призначення державної власності із зміною цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер: 50634483 від 14 січня 2020 року, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339 за ОСОБА_2 та припинено всі права та їх обтяження ОСОБА_2 на земельну ділянку, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 січня 2020 року, запис № 35020528.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Наше Зерно Плюс», об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 2,0 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0339, що розташована на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер: 50772950 від 23 січня 2020 року, про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0362 за ТОВ «Наше Зерно Плюс», яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 січня 2020 року, запис № 35149990.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням досліджених письмових доказів та послідовності надання заяв громадянами про надання земельної ділянки, дати прийняття і періодичності прийняття оскаржених наказів, головне управління Держгеокадастру у Черкаській області діяло свідомо недобросовісно, чим порушило права позивача. Оскільки право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі незаконного правовстановлюючого документа, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку підлягає скасуванню. З часу внесення запису про скасування державної реєстрації права власності, відповідне право власності вважається припиненим, а тому інші вимоги є передчасними. Враховуючи, що ОСОБА_2 уклав договір оренди земельної ділянки, як орендодавець, не маючи на неї права, тому є підстави для визнання такого договору недійсним та для скасування державної реєстрації такого права оренди.

Зважаючи на те, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, суд першої інстанції вважав, що позовна вимога про зобов`язання головного управління Держгеокадастру у Черкаській області видати наказ про затвердження ОСОБА_1 проєкта землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та надання цієї земельної ділянки у власність, задоволенню не підлягає.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 листопада 2020 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком місцевого суду, зазначив, що як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 вчинені визначені земельним законодавством дії, спрямовані на отримання земельної ділянки в порядку безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам, які були послідовними, своєчасними, добросовісними, майже одночасними, та здійснені з дотриманням вимог законодавства. Проте, поведінка головного управління Держгеокадастру у Черкаській області не є добросовісною з огляду на те, що йому було відомо про наміри отримання спірної земельної ділянки кількох осіб.

Необґрунтовано зволікаючи із розглядом та затвердженням проєкту землеустрою, наданого позивачем на затвердження 18 грудня 2019 року, тобто раніше за ОСОБА_2 , яку останній подав 19 грудня 2019 року, головне управління Держгеокадастру у Черкаській області безпідставно відмовило ОСОБА_1 у його затвердженні, і в той же час затвердило проєкт щодо цієї земельної ділянки - ОСОБА_2 Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області фактично надало необґрунтовану перевагу у відведенні земельної ділянки ОСОБА_2 , що є порушенням конституційного права на рівність перед законом, гарантованого статтею 24 Конституції України. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування оскаржуваних наказів.

Оскільки ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку (яка є предметом оскаржуваного договору оренди) з порушенням вимог чинного законодавства, і на підставі наказу, який є незаконним, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог у частині визнання оскарженого договору оренди землі недійсним. У зв`язку із незаконністю наказів головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про передачу у власність земельної ділянки та недійсністю договору оренди землі, для відновлення попереднього становища та повернення земельної ділянки до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 та про державну реєстрацію прав оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Наше Зерно Плюс». Правильне застосування норм права місцевим судом є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Суд апеляційної інстанції підстав для задоволення апеляційної скарги не встановив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17 березня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просив скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову; в іншій частині рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 листопада 2020 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року щодо часткової відмови в задоволенні позову залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 05 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, і витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 116, 118, 122, 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Суди не врахували висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права, яких у дійшов Верховний Суд у постановах від 27 жовтня 2020 року у справі № 686/24410/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 570/4524/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 527/2036/18, від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 817/586/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

ОСОБА_1 у порівнянні з ОСОБА_2 допустив свідоме зволікання з розробкою та поданням на затвердження свого проєкту, у зв`язку з чим цілком міг очікувати, що спірну ділянку у власність буде надано у власність іншій особі. Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_2 першим пройшов всі визначені законом етапи порядку безоплатної приватизації спірної земельної ділянки та раніше за позивача звернувся до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про затвердження погодженого проєкту землеустрою та передачу йому у власність спірної земельної ділянки, тобто отримав легітимні очікування на отримання цієї ділянки у власність.

Суди внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, належним чином не дослідивши докази, порушуючи норми процесуального права, дійшли помилкового висновку про набуття ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 першочергового права на отримання у власність спірної земельної ділянки, що нібито було порушено оскарженими наказами головного управління Держгеокадастру у Черкаській області. На думку заявника, задоволення позовних вимог пред`явлених до державного реєстратора є безпідставним, оскільки останній є неналежним відповідачем.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників

У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надіслав відзив на касаційну скаргу, у якому вказував на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 надіслав письмові пояснення, у яких також зазначив про законність ухвалених судами рішень у цій справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 є учасником антитерористичної операції на сході України, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 30 липня 2018 року та довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичний операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 18 лютого 2019 року № 1486/05/12-2019

ОСОБА_1 19 липня 2019 року звернувся до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із клопотанням у якому просив надати йому дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339.

Це клопотання зареєстроване в головному управлінні Держгеокадастру у Черкаській області 01 серпня 2019 року за вх. № С-5653/94-19.

За результатами розгляду клопотання головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видало наказ від 16 серпня 2019 року № 23-3031/14-19-СГ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

ОСОБА_1 уклав договір з сертифікованим інженером-землевпорядником фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Розроблений проєкт землеустрою погоджений експертом державної експертизи Більською С. І. , відповідно до висновку від 08 листопада 2019 року № 15050/82-19.

16 грудня 2019 року через управління надання адміністративних послуг ОСОБА_1 звернувся із заявою до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Зазначена заява отримана та зареєстрована головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області 18 грудня 2019 року за вхідним номером О-9598/0/94-19, що підтверджується відміткою на заяві.

Наказом головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-39/14-20-СГ, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки кадастровий номер 7122887600:03:001:0339, оскільки наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області затверджено проєкт землеустрою та передано у власність цю земельну ділянку іншій особі.

Підставою для відмови у задоволенні цієї заяви було те, що головне управління Держгеокадастру у Черкаській області видало наказ від 28 грудня 2019 року № 23-6720/14-19-СГ, яким земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339 передав у власність іншій особі, а саме, віповідачу ОСОБА_2 . Цей наказ видано на підставі заяви ОСОБА_2 , яка була зареєстрована в головному управлінні Держгеокадастрі у Черкаській області 19 грудня 2019 року за номером Х-9978/0/94-19, тобто, після реєстрації аналогічної заяви позивача.

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 січня 2020 року № 198428495, видно, що 14 січня 2020 року рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопи Б. А., індексний номер: 50634483 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339 за ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 35020528. Підставою для реєстрації права власності є наказ головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення від 28 грудня 2019 року № 23-6720/14-19-СГ.

Даною інформаційною довідкою також підтверджено, що державним реєстратором виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Цьопою Б. А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50772950 від 23 січня 2020 року, яким зареєстровано інше речове право - право оренди ТОВ «Наше Зерно Плюс» (орендар) на земельну ділянку з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339, номер запису про інше речове право: 35149990; підставою для виникнення права оренди є договір оренди землі б/н від 20 січня 2020 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у надані такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Частиною дев`ятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розробник проєкту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проєкту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Отже, дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, на яку послалися суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою. За наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок в межах встановлених норм (стаття 121 ЗК України) першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього відсутні законні перешкоди.

Із справи відомо, що на час звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7122887600:03:001:0339 перебувала в державній власності (землі резервного фонду) та вже була сформована, їй було присвоєно кадастровий номер, що підтверджується довідкою з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 16 січня 2018 року № 101/16-18.

Зазначене також підтверджується проєктами землеустрою, виготовленими на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Отже, проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки замовлялися ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з метою зміни її цільового призначення із земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01) на ведення особистого селянського господарства (код 01.03) в порядку статті 50 Закону України «Про землеустрій», а тому посилання на те, що ОСОБА_2 замовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки раніше, ніж позивачем не має правового значення для правильного вирішення цієї справи, так як спірну земельну ділянку вже було сформовано та присвоєно кадастровий номер, тобто визначено її як об`єкт цивільних прав не за розробленим на замовлення відповідача проєктом землеустрою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, на яку послалися суди, також зазначено, що земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам.

Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим.

Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.

За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. Таким чином, реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою, чи погодження проєкту у порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади, чи органу місцевого самоврядування з проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки у власність, оскільки до цього моменту особа повинна усвідомлювати, що земельна ділянка може бути надана у власність іншій особі.

Із справи відомо, що після розроблення проєкту землеустрою та його погодження у порядку статті 186-1 ЗК України ОСОБА_1 подав до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області заяву про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства (вхідний номер О-9598/0/94-19 від 18 грудня 2019 року), у відповідь на яку отримав наказ головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 02 січня 2020 року № 23-49/14-20-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки у зв`язку з тим, що вказану земельну ділянку передано у власність іншій особі.

Відповідач ОСОБА_2 подав до головного управління Держгеокадастру у Черкаській області заяву про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (вхідний номер Х-9978/0/94-19 від 19 грудня 2019 року) і наказом головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6720/14-19-СГ йому затверджено проєкт землеустрою та надано земельну ділянку у власність зі зміною цільового призначення.

На підставі викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно виходили з того, що незважаючи на те, що заява ОСОБА_1 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність була подана раніше, ніж заява ОСОБА_2 , проте йому було відмовлено у затвердженні документації із землеустрою з не передбаченої законом підстави - її затвердження ОСОБА_2 , що свідчить про фактичне надання головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області необґрунтованої переваги у відведенні земельної ділянки ОСОБА_2 .

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів інстанцій про незаконність оспорюваних наказів головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 28 грудня 2019 року № 23-6720/14-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність із зміною цільового призначення» та від 02 січня 2020 року № 23-49/14-20-СГ «Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки».

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки під час передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області не було дотримано вимог, передбачених Конституцією України та ЗК України, то з урахуванням статей 203, 215 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 20 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Наше Зерно Плюс», об`єктом оренди за яким є земельна ділянка площею 2,0 га, кадастровий номер 7122887600:03:001:0339, що розташована на території Хижинської сільської ради Лисянського району Черкаської області.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, встановши належним чином фактичні обставини у справі на підставі наявних доказів, дійшли обгрунтованого висновку про задоволення відповідних позовних вимог ОСОБА_1 .

Висновки судів у цій справі узгоджуються з позицією, викладеною при розгляді справ у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду: від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 700/315/20, від 12 липня 2021 року у справі № 700/294/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 700/311/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 700/318/20, від 17 червня 2021 року у справі № 700/297/20, від 06 жовтня 2021 року, від 24 червня 2022 року в справі № 700/310/20.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 першим пройшов всі передбачені земельним законодавством процедури безоплатної приватизації земельної ділянки, а тому першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури - прийняття головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області рішення про затвердження проєкту землеустрою та надання йому спірної земельної ділянки у власність, спростовуються змістом статті 118 ЗК України, відповідно до яких завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність, а також встановленими судами обставинами, згідно з якими на відміну від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 першим подав належно оформлену заяву про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а тому першим отримав легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури.

Доводи касаційної скарги про неналежний склад відповідачів є неприйнятними. Відповідачами у справі визначені як головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (як орган, чиї рішення оскаржені), ОСОБА_2 (як власник земельної ділянки), так і ТОВ «Наше Зерно Плюс» (як орендар спірної земельної ділянки). Сам державний реєстратор Виконавчого комітету Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанцій не подавав, повноважень представляти свої інтереси адвокату Іванишину О. О. не надавав.

Наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду містять висновки, яких дійшов суд за інших встановлених фактичних обставин, а саме позивачами, яким відмовлено в передачі земельних ділянок у приватну власність, було дотримано встановленої законом процедури одержання безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної власності, і земельні ділянки було сформовано на підставі технічної документації, виготовленої на замовлення саме позивачів, тому Верховний Суд з цих підстав визнавав протиправними рішення відповідних органів про затвердження відповідачам проєктів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок, які вже були сформовані раніше на підставі проєктів землеустрою інших осіб - позивачів у справах. Отже, доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували таких правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду, не заслуговують на увагу.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук