Ухвала

від 28.06.2022 по справі 926/3568/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 926/3568/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Суховий В.Г. (головуючий), Берднік І.С., Зуєв В.А.

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А.Ю.

представників учасників справи:

від прокуратури: не з`явився,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідачів-2, 3, 4, 5, 6: Попович В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.12.2021 (Проскурняк О.Г.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2022 (Бойко С.М., Марко Р.І., Малех І.Б.) у справі №926/3568/21

за позовом Виконувача обов`язків керівника Чернівецької обласної прокуратури до: 1) Чернівецької міської ради; 2) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будпартнерсервіс 1"; 3) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будпартнерсервіс 2"; 4) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будпартнерсервіс 3"; 5) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будпартнерсервіс 4"; 6) Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Науковий" про визнання незаконним та скасування рішення сесії міської ради, припинення права оренди на земельні ділянки, зобов`язання повернути земельні ділянки за актом приймання-передачі, визнання недійсним додаткового договору №4/6726 до договору оренди землі від 31.10.2018

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків керівника Чернівецької обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Чернівецької області з позовом до Чернівецької міської ради (далі - Відповідач-1), Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будпартнерсервіс 1" (далі - Відповідач-2), Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будпартнерсервіс 2" (далі - Відповідач-3), Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будпартнерсервіс 3" (далі - Відповідач-4), Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Будпартнерсервіс 4" (далі - Відповідач-5), Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Науковий" (далі - Відповідач-6) про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1, припинення права оренди на земельні ділянки, зобов`язання повернути земельні ділянки за актом приймання-передачі, визнання недійсним додаткового договору №4/6726 до договору оренди землі від 31.10.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Відповідача-1 №1418 від 04.09.2018, яким, з метою вилучення для суспільних потреб земельної ділянки, яка перебуває в орендному користуванні ОК "ЖБК "Будпартнерсервіс", вирішено провести її обмін на інші земельні ділянки, прийнято з порушенням процедури земельних торгів та норм статей 39, 124, 134 ЗК України, статті 321 Закону України "Про оренду землі", статей 7, 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності". Укладений 31.10.2018 між Відповідачем-1 та ОК "ЖБК "Будпартнерсервіс" на виконання пункту 2 рішення №1418 додатковий договір №4/6726 підлягає визнанню недійсним на підставі статей 202, 203, 215, 216 ЦК України, а також слід припинити право оренди Відповідачів-2, 3, 4, 5, 6 на спірні земельні ділянки та зобов`язати повернути земельні ділянки за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Чернівці особі Відповідача-1.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.12.2021, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2022, у задоволенні позову відмовлено частково.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Чернівецької міської ради №1418 від 04.09.2018. Залишено без розгляду позовні вимоги про визнання недійсним додаткового договору №4/6726 до договору оренди землі від 31.10.2018.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про припинення права оренди Відповідачу-2 на земельну ділянку площею 1,9 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0056 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державної реєстрації права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:18:001:0056; про припинення права оренди Відповідачу-3 на земельну ділянку площею 0,6 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0055 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державної реєстрації права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:18:001:0055; про припинення права оренди Відповідачу-5 на земельну ділянку площею 0,42 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0053 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державної реєстрації права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:18:001:0053; про припинення права оренди Відповідачу-4 на земельну ділянку площею 1,55 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0054 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державної реєстрації права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:18:001:0054; про припинення права оренди Відповідачу-6 на земельну ділянку площею 0,53 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0052 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державної реєстрації права оренди земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:18:001:0052.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов`язання правонаступників Обслуговуючого кооперативу "ЖБК Будпартнерсервіс" а саме: Відповідача-2 повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 1,9 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0056 територіальній громаді м.Чернівці в особі Відповідача-1; Відповідача-3 повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 0,6 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0055 територіальній громаді м. Чернівці в особі Відповідача-1; Відповідача-5 повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 0,42 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0053 територіальній громаді м. Чернівці в особі Відповідача-1; Відповідача-4 повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 1,55 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0054 територіальній громаді м. Чернівці в особі Відповідача-1; Відповідача-6 повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 0,53 за кадастровим номером 7310136300:18:001:0052 територіальній громаді м.Чернівці в особі Відповідача-1.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 21.10.2021.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, мотивовано тим, що рішення Відповідача-1 №1418 вичерпало свою дію шляхом укладення 31.10.2018 додаткового договору №4/6726 до договору оренди землі №6726 від 06.09.2010, а тому обраний Прокурором спосіб захисту права, шляхом визнання недійсним та скасування рішення №1418 не забезпечує реального захисту порушеного права власника земельної ділянки, а значить в будь-якому випадку не приведе до поновлення прав власника, які він вважає порушеними внаслідок прийняття оспорюваного рішення.

Залишаючи вимоги прокурора про визнання недійсним додаткового договору №4/6726 без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що до подання позову про визнання недійсним договору Прокурор мав звернутися до Відповідача-1 як сторони цього договору, надавши йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави щодо цього договору. Оскільки Прокурором не надано доказів звернення до Відповідача-1 з повідомленням в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про порушення інтересів держави укладенням цього договору, тому відсутні підстави для самостійного звернення до суду та представництва Прокурором інтересів держави за позовними вимогами про визнання недійсним додаткового договору.

Стосовно позовної вимоги про припинення права оренди земельних ділянок, суд першої інстанції вказав, що оскільки Прокурором не надано доказів припинення права користування Відповідачами-2, 3, 4, 5, 6 земельними ділянками в порядку статті 141 ЗК України та статті 31 Закону України "Про оренду землі", тому така позовна вимога є юридично неспроможною для ефективного захисту прав та інтересів.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Відповідачів-2, 3, 4, 5, 6 повернути Відповідачу-1 за актом приймання-передачі земельні ділянки, місцевий господарський суд зазначив, що процесуальна конструкція, запропонована Прокурором, коли Прокурор просить зобов`язати орендарів земельних ділянок, які є Відповідачами-2, 3, 4, 5, 6 у справі, повернути земельні ділянки Чернівецькій територіальній громаді, від імені якої у даній справі виступає Відповідач-1, є помилковою, оскільки у випадку повернення земельної ділянки відбувається задоволення позову на користь Відповідача-1, а відтак процесуальна конструкція сторін у справі не відповідає положенням статей 4, 45 ГПК України. Крім того, Прокурором не доведено наявності підстав для повернення земельних ділянок.

Прокурор подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову з тих підстав, що: 1) суди попередніх інстанцій застосували норми статей 13, 14, 19 Конституції, статей 16, 21, 177, 181, 324, 792 ЦК України, статей 93, 122, 123, 124, 152, 155 ЗК України, статей 1, 13 Закону України "Про оренду землі" при вирішенні питання щодо обраного Прокурором способу захисту порушеного права шляхом визнання незаконним та скасування рішення міської ради, без урахування висновків щодо застосування норм цих права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №916/1979/13, №469/1044/17, №401/2400/16, №809/739/17, №126/1373/17, №488/5027/14, №756/5081/14, №756/5080/14, №554/9719/18, №359/3373/16, №910/19741/20; 2) суди попередніх інстанцій застосували норми статей 131, 19 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 226, 236 ГПК України при вирішенні питання про залишення без розгляду позовних вимог про визнання недійсним додаткового договору до договору оренди землі у зв`язку з відсутністю підстав для самостійного звернення Прокурора до суду, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №587/430/16, №922/2751/16, №922/651/17, №916/749/17, №922/2495/17, №922/3165/17, №922/2614/17, №926/1111/15, №698/119/18, №922/1009/20, №922/3276/19, №922/2244/19, №922/3272/18; 3) суди, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України у справі №21-405а-14, дійшли невірного висновку, що обраний спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту, оскільки оскаржуване рішення вичерпало свою дію внаслідок його виконання шляхом укладення додаткового договору №4/6726, проте суди не врахували, що у справі №916/1979/13 Велика Палата Верховного Суду визнала за необхідне відійти від такого висновку Верховного Суду України у вказаній справі.

Відповідачі-2, 3, 4, 5, 6 надали відзиви на касаційну скаргу Прокурора, в яких просять відмовити у її задоволенні з тих підстав, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення, про припинення права оренди на земельні ділянки, зобов`язання повернути земельні ділянки за актом приймання-передачі, а також щодо залишення без розгляду позовної вимоги про визнання недійсним додаткового договору до договору оренди землі, є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам права. Також, Відповідачі-2, 3, 4, 5, 6 зазначають, що скаржником у касаційній скарзі наведено лише перелік правових позицій Верховного Суду, які, на його думку, підлягають застосуванню Верховним Судом під час розгляду касаційної скарги, проте, не наведено належного обґрунтування в чому саме полягає неправильність застосування судами норм матеріального права, які саме норми процесуального права порушені, з огляду на які правові висновки слід задовольнити його касаційну скаргу та в чому саме полягає таке порушення.

На адресу Верховного Суду 28.06.2022 від скаржника надійшли письмові пояснення, які за своїм змістом є доповненням до касаційної скарги, а тому підлягають залишенню без розгляду відповідно до вимог статей 118, 298 ГПК України, оскільки подані після закінчення строку на касаційне оскарження.

Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, пунктом 68.2 рішення Відповідача-1 №521 від 28.02.2008 затверджено проєкт відведення та надання ТОВ "Будпартнерсервіс" земельної ділянки на вул. Коломийській площею 20,0000 га в оренду до 01.10.2012 для будівництва житлового мікрорайону.

На підставі рішення Відповідача-1 №969 від 25.06.2009 між Відповідачем-1 та ТОВ "Будпартнерсервіс" (в подальшому Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Будпартнерсервіс") 06.09.2010 укладено договір оренди землі №6726 (з урахуванням додаткових договорів №1/6726 від 25.09.2012, №2/6726 від 19.06.2015, №3/6726 від 09.09.2015), за умовами пунктів 2.1, 2.2 якого в оренду передано земельну ділянку площею 20,0000 га, яка знаходиться у м. Чернівці по вул.Коломийській за кадастровим номером 7310136900:52:004:0001 для будівництва житлового мікрорайону.

З метою вилучення для суспільних потреб земельної ділянки за адресою вул.Коломийська, що перебуває в орендному користуванні ОК "ЖБК "Будпартнерсервіс", Відповідач-1 04.09.2018 прийняв рішення №1418, яким вирішив провести обмін вказаної земельної ділянки шляхом внесення змін до пункту 68.2 рішення Відповідача-1 №521 від 28.02.2008, а саме: замінити слова "на вул.Коломийській, площею 20,0000 га" та слова "для будівництва житлового мікрорайону" словами "ділянка №1 за адресою бульвар Буковинського віча, 1, площею 1,9000 га (кадастровий номер 7310136300:18:001:0056) для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код 02.10), ділянка №2 за адресою бульвар Буковинського віча, 3, площею 0,6000 га (кадастровий номер 7310136300:18:001:0055), для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код 02.10), ділянка №3 за адресою бульвар Буковинського віча, 4, площею 1,5500 га (кадастровий номер 7310136300:18:001:0054) для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код 02.03), ділянка №4 за адресою вул.Науки, 14, площею 0,5300 га (номер 7310136300:18:001:0052) для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку (код 02.03), ділянка №5 за адресою проспект Незалежності, 137-А, площею 0,4200 га (кадастровий номер 7310136300:18:001:0053) для будівництва та обслуговування багато квартирного житлового будинку (код 02.03)" та внести відповідні зміни до договору оренди землі №6726 від 06.09.2010 (підстава: рішення Відповідача-1 №924 від 09.10.2017, №1018 від 07.12.2017, №1159 від 24.02.2018).

Пунктом 2 вказаного рішення Відповідача-1 №1418 передбачено укласти додатковий договір до договору оренди землі, виклавши даний договір в новій редакції.

Положеннями пункту 2.1 рішення Відповідача-1 від 04.09.2018 вирішено після внесення відповідних змін до договору оренди землі, земельну ділянку за адресою вул.Коломийська (кадастровий номер 7310136300:52:004:0001) площею 20,000 га, зарахувати до земель запасу міста. Подальше використання вказаної земельної ділянки здійснювати з дотриманням особливостей правового режиму земель історико-культурного призначення.

Так, 31.10.2018 на виконання рішення Відповідача-1 №1418 між Відповідачем-1 (Орендодавець) та ОК "ЖБК "Будпартнерсервіс" (Орендар) укладено додатковий договір №4/6726 до договору оренди землі №6726 від 06.09.2010, за умовами якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельні ділянки для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, які знаходяться у м.Чернівцях за адресами: №1 - бульвар Буковинського віча, 1, №2 - бульвар Буковинського віча, 3, №3 - бульвар Буковинського віча, 4, №4 - вул. Науки, 14, №5 - проспект Незалежності, 137-А.

Відповідно до розділу 2 додаткового договору в оренду передається земельна ділянка №1 площею 1,9000 га (кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:18:001:0056); земельна ділянка №2 площею 0,6000 га (кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:18:001:0055); земельна ділянка №3 площею 1,5500 га (кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:18:001:0054); земельна ділянка №4 площею 0,5300 га (кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:18:001:0052); земельна ділянка №5 площею 0,4200 га (кадастровий номер земельної ділянки 7310136300:18:001:0053).

Пунктом 3.1 додаткового договору сторони домовились, що договір діє до 01.10.2042 включно.

Згідно з пунктом 10.2 додаткового договору право на оренду земельної ділянки при реорганізації юридичної особи Орендаря переходить до її правонаступника.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОК "ЖБК "Будпартнерсервіс" 07.10.2019 припинив свою діяльність. В результаті реорганізації шляхом поділу ОК "ЖБК "Будпартнерсервіс" утворено підприємства правонаступники - Відповідачі-2, 3, 4, 5, 6 і за результатами процедури реорганізації до новостворених юридичних осіб перейшли майнові та немайнові права та обов`язки ОК "ЖБК "Будпартнерсервіс" з урахуванням положень розподільчого балансу.

Зокрема, згідно розподільчого балансу право оренди на земельну ділянку по бульвару Буковинського віча площею 1,9 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0056 перейшло до Відповідача-2, на земельну ділянку по бульвару Буковинського віча площею 0,6 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0055 до Відповідача-3, на земельну ділянку по проспекту Незалежності, 137-А площею 0,42 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0053 до Відповідача-5, на земельну ділянку по бульвару Буковинського віча площею 1,55 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0054 до Відповідача-4; на земельну ділянку по вул. Науки площею 0,53 га за кадастровим номером 7310136300:18:001:0054 до Відповідача-6.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1 №1418 від 04.09.2018 суди попередніх інстанцій, посилаючись на норми статті 14 ГПК України, статей 16, 21 ЦК України, статті 20 ГК України, статей 152, 155 ЗК України, виходили з того, що обраний Прокурором спосіб захисту права, шляхом визнання недійсним та скасування рішення №1418 не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна, а значить в будь-якому випадку не призведе до поновлення прав власника, які він вважає порушеними внаслідок прийняття оспорюваного рішення. При цьому, суди керувалися й тим, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові.

Суди вказали, що належним способом захисту порушеного права у цій справі є оскарження саме додаткового договору №4/6726 від 31.10.2018 до договору оренди землі №6726 від 06.09.2010. Однак, така позовна вимога не може бути розглянута судом, оскільки Прокурором не дотримано вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Прокурор оскаржує постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що суди під час ухвалення оскаржених судових рішень в частині вирішення питання щодо обраного Прокурором способу захисту порушеного права шляхом визнання незаконним та скасування рішення міської ради, не врахували висновків щодо застосування статей 16, 21 ЦК України, статті 20 ГК України, статей 152, 155 ЗК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у справі №910/19741/20, предметом позову в якій є визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Так, Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що "у даному спорі, ефективним, а відтак і належним способом захисту має бути звернення із позовними вимогами про визнання незаконним і скасування рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки одночасно із вимогами про повернення спірної земельної ділянки із оренди, оскільки лише у такому випадку можливе досягнення потрібних результатів, наслідків, досягається найбільший ефект, та унеможливлюється необхідність звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту".

Тобто, під час здійснення перегляду справи №910/19741/20 у касаційному порядку, спірним питанням було визначення ефективності способу захисту права чи інтересу позивача у справі. Суд касаційної інстанції вважав, що без заявлення прокурором позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину - повернення земельної ділянки із оренди, визначений прокурором спосіб захисту є не ефективним, не призведе до досягнення тих результатів, які визначені прокурором у позові - можливості задоволення загальних потреб населення у галузі оздоровлення, розваг, спорту та масового відпочинку.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Принцип ефективності закріплений і у чинному ГПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто, цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, без додаткових (повторних) звернень до суду.

Велика Палата Верховного Суду (постанови від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 02.02.2021 у справі №925/642/19) зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі №914/1128/16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Отже, зважаючи на те, що у справі №910/19741/20 спірним питанням було визначення ефективності способу захисту права чи інтересу позивача щодо заявлення вимоги про повернення земельної ділянки із оренди і суд касаційної інстанції дійшов висновку, що заявлення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки без вимоги про повернення земельної ділянки не є ефективним способом захисту права чи інтересу позивача, а питання ефективності щодо оскарження саме рішення суб`єкта владних повноважень та визнання недійсним договору, що є предметом спору у цій справі №926/3568/21, у справі №910/19741/20 не було предметом розгляду, тому, у даному випадку, Верховний Суд не знаходить подібності правовідносин цієї справи із вказаною справою №910/19741/20 з урахуванням і заявленого предмету позову, і підстав кожної з позовних вимог.

Також, слід звернути увагу на те, що в разі, якщо позивачем заявлено декілька позовних вимог, то суду слід з`ясувати підстави заявлення кожної з таких вимог в контексті взаємозв`язку між ними, тобто, правовідносини, з яких виникли ці вимоги, чи пов`язані вимоги між собою підставами виникнення, вимоги є основними чи похідними позовними вимогами.

У зв`язку з цим, Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника на те, що суди під час ухвалення оскаржених судових рішень в частині вирішення питання щодо обраного Прокурором способу захисту порушеного права шляхом визнання незаконним та скасування рішення міської ради, не врахували висновків щодо застосування статей 16, 21 ЦК України, статті 20 ГК України, статей 152, 155 ЗК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №916/1979/13 (визнання недійсними рішень про надання земельної ділянки в довгострокову оренду та надання земельної ділянки у постійне користування), №469/1044/17 (визнання незаконними та скасування рішень сільської ради про затвердження проєкту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння), №401/2400/16 (визнання недійсним рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, визнання права на розробку проекту землеустрою), №809/739/17 (визнання неправомірним наказу про затвердження документації із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки), №126/1373/17 (визнання незаконним та скасування рішення про заборону здійснювати дії щодо використання водного об`єкта), №488/5027/14 (визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень міської ради про затвердження проєкту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння), №756/5081/14 (визнання незаконним і скасування рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, відновлення становища, що існувало до порушення), №756/5080/14 (визнання незаконним та скасування рішення про передачу земельної ділянки у власність, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення), №554/9719/18 (усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт приватної власності), №359/3373/16 (визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування про вилучення земель державної власності та передачу земельних ділянок у приватну власність, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння).

Так, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права (права власності), що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень (вказані висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі №809/739/17, від 20.09.2018 у справі №126/1373/17).

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може бути предметом оскарження в суді, якщо внаслідок реалізації цього рішення у особи виникає цивільне право і якщо метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права (права власності), що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

У вказаних скаржником в касаційній скарзі та наведених вище справах, судами вирішувалися питання визнання незаконними та скасування актів суб`єкта владних повноважень, за наслідками та на виконання яких у осіб виникали права чи обов`язки. Тобто, внаслідок реалізації рішення суб`єкта владних повноважень у осіб виникали цивільні права та обов`язки і метою (підставами) заявлення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення було оспорювання речового права (права власності), що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у цій справі №926/3568/21, як встановили суди попередніх інстанцій, Прокурор посилається на те, що передаючи земельну ділянку в оренду, Відповідачем-1 порушено вимоги статей 39, 124, 134 ЗК України, статті 321 Закону України "Про оренду землі", статей 7, 9 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", а тому наявні підстави для визнання незаконним та скасування рішення Відповідача-1 №1418, а укладений 31.10.2018 на виконання пункту 2 рішення №1418 додатковий договір №4/6726 підлягає визнанню недійсним на підставі статей 202, 203, 215, 216 ЦК України. Також слід припинити право оренди Відповідачів-2, 3, 4, 5, 6 на спірні земельні ділянки та зобов`язати повернути земельні ділянки за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Чернівці особі Відповідача-1.

Таким чином, Прокурор, не погоджуючись із прийнятим Відповідачем-1 рішенням №1418, оспорює право оренди Відповідачів-2, 3, 4, 5, 6, яке, фактично, як встановили суди попередніх інстанцій, виникло на підставі договору оренди землі №6726 від 01.10.2010 та додаткового договору до договору оренди №6726, укладеного на підставі рішення №1418, яке вичерпало свою дію і з нього у Відповідачів-2, 3, 4, 5, 6 не виникли цивільні права і обов`язки.

Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Так, цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Оскільки, як вже зазначалося вище, суди попередніх інстанцій у цій справі №926/3568/21 встановили, що рішенням №1418 вирішено, зокрема, внести зміни до вже укладеного раніше договору оренди землі шляхом укладення додаткового договору, тому, зважаючи на норми статей 11, 14 ЦК України, з цього рішення у Відповідачів-2, 3, 4, 5, 6 не виникають цивільні права та обов`язки, зокрема, право оренди земельних ділянок, тоді як право оренди, відповідно до статті 11 ЦК України, виникає, в даному випадку, з договору.

Отже, зважаючи на предмет та підстави позовних вимог у вказаних вище справах №916/1979/13, №469/1044/17, №401/2400/16, №809/739/17, №126/1373/17, №488/5027/14, №756/5081/14, №756/5080/14, №554/9719/18, №359/3373/16 та у цій справі №926/3568/21 і їх співвідношення між собою, слід дійти висновку, що правовідносини у наведених справах та у даній справі №926/3568/21 не є подібними, оскільки вони відрізняються та не є схожими предметом, підставами позову, а відтак і правовим регулюванням спірних правовідносин та істотними обставинами, які були встановлені судами і покладені в основу судових рішень.

Стосовно доводів скаржника, що суди попередніх інстанцій помилково послалися на правову позицію Верховного Суду України у справі №21-405а-14 (рішення ради є ненормативним правовим актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів і вичерпує свою дію шляхом виконання, тому позовна вимога про визнання такого рішення недійсним є неналежним способом захисту, не призводить до реального захисту порушеного права, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню), від якої, як правильно зазначив скаржник у своїй касаційній скарзі, відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі №916/1979/13, то слід зазначити, що за висновками Великої Палати Верховного Суду рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, проте, як вже зазначалося вище, в разі, якщо метою оскарження рішення є оспорювання речового права, що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень, тобто, в разі, якщо з рішення суб`єкта владних повноважень виникли право чи обов`язок.

Отже, стосовно посилання Прокурора на те, що попередні судові інстанції, при вирішенні спору в частині вимоги про визнання незаконним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, помилково послалися на постанову Верховного Суду України у справі №21-405а-14 слід зазначити, що, з огляду на підстави оскарження Прокурором процесуальних документів судів попередніх інстанцій в касаційному порядку (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), вказане не впливає (не змінює) на факт посилання скаржником, в частині висновку судів щодо відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги, на постанови Верховного Суду, які не є релевантними (не є подібними) до правовідносин у цій справі №926/3568/21.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення №1418, суди зазначили, що належним способом захисту порушеного права у цій справі є оскарження саме додаткового договору до договору оренди землі, проте таку позовну вимогу залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України з огляду на те, що до подання позову про визнання недійсним договору Прокурор мав звернутися до Відповідача-1 як сторони цього договору, надавши йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави щодо цього договору. Оскільки Прокурором не надано доказів звернення до Відповідача-1 з повідомленням в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про порушення інтересів держави укладенням цього договору, тому відсутні підстави для самостійного звернення до суду та представництва Прокурором інтересів держави за позовними вимогами про визнання недійсним договору.

Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми статей 131, 19 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 226, 236 ГПК України при вирішенні питання про залишення без розгляду позовних вимог про визнання недійсним додаткового договору до договору оренди землі у зв`язку з відсутністю підстав для самостійного звернення Прокурора до суду, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №587/430/16, №922/2751/16, №922/651/17, №916/749/17, №922/2495/17, №922/3165/17, №922/2614/17, №926/1111/15, №698/119/18, №922/1009/20, №922/3276/19, №922/2244/19, №922/3272/18.

Водночас, помилковими є посилання Прокурора на висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, оскільки фактичні обставини в контексті представництва прокурором інтересів держави в судах в якості позивача за позовною вимогою про визнання додаткового договору недійсним, що формують в цій частині зміст спірних правовідносин у наведених скаржником справах, не є тотожними та навіть схожими фактичним обставинам у справі №926/3568/21, яка розглядається.

Так, у справі №587/430/16 (визнання незаконними та скасування наказів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки) суд касаційної інстанції вказав, що, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, такий висновок не суперечить висновку судів попередніх інстанцій у цій справі №926/3568/21, натомість установлені судами фактичні обставини щодо відсутності підстав для представництва Прокурором інтересів держави в якості самостійного позивача за вимогою про визнання недійсним договору, є відмінними від фактичних обставин, встановлених у справі №587/430/16 щодо представництва інтересів держави прокурором в якості самостійного позивача за позовною вимогою про визнання недійсним договору, оскільки суди попередніх інстанцій, залишаючи без розгляду вимогу Прокурора про визнання недійсним додаткового договору в цій справі №926/3568/21, перевірили та встановили недотримання Прокурором порядку, визначеного статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо звернення до компетентного органу з повідомленням про вжиття ним заходів реагування на виявлені Прокурором порушення інтересів держави, вчинені цим органом.

У справах №922/651/17 (визнання незаконним і скасування рішення про надання у власність земельних ділянок для будівництва об`єктів), №922/2495/17 (визнання незаконними та скасування рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, про надання у власність земельної ділянки), №922/3165/17 (визнання недійсним рішення про надання у власність земельних ділянок для будівництва об`єктів, визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування рішень про державну реєстрацію права власності), №922/2614/17 (визнання недійсними рішень про надання дозволу на розроблення документації та про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів із землеустрою та скасування державної реєстрації права власності) Верховний Суд не перевіряв встановлення судами попередніх інстанцій обставин визначення прокурором підставності заявленого до суду позову в якості самостійного позивача у справі та обґрунтованість визначення прокурором суб`єкта владних повноважень в якості відповідача за позовами, предметом яких є визнання недійсним договору, стороною якого є цей суб`єкт владних повноважень.

У справах №698/119/18 (визнання незаконним і скасування наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду, визнання договору оренди недійсним), №922/1009/20 (визнання недійсним договору, скасування рішення про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста та повернення майна), №922/3276/19 (визнання договору недійсним, скасування рішення про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста та повернення майна), №922/2244/19 (визнання незаконним та скасування рішення про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста, визнання недійсним договору, зобов`язання повернути майно), №922/3272/18 (визнання незаконним та скасування рішення про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які підтвердили наявність підстав у прокурора для представництва інтересів держави в особі територіальної громади міста в якості самостійного позивача у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, проте, питання підтвердження прокурором наявності правових підстав для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору та, відповідно, визначення суб`єкта владних повноважень відповідачем за такою вимогою, суди не вирішували.

У справах №922/2751/16 (скасування рішення про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів) та №926/1111/15 (визнання незаконним та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування про надання юридичним особам дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки та щодо передачі безоплатно у власність і надання в оренду земельних ділянок, визнання недійсним свідоцтва про право власності, звільнення та повернення земельної ділянки) в переліку позовних вимог відсутня така вимога, як визнання недійсним договору, а тому, відповідно, й не вирішувалося питання наявності підстав у прокурора для представництва інтересів держави в якості самостійного позивача за вказаною позовною вимогою.

Що стосується справи №916/749/17 (визнання незаконним рішення про поновлення договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним додаткового договору), то судові інстанції у цій справі не досліджували питання належного повідомлення прокурором суб`єкта владних повноважень про обізнаність щодо допущення ним порушення інтересів держави та не з`ясовували наявність доказів, які б свідчили про необхідність представництва прокурором інтересів держави саме в якості самостійного позивача, на відміну від обставин дотримання Прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо порядку повідомлення компетентного органу про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, які суди попередніх інстанцій дослідили у цій справі №926/3568/21, та за наслідками чого дійшли висновку про відсутність підстав для самостійного звернення до суду та представництва Прокурором інтересів держави щодо позовної вимоги про визнання недійсним додаткового договору.

З огляду на наведене, оскільки фактичні обставини в контексті представництва прокурором інтересів держави в судах в якості позивача за позовною вимогою про визнання додаткового договору недійсним, що формують в цій частині зміст спірних правовідносин у наведених скаржником справах не є тотожними та навіть схожими фактичним обставинам у справі №926/3568/21, яка розглядається, наявні підстави для висновку, що правовідносини в цій та зазначених вище справах №587/430/16, №922/2751/16, №922/651/17, №916/749/17, №922/2495/17, №922/3165/17, №922/2614/17, №926/1111/15, №698/119/18, №922/1009/20, №922/3276/19, №922/2244/19, №922/3272/18 не є подібними.

Таким чином, під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень не підтвердилися доводи скаржника про застосування господарськими судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у справах, на які посилається скаржник. Висновки у справах, на які посилається скаржник, зроблені з урахуванням різних установлених фактичних обставин справ, відмінних предметів позовів та різного матеріально-правового регулювання правовідносин, що свідчить про неподібність правовідносин у наведених Прокурором в касаційній скарзі справах.

Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Прокурора.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.12.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2022 у справі №926/3568/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Суховий

Суддя І. Берднік

Суддя В. Зуєв