Ухвала

від 05.07.2022 по справі 914/381/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/381/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. - головуючий, Зварич О.В., Орищин Г.В.)

за позовом заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс - плюс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Відділ Держгеокадастру у м.Львові Львівської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Колібрі - Х», Приватне підприємство «Астері»

про витребування земельної ділянки

за участю:

позивача: Наумець А.В. (самопредставництво)

відповідача: Онищук М.Б. (адвокат)

прокурора: Голуб Є.В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельний альянс-плюс» (далі - відповідач), у якому просив витребувати у відповідача на користь комунальної громади міста Львова в особі позивача земельну ділянку, площею 0,4830 га, кадастровий номер 4610136800:02:005:0348, по вул. Пасічній у місті Львові.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка вибула поза волею власника та без відповідної правової підстави, у зв`язку з чим порушені права та інтереси держави в особі позивача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Суди розглядали справу неодноразово.

2.2. Останнім рішенням Господарського суду Львівської області від 15.10.2019 (суддя Король М.Р.), позов задоволено.

2.3. Рішення суду мотивовано тим, що прокурор довів обставини, з якими пов`язував свої вимоги.

2.4. Оскарженою постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 вище вказане рішення суду скасовано, а позов прокурора залишено без розгляду.

2.5. Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у прокурора не виникло право на позов в інтересах держави, що виключає підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

3.2. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на те, що оскаржувана постанова суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 19.12.2019 у справі № 926/358/19, від 14.12.2020 у справі № 914/511/19, від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 03.02.2021 у справі № 904/2491/18, від 10.02.2021 у справі № 454/851/19-ц, від 17.02.2021 у справі № 911/1497/18, від 07.07.2021 у справі № 914/1577/19, від 26.05.2021 у справі № 926/14/19, від 11.03.2021 у справі № 910/3158/19, від 06.04.2021 у справі № 922/2069/20.

3.3. Подані заступником керівника Львівської обласної прокуратури письмові пояснення щодо касаційної скарги не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.

3.4. Відповідно до приписів частини першої статті 298 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

3.5. Згідно положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч.1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.2).

3.6. Отже скористатися таким правом на подачу доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом вказаного строку.

3.7. Із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що повний текст постанови складено 13.04.2022, тому останнім днем подачі касаційної скарги та доповнення до неї слід вважати 03.05.2022 згідно приписів частини першої статті 288 ГПК України.

3.8. За вказаних обставин такі доповнення до касаційної скарги судом касаційної інстанції залишається без розгляду.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.3. Суди встановили, що предметом спору є вимоги прокурора про витребування земельної ділянки.

4.4. Прокурор в обґрунтування підстав представництва інтересів держави посилався на те, що ним виявлено порушення вимог законодавства та невжиття позивачем будь-яких ефективних засобів захисту інтересів територіальної громади міста.

4.5. При цьому встановлено, що прокурор листом від 27.02.2018 № 14-39-883вих-18 повідомив позивача про подання ним позову в інтересах держави в особі позивача до відповідача про витребування земельної ділянки та цього ж дня прокурор підписав позовну заяву, яку подав до суду 28.02.2018.

4.6. Приймаючи оскаржену у касаційному порядку постанову суд апеляційної інстанції мотивував її тим, що прокурор, на виконання положень частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зобов`язаний був до подання позову звернутися до позивача (органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) з відповідним повідомленням про необхідність відреагувати на стверджуване прокурором порушення інтересів органу місцевого самоврядування, а Львівська міська рада повинна була вжити відповідних заходів - подати позов до відповідача або аргументовано повідомити прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття позивачем у розумний строк заходів щодо подання позову або немотивованої відмови давало б прокуророві підстави, передбачені статтею 1311 Конституції України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення із позовом до суду в інтересах держави. Натомість прокурор в один і той же день 27.02.2018 проінформував позивача про подання позову і вчинив дії із його подання до суду.

4.7. У справі № 903/129/18, на яку прокурор посилається у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду (постанові від 15.10.2019) виходила із того, що договір оренди припинив свою дію 21.02.2016, але Городищенська сільська рада Луцького району Волинської області неналежно виконувала свої повноваження щодо вжиття заходів з повернення земельної ділянки, переданої за договором оренди, а фізична особа - підприємець Дармовис С. А. продовжував використання указаної ділянки без відповідних правових підстав. Отже правовідносини у справах не є подібними.

4.8. У касаційній скарзі прокурор, як на виключний випадок касаційного оскарження постанови суду посилається на те, зокрема, що у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі №454/851/19-ц судом підтримано позицію прокурора щодо звернення до суду за захистом інтересів держави через нездійснення уповноваженим органом (позивачем) упродовж тривалого часу захисту інтересів держави. Однак, як вбачається із вище викладеного, правовідносини у справах не є подібними.

4.9. Посилання прокурора у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, у якій суд касаційної інстанції зазначив, що законодавством не визначено строку, у який таке повідомлення має направлятись, не може бути виключним випадком касаційного оскарження, виходячи із наступного. Згідно положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, у разі якщо Верховний Суд відступив від відповідного висновку, право на касаційне оскарження судового рішення не виникає. Велика Палата Верховного Суду також вказувала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17). Після прийнятої постанови Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, на яку скаржник посилається як на виключний випадок касаційного оскарження, у подальшому Великою Палатою Верховного Суду неодноразово надавалися правові висновки про те, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). Отже, виходячи із положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, та враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, врахуванню підлягають саме останні висновки Великої Палати Верховного Суду. Оскільки у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, судами не встановлено, що позивач мав можливість відреагувати на стверджуване прокурором порушення, та враховуючи викладене вище, виключається можливість застосування судом касаційної інстанції наведених вище висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, а у прокурора не було правових підстав, з огляду на викладене, посилатися на них як на виключний випадок касаційного оскарження.

4.10. Також прокурор у касаційній скарзі посилається на те, що у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 по справі № 910/3486/18, колегія суддів дійшла висновку, що нездійсненням позивачем упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, незверненням до суду із відповідним позовом протягом тривалого часу після звернень до відповідача, обґрунтовується наявність підстав для звернення прокурора до суду з позовом. Із посиланням на подібні висновки прокурор у касаційній скарзі наводить і постанову Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17. Однак, як вбачається, правовідносини у справах не є подібними, оскільки у справі, що переглядається у касаційному порядку, не встановлено, що позивач був обізнаний про стверджуване прокурором порушення. Більше того, прокурор у касаційній скарзі зазначає про те, що позивач маючи відповідні повноваження для захисту порушених інтересів територіальної громади міста, вчасно та самостійно порушення закону не виявив, з позовом до суду не звернувся, що, за висновками прокурора, свідчить про нездійснення ним своїх повноважень по захисту інтересів держави. Отже, за доводами прокурора, позивач не був обізнаний про стверджуване прокурором порушення, тому не мав можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, що з огляду на наведені вище пізніші висновки Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18), виключає можливість у суді касаційної інстанції застосовувати ті висновки Верховного Суду, які не відповідають пізнішим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

4.11. У постанові Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 904/2491/18 зазначено, що надаючи відповідь прокурору на його неодноразові звернення, позивач-1 свою позицію щодо порушення інтересів Держави жодним чином не висловив, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявив, водночас не спростував й твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства, а тому такі дії можна розуміти як бездіяльність.

4.12. Доводи прокурора із посиланням як на виключний випадок касаційного оскарження на вказані ним у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, зводяться до того, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер. Зокрема, як вважає прокурор, такі документи (незалежно від їх назви) можуть бути спрямовані на отримання інформації з метою встановлення наявності або відсутності порушення інтересів держави у випадку виявлення прокурором ознак такого порушення на підставі абзацу 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема щодо інформування відповідного органу про виявлені прокурором порушення інтересів держави та отримання інформації щодо обізнаності такого органу про вказане порушення та вжиття або невжиття відповідних заходів чи отримання від відповідного органу інформації (матеріалів та копій) необхідних для здійснення представництва в суді.

4.13. З приводу наведеного слід зазначити, що положення частини другої статті 287 ГПК України крім пункту 1 містять і такий виключний випадок касаційного оскарження, як оскарження судового рішення з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

4.14. Згідно пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

4.15. Однак такого виключного випадку касаційного оскарження, який перебачений пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК, з урахуванням положень пункту 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу, прокурор у касаційній скарзі не наводив.

4.16. У постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 вказано, що колегія суддів вважає, що у цій справі не має передбачених законом виключних підстав, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, адже безпідставно не зазначаючи орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому законом (статтею 53 ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру") надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (спеціальної процесуальної правоздатності).

4.17. У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 вказано, що Миколаївська міська рада є отримувачем коштів пайової участі, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому прокурор обґрунтовано звернувся з позовом до суду саме в інтересах міської ради, оскільки порушені безпосередньо інтереси територіальної громади міста Миколаєва. Таких висновків Верховний Суд дійшов з огляду на доводи, викладені у касаційній скарзі про те, що прокурором при зверненні до суду не було обґрунтовано чим саме порушуються інтереси держави в контексті спірних правовідносин. При цьому, скаржником зазначалося, що надходження коштів до місцевого бюджету не є питанням порушення інтересів держави, оскільки кошти місцевих бюджетів є власністю територіальних громад.

4.18. Посилаючись у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.12.2019 у справі № 926/358/19, прокурор вказував, що не можна скасовувати прийняте по суті рішення з мотивів порушення порядку розгляду позовних вимог (в окремому позовному провадженні чи в межах справи про банкрутство) зосередившись лише на аналізі суб`єктного складу учасників в контексті порушення щодо них провадження у справі про банкрутство без урахування предмету заявленого позову, змісту спірних правовідносин та фактичних обставин справи за відсутності в доводах скарги посилань на таке порушення.

4.19. Суд касаційної інстанції зазначає, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, є відмінними від тих, що наявні у наведених скаржником у касаційній скарзі судових рішеннях Верховного Суду.

4.20. Скаржник також не навів у касаційній скарзі порівняльного викладення предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених фактичних обставин, які мали місце у зазначених ним у касаційній скарзі судових рішеннях суду касаційної інстанції, та постанові суду апеляційної інстанції, що переглядається у касаційному порядку у даній справі, який би надавав суду касаційної інстанції можливість оцінити доводи скаржника.

4.21. З викладеного вбачається, що зазначені вище доводи прокурора, з посиланням на відповідні постанови Верховного Суду, стосуються правовідносин, які є не подібними тим, які мають місце у справі, що переглядається у касаційному порядку.

4.22. Отже, після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.23. За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою заявника підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

4.24. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.05.2021 у справі № 914/381/18, закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич