Постанова

від 04.07.2022 по справі 753/341/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа 753/341/20 Головуючий у І-й інстанції - Коренюк А.М.

апеляційне провадження № 22-ц/824/684/2022 Доповідач Заришняк Г.М

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.

при секретарі - Діденку А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м.Києва від 15 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за позикою,-

В С Т А Н О В И В :

В січні 2020 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягненя боргу за договором позики.

В обґрунтування позову вказував, що 16 квітня 2019 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір позики грошових коштів на суму 410 000 доларів США, відповідно до умов якого він передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 410 000 доларів США у якості позики, без визначеного строку повернення. Фактична передача та отримання цієї суми підтверджується розпискою, за якою ОСОБА_1 підтвердив отримання та свій обов`язок повернення коштів в загальній сумі 410 000 доларів США.

Також, у якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики, між позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 укладеного договір поруки від 30 жовтня 2019 року, за умовами якого остання зобов`язувалась солідарно, на добровільних засадах, відповідати перед позикодавцем у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики, а саме повернути гроші у сумі, яка надана у позику.

Зважаючи на те, що сторони договору не встановили строк повернення грошових коштів, то відповідно до п.2 ч.1 ст.1049 ЦК України, надані у позику грошові кошти позичальник повинен повернути протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем відповідної вимоги.

Так, 30 жовтня 2019 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача ОСОБА_5 із письмовою вимогою, поданої через нотаріуса, про повернення позичених грошових коштів у строк до 11 листопада 2019 року (а.с.19-20).

Проте, в обумовлений строк позичальник ОСОБА_1 кошти у повному обсязі не повернув, чим взяті на себе зобов"язання у цілому не виконав.

20 листопада 2019 року ОСОБА_4 звернувся до відповідачки ОСОБА_3 із письмовою вимогою, поданої через нотаріуса, про повернення позичених грошових коштів у п`ятиденний строк (а.с.20-21).

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 410 000 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , 5 255 грн. 00 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , 5 255 грн. 00 коп. судового збору.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2021 року в даній справі залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення

У поданому відзиві адвокат Масеха Б.О., діючий в інтересах ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Справа в провадженні суду апеляційної інстанції перебуває з 13 жовтня 2021 року, та призначалась до розгляду в судові засідання на 25 листопада 2021 року на 10 год. 50 хв., на 20 січня 2022 року на 10 год. 50 хв., 15 лютого 2022 року на год. 55 хв. та на 05 липня 2022 року на 14 год. 20 хв.

Так, в судове засідання, призначене на 25 листопада 2021 року відповідачі не з`явились, подано клопотання про відкладення розгляду справи через хворобу відповідача ОСОБА_5 . Розгляд справи був відкладений на 20 січня 2022 року на 10 год. 50 хв.

20 січня 2022 року в судове засідання відповідачі не з`явились, подали заяву про відкладення розгляду справи в зв`язку з перебуванням ОСОБА_3 на лікарняному. Розгляд справи був відкладений на 15 лютого 2022 року на 16 год. 55 хв.

15 лютого 2022 року судове засідання відповідачі також не з`явились, подали заяву про відкладення розгляду справи через хворобу відповідача ОСОБА_5 . Розгляд справи був відкладений на 22 березня 2022 року.

22 березня 2022 року розгляд даної справи перенесено на 05 липня 2022 року у зв`язку з введенням в Україні військового стану.

01 липня 2022 року від відповідачки ОСОБА_3 надійшло клопотання про перебування її на лікарняному, що підтверджується інформаційною довідкою. Проте, з вказаної довідки слідує, що період непрацездатності відповідачки ОСОБА_3 становив з 30 червня 2022 року по 04 липня 2022 року, в той час як розгляд даної справи призначений на 05 липня 2022 року. Доказів того, що період непрацездатності відповідачки був пролонгований з 05 липня 2022 року, матеріали справи не містять.

Також, апелянтом ОСОБА_5 було подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки 05 липня 2022 року він буде перебувати у службовому відрядженні, однак доказів на підтвердження вказаних доводів останнім надано не було.

В постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16сформовано висновок про те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Справа в провадженні суду апеляційної інстанції перебуває з 13 жовтня 2021 року, призначалась до розгляду неодноразово та не могла бути розглянута через численні клопотання сторони відповідача про відкладення розгляду справи, що свідчить про недобросовісність відповідачів щодо користування наданими їм Цивільним процесуальним кодексом правами та призводить до затягування розгляду справи

За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу у відсутність відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст. 14 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Частиною другою ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049).

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Згідно з ч.1ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 16 квітня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений договір позики грошових коштів на суму 410 000 доларів США, за умовами якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 410 000 доларів США у якості позики, без визначеного строку повернення.

Фактична передача та отримання цієї суми підтверджується розпискою, за якою ОСОБА_1 підтвердив отримання та обов`язок повернення ОСОБА_4 коштів в загальній сумі 410 000 доларів США (а.с.14).

Судом встановлено, що у якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір поруки від 30 жовтня 2019 року, за умовами якого ОСОБА_3 зобов`язувалась солідарно, на добровільних засадах, відповідати перед позикодавцем у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики, а саме повернути гроші у сумі, яка надана у позику (а.с. 15 - 17).

Вказані договори на даний час є чинними.

За правилами п.2 ч.1 ст.1049 ЦК України, якщо не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Звертаючись з даним позовом позивач вказував, що з розписки про отримання грошових коштів слідує, що сторони не встановили строк повернення грошових коштів, а тому, у відповідності до п.2 ч.1 ст.1049 ЦК України, надані у позику грошові кошти позичальник повинен повернути протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем відповідної вимоги.

Так, 30 жовтня 2019 року ОСОБА_4 звернувся до відповідачів із письмовою вимогою, яка подана через приватного нотаріуса КМНО Васильєву Н.І., про поверення позичених грошових коштів у строк до 11 листопада 2019 року (а.с. 18, 19, 20, 21, 22, 23).

Однак, у зазначений строк й станом на 24 грудня 2019 року (а.с. 22, 23) позичальник кошти у повному обсязі не повернув, чим взяті на себе зобов"язання не виконав.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст.82 ЦПК України.

Позивачем під час розгляду справи було доведено належними та достовірними доказами факт укладення договору позики і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах.

Крім того, відповідачем не було оспорено факту наявності власноручно написаної ним розписки від 16 квітня 2019 року, жодних доказів погашення заборгованості за договором позики в повному обсязі або частково, відповідачі суду не надавали.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, встановлено, що відповідачі свої договірні зобов`язання за договором позики та договором поруки не виконали, не повернули позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначені договором (вказаний ним у розписці).

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову.

Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення вимог ч.1 ст. 5 Закону України «Про валюту та валютні операції» не стягнув суму боргу 410 000 доларів США відповідно до курсу, визначеного Національним банком України, не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі 373/2054/16-ц).

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі N 14-134цс18.

Твердження апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції справа була розглянута у відсутність відповідача, чим було порушено норми процесуального права, не заслуговують на увагу.

Справа в провадженні суду першої інстанції перебувала з січня 2020 року, неодноразово призначалася до розгляду.

З матеріалів справи слідує, що відповідачі повідомлялись про день, час та місце розгляду справи на 25 лютого 2020 року на 14 год. 00 хв., 27 березня 2020 року на 14 год. 10 хв., 22 квітня 2020 року об 11 год. 40 хв., 20 травня 2020 року на 12 год. 10 хв., 02 липня 2020 року на 14 год. 30 хв., 10 серпня 2020 року на 10 год. 30 хв., 26 жовтня 2020 року, 26 листопада 2020 року на 12 год. 40 хв., 13 квітня 2021 року на 14 год., 15 липня 2021 року на 14 год., про що також свідчать подані стороною відповідачів клопотання про відкладення розгляду справи.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява відповідача ОСОБА_5 про перенесення розгляду справи, призначеного на 15 липня 2021 року (а.с.149). Вказана обставина свідчить про те, що він був повідомлений про розгляд даної справи на 15 липня 2021 року, про що ним було зазначено в заяві про відкладення.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно із ч.4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Отже, відповідачі були обізнані про перебування вказаної справи в суді першої інстанції, неодноразово повідомлялись про день, місце та час розгляду даної справи, проте в судові засідання не з`являлися, неодноразово подавали клопотання про відкладення розгляду справи, що лише свідчить про затягування розгляду справи, що в свою чергу призводить до порушення строків розгляду справи, встановлених цивільним процесуальним законодавством, що є неприпустимим, а тому посилання в апеляційній скарзі на безпідставний розгляд справи у відсутність відповідачів, не заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, відсутні підстави для скасування судового рішення на підставі п.3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Крім того, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не є підставами для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня виготовленняі повної постанови.

Повний текст постанови виготовлений 07 липня 2022 року.

Головуючий

Судді: