Постанова

від 04.07.2022 по справі 916/2324/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/2324/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: С.І. Колоколова, Н.М. Принцевської

(склад колегії суддів сформовано згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2022р.)

секретар судового засідання - Молодов В.С.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Зеленогірської селищної ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 01 грудня 2021 року, суддя в І інстанції Щавинська Ю.М., повний текст якого складно 13 грудня 2021 в м. Одесі

у справі №916/2324/21

за позовом: Фермерського господарства Росток

до відповідача: Зеленогірської селищної ради

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Фермерське господарство "Росток" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Зеленогірської селищної ради та, з урахуванням уточнень, просило суд:

- Визнати за Фермерським господарством "Росток" право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, розміром 22,1 га, державний акт на право постійного користування землею №054693 для ведення селянського (фермерського) господарства, яка фактично перебуває в постійному користуванні ФГ "Росток" та розташована на території Зеленогірської ОТГ Подільського району Одеської області за межами населеного пункту.

- Зеленогірській селищній раді розглянути (погодити) клопотання ФГ "Росток" про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка фактично перебуває в простійному користуванні ФГ "Росток", державний акт на право постійного користування землею №054693 для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 22,1 га, на території Зеленогірської ОТГ Подільського району Одеської області за межами населеного пункту.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в 1992 вирішив створити фермерське господарство та звернувся з заявою до Гвоздавської сільської ради Любашівського району про виділення йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Рішенням 10-ї сесії ХХІ скликання Гвоздавської сільської ради Любашівського району від 22.12.1992 ОСОБА_1 була виділена земельна ділянка для ведення фермерського господарства розміром 22,1 га на праві постійного користування, так як земельне законодавство України на той час не передбачало іншої форми володіння та користування землею сільськогосподарського призначення.

Після отримання зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 створив фермерське господарство "Оксамит" код ЄДРПОУ 31464936, головою та засновником якого він був.

У січні 2007 на об`єднаних зборах ФГ "Оксамит" та ФГ "Росток" прийнято рішення про приєднання ФГ Оксамит до ФГ "Росток". Таким чином, до ф/г Росток перейшли усі права та обов`язки "Оксамит", включаючи право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства розміром 22,1 га, що розташована на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району, яка була виділена на праві постійного користування для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 , на підставі рішення10-ї сесії ХХІ скликання Гвоздавської сільської ради Любашівського району від 22.12.1992 р., Державний Акт на право постійного користування серія Б №054693, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №6.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер.

09.06.2021 ФГ "Росток" звернувся із клопотанням до Зеленогірської селищної ради про на розроблення технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 22,1 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, наданої ОСОБА_1 в постійне користування, який у 1993 створив ФГ "Оксамит" та приєднав у 2007 до ф/г ФГ "Росток", на території Зеленогірської ОТГ (Гвоздавська сільська рада) Подільського (колишня назва Любашівського району) Одеської області.

У відповідь за №763/02-09 від 08.07.2021 ФГ "Росток" отримало відмову.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.12.2021 позов задоволено частково.

Визнано за Фермерським господарством "Росток" (66524, Одеська обл., Любашівський р-н, село Антонівка код ЄДРПОУ 22509135) право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства), розміром 22,1 га, (державний акт на право постійного користування землею №054693 для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Зеленогірської ОТГ Подільського району Одеської області за межами населеного пункту.

Зобов`язано Зеленогірську селищну раду розглянути клопотання ФГ "Росток" про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка фактично перебуває в користуванні ФГ "Росток", державний акт на право постійного користування землею №054693 для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 22,1 га, на території Зеленогірської ОТГ Подільського району Одеської області за межами населеного пункту.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з Зеленогірської селищної ради (66513, Одеська обл., Любашівський р-н, смт Зеленогірське, проспект Миру, буд. 12 код ЄДРПОУ 04527135) на користь Фермерського господарства "Росток" (66524, Одеська обл., Любашівський р-н, село Антонівка код ЄДРПОУ 22509135) судовий збір у сумі 3405 /три тисячі чотириста п`ять/ грн.

Судове рішення в частині задоволення вимоги про визнання права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, розміром 22,1 га. мотивовано тим, що право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку ОСОБА_1 , по-перше, не було втрачено внаслідок його не переоформлення за ФГ "Оксамит", а перейшло до нього, по-друге, зберіглося за правонаступником такого землекористувача, яким є ФГ "Росток". Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість значеної позовної вимоги, спрямованої на досягнення правової визначеності та захист прав позивача.

Задовольняючи позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача розглянути клопотання ФГ "Росток" про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка фактично перебуває в простійному користуванні ФГ "Росток", державний акт на право постійного користування землею №054693 для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 22,1 га, на території Зеленогірської ОТГ Подільського району Одеської області за межами населеного пункту, суд виходив із того, що кадастровий номер на зазначену земельну ділянку не присвоєно, відомості про земельну ділянку до Державного реєстру земель не внесено.

Відповідно до виписки з протоколу засідання чергової ІХ сесії Зеленогірської селищної ради VІІІ скликання від 30.06.2021, на якій розглядалось питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в постійному користуванні для ведення селянського (фермерського) господарства, за підсумками голосування рішення не прийнято. Таким чином, за результатами слухання вказаного питання Зеленогірської селищної ради не прийнято ані позитивного, ані негативного рішення.

Наявність рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання відповідного дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) чинним земельним законодавством визначається в якості обов`язкової передумови подальшого внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Водночас у даному випадку відповідач не розглянув клопотання та не прийняв жодне рішення. При цьому відсутність відповідного рішення відповідача позбавляє позивача права на його оскарження у встановленому законом порядку.

Відмовляючи у задоволенні вимоги щодо зобов`язання відповідача погодити клопотання ФГ "Росток" про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, місцевий господарський суд вказав, що питання надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, шляхом ухвалення селищною радою рішення про це є дискреційними повноваженнями відповідача, оскільки функція розпорядження землями комунальної власності, покладена на органи місцевого самоврядування, які можуть, зокрема, надавати дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості у порядку, визначеному ст. 123 ЗК України, з урахуванням всіх юридичних обставин та норм чинного законодавства, які можуть вплинути на таке рішення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Зеленогірська селищна рада звернулася до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, а також таким що прийняте за межами юрисдикції господарських судів.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник, зокрема, зазначає, що ні чинним законодавством, ні законодавством яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин не передбачалось можливості передачі фермерським господарством права постійного користування іншому фермерському господарстві на таких же правах.

При цьому, скаржник посилаючись на ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», в редакції чинній на момент створення ФГ «Оксамит», зазначає, що відповідно до законодавства, яке діяло, як на момент утворення так і на момент ліквідації ФГ «Оксамит», фермерське господарство могло бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі могли стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту. Тобто члени Фермерського господарства не являються його засновниками, а внесення інформації про членів господарства до реєстраційної картки юридичної особи є помилковою, що підтверджується в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 08.08.2008 № 6784. Таким чином можна дійти висновку, що протокол від 08.01.2008 №1 загальних зборів членів ФГ «Оксамит» є нікчемним та не повинен мати жодних юридичних наслідків, адже прийнятий після смерті єдиного засновника та відповідно голови.

Крім того, скаржник вважає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особі на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу майна фермерського господарства і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право або ж ліквідації фермерського господарства.

Також скаржник вказував, що з аналізу норм ГПКУ та КАСУ випливає, що спори юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його, дій чи бездіяльності належать до виключної компетенції адміністративних судів, а спори, які виникають з земельних відносин та спори щодо реєстрації майна належать до виключної компетенції цивільних судів, у зв`язку з чим місцевий господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення вийшов за межі своєї юрисдикції та наданих йому повноважень.

На думку скаржника, позивач ні в позовній заяві, ні в уточненій позовній заяві не просив суд стягнути судові витрати з відповідача, однак суд вирішив стягнути їх з відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

При цьому, позивач зазначає, що скаржник наводить та цитує норми законодавства, що були чинними на момент створення ФГ «Оксамит», проте, ці норми не могли регулювати порядок переходу права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства до ФГ «Росток» в результаті приєднання до нього ФГ «Оксамит», оскільки вони втратили чинність на дату приєднання ФГ «Оксамит» до ФГ «Росток».

Позивач вважає хибним висновок відповідача про те, що земельні ділянки надані на праві постійного користування не входять та не могли входити до складу статутного капіталу, адже вони не належать на праві власності ні членам господарства, ні самому господарству, оскільки у даному випадку йдеться про передання фермерському господарству не земельної ділянки, яка належить на праві власності члену господарства, а саме права користування такою ділянкою. Більше того, землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування.

Також є помилковим висновок скаржника про те, що протокол № 1 від 08.01.2008 року загальних зборів членів ФГ «Оксамит» є нікчемним та не повинен мати жодних юридичних наслідків, оскільки загальне рішення про приєднання ФГ «Оксамит» до ФГ «Росток» було прийняте у січні 2007р. за життя та за участю його засновника та голови - ОСОБА_1 . Саме про це йдеться в Протоколі №1 загальних зборів членів ФГ «Оксамит» від 08.01.2008 р., який додано до матеріалів справи. Функція засновника фермерського господарства реалізується під час реєстрації (заснування) цього господарства. В подальшому, усі члени фермерського господарства мають такий же об`єм прав та обов`язків, що й засновник.

Отже, посилання скаржника на ту обставину, що реорганізація ФГ «Оксамит» та ФГ «Росток» відбулася незаконно є голослівним, та не підтверджується жодним доказом по справі. Реорганізація зазначених фермерських господарств відбулася відповідно до Закону та ФГ «Росток» є правонаступником ФГ «Оксамит», до якого перейшли всі права та обов`язки.

Посилання скаржника на ту обставину, що господарський суд вийшов за межі юрисдикції господарських судів також є необґрунтованим, в зв`язку з тим, що позовні вимоги ФГ «Росток» взаємопов`язані та підлягають розгляду саме в господарському суді Одеської області відповідно до п.б ст.20 ГПК України.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте подали на електрону адресу суду клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на підставі рішення 10-ї сесії ХХІ скликання Гвоздавської сільської ради Любашівського району від 22.12.1992 року ОСОБА_1 видано державний акт на право користування землею для ведення фермерського господарства розміром 22,1 га Б №054693 (а.с.8-12).

ОСОБА_1 створив фермерське господарство "Оксамит" код ЄДРПОУ 31464936, головою та засновником якого він був.

27.01.2007 року протоколом №1 загальних зборів членів фермерських господарств "Росток" та ФГ "Оксамит" приєднано ФГ "Оксамит" до ФГ Росток. Назвою укрупненого господарства залишено ФГ Росток, головою ФГ "Росток" обрано ОСОБА_2 (а.с.13).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.14).

08.01.2008 року відбулись Загальних зборів членів ФГ "Оксамит", на яких були вирішені наступні питання:

Ліквідувати ФГ "Оксамит", шляхом приєднання до ФГ "Росток" та провести всі необхідні дії по ліквідації господарства;

Затвердити ліквідаційну комісію у складі:

-Голова комісії ОСОБА_3 АДРЕСА_1 Ідент. №1838701765;

-Члени комісії ОСОБА_4 АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 АДРЕСА_3 ;

Місцезнаходженням ліквідаційної комісії визначити с. Гвоздавка 2 Любашівського району;

Уповноважити голову ліквідаційної комісії Рублю Галину Прокопівну здійснити подачу необхідних документів про припинення ФГ "Оксамит" шляхом приєднання до реєструючого органу.

Вказані рішення загальних зборів оформлені протоколом №1 від 08.01.2008 (а.с.15).

У зв`язку з ліквідацією ФГ "Оксамит" шляхом приєднання до ФГ "Росток" відбулася передача коштів, майна, землі та інших МТЦ з балансу ФГ "Оксамит" на баланс ФГ "Росток", що підтверджується передавальним актом від 24.04.2008, який затверджено рішеннями загальних зборів ф/г "Оксамит" та ФГ "Росток", оформлених протокол №3 від 27.04.2008 (а.с.16).

Згідно з довідкою від 01.08.2008 Гвоздавської сільської Ради Любашівського району №795, землі ФГ "Оксамит" розміром 22,1 га перебувають у користуванні голови ФГ "Росток" (голова ОСОБА_2 ) (а.с.31).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 27.08.2008, ФГ "Оксамит" припинено за рішенням засновників. Правонаступником ФГ "Оксамит" вказано ФГ "Росток". Основний вид діяльності 01.11.0 вирощування зернових та технічних культур (а.с.17-21).

05.05.2019 року протоколом загальних зборів членів ФГ "Росток" затверджено статут ФГ "Росток" (а.с.22-24).

Згідно з п.1.2 статуту, ФГ "Росток" є повним правонаступником Фермерського господарства Оксамит, код ЄДРПОУ якого: 31464936, місцезнаходження: с. Гвоздавка Друга, Любашівський район, Одеська область, яке припинене шляхом приєднання до ФГ "Росток" (код ЄДРПОУ 22509135).

Відповідно до п.1.3 статуту, головою ФГ є його засновник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків в Україні: НОМЕР_1 ).

В матеріалах справи наявна довідка Любашівського відділення Подільської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області стосовно сплати ФГ "Росток" фіксованого сільськогосподарського податку за період з 2005-по 2016 за земельну ділянку площею 22,1 га (а.с.25).

Згідно з довідкою від 28.02.2020 Зеленогірсьскої селищної ради Любашівського району Одеської області № 126/02-09 кадастровий номер на зазначену земельну ділянку не присвоювався, а з 2005 року по теперішній час цією земельною ділянкою користується, як повний правонаступник, ФГ "Росток" ЄДРПОУ 22509135, голова Рубля Михайло Павлович, та на даний час дія цього державного акту не припинена (а.с.30).

09.06.2021 року ФГ "Росток" звернувся до Зеленогірсьскої селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 22,1 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, наданої ОСОБА_1 в постійне користування, який створив ФГ "Оксамит" та приєднав його до ФГ "Росток" на території Зеленогірської ОТГ (Гвоздавська сільська рада Подільського району (Любашівський район) Одеської області (за межами населених пунктів) (а.с.33).

16.06.2021 року постійною комісією Зеленогірської селищної ради з питань агропромислового комплексу, земельних відносин та природокористування вирішено розглянути клопотання позивача на 9 сесії селищної ради VІІІ скликання, про що листом від 08.07.2021 №763/02-09 було повідомлено позивача (а.с.34).

Відповідно до виписки з протоколу засідання чергової ІХ сесії Зеленогірської селищної ради VІІІ скликання від 30.06.2021, на якій розглядалось питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в постійному користуванні для ведення селянського (фермерського) господарства, за підсумками голосування рішення не прийнято (а.с.35).

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) створюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

Таким чином, на момент надання та оформлення спірної земельної ділянки вона на праві оренди надавалася фізичній особі як спеціальному суб`єкту - засновнику фермерського господарства.

Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. При цьому право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві, зокрема статтею 141 ЗК України.

Правове становище фермерського господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними, незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття фермерським господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення фермерського господарства і подальшої державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи, є припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, після отримання ОСОБА_1 державного акту на право постійного користування землею, останнім засновано юридичну особу Фермерське господарство "Оксамит".

У наступному, 27.01.2007 року рішення загальних зборів членів фермерських господарств "Росток" та "Оксамит", оформлених протоколом №1, приєднано ФГ "Оксамит" до ФГ "Росток". Назвою укрупненого господарства залишено ФГ "Росток".

Отже, враховуючи ліквідацію ФГ "Оксамит" шляхом приєднання до ФГ "Росток", відбулася передача коштів, майна, землі та інших МТЦ з балансу ФГ "Оксамит" на баланс ФГ "Росток", що підтверджується відповідним передавальним актом від 24.04.2008, який затверджено загальними зборами ф/г "Оксамит" та ФГ "Росток", протокол №3 від 27.04.2008 (а.с.16).

Станом на день вирішення спору позивач ФГ "Росток" продовжує здійснювати фермерську діяльність та використовувати земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Статтею 106 цього Кодексу встановлено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Частиною 2 ст.107 ЦК України визначено, що після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Враховуючи вищевикладене, що позивач є правонаступником ФГ "Оксамит", яке користувалось земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого Державного акту, у результаті його злиття з ФГ "Росток".

Дійсно, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №907/916/17, від 22.05.2019 у справі №914/1104/18, тощо.

Звідси суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про те, що право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку ОСОБА_1 , по-перше, не було втрачено внаслідок його не переоформлення за ФГ "Оксамит", а перейшло до нього, по-друге зберіглося за правонаступником такого землекористувача, яким є ФГ "Росток".

За таких обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання за Фермерським господарством "Росток" права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, розміром 22,1 га, державний акт на право постійного користування землею №054693 для ведення селянського (фермерського) господарства, яка фактично перебуває в користуванні ФГ "Росток" та розташована на території Зеленогірської ОТГ Подільського району Одеської області за межами населеного пункту, є обґрунтованими та правомірно були задоволені місцевим судом.

Стосовно вимоги про зобов`язання Зеленогірську селищну раду розглянути клопотання ФГ "Росток" про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка фактично перебуває в простійному користуванні ФГ "Росток", державний акт на право постійного користування землею №054693 для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 22,1 га, на території Зеленогірської ОТГ Подільського району Одеської області за межами населеного пункту, колегія суддів зазначає таке.

Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється, зокрема, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Як встановлено судом, кадастровий номер на зазначену земельну ділянку не присвоєно, відомості про земельну ділянку до Державного реєстру земель не внесено.

Відповідно до виписки з протоколу засідання чергової ІХ сесії Зеленогірської селищної ради VІІІ скликання від 30.06.2021, на якій розглядалось питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває в постійному користуванні для ведення селянського (фермерського) господарства, за підсумками голосування рішення не прийнято (а.с.35).

Таким чином, за результатами слухання вказаного питання Зеленогірської селищної ради не прийнято ані позитивного, ані негативного рішення.

Згідно з ст. 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

За приписами ст. 123 Земельного кодексу України розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу,

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, є прийняття сесією відповідного рішення.

Згідно з ч.1 ст.21 Закону України Про державний земельний кадастр відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Пунктом 9 ч.1 ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Згідно з ч. 16 ст.123 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Отже, саме що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.

Основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Отже, наявність рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання відповідного дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) чинним земельним законодавством визначається в якості обов`язкової передумови подальшого внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Проте, у даному випадку відповідачем не було розглянуто клопотання позивача та не прийнято жодного рішення. При цьому, відсутність відповідного рішення відповідача позбавляє позивача права на його оскарження у встановленому законом порядку.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання Зеленогірської селищної ради розглянути клопотання ФГ "Росток" про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка фактично перебуває в простійному користуванні ФГ "Росток", державний акт на право постійного користування землею №054693 для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 22,1 га, на території Зеленогірської ОТГ Подільського району Одеської області за межами населеного пункту.

Також, колегія суддів зазначає, що вимога позивача про зобов`язання Зеленогірської селищної ради погодити клопотання ФГ "Росток" про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з ч.ч.2,4 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування в межах закону мають право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу. Повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом.

За положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Оскільки функція розпорядження землями комунальної власності, покладена на органи місцевого самоврядування, які можуть, зокрема, надавати дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості у порядку, визначеному ст. 123 ЗК України, з урахуванням всіх юридичних обставин та норм чинного законодавства, які можуть вплинути на таке рішення, суд вважає, що питання надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, шляхом ухвалення селищною радою рішення про це є дискреційними повноваженнями відповідача

За загальним правилом (ч. 1 ст. 5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.

Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що застосовуючи спосіб захисту, що не суперечить закону і який ефективно захищає права, свободи чи інтереси позивача, на підставі ч. 2 ст. 5 ГПК України, господарський суд, враховуючи зміст права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, а також характер його порушення, невизнання або оспорення, у будь-якому разі не може втручатись у дискреційні повноваження органу, оскільки завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкую (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Класс та інші проти Німеччини», «Фадеева проти Росії», «Кумпене і Мазере проти Румунії», «Єрузалем проти Австрії», «Реквеньї проти Угорщини»).

За таких обставин, доводи відповідача щодо неправильного застосування судами ч. 2 ст. 5 ГПК України при розгляді позовної вимоги про зобов`язання Зеленогірської селищної ради погодити клопотання ФГ "Росток" про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, не знайшли свого підтвердження під час перегляду цієї справи.

Отже, вимога позивача в частині зобов`язання погодити клопотання ФГ "Росток" про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості правомірно не була задоволена місцевим судом.

Колегією суддів не приймаються до уваги, викладені в апеляційній скарзі доводи скаржника, з огляду на наступне.

Так, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник посилається на норми законодавства, які, на його думку, були чинними на момент створення ФГ «Оксамит», а саме Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-ХІІ та Земельний кодекс України від 18.12.1990р.

Проте, колегія суддів зазначає, що вказані нормативно-правові акти не могли регулювати порядок переходу права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства до ФГ «Росток» в результаті приєднання до нього ФГ «Оксамит», оскільки вони втратили свою чинність на дату приєднання ФГ «Оксамит» до ФГ «Росток» (Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» №2009-ХІІ втратив чинність 29.07.2003р., Земельний кодекс України від 18.12.1990 р. втратив чинність 01.01.2002р.).

Із тексту апеляційної скарги вбачається, що скаржник наводить норми Закону України «Про фермерське господарство», що дають визначення складу майна фермерського господарства, серед якого - право користування землею, та робить висновок, що «земельні ділянки надані на праві постійного користування не входять та не могли входити до складу статутного капіталу, адже вони не належать на праві власності ні членам господарства, ні самому господарству.»

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача хибним, оскільки у даному випадку йдеться про передання фермерському господарству не земельної ділянки, яка належить на праві власності члену господарства, а саме права користування такою ділянкою, як це передбачено Законом №973-IV. Більше того, п.1) ч.1 ст.12 Закону України «Про фермерське господарство» вказує, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування.

Твердження скаржника про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу майна фермерського господарства і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право або ж ліквідації фермерського господарства, також є помилковим з огляду на вищенаведене.

Також в обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що, протокол від 08.01.2008 №1 загальних зборів членів ФГ «Оксамит» є нікчемним та не повинен мати жодних юридичних наслідків, адже прийнятий після смерті єдиного засновника та відповідно голови.

Функція засновника фермерського господарства реалізується під час реєстрації (заснування) цього господарства. В подальшому, усі члени фермерського господарства мають такий же об`єм прав та обов`язків, що й засновник.

Статтею 20 Закону України «Про фермерське господарство» зазначено, що член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві.

Згідно з ч. 2 ст. 22 вказаного Закону За рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказані доводи колегія суддів також вважає помилковими, оскільки рішення про приєднання ФГ «Оксамит» до ФГ «Росток» було прийняте у січні 2007р., за життя та за участю його засновника та голови - ОСОБА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією протоколу загальних зборів ФГ «Оксамит» та ФГ «Росток» від 27.01.2007р. Саме про це йдеться в Протоколі №1 загальних зборів членів ФГ «Оксамит» від 08.01.2008р., який додано до матеріалів справи.

З огляду на наведене, посилання скаржника на ту обставину, що реорганізація ФГ «Оксамит» та ФГ «Росток» відбулася незаконно є голослівним, та не підтверджується жодним доказом по справі. Реорганізація зазначених фермерських господарств відбулася відповідно до вищевказаного Закону, а позивач є правонаступником ФГ «Оксамит», до якого перейшли всі права та обов`язки.

Судом встановлено, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві землекористування для ведення СФГ надавалась останньому саме для селянського (фермерського) господарства.

Оскільки фермерські господарства є суб`єктами господарювання, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, належать до юрисдикції господарських судів (схожі висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 483/1863/17, № 695/1275/17 та від 13 листопада 2019 року у справі № 628/773/18).

Отже, колегія суддів відхиляє безпредметні посилання скаржника на те, що місцевий господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення вийшов за межі своєї юрисдикції та наданих йому повноважень.

За змістом статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нелюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування правильного рішення місцевого суду відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 6 837 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Зеленогірської селищної ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 01 грудня 2021 у справі № 916/2324/21 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11.07.2022 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді С.І. Колоколов

Н.М. Принцевська