Рішення

від 27.06.2022 по справі 902/1293/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" червня 2022 р. Cправа № 902/1293/21

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля", м.Гайсин Вінницької області

до Державного підприємства "Мурафський кар`єр", с.Мурафа Жмеринського району Вінницької області

про стягнення 81428,34 грн, у т.р. 63670,00 грн попередньої оплати, 5138,95 грн 3% річних та 12619,39 грн суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів

представники сторін в судове засідання не з`явились

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Вінницької області 24.12.2021 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" про стягнення з Державного підприємства "Мурафський кар`єр" коштів у сумі 78511,22 грн, з яких: 63670,00 грн - попередня оплата, 10314,54 грн - інфляційні втрати, 4526,68 грн -3% річних.

Ціна позову визначена позивачем з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018 в частині здійснення поставки товару.

В якості підстав своїх позовних вимог позивач зазначає наступне.

17.07.2018 між ним як покупцем та відповідачем як продавцем - Державним підприємством "Мурафський кар`єр" укладено Договір купівлі-продажу №1-17/07/2018. За цим Договором відповідач зобов`язався передати, а позивач - прийняти та оплатити вартість товару - щебеню вапнякового для цукрової промисловості на умовах даного Договору та специфікації №1 до Договору від 17.07.2018. За твердженнями позивача, обумовлений Договором товар по специфікації №1 не передавався.

20.09.2018 сторони Договору підписали Специфікацію №2, якою змінили асортимент товару, встановили новий строк поставки (вересень-листопад 2018 року) та передбачили, що оплата за товар здійснюється на умовах 100% попередньої оплати вартості товару протягом одного виставлення рахунку на окрему партію товару. За Специфікацією №2 товар мав бути переданий Покупцю до 30.11.2018. В якості попередньої оплати 18.07.2018 Покупцем сплачено грошові кошти в сумі 175000,00грн.

За твердженнями позивача, відповідач своє зобов`язання виконав частково, поставивши товар на суму 127330,00 грн. Недопоставка Продавцем усієї кількості товару в строк, обумовлений Специфікацією №2, неповернення на вимогу Покупця залишку попередньої оплати в розмірі 63670,00 грн, стали підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 29.12.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1293/21, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 22.02.2022.

27.01.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов (а.с.73-75), в якому Державне підприємство "Мурафський кар`єр" заперечило проти позовних вимог, стверджуючи наступне:

- Договір купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018 суперечить актам цивільного законодавства, порушує права відповідача, так як укладався без наявності повноважень у попереднього директора Державного підприємства "Мурафський кар`єр Супіханова Г.Б. на укладення договорів на суму більше 79231,00 грн;

- ухвалою Господарського суду Вінницької області від 05.10.2015 порушено провадження у справі №902/1177/15 про банкрутство Державного підприємства "Мурафський кар`єр, яке припинено 18.12.2020, тобто на момент укладення спірного Договору Державне підприємство "Мурафський кар`єр" перебувало у процедурі банкрутства. Укладаючи спірний Договір, колишній керівник підприємства розпорядився його майном на суму, що перевищила один відсоток балансової вартості активів боржника; Договір повинен був укладатися за попереднім погодженням з розпорядником майна, з урахуванням ч.8 ст.22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній на момент укладення Договору, яке в даному випадку відсутнє. Відповідач вважає, що укладення даного Договору без погодження з розпорядником майна суперечить актам цивільного законодавства, тому Договір є недійсним на підставі ч.1 ст.203, ч.1, 3 ст. 215 ЦК України;

- відповідач заперечує реальність здійснення господарської операції за Договором, стверджуючи, що його дані бухгалтерського обліку не підтверджують продаж такого обсягу товару та відповідних змін в структурі активів підприємства. Відповідна господарська операція з продажу товару не відображена у бухгалтерському обліку та податковій звітності підприємства, а наявність оспорюваного Договору, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень на переконання відповідача ще не може свідчити про реальність господарської операції з продажу товару позивачу;

- Договір має ознаки фіктивності, оскільки його було вчинено сторонами без наміру створення наслідків, які ним обумовлюватися, а тому цей Договір на підставі ч.1 ст.203, ч.1, 3 ст.215, ст.234 ЦК України є недійсним.

З цих підстав відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Разом з відзивом на позовну заяву Державне підприємство "Мурафський кар`єр" подано заяву від 25.01.2022 "про застосування строку позовної давності" (а.с.76-77).

Подана заява мотивована тим, що товар, визначений специфікацією №2, мав бути переданий позивачу в термін до 30.11.2018. У випадку непоставки товару у цей строк у позивача виникло право пред`явлення вимоги про повернення суми попередньої оплати з 01.12.2018. В зв`язку з цим перебіг позовної давності щодо повернення попередньої оплати почався від дня, коли у покупця виникло право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання, тобто з 01.12.2018 (наступний день за останнім днем строку передачі товару) і сплив через 3 роки - 01.12.2021. Позивач звернувся з даним позовом до суду 22.12.2021, тобто, як вважає відповідач, з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Позивач у відповіді на відзив, що надійшла до суду 09.02.2022 (а.с.96-99), доводи відзиву відповідача проти позову спростовує, посилаючись на таке:

- строк позовної давності подовжено на строк дії карантину, який почав діяти з 12.03.2020, тривав на дату звернення до суду та продовжує тривати на дату подання відповіді на відзив;

- щодо реальності господарської операції за Договором поставки, позивач зазначив що Специфкацією №2 визначено асортимент товару, період поставки, порядок оплати за товар та умови поставки. З метою перевезення товару позивачем було укладено наступні договори: договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 10.09.2018 за №Z070006 - з фізичною особою-підприємцем Чеговським Б.М.; на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 17.09.2018 №Z070004 - з фізичною особою - підприємцем Коровай О.В.; договір транспортного перевезення від 24.09.2018 №Z7.1.05 з з ТОВ "Транс-Сервіс-1". На підтвердження передачі перевізникам товару відповідачем складено товарно-транспортні накладні. Після надання послуг з перевезення товару позивачем оплачено перевізникам надані послуги згідно товарно-транспортних накладних. Позивач зазначив, що ці докази в сукупності підтверджують факт перевезення товару від відповідача до позивача та підтверджують реальність господарських операцій з продажу відповідачем товару позивачу;

- відносно тверджень відповідача про те, що на момент укладення оспорюваного Договору відповідач не мав права здійснювати та не здійснював жодної діяльності по користуванню ділянкою надр Жданівського родовища, а саме по видобуванню вапняку, що є основним його видом господарської діяльності, позивач зазначив, що підставою для такого твердження відповідача стало те, що на момент укладення Договору спеціальний дозвіл на користування надрами №4934, який видано відповідачу 05.03.2009, було анульовано на підставі наказу Державної служби геології та надр України від 22.11.2013 № 589. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017 у справі №826/1973/16 зазначений наказ визнано правомірним, Постановою Верховного Суду від 23.10.2019 наказ було скасовано. Отже, на думку відповідача, з 14.09.2017 по 23.10.2019 він не мав права здійснювати господарську діяльність по видобутку вапняку та виробництву вапнякового каменю через відсутність дозволу. Проте, як стверджує позивач, анулювання дозволу не стало перешкодою для відповідача укласти з позивачем інший Договір купівлі-продажу №2108/01 від 23.08.2017 (Договір №2). Предметом поставки за Договором №2 також є товар - щебінь вапнякового каміння. На виконання своїх зобов`язань за договором №2 позивачем проведено попередню оплату за товар на суму 828594,00 грн, а відповідачем в період з 30.08.2017 по 30.12.2017 здійснено поставку товару, жодних претензій сторони одна одній не пред`являли;

- твердження відповідача про те, що Договір купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018 укладено його неналежним представником, позивач також вважає безпідставним, вказуючи на те, що отримавши попередню оплату та розпочавши передачу товару позивачу, відповідач схвалив укладення між сторонами договору №1-17/07/2018 від 17.07.2018. Вказані домовленості були виражені у формі укладення договору №1-17/07/2018 від 17.07.2018, які в майбутньому спричинили настання реальних правових наслідків - оплату позивачем товару та його передачу відповідачем.

За результатами підготовчого судового засідання (11.03.2022) судом постановлено ухвалу про його відкладення до 28.04.2022.

13.04.2022 на адресу суду надійшла заява за підписом представника позивача адвоката О.Сірука від 12.04.2022 про збільшення розміру позовних вимог від 12.04.2022 у зв`язку зі зміною періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних (а.с.179-180), яка прийнята судом до розгляду відповідно до ст.46 ГПК України. Згідно поданої заяви нова ціна позову складає 81428,34 грн, з яких: 63670,00 грн - попередня оплата, 12619,39 грн - інфляційні втрати, 5138,95 грн -3% річних.

28.04.2022 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 02.06.2022.

Ухвалою суду від 02.06.2022 в судовому засіданні оголошувалась перерва до 28.06.2022.

На визначену дату та час (28.06.2022) представники сторін не з`явилися, хоча про місце, дату та час його проведення останні повідомлені належним чином, ухвалою суду від 02.06.2022

Так, ухвала суду від 02.06.2022, надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також додатково на електронні адреси сторін.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 199), ухвала від 02.06.2022 вручена відповідачу 13.06.2022.

При цьому, 28.06.2022 від представника позивача адвоката Сірука О.В. надійшла заява про проведення судового засідання за його відсутності. Позовні вимоги представник позивача підтримав.

Суд зазначає про те, що будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від сторін щодо відкладення розгляду справи не надійшло.

Частиною першою ст.202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд враховує, що неявка сторін чи їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи з огляду на те, що сторони висловили свої процесуальні позиції по суті спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (далі - позивач, Покупець) та Державним підприємством "Мурафський кар`єр" (далі - відповідач, Продавець) укладено договір купівлі-продажу №1-17/07/2018 (далі - Договір).

Згідно до п.1.1. Договору відповідач зобов`язався передати, а позивач зобов`язався прийняти та сплатити вартість Товару - щебеню вапнякового для цукрової промисловості, відповідно до умов даного Договору, додаткових угод та Специфікацій.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що передача Товару Покупцю здійснюється партіями відповідно до Специфікації, яка є невід`ємною складовою цього Договору.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що ціна Товару визначається у Специфікації(-ях), що є невід`ємною частиною цього Договору. Ціна Товару, зазначена у Специфікації(-ях) до цього Договору, є остаточною і незмінною. Ціна Товару може бути змінена за письмовою згодою Сторін.

Розділом 4 Договору "Умови оплати" Сторони визначили, що оплата за Товар здійснюється Покупцем в наступному порядку: 100% передоплати Товару протягом одного банківського дня з дня виставлення рахунку на окрему партію Товару. Оплата за Товар здійснюється в гривнях України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок Продавця. Датою оплати Товару і належного виконання грошового зобов`язання за цим Договором вважається дата надходження грошових коштів на банківський рахунок Продавця.

Покупець має право достроково оплатити Товар (повністю або частково), а Продавець зобов`язаний прийняти грошові кошти, що надійшли від Покупця, в якості належного виконання за цим Договором.

У разі недопоставки Товару в межах відхилень, узгоджених в п.6.4. цього Договору, переплата Покупця підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх поставок Товару або на вимогу Покупця повертається Продавцем протягом трьох календарних днів з моменту отримання вимоги Покупця.

Пунктом 5.5. Договору передбачено, що факт передачі і приймання Товару підтверджується (засвідчується) видатковою накладною (актом прийому-передачі Товару).

Договір купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018 скріплено підписами керівників сторін та печатками (а.с.24-27).

Умовами Специфікації №1 до Договору від 17.07.2018 сторони погодили асортимент, строк поставки Товару та порядок оплати (а.с.28). Проте, Товар за Специфікацією №1 Покупцю не передавався.

Натомість підписавши Специфікацією №2 до Договору від 20.09.2018, сторони Договору змінили асортимент товару, встановили новий період поставки: вересень - листопад 2018 року та передбачили, що оплата за Товар здійснюється відповідно до п.4.1. Договору (а.с.29).

Так, Специфікацією №2 визначено наступні умови: Загальна вартість Товару, який поставляється згідно з цією Специфікацією, складає 1000000,00 грн. Умови поставки: Поставка на умовах FСА завантаження в транспорт Покупця на території ДП "Мурафський кар`єр" с.Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область. Строк поставки: вересень-листопад 2018 року. Умови оплати: згідно п.4.1. Договору купівлі-продажу № 1-17/07/2018 від 17.07.2018.

Підпунктом 4.1.1. Договору передбачено, що оплата за Товар здійснюється шляхом 100% попередньої оплати Товару протягом одного виставлення рахунку на окрему партію Товару.

18.07.2018 Покупець перерахував згідно платіжного доручення №Z80717086 грошові кошти в сумі 175000,00 грн (а.с.30) та згідно платіжного доручення №Z80927007 від 27.09.2018 16000,00 грн (а.с.31).

Продавець поставив Покупцю Товар (камінь вапняковий) на суму 127330,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: №463 від 24.09.2018 на суму 16940,00грн, №467 від 26.09.2018 на суму 10850,00 грн, №469 від 27.09.2018 на суму 29085,00 грн, №481 від 27.09.2018 на суму 6247,50 грн, №487 від 01.10.2018 на суму 18655,00 грн, №488 від 02.10.2018 на суму 17675,00 грн, №514 від 05.10.2018 на суму 7210,00 грн, №515 від 06.10.2018 на суму 6667,50 грн, №516 від 08.10.2018 на суму 6807,50 грн, №517 від 09.10.2018 на суму 7192,50 грн (а.с.35-44).

Оскільки залишок Товару на суму 63670,00 грн Продавець не поставив, Покупець звернувся до нього з листом за вих. №735 від 23.07.2019 про повернення надлишково перерахованих коштів на вищевказану суму (а.с.47). Відповідач вказаний лист залишив без відповіді.

20.12.2021 позивачем направлено відповідачу лист-повідомлення №1441 про відмову від прийняття виконання зобов`язання та відмову від Договору, оскільки такий договір втратив для Покупця господарський інтерес (а.с.51, 52).

Враховуючи, що вимога позивача щодо повернення 63670,00 грн попередньої оплати, відповідачем виконана не була, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 12619,39 грн - інфляційні втрати, 5138,95 грн - 3% річних.

З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як слідує з матеріалів справи на виконання умов Договору купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018 позивач сплатив попередню оплату вартості Товару.

Відповідач частково виконав умови Договору, не поставивши Товар на загальну суму 63670,00 грн в строк, визначений Договором купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018, - до 30.11.2018 та після втрати позивачем господарського інтересу у повному виконанні зобов`язання з боку Продавця, не повернув Покупцю залишок суми попередньої оплати у вищевказаному розмірі.

На підставі досліджених письмових доказів суд дійшов висновку про доведеність позивачем обставин виникнення між ним та відповідачем господарського зобов`язання на підставі Договору купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018, належне виконання позивачем господарського зобов`язання та умов Договору купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018.

Отже, відповідач не виконав зобов`язання за Договором купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018, чим порушив п. 1.1. Договору.

Внаслідок часткового виконання зобов`язання відповідачем з поставки Товару та втрати господарського інтересу позивачем до повного виконання зобов`язання з боку відповідача, в останнього виникло зобов`язання з повернення Покупцю коштів у сумі 63670,00 грн, стягнення якої становить предмет майнових вимог позивача до відповідача. Доказів про своєчасного виконання зобов`язання з поставки Товару чи повернення залишку отриманої попередньої оплати за Товар відповідач суду не надав.

Відповідно до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, суд дійшов висновку про порушення відповідачем господарського зобов`язання внаслідок його неналежного виконання, зокрема недопоставки товару відповідно до умов, укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018.

Частиною 1 ст. 665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У відповідності до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно (зокрема, грошові кошти) без достатньої правової підстави зобов`язана повернути це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тому вимога позивача про стягнення попередньої оплати у розмірі 63670,00 грн за непоставлений відповідачем Товар підтверджена позивачем належними і допустимими доказами, відповідачем не сплачена та не спростована, а отже підлягає до стягнення в судовому порядку.

У зв`язку з недопоставкою відповідачем Товару та неповерненням попередньої оплати, позивачем, з урахуванням поданої ним 13.04.2022 заяви про збільшення позовних вимог, заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5138,95 грн за період з 03.08.2019 по 11.04.2022 та 12619,39 грн збитків від інфляції за період з серпня 2019 по лютий 2022.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360", судом встановлено, що розрахунок 3% річних є вірним, а розрахунок втрат від інфляції не перевищує розрахунок суду.

Таким чином, позов в частині стягнення 3% річних та втрат від інфляції підлягає задоволенню в сумах, заявлених позивачем, а саме: 5138,95 грн - 3 % річних та 12619,39 грн - збитків від інфляції.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності та його заперечень проти позову, викладених у відзиві, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на отримання від позивача 100% попередньої оплати за Товар, за умовами Договору та Специфікації №2, відповідач був зобов`язаний здійснити повну поставку Товару у строк до 30.11.2018. Проте, відповідач не поставив позивачу Товар та не повернув позивачу на його вимогу залишок неохопленої Товаром попередньої оплати у розмірі 63670,00 грн.

Таким чином, право позивача є порушеним, а відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання починаючи з 01.12.2018. Отже, перебіг позовної давності почався з 01.12.2018 та мав сплинути 01.12.2021.

Натомість, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" від 30 березня 2020 №540-ІХ Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , прийнятої відповідно до ст.29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено. Так, Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 27.05.2022 строк дії карантину встановлено до 31.08.2022.

Отже, підстав для застосування строку позовної давності до вимог позивача судом не встановлено.

Щодо посилання відповідача на недійсність Договору купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018, суд відзначає наступне.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Для визнання правочинів (або їх частин) дійсними або недійсними кожна особа може звернутися до суду. На відміну від нікчемного правочину, який є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом, оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Натомість заявляючи про недійсність Договору купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018, відповідач не ініціював питання про його недійсність в судовому порядку, в зв`язку з чим даний правочин є дійсним і таким, що породжує для сторін правові наслідки його невиконання.

Щодо посилання відповідача на укладення Договору з перевищенням повноважень з боку керівника відповідача, то суд оцінює дане твердження критично, зважаючи на таке.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст.2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч.1 ст.92 ЦК України).

За змістом положень ст.11, 509, 526, 599 ЦК України зобов`язальні правовідносини виникають, у тому числі, з договорів, які мають виконуватися належним чином відповідно до їх умов та вимог законодавства, припинення яких обумовлюється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст.237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

У постанові від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, ч.3 ст.92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, ч.3 ст.92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (ст.203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до ч.1 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.05.2019 у справі №904/2156/18, правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту частини першої 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Крім того, аналіз постанов Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17 свідчить, що вони містять висновок про те, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо).

У даному випадку отримавши попередню оплату та здійснивши часткову передачу Товару позивачу, відповідач своїми діями схвалив укладення між сторонами Договору купівлі-продажу.

Інші доводи відповідача викладені у відзиві на позов, як-то: відсутність у відповідача спеціального дозволу на користування надрами, посилання на те, що господарська операція з купівлі-продажу Товару по Договору купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018 не є реальною, не відображена в даних бухгалтерського обліку відповідача тощо, не заперечують факт існування боргу, не спростовують висновків суду про наявність факту заборгованості відповідача перед позивачем, а відтак не скасовують обов`язку відповідача відновити порушене право позивача шляхом повернення йому грошових коштів, на які не було поставлено Товар згідно укладеного Договору купівлі-продажу №1-17/07/2018 від 17.07.2018.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору суд зазначає наступне.

Як слідує з штемпелю органу поштового зв`язку на конверті позивач звернувся з даним позовом до суду 22.12.2021.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача 78511,22 грн заборгованості, позивач, згідно платіжного доручення №Z11220146 від 21.12.2021, сплатив 2270 грн судового збору.

За правилами ст.129 ГПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2270,00 грн (розмір ставки судового збору, який підлягав сплаті на момент звернення позивача з даним позовом до суду у 2021 році).

При цьому суд враховує, що 13.04.2022 на адресу суду надійшла заява за підписом представника позивача адвоката О.Сірука від 12.04.2022 "про збільшення розміру позовних вимог" від 12.04.2022, яка прийнята судом до розгляду.

До поданої заяви представником позивача долучено платіжне доручення №Z20405021 від 06.04.2022 про сплату 211,00 грн судового збору.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

При цьому позивачем не подано клопотання про повернення з Державного бюджету України вказаної суми судового збору, тому при прийнятті рішення у справі питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору судом не вирішується, що не позбавляє права останнього заявити дане клопотання після прийняття судового рішення у порядку визначеному ст.7 Законом України "Про судовий збір".

На підставі викладеного та керуючись ст.7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Мурафський кар`єр" (вул.Зарічна, 1, с.Мурафа, Жмеринський район, Вінницька область, 23530, код ЄДРПОУ 00371943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (вул.Заводська, 150, м.Гайсин Вінницької області, 23700, код ЄДРПОУ 34009446) 63670,00 грн - попередньої оплати, 12619,39 грн - збитків від інфляції, 5138,95 грн - 3% річних, 2270,00 грн - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повне рішення суду від 28.06.2022 у справі №902/1293/21 надіслати на електронні адреси позивача (office@upi-agro.com.ua) та відповідача (ІНФОРМАЦІЯ_1).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256, 257 ГПК України).

Повне рішення складено 08 липня 2022 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи