Постанова

від 05.07.2022 по справі 922/2448/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/2448/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Батьківщина" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 (колегія суддів: Склярук О. І., Гетьман Р. А., суддя Хачатрян В. С.) у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарство «Батьківщина» до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , про визнання недійсним наказу та визнання права користування землею,

(сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, проте не скористалися правом надіслати представників для участі у судовому засіданні),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Селянське (фермерське) господарство "Батьківщина" (далі - СФГ "Батьківщина") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастоу) та Сахновщинської селищної рада Красноградського району Харківської області (далі - Сахновщинська селищна рада), в якому просило:

- визнати за СФГ "Батьківщина" право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га в межах згідно з планом, яка була надана на ім`я ОСОБА_2 , згідно державного акту на право постійного користування землею серія Б №073411 для ведення селянського (фермерського) господарства.

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від 08.08.2019 № 6781-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей", яким право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 50,00 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Лигівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області, відповідно до державного акту на право користування землею серії Б №073411, вважається припиненим, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , та яким визнано таким, що втратив чинність державний акт на право користування землею серії Б №073411, земельну ділянку загальною площею 50,00 га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Лигівської сільської ради Сахновщинського району Харківської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

2. Рішенням Лигівської сільської ради народних депутатів Сахновщинського району Харківської області XI сесії XXI скликання від 17.03.1993 ОСОБА_2 надано землі в кількості 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства з земель державного запасу Лигівської сільської ради на території радгоспу "Червоний степ" відділення № 1 Першої польової сівозміни поле № 2.

3. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 073411.

4. Згідно із Свідоцтвом про державну реєстрацію серія НОМЕР_1 14.05.1993 проведено державну реєстрацію Фермерського господарства "Батьківщина", як юридичної особи за ідентифікаційним кодом 22628673, про що вчинено запис про включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців за номером: 1 470 120 0000 000115.

5. У період з 14.05.1993 до 10.12.2002 обов`язки голови СФГ "Батьківщина" виконував ОСОБА_2 .

6. У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 наказом від 11.12.2002 № 1 на посаду голови СФГ "Батьківщина" призначено його дружину.

7. Відповідні зміни внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

8. Наказом Головного управління від 08.08.2019 №6781-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" право постійного користування і земельною ділянкою загальною площею 50,0000 га, для ведення Селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Лигівської сільської ради, відповідно до державного акту на право користування землею серії Б №073411, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 1993 року, припинено у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , визнано таким, що втратив чинність державний акт на право користування землею серії Б №073411, земельну ділянку загальною площею 50,00 га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Лигівської сільської ради.

9. На час розгляду справи земельна ділянка площею 50 ,000 га була поділена, на ній розташовані земельні ділянки з кадастровими номерам 632488400:02:000:0927, 632488400:02:000:0928, 632488400:02:000:0929, 632488400:02:000:0930, 632488400:02:000:0931, 632488400:02:000:0932, 632488400:02:000:0933, 632488400:02:000:0934, 632488400:02:000:0935, 632488400:02:000:0936, 632488400:02:000:0937, 632488400:02:000:0938, 632488400:02:000:0939, 632488400:02:000:0940, 632488400:02:000:0941, 632488400:02:000:0942, 632488400:02:000:0943, 632488400:02:000:0944, 632488400:02:000:0945, 632488400:02:000:0946, 632488400:02:000:0947, 632488400:02:000:0948, які перебувають у приватній власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.10.2021 позов задоволено повністю.

Рішення з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, мотивовано тим, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло для створення фермерського господарства.

Враховуючи, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство, а також враховуючи визнання позову відповідачем за цією вимогою - Сахновщинською селищною радою, суд задовольнив позовну вимогу про визнання права постійного користування.

Також суд дійшов висновку, що оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ "Батьківщина" на момент видачі спірного наказу не припинилася. Водночас спірний наказ було прийнято без урахування положень статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), якими встановлено, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, передбачених у цій статті.

11. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Апеляційна інстанція зазначила, що судом першої інстанції визнано право користування спірною земельною ділянкою за одночасної наявності новостворених земельних ділянок, які перебувають у власності фізичної особи на праві приватної власності.

Судом першої інстанції не встановлено, чи призведе визнання права постійного користування земельною ділянкою за позивачем в рамках цього позову до ефективного захисту прав позивача без порушення права фізичної особи, власника новоутворених земельних ділянок.

Апеляційний суд також відзначив, що позивачем неправильно визначено другого відповідача по цій справі, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що другий відповідач не визнає або оспорює права позивача. В той же час, залучена до справи фізична особа, яка є власником 22 земельних ділянок, які розташовані в межах земельної ділянки, право постійного користування якою просить визнати позивач, є тією особою, яка безпосередньо не визнає право позивача, а тому саме вона повинна бути відповідачем по справі щодо позовних вимог про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га.

Позивач у позовній заяві не ставить питання про визнання недійсними відповідних актів, якими було створено (поділено) земельну ділянку, а також правочини, на підставі яких зазначені земельні ділянки стали приватною власністю фізичних осіб, а потім перейшли у власність фізичної особи, яка залучена до розгляду справи в якості третьої особи.

На думку суду апеляційної інстанції, визнання права постійного користування за позивачем на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 073411, на якій, на цей час, розташовані та сформовані 22 земельні ділянки, що перебувають у приватній власності фізичною особи - ОСОБА_1 , без розгляду питань про правомірність перебування у приватній власності цих земельних ділянок, вирішення питання про їх об`єднання в одну земельну ділянку з наданням відповідного кадастрового номеру є передчасним, а вибраний позивачем спосіб є не ефективним та таким, що не призведе до поновлення його порушеного права.

Короткий зміст касаційної скарги

12. СФГ "Батьківщина" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

13. Скарга з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема статті 141, 151 ЗК України, а також прийняттям судового рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

14. Відзивів від інших учасників справи не надходило.

15. Від ГУ Держгеокадастру надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що його працівники не перебувають на робочих місцях та не мають доступу до первинних документів, що, в свою чергу, не дозволяє забезпечити підготовку повної та актуальної інформації щодо позовної заяви.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання, оскільки явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалася, матеріали судової справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ухвалою від 15.06.2022 розгляд справи відкладався за аналогічним клопотанням ГУ Держгеокадастру. Водночас до клопотання не додано доказів на підтвердження неможливості направлення представника товариства для участі у розгляді справи, а також не надано доказів неможливості звернення до суду із заявою про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Позиція Верховного Суду

16. З урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із змінами, внесеними згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022 розгляд справи з об`єктивних причин, які не залежали від Верховного Суду, здійснено у межах розумного строку.

17. Згідно із частиною першою статті 51 ЗК України (у відповідній редакції) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

18. Відповідно до положень статті 7 зазначеного Кодексу користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

19. Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

20. З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки СФГ "Батьківщина", земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

21. Чинним на момент створення СФГ "Батьківщина", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

22. 19.06.2003 було прийнято Закон України "Про фермерське господарство", у статті 1 якого вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

23. Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

24. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 зазначеного Закону).

25. Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

26. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

27. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

28. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

29. Верховний Суд неодноразово зазначав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою.

30. У справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

31. Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

32. Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

33. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

34. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

35. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

36. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

37. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

38. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

39. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 № 662/397/15-ц).

40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

41. У даному випадку визнання недійсним наказу та визнання права користування землею не є ефективним способом захисту порушених прав позивача, оскільки новостворені земельні ділянки залишаються на праві власності у фізичної особи. Таким чином, задоволення таких позовних вимог не призведе до поновлення порушених прав.

42. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

43. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

44. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

45. Згідно зі статтею 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

46. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

47. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

48. Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову - обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

49. За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

50. У пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

51. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком апеляційної інстанцій про відмову в позові, проте з підстав, викладених у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

52. Частиною першою статті 311 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

53. Згідно з частиною четвертою цієї статті ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини та (або) резолютивної частини.

54. Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 308 та статті 311 ГПК України оскаржувана ухвала апеляційного господарського суду підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишенню без змін.

Судові витрати

55. Оскільки у справі лише частково змінюється мотивувальна частина оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, відповідно до положень статті 129 судові витрати у справі належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Батьківщина» задовольнити частково.

2. Змінити частково мотивувальну частину постанови Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 у справі № 922/2448/21 на мотиви, викладені у мотивувальній частині даної постанови суду касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич