Рішення

від 28.06.2022 по справі 564/2776/21

КОСТОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2776/21

29 червня 2022 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя Грипіч Л. А.

з участю секретаря Вознюк Ю.В.

за участі учасників справи:

позивача ОСОБА_1 - не з`явився,

представника позивача - адвоката Данильчика В.І.,

представника відповідача Панасюк А.В. (дистанційно)

представника третьої особи Раєвської В. - не з`явилася

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Костопіль за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Українав особіУправління ДержавноїКазначейської СлужбиУкраїни уКостопільському районіРівненської області про відшкодування шкоди,завданої незаконнимидіями органівдосудового розслідуванняпрокуратури ісуду,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору-Головне управлінняНаціональної поліціїв Рівненськійобласті,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся доКостопільського районногосуду Рівненськоїобласті зпозовом доДержави Українав особіУправління ДержавноїКазначейської СлужбиУкраїни уКостопільському районіРівненської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування прокуратури і суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Національної поліції в Рівненській області.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 31 січня 2018 року Сарненським ВП ГУНП в Рівненській області відкрито кримінальне провадження №12018180200000112 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.146 КК України, після чого, 08 лютого 2018 року працівниками Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області позивача було затримано в порядку ст.208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 та ч.3 ст.152 КК України та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 та ч.3 ст.152 КК України. 09 лютого 2018 року Сарненським районним судом Рівненської області позивачу було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 08 квітня 2018 року. 04 квітня 2018 року Сарненським районним судом Рівненської області продовжено позивачу строк тримання під вартою до 05 травня 2018 року. 04 травня 2018 року Костопільським районним судом Рівненської області продовжено позивачу строк тримання під вартою на 60 діб до 02 липня 2018 року, 27 червня 2018 року продовжено позивачу строк тримання під вартою на 60 діб до 25 серпня 2018 року, а 20 серпня 2018 року продовжено позивачу строк тримання під вартою на 60 діб до 19 жовтня 2018 року.

Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 01 липня 2019 року у справі №572/1177/18 позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.146 та ч.3 ст.152 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинених кримінальних правопорушень.

Вказаний вирок залишено без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року, яку, у свою чергу, залишено без змін постановою Верховного Суду від 27 травня 2021 року.

Вказує, що внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування, прокуратури та суду першої станції із безпідставного та необґрунтованого кримінального переслідування, позивачу була заподіяна моральна школа, що проявилась у погіршенні відносин із рідними, друзями так коханою дівчиною, які вдалися до осуду та до поширення недостовірної інформації. Через безпідставне звинувачення та загрозу призначення покарання у виді позбавлення волі і звернення стягнення на майно в зв`язку із поданням цивільного позову, мої батьки пережили психологічний стрес, який супроводжувався їх переживаннями за мене, внаслідок чого цей психологічний стан рідних передався мені, що ще більше мене пригнічувало морально. Також, через неправомірне кримінальне переслідування я переніс значний емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності та безпорадності. Ці обставини призвели до необхідності усвідомлення продовження решти життя з почуттями втрати бездоганної репутації та довіри оточуючих, приниження гідності і постійної ганьби, а також сприйняття мене всіма оточуючими як злочинця.

Зазначив, що перебування позивача під слідством та судом розпочалось з дати його затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 та ч.3 ст.152 КК України з 08 лютого 2018 року і тривало до 27 травня 2021 року, а саме до дати постановлення остаточного рішення у справі Верховним Судом, що вцілому становить 28 місяців і вважає, що справедливою компенсацією його моральних страждань буде стягнення грошових коштів у розмірі 1080000 грн.

Просить стягнути моральну шкоду, завдану йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у розмірі 1080000 грн, 5000 грн сплачених у зв`язку з отриманням правової (правничої) допомоги та 15000 грн витрат на правничу допомогу у цивільній справі.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 18.10.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами загального позовного провадження та надано Відповідачу 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов, позивачам у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив, відповідачу у строк не пізніше 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати свої заперечення на відповідь на відзив.

Відповідачем Управлінням Державної Казначейської Служби України у Костопільському районі Рівненської області, подано відзив на позов.

Відзив мотивовано тим, що казначейство не вступало у будь-які правовідносини з позивачем і своїми діями чи бездіяльністю не завдавало позивачеві шкоди.

Вказує, що механізм виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, відповідно до якого рішення про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів казначейства, а відповідно до п.35 вказаного Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету, зокрема, для відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Також вказує, що жодним нормативним актом не передбачено права чи обов`язку казначейства уособлювати Державу або Державний бюджет і казначейство не уособлює Державу, як «власника» відповідних бюджетних коштів, а тому на казначейство не може бути покладено обов`язок по відшкодуванню шкоди, яка була заподіяна позивачеві.

Зазначає, з покликанням на постанову Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №199/6713/14-ц, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі, а отже відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади Державну казначейську службу України і відшкодування моральної шкоди, у випадку доведення її завдання, повинно відбуватись з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Казначейську службу України.

Вказує, що вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 01.07.2019 у справі №572/1177/18 позивача визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, проте спір щодо незаконності проведення дій чи прийняття рішень під час розслідування не порушувався позивачем і законність дій та рішень органу досудового розслідування також не оспорювалась позивачем раніше.

Також вказує, що виправдувальний вирок суду не є безумовною та обов`язковою підставою відшкодування шкоди, а є лише причиною для виникнення в особи права на відшкодування, а факт заподіяння шкоди потребує доведення позивачем, а також у вироку суду не вказано та не описано які саме дії працівників правоохоронних органів були протиправними, принижували його честь і гідність або будь-яким чином могли вплинути на його стан.

Вказує, що на думку позивача єдиною підставою для стягнення на його користь 1080000 грн є зазначення у вироку Костопільського районного суду Рівненської області від 01.07.2019 про те, що не доведено, що у діях позивача є склад кримінального правопорушення.

Також вказує, що завдана позивачу моральна шкода, яка полягає у погіршенні відносин з рідними, друзями та коханою дівчиною і пережитий його батьками психологічний стрес через безпідставне звинувачення позивача та моральне пригнічення позивача через це, не підтверджено будь-якими належними та допустимими доказами, які б підтверджували наведені позивачем доводи, а твердження позивача є суб`єктивною думкою останнього.

Вважає, що позивач не довів у позові усі обставини, які підлягають обов`язковому з`ясуванню та доказуванню і казначейство не вбачає причинно-наслідкового зв`язку між діями працівників правоохоронних органів та наслідків, які зі слів позивача, настали для останнього внаслідок дій під час досудового розслідування щодо позивача. Позивачем також не надано доказів поширення щодо останнього недостовірної інформації відносно нього та/або порушення інших його прав.

Також вважає, що презумпції відшкодування шкоди не існує і у позивача виникає обов`язок доказування не лише наявності такої шкоди, але і неправомірності дій заподіювача шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями заподіювача шкоди та шкодою, а також вини особи.

Вказує, що позивачем не вірно вказано період розрахунку під час перебування під слідством, оскільки, у випадку задоволення позову, слід рахувати період з 08.02.2018 по 21.12.2020, а не по 27.05.2021 і не вірно вказана сума моральної шкоди у розмірі 1080000 грн, яка явно безпідставно завищена.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу вказує, що надані позивачем докази понесення таких витрат є неналежними та такими, що не доказують обставини, що підтверджують заявлені вимоги, оскільки у квитанції від 27.05.2021 та від 15.09.2021 не вказано відносно якої справи було здійснено оплату, 10000 грн сплачені за участь адвоката у судових засіданнях, які ще не відбулись, а щодо 15000 грн, то відсутні докази, що таку оплату було здійснено.

Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 27 травня 2022 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Національної поліції в Рівненській області. Надано можливість третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору 5-ти денний строк з дня отримання ухвали подати до суду пояснення щодо позову.

Третьою особою подано відзив на позов, який суд розцінює як пояснення, оскільки відповідно до вимог ЦПК України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, наділена право лише надання пояснень щодо позову.

У наданих поясненнях третя особа вказує, що позовні вимоги не визнає. Вказує, що позивач перебував під слідством та судом з 05.02.2018 по 21.12.2020, то мінімальний розмір компенсації моральної шкоди має становити 221000 грн, а тому вказана позивачем сума у розмірі 1080000 грн є необґрунтованою, безпідставною та такою, що призведе до незаконного збагачення позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення судових витрат на правничу допомогу у цивільній справі в сумі 15000 грн, то позивачем не надано належних доказів понесення таких витрат, а відтак вони не можуть бути стягнуті.

Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивач в судове засідання не з`явився.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та пояснив, що оскільки позивача вироком суду, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.146 та ч.3 ст.152 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинених кримінальних правопорушень, то останньому завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що у позивача, внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування, прокуратури та суду першої станції на підставі необґрунтованого кримінального переслідування, погіршились відносин із рідними, друзями так дівчиною, які почали його засуджувати, що відносно нього поширювалась недостовірна інформація, яка завдала шкоди його репутації, підірвала довіру оточуючих до нього, що він та його батьки пережили стрес, який супроводжувався переживаннями, що пригнічувало позивача морально. Позивач почувався розгублено, відчував тривогу та безпорадність. Позивач думав, що доведеться жити з почуттями втрати репутації та довіри оточуючих, приниження гідності і постійної ганьби, а також сприйняття його всіма як злочинця і що такий період тримав з 08 лютого 2018 року до 27 травня 2021 року, а саме по дату постановлення остаточного рішення у справі Верховним Судом справедливою компенсацією за пережиті протягом вказаного періоду страждання компенсація у розмірі 1080000 грн є обґрунтованою. Просив задоволити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що казначейство не може нести відповідальність, оскільки відповідачем у даному випадку є Держава Україна і що позивачем не доведено у чому саме полягає незаконність дій чи рішень органів досудового слідства, прокуратури та суду, адже питання щодо незаконності таких дій чи рішень позивач не піднімав і не надав суду належних доказів на підтвердження завданої йому шкоди. Також пояснила, що у тому разі, якщо суд вбачатиме підставу для задоволення позову, то слід врахувати, що позивач перебував під слідством з 08.02.2018 і по 21.12.2020, тобто по дату рішення судом апеляційної інстанції, а не до ухвалення відповідного судового рішення судом касаційної інстанції і що сума у розмірі 1080000 грн є абсолютно необґрунтованою. Також пояснила, що позивачем належним чином не обґрунтовано витрати на правову допомогу і тому вони не підлягають до стягнення. Просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про дату і час розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, суд дійшов висновку, що неявка в судове засідання належним чином повідомленого представника третьої особи не є перешкодою у розгляді справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази суд дійшов наступних висновків.

Так, згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 08 лютого 2018 року, слідчим СВ Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області, в с.Бармаки Рівненського району Рівненської області, в приміщенні кафе «Три карасі», о 19 год 25 хв, затримано ОСОБА_1 , як особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146, ч.3 ст.152 КК України. Підстава затримання ухвала слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області від 06 лютого 2018 року у справі №572/298/18.

Ухвалою слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2018 року у справі №572/298/18 застосовано до підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в Рівненському слідчому ізоляторі без визначення розміру застави на підставі ч.4 ст.183 КПК України. Строк тримання під вартою рахувати з моменту затримання 19 год 25 хв 08.02.2018. Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою закінчується 08 квітня 2018 року.

Ухвалою слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області від 04 квітня 2018 року у справі №572/298/18 продовжено для підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в Рівненському слідчому ізоляторі до 05 травня 2018 року без визначення розміру застави на підставі ч.4 ст.183 КПК України.

Згідно обвинувального акту від 23 квітня 2018 року у об`єднаному кримінальному провадженні, внесеному 31 січня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018180200000112, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.146 та ч.3 ст.152 КК України.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 04 травня 2018 року у справі №572/1177/18 продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб, тобто до 02 липня 2018 року.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 27 червня 2018 року у справі №572/1177/18 продовжено ОСОБА_1 строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб, тобто до 25 серпня 2018 року.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 20 серпня 2018 року у справі №572/1177/18 відмовлено в клопотанні прокурора про продовження ОСОБА_1 строку тримання під вартою на 60 (шістдесят) діб. Змінено ОСОБА_1 запобіжний захід тримання під вартою на домашній арешт. Заборонено ОСОБА_1 залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , з 22-00 год. до 07-00 год. наступної доби.

Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 01 липня 2019 року у справі №572/1177/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.146 та ч.3 ст.152 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення даних кримінальних правопорушень.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 01 липня 2019 року залишено без змін.

Постановою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №572/1177/18, провадження №51-1340км21 ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року залишено без змін.

Судом також встановлено, що 24 травня 2021 року між адвокатом Данильчиком Валерієм Івановичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги (у кримінальних справах).

Відповідно до п.1.1. вказаного Договору від 24 травня 2021 року, адвокат прийняв на себе обов`язки представляти права і законні інтереси Клієнта в судах всіх інстанцій, правоохоронних органах в кримінальному провадженні за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.3 ст.152 КК України.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 27.05.2021 адвокатом Данильчиком В.І. прийнято від ОСОБА_1 за правничу допомогу суму у розмірі 5000 грн.

01 червня 2021 року між адвокатом Данильчиком Валерієм Івановичем та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до п.1.1. якого адвокат прийняв на себе обов`язки представляти права та законні інтереси Клієнта в судах всіх інстанцій та здійснювати професійну діяльність.

Згідно акту наданих послуг №01/09-21 від 15 вересня 2021 року, складеного та підписаного ОСОБА_1 та адвокатом Данильчиком Валерієм Івановичем, виконавцем адвокатом Данильчиком В.І., були надані наступні послуги: аналіз матеріалів та вивчення судової практики на суму 2000 грн; складання позовної заяви сума 3000 грн, участь адвоката в якості представника позивача в судових засіданнях 10000 грн, загальна сума 15000 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № б/н від 15.09.2021 адвокатом Данильчиком В.І. прийнято від ОСОБА_1 за правничу допомогу у цивільній справі суму у розмірі 15000 грн.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягають також поверненню суми, зокрема сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, які встановлено цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-2203цс15, постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №61-11708св18, та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної в постанові від 20 вересня 2018 року у справі №14-298цс18.

Так судом встановлено, що 08 лютого 2018 року ОСОБА_1 затримано слідчим СВ Сарненського ВП ГУНП в Рівненській області, як особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 146, частини 3 статті 152 КК України. У цей же день ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень.

При цьому, ухвалою слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області від 09 лютого 2018 року у справі №572/298/18 застосовано до ОСОБА_1 , як підозрюваного, запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в Рівненському слідчому ізоляторі без визначення розміру застави.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 20 серпня 2018 року у справі №572/1177/18 ОСОБА_1 змінено запобіжний захід тримання під вартою на домашній арешт.

Разом з тим, вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 01 липня 2019 року у справі №572/1177/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною 2 статті 146, частини 3 статті 152 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення даних кримінальних правопорушень.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 01 липня 2019 року залишено без змін.

Відтак, ОСОБА_1 , фактично безпідставно перебував під слідством та судом з 08 лютого 2018 року до 21 грудня 2020 року, тобто до набрання вироком Костопільського районного суду Рівненської області законної сили.

Період оскарження ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Рівненського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року до Верховного Суду по день ухвалення постанови судом касаційної інстанції з 21 грудня 2020 року по 27 травня 2021 року, не входить до періоду перебування під слідством та судом, оскільки виправдувальний вирок відносно позивача у вказаний період був чинним.

У зв`язку з цим, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що останній перебував під слідством та судом з 08 лютого 2018 року по 27 травня 2021 року.

Строк перебування позивача під слідством та судом становить 34 місяці та 13 дів.

При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів завдання йому моральної шкоди враховуючи наступне.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга №42255/04) від 01 липня 2010 року зокрема зазначив про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга №33470/03, §82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга №30422/03, §35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга №38411/02, §113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 01 червня 2006 року) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга Ns4171/04, §20 березня).

Так, рішенням від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» Європейський суд з прав людини присудив заявнику у відшкодуванні моральної шкоди 3000 євро, хоча заявник не представив жодного документа на підтвердження своїх вимог про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду заяви Суд звернув увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції має містити перелік претензій і може бути представлено письмово разом з відповідними підтверджуючими документами або свідченнями, «без наявності яких (Суд) може відхилити вимогу повністю або частково. Проте суд врахував той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення.

Таким чином, як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, тобто при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

При цьому суд також не приймає доводів відповідача про те, що казначейство не вступало у будь-які правовідносини з позивачем і своїми діями чи бездіяльністю не завдавало останньому шкоди, оскільки такі доводи не мають правового значення з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №641/8857/17 від 25 березня 2020 року, у якій Велика Палата Верховного Суду вказала, що залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства. Така правова позиція міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц, провадження №14-515цс19.

Відповідно до ч.2, 3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір моральноїшкоди визначаєтьсяз урахуваннямобставин справив межах,встановлених цивільнимзаконодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно дост.8Закону України«Про Державнийбюджет Українина 2022рік»,установлено у2022році мінімальнузаробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 6500 гривень.

Відтак, враховуючи, як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідивши надані докази, оцінивши їх та визначивши мінімальний розмір моральної шкоди, зважаючи на обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на особу позивача, тривалість перебування під слідством і судом, глибину його переживань у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, вимушені зміни у житті у зв`язку з цим, а також врахувавши принцип вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд дійшов висновку про те, що відшкодування моральної шкоди слід встановити в розмірі 223725,80 грн., виходячи з розрахунку: 6500 грн. х 34 повних місяці та 13 днів, перебування під слідством і судом.

Відтак, позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення частково.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд враховує наступне.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У наведених у статті 1 вказаного Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Вказаний правовий висновок міститься у Постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №333/7311/16-ц.

Статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що У разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, дізнавач, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», пунктом 6 якого встановлено, що громадянинові відповідний орган, зазначений у п.11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Так, доказів виконання стосовно позивача передбаченого статтею 11 Закону обов`язку роз`яснення порядку поновлення його порушених прав та встановленого порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди суду не надано і судом таких доказів не здобуто.

Однак зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті його порушеного права.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №755/13879/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №383/596/15, від 20 березня 2019 року у справі №161/15362/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17, від 29 травня 2019 у справі №522/1021/16-ц та у Постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №333/7311/16-ц.

Крім того, відповідно до п.1 ч.3 ст.133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч.2, 3 ст.137 Цивільного процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що наявні у матеріалах справи: договір про надання правової допомоги (у кримінальних справах) від 24 травня 2021 року ; квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 27.05.2021на суму 5000 грн.; договір про надання правової допомоги від 01 червня 2021 року; акт наданих послуг №01/09-21 від 15 вересня 2021 року; квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 15.09.2021 на суму 15000 грн. є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи доказами понесення позивачем таких витрат.

Враховуючи викладене та обставину, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу і за час перебування позивача під слідством та судом витрати останнього на професійну правничу допомогу склали 5000 грн та витрати по даній справі 15000 грн, то суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування понесених позивачем витрат в повному обсязі.

Відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Відтак, судовий збір за розгляд справи необхідно віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.141, 206, 211, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної Казначейської Служби України у Костопільському районі Рівненської області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування прокуратури і суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Національної поліції в Рівненській області - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 224 360 (двісті двадцять чотири тисячі триста шістдесят) грн., витрати на правову допомогу за час розгляду кримінального провадження в сумі 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень, а також витрати на правову допомогу в розмірі 15 000, 00 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач:

ОСОБА_1 (житель АДРЕСА_1 ), РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач:

Держава Україна в особі Управління державної казначейської служби України у Костопільському районі Рівненської області (місцезнаходження м.Костопіль Рівненської області, вул.Рівненська 68), Код ЄДРПОУ: 37959370.

Повне рішення складено

11 липня 2022 року.

СуддяЛ. А. Грипіч