Ухвала

від 12.07.2022 по справі 908/1048/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

13.07.2022 Справа № 908/1048/22

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Дроздова Світлана Сергіївна,

розглянувши заяву про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю Стартап ПРО (вул. Здолбунівська, буд. 13, кв. 588, м. Київ, 02059, ідентифікаційний код юридичної особи 43787810)

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Стартап ПРО місто Київ звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства Компанія з управління активами Славутич-Інвест м. Запоріжжя, що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу Фінансові стратегії про стягнення 500 000 грн. 00 коп. заборгованості.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2022 позовні матеріали № 908/1048/22 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

До позовної заяви позивачем додано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд забезпечити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стартап ПРО» до Приватного акціонерного товариства «Компанія з управління активами «СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ», що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Фінансові стратегії» про стягнення боргу у розмірі 500 000,00 грн. (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок) за договором № 2021/08-18 від 18.08.2021 р. купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТА ОІЛ» шляхом накладення арешту (заборона відчуження, зміни власника, реєстрації застави) на частки Приватного акціонерного товариства «Компанія з управління активами «СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ», що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Фінансові стратегії» у статутних капіталах наступних суб`єктів господарювання:

- частка у статутному капіталі ТОВ «РЕНТА ОІЛ» (код ЄДРПОУ 43792883) у розмірі 100%;

- частка у статутному капіталі ТОВ «АЗОВПРОМЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 42258182) у розмірі 15%;

- частка у статутному капіталі ТОВ «АЗОВІНВЕСТПРОМ» (код ЄДРПОУ 38445930) у розмірі 15%;

та накладення арешту на земельні ділянки за кадастровими номерами: 2320684500:02:008:1264 та 2320684500:02:008:1262.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.07.2022 заяву про забезпечення позову визначено для розгляду судді Дроздовій С.С.

Розглянувши матеріали заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що дана заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Стартап ПРО» звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства «Компанія з управління активами «СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ», що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Фінансові стратегії» про стягнення заборгованості за договором № 2021/08-18 від 18.08.2021 р. купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі (корпоративних прав) Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТА ОІЛ». Ціна пред`явленого позову: 500 000,00 грн. (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок). Оскільки сума заборгованості є значною, відповідач діє недобросовісно, понад 6 місяців ігнорує вимоги про сплату боргу, безпідставно ухиляється від виконання зобов`язання. Відповідач є компанією з управління активами, тобто здійснює свою діяльність в сфері інститутів спільного інвестування, що є ризиковою діяльністю, а функціонування пайових фондів здійснюється з дуже високим є ризиком зменшення вартості його активів та понесення збитків. Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що майбутнє судове рішення може бути не виконано або виконуватись досить тривалий час, що позбавить відповідача можливості розпоряджатися своїми коштами та призведе до їх знецінення.

Враховуючи те, що предметом позову є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "РЕНТА ОЙЛ", позивач вважає обґрунтованим просити суд забезпечити його позов шляхом накладення арешту на частку відповідача у статутному капіталі даного товариства.

Згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «РЕНТА ОІЛ» (код ЄДРПОУ 43792883), ПрАТ «Компанія з управління активами «СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ», що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Фінансові стратегії», володіє часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 100%, що складає 173 428 518,00 грн.

Також позивачу відомо, що відповідач є учасником ряду інших юридичних осіб та володіє частками у статутних капіталах, зокрема ТОВ «АЗОВПРОМЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 42258182) та ТОВ «АЗОВІНВЕСТПРОМ» (код ЄДРПОУ 38445930).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «АЗОВПРОМЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 42258182) ПрАТ «Компанія з управління активами «СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ», що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Фінансові стратегії», володіє часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 15%, що складає 150,00 грн.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «АЗОВІНВЕСТПРОМ» (код ЄДРПОУ 38445930) ПрАТ «Компанія з управління активами «СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ», що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Фінансові стратегії», володіє часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 15%, що складає 360,00 грн.

Окрім того, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ПрАТ «Компанія з управління активами «СЛАВУТИЧ-ІНВЕСТ» (ПВІФНЗ «Фінансові стратегії», код за ЄДРІСІ 2331692) володіє земельними ділянками за кадастровими номерами 2320684500:02:008:1264 та 2320684500:02:008:1262.

Позивач вважає, що застосування заходів забезпечення позову у вигляді арешту на вищевказані корпоративні права та нерухоме майно є співмірним із заявленими у позові позовними вимогами.

Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 №4-рп/2011).

Відповідно до приписів ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положеннями ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з ч. 4 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Отже, з положень ч. 4 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду зазначеним вище.

Господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Близькі за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20.

Господарський суд бере до уваги, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Стаття 138 ГПК України встановлює порядок подання заяви про забезпечення позову.

Вимоги щодо форми та змісту заяви визначено у ст. 139 ГПК України. Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково (ст. 140 ГПК України).

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 22.08.2018 у справі № 924/150/17, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до правового висновку, який викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню. В такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Частинами 1, 2 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Ухвала господарського суду про забезпечення позову в обов`язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Заявник (позивач) має довести наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходів до забезпечення позову. Такі докази повинні міститься в позовних матеріалах або в заяві про забезпечення позову, тому питання про вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які додані позивачем до позову або до заяви про забезпечення позову.

Відповідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадках невжиття заходів забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18.

Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 4 згаданої статті передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов`язків щодо доказів.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 Господарського процесуального кодексу України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права Відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Позивачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів, які свідчили б про те, що не вжиття заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі за умови задоволення позову; що запропоновані заявником заходи до забезпечення позову не матимуть наслідком порушення його законних прав і інтересів, що є не припустимим.

Крім того, як зазначалося вище, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Будь-яких належних доказів до заяви на її обґрунтування позивачем не додано.

Тому самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право відповідачів на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно останніх.

У практиці Європейського суду з прав людини сформовано, серед іншого, характеристики незалежності суду, одна з яких полягає в тому, що суд має сприйматися як незалежний орган; щодо ознак безсторонності суду, то він повинен сприйматися таким з об`єктивного погляду з достатніми гарантіями для виключення будь-яких легітимних сумнівів з цього приводу (пункти 125, 126 рішення від 6 жовтня 2011 року у справі "Агрокомплекс проти України").

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти.

Також слід зазначити, що вжиття передбачених статтею 137 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком.

Заява про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях.

За таких обставин, Господарський суд Запорізької області дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

З огляду на положення ст. 129 ГПК України та Закону України "Про судовий збір", оскільки заяву про вжиття заходів забезпечення позову судом розглянуто, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 240 грн. 50 коп., відшкодуванню та поверненню не підлягають.

Суд роз`яснює заявнику, що клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінились певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до Господарського суду.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У ХВ А Л И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Стартап ПРО, м. Київ про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набрала законної сили 13.07.2022.

Порядок набрання ухвалою законної сили визначений статтею 235 ГПК України.

Порядок оскарження ухвали суду першої інстанції визначений статтями 254, 255, 256 ГПК України.

Ухвалу підписано 13.07.2022.

Суддя С.С. Дроздова