Постанова

від 12.07.2022 по справі 367/9362/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 367/9362/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6541/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

суддя-доповідач Слюсар Т.А.

суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2022 року у складі судді Шестопалової Я.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної установи "Інститут геохімії навколишнього середовища Національної академії наук України" про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за період відсторонення, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2021 року позивачі звернулися у суд із позовом до ДП "Інститут геохімії навколишнього середовища Національної академії наук України" про визнання протиправним і скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 15 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк усунення недоліків з посиланням на те, що позовна заява оплачена судовим збором не у повному обсязі.

У подальшому, ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто позивачам.

Не погодившись з указаною ухвалою позивачами подано апеляційну скаргу, якій вони просять оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зобов`язав позивачів доплатити судовий збір, однак конкретний розмір не зазначив.

Вказує, що підставою повернення позовної заяви слугувало не виконання позивачами вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме суд зазначив, що позивачем було заявлено декілька вимог майнового характеру, зокрема стягнення моральної шкоди, за яку вони не сплатили судовий збір та відповідно не виконали вимоги ухвали суду.

Скаржники вважають такий висновок суду помилковим, оскільки при поданні позовної заяви до суду позивачами було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн, що є цілком достатнім, зважаючи на розмір заявлених позивачами вимог та чинне законодавство України.

Зазначено, що оскільки моральна шкода позивачами заявлена у грошовому еквіваленті то відповідно така вимога є майновою, судовий збір за таку вимогу, як окрему майнову вимогу, виходячи із загального розміру заявленої до стягнення суми, не підлягає сплаті.

Також вказано, що позивачами заявлено вимогу про визнання протиправним та скасування Наказу про відсторонення від роботи, що, в разі її задоволення, тягне за собою поновлення на роботі, а тому дана вимога є вимогою немайнового характеру та не підлягає взагалі оплаті судовим збором. Також позивачами заявлено вимоги про стягнення середнього заробітку за період відсторонення, що по суті і є стягненням заробітної плати, тому дані вимоги майнового характеру також не підлягають оплаті судовим збором.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи подану по справі позовну заяву без руху з підстав того, що кожним з позивачів заявлено по одній вимозі немайнового характеру та по дві вимоги майнового характеру, а судовий збір сплачено кожним з них лише за вимогу немайнового характеру в розмірі 908 грн, суд рекомендував позивачам доплатити судовий збір.

Відповідно до справи, 04 січня 2022 року на виконання вимог вказаної ухвали від адвоката Федака М.Л. в інтересах позивачів до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої були долучені квитанції про доплату судового збору в розмірі 908 грн кожним з позивачів.

Заява обґрунтована тим, що позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ЗУ «Про судовий збір» за вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення.

Між тим, оскаржуваною ухвалою позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачам з причин не усунення у визначений судом строк недоліків.

Статтею 263 ЦПК України установлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам процесуального права ухвала районного суду не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

Таким чином, позивачами заявлено по одній немайновій вимозі (визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи) та по дві майнові (стягнення середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи та моральної шкоди).

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції передчасно повернув позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не дослідивши матеріали справи у повному обсязі та не надавши належної оцінки обставинам, викладеним позивачами в позовній заяві, та її позовним вимогам.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Апеляційний суд враховує, що залишаючи без руху позовну заяву ухвалою від 15 грудня 2021 року, суд першої інстанції всупереч вимог ч. 2 ст. 185 ЦПК України не зазначив точну суму судового збору, яку необхідно доплатити.

Як убачається з матеріалів справи, у що предметом спору є вимоги про:

- визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи позивачів;

- стягнення середнього заробітку з відповідача на користь ОСОБА_1 за весь період відсторонення, а саме з 08 листопада 2021 року по день винесення рішення судом, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 426 грн 75 коп.;

- стягнення середнього заробітку з відповідача на користь ОСОБА_2 за весь період відсторонення, а саме з 01 грудня 2021 року по день винесення рішення судом, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 405 грн 31 коп.;

- стягнення моральної шкоди на користь кожного позивача в розмірі 30 000 грн.

Таким чином, позивачами заявлено по одній немайновій вимозі (визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи) та по дві майнові (стягнення середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи та моральної шкоди), що не може бути оцінений станом на день пред`явлення позову, оскільки залежить від дати ухвалення судового рішення.

При цьому позивачами було сплачено при зверненні до суду з позовом по 908 грн, що складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також в порядку усунення недоліків, зазначених в ухвалі Ірпінського міського суду Київської області від 15 грудня 2021 року, доплачено по 908 грн, з кожного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 2270 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Крім того, апеляційний суд враховує, що в разі звернення з декількома позовними вимогами майнового характеру ціна позову складається з сум всіх цих вимог.

При цьому неможливість визначення ціни позовної вимоги про стягнення середнього заробітку станом на момент пред`явлення позову не є підставою для виокремлення такої вимоги від інших вимог майнового характеру, тому це суперечитиме вимогам п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», оскільки суд першої інстанції не позбавлений можливості попередньо визначити ціну позову згідно вимог ст. 176 ЦПК України, з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції безпідставно виокремлено дві позовні вимоги майнового характеру як самостійні об`єкти справляння судового збору, замість того, щоб визначити єдину ставку судового збору за обидві вимоги майнового характеру.

Верховним Судом в постанові від 09 вересня 2020 року в справі № 381/1425/19-ц викладено правовий висновок, згідно якого у порушення вимог цивільного процесуального законодавства України суд не врахував, що якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина друга статті 185 ЦПК України). Також Верховний Суд зауважив, що від правильного вирішення питання про розмір судового збору залежить у тому числі можливість особи його сплатити, забезпечивши їй доступ до правосуддя.

Європейський суд з прав людини вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, без попереднього зазначення суми судового збору, яку необхідно сплатити, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2022 року не може вважатися законною і обґрунтованою.

Разом із тим, апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи не підлягають оплаті судовим збором, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до постанови Верховного Суду в справі №728/2955/18 від 10 січня 2019 року, починаючи з 01 вересня 2015 року позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Оскільки предметом цього позову є оскарження наказу про відсторонення позивача від роботи, яке по своїй суті є призупиненням виконання нею своїх трудових обов`язків, а не звільненням із займаної посади/роботи/професії, що мало б наслідком вирішення питання про поновлення на роботі такого працівника, доводи позивача в апеляційній скарзі про наявність пільг при зверненні до суду із зазначеним у заяві питанням з підстав, наведених у позові, не ґрунтуються на вимогах закону, є помилковими та відхиляються апеляційним судом.

Відповідно до приписів п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, постановлена із порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 28 січня 2022 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до того ж суду.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Суддя-доповідач:

Судді: