Постанова

від 05.07.2022 по справі 330/592/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 липня 2022 року

м. Київ

справа № 330/592/19

провадження № 61-5919 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації;

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що керівником Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області під час проведеної перевірки встановлено факт безпідставного набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства з порушенням водного та земельного законодавства.

Так, відповідно до постанови Якимівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2011 року у справі № 2а-4/2011 за адміністративним позовом прокурора Якимівського району в інтересах територіальної громади Кирилівської селищної ради встановлено, що розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 01 листопада 1995 року № 175 Запорізькому автомобільному транспортно-експлуатаційному комбінату 12360 (далі - Запорізьке АТЕК 1260) передано у постійне користування 0,9 га земель рекреаційного призначення за межами населеного пункту Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області для будівництва бази відпочинку та видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001295.

Наказом Фонду держмайна України від 24 грудня 1996 року № 87 Запорізький АТЕК 1260 реорганізовано у ВАТ «Запорізький автомобільний транспортно-експлуатаційний комбінат 12360», наказом якого від 26 лютого 2002 року № 32 товариство в подальшому було перейменовано у ВАТ «Експотранс».

Рішенням 30 сесії V скликання Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області надано згоду ПП ОСОБА_3 на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, площею 0,9 га, під розміщення бази відпочинку, яка розташована за межами населеного пункту смт Кирилівка, коса Федотова, Мелітопольського району Запорізької області, в довгострокову оренду на 49 років, за рахунок земель бази відпочинку ВАТ «Експотранс».

24 квітня 2009 року голова Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області розпорядженням № 390 «Про надання дозволу на складання матеріалів щодо вибору місця розташування земельної ділянки громадянці ОСОБА_4 » припинив право користування земельною ділянкою, площею 0,9 га, під розміщення бази відпочинку Запорізького АТЕК 1260 та визнав таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001295.

26 червня 2009 року голова Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області розпорядженням № 573 затвердив проект землевпорядження по відводу земельної ділянки у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Кирилівської сільської ради, площею 2,00 га. Відповідно до пункту 3 вказаного розпорядження на підставі клопотання ОСОБА_4 , технічної документації щодо встановлення меж ландшафтного заказника загальнодержавного значення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », земельну ділянку із земель рекреаційного фонду переведено до земель запасу сільськогосподарського призначення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області.

13 липня 2009 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 453724, кадастровий номер 2320355400:11:003:0078, площею 2,00 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Того ж дня, ОСОБА_4 на підставі договору дарування земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 556 від 13 липня 2009 року, передала у власність ОК «Прайм» земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:003:0078, площею 2,00 га, яке, в свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 липня 2009 року передало вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_5 .

За результатами розгляду протесту прокурора Якимівського району від 29 вересня 2009 року № 15/3240 розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області 24 квітня 2009 року № 390, яке стало правовою підставою для видачі оспорюваного державного акту на земельну ділянку, зміни цільового призначення земельної ділянки, скасовано розпорядженням голови Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області від 28 грудня 2009 року № 1097, як незаконне.

Таким чином, встановивши, що державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_5 видано з порушенням положень статті 52 ЗК України, суд задовольнив адміністративний позов прокурора, визнав незаконним та скасував державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 2,000 га, серії ЯЖ № 453734 від 07 серпня 2009 року, яка розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355400:11:003:0078, виданого з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 , та скасував державну реєстрацію відділу Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010926400295 державного акту на право власності на земельну ділянку, площею 2,000 га, серії ЯЖ № 453734 від 07 серпня 2009 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року у справі № 2а-4/11 постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2011 року залишено без змін.

Відповідно до інформації відділу Держземагенства у Якимівському районі від 09 жовтня 2010 року № 455 встановлено, що ОСОБА_5 , отримавши у власність земельну ділянку, площею 2,0000 га, (кадастровий номер 2320355400:11:003:0078) для ведення особистого селянського господарства, провела поділ цієї земельної ділянки на 51 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами від 2320355400:11:003:0112 по 2320355400:11:003:0162.

Державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 2320355400:11:003:0112 по 2320355400:11:003:0162 зареєстровано 23 квітня 2010 року за № 011026400177 по № 011026400226 відповідно.

Встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу земельних ділянок (реєстровий № 2900 від 10 червня 2010 року), ОСОБА_5 відчужила ОСОБА_6 24 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які фактично утворилися після поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:0078, загальною площею 2,0000 га.

Земельна ділянка площею 1,0806 га з кадастровим номером 2320355400:11:003:0168 утворилася шляхом об`єднання вищевказаних 24 земельних ділянок. У подальшому земельна ділянка, площею 1,0806 га, з кадастровим номером 2320355400:11:003:0168 поділилася на 33 земельні ділянки з кадастровими номерами з 2320355400:11:003:0169 по 2320355400:11:003:0210, що підтверджується листом відділу Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області від 09 вересня 2010 року № 455.

Встановлено, що ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 2010 року відчужила ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею, 0,0812 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0172, яка утворилась в результаті поділу земельної ділянки, площею 1,0806 га, з кадастровим номером 2320355400:11:003:0168.

23 лютого 2012 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЛ № 127887, виданий відділом Держкомзему України в Якимівському районі Запорізької області.

Прокурор вказував, що оскільки постановою Якимівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2011 року у справі № 2а-4/2011 визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 2,00 га, серії ЯЖ № 453734 від 07 серпня 2009 року, кадастровий номер 2320355400:11:003:0078, то всі наступні договори купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки є такими, що укладені з порушенням закону.

Крім того, прокурор звертав увагу на те, що ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 13 липня 2015 року роз`яснено постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2011 року у справі № 2а-4/2011, та зазначено, що суд при винесенні постанови врахував всі наявні матеріали справи, матеріали прокурорської перевірки, що були підставами для подання позову, згідно яких земельна ділянка, загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:3078 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, знаходиться в межах пляжної зони прибережних захисних смуг Азовського моря, менш ніж в 100 м від урізу води, що суперечить вимогам статей 59, 83, 84 ЗК України, відповідно до яких землі прибережних захисних смуг Азовського моря, у тому числі пляжів (100 м від урізу води) можуть перебувати виключно у комунальній або державній власності та не можуть знаходитись у приватній власності.

Також прокурор зазначав, що відповідно до акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 28 жовтня 2016 року на території земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, розпочато роботи з будівництва будівлі без права на виконання зазначених робіт, а саме - без реєстрації органом ДАБК декларації про початок виконання будівельних робіт, що є порушенням пункту 2 частини першої статті 34, частини другої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

У зв`язку з виявленими порушеннями ОСОБА_1 винесено припис № 1546 про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, архітектурним вимогам, затвердженим проектним рішенням, технічним умовам та іншим нормативно-правовим актам, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або без отримання дозволу на виконання будівельних робіт від 02 листопада 2016 року, складено протокол про адміністративне правопорушення від 02 листопада 2016 року відносно ОСОБА_1 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 6 800 грн, який 09 листопада 2016 року сплачено ОСОБА_1 .

Таким чином, земельна ділянка, площею 0,0812 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0172, сформована внаслідок неодноразового поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:3078, отримана ОСОБА_1 у приватну власність незаконно, а тому відповідно до статті 388 ЦК України підлягає поверненню у власність держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації.

Ураховуючи викладене, прокурор просив суд витребувати у ОСОБА_1 у власність держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації земельну ділянку, площею 0,0812 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0172, яка розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 09 грудня 2020 року у задоволенні позову керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що належна на праві приватної власності ОСОБА_1 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:003:0172 відноситься до земель водного фонду, знаходиться у прибережній захисній смузі Азовського моря та Утлюцького лиману у пляжній зоні (у межах 100 метрів від урізу води), а тому не могла бути передана у приватну власність, оскільки землі прибережних захисних смуг, у тому числі пляжів, можуть перебувати виключно у комунальній або державній власності. Отже, спірна земельна ділянка незаконно вибула із власності держави, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Водночас, оскільки відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновків про застосування наслідків пропуску позовної давності та відмову у задоволенні позову з цих підстав.

Свої висновки суд мотивував тим, що початок перебігу строку позовної давності слід пов`язувати з моментом обізнаності як прокурора, так і Запорізької обласної державної адміністрації про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів. Суд вважав беззаперечним факт обізнаності прокурора з 2011 року про наявність незаконного вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, оскільки саме за позовом прокурора було ухвалено постанову Якимівським районним судом Запорізької області від 11 травня 2011 року у справі № 2а-4/2011. Щодо обізнаності Запорізької обласної державної адміністрації про порушення прав та інтересів, суд вважав цілком обґрунтованими посилання сторони відповідача на те що, у відповідності до положень статті 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що Запорізька обласна державна адміністрація, діючи саме у межах своїх повноважень, передбачених законом, здійснюючи контроль за діяльністю Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області, могла бути обізнана про існування розпорядження Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області «Про надання дозволу на складання матеріалів щодо вибору місця розташування земельної ділянки громадянці ОСОБА_4 » від 24 квітня 2009 року № 390, яке у подальшому було скасовано за протестом прокурора розпорядженням голови Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області, як незаконне. Таким чином, доводи відповідача з приводу необхідності обчислення строку позовної давності з 2011 року суд вважав цілком обґрунтованими і дійшов висновку про сплив такого строку на момент подання позову прокурором.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури задоволено. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 09 грудня 2020 року змінено, у задоволенні позову керівника Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації відмовлено з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна земельна ділянка, площею 0,0812 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0172, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , сформована внаслідок неодноразового поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:0078, яка в свою чергу, вибула із земель рекреаційного призначення усупереч норм земельного та водного законодавства, що визначають правовий статус та природоохоронні обмеження щодо використання цих земель.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність. При цьому суд посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17.

У справі, що переглядається, для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду прокурор заявив вимогу про їх витребування від кінцевого набувача на користь Запорізької обласної державної адміністрації з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 388 ЦК України, тобто віндикаційний позов. Оскільки вимоги прокурора про витребування земельної ділянки не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні цих вимог саме з цих підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, та постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17 тощо, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 330/592/19 із Якимівського районного суду Запорізької області.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки спірна земельна ділянка, кадастровий номер 2320355400:11:003:0172, яка розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, перейшла до ОСОБА_1 на праві власності, останній став новим володільцем (добросовісним набувачем) земельної ділянки, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати інститут витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), а не інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном (негаторний позов), про що безпідставно зазначив апеляційний суд.

Заявник вказував, що прокурором не надано доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибрежній захисній смузі Азовського моря та Утлюцького лиману у пляжній зоні. При цьому апеляційний суд необґрунтовано посилався на постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2011 року у справі № 2а-4/2011 та встановлені у цій справі обставини щодо знаходження спірної земельної ділянки у прибрежній захисній смузі, оскільки ОСОБА_1 не був учасником цієї справи та не приймав участі у її розгляді.

Прокурор належним чином не обґрунтував необхідність представництва інтересів держави в суді, також апеляційний суд не звернув увагу на те, що Запорізька обласна державна адміністрація, в особі якої прокурором заявлено позов, не є уповноваженим органом, що розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення на території Якимівського району Запорізької області.

Апеляційний суд при застосуванні статті 391 ЦК України вийшов за межі позовних вимог, порушивши принцип диспозитивності, передбачений статтею 13 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 01 листопада 1995 року № 175 Запорізькому АТЕК 12360 передано у постійне користування 0,9 га земель рекреаційного призначення за межами населеного пункту Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області для будівництва бази відпочинку та видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001295, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 43 (а. с. 47, т. 1).

Наказом Фонду держмайна України від 24 грудня 1996 року № 87 Запорізький АТЕК 12360 реорганізовано у ВАТ «Запорізький автомобільний транспортно-експлуатаційний комбінат 12360».

Наказом ВАТ «Запорізький автомобільний транспортно-експлуатаційний комбінат 12360» від 26 лютого 2002 року № 32 товариство перейменовано у ВАТ «Експотранс».

Рішенням 13 сесії V скликання Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 27 червня 2007 року № 4 надано згоду ПП ОСОБА_3 на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, площею 0,9 га, під розміщення бази відпочинку, яка розташована за межами населеного пункту смт Кирилівка, коса Федотова, в довгострокову оренду на 49 років, за рахунок земель бази відпочинку ВАТ «Експотранс» (а. с. 54, т. 1).

24 квітня 2009 року голова Якимівської районної державної адміністрації прийняв розпорядження № 390 «Про надання дозволу на складання матеріалів щодо вибору місця розташування земельної ділянки громадянці ОСОБА_4 », відповідно до якого було припинено право користування земельною ділянкою, площею 0,9 га, під розміщення бази відпочинку Запорізькому автомобільному транспортному комбінату 12360; визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серії І-ЗП № 001295, виданий Запорізькому автомобільному транспортному комбінату 12360, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 43 від 15 грудня 1995 року; земельну ділянки переведено до земель запасу сільськогосподарського призначення Кирилівської селищної ради; надано ОСОБА_7 дозвіл на складання матеріалів щодо вибору місця розташування земельної ділянки, площею 2,0000 га пасовищ, для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району (а. с. 48, т. 1).

13 липня 2009 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 453724, площею 2,0000 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0078, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Державний акт видано на підставі розпорядження Якимівської районної державної адміністрації від 26 червня 2009 року № 573 (а. с. 55, т. 1).

13 липня 2009 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 556 від 13 липня 2009 року, передала у власність ОК «Прайм» земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:003:0078, площею 2,00 га (т.1 а.с. 72).

21 липня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОК «Прайм» відчужив на користь ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 2,0000 га, розташовану на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355400:11:003:0078 (а. с. 56, т. 1).

07 серпня 2009 року ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 453734, кадастровий номер 2320355400:11:003:0078, площею 2,0000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (а. с. 58, т. 1).

Відповідно до інформації відділу Держземагенства у Якимівському районі Запорізької області від 09 вересня 2010 року № 455 установлено, що ОСОБА_5 , отримавши у власність земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0078, для ведення особистого селянського господарства, провела поділ цієї земельної ділянки на 51 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами з 2320355400:11:003:0112 по 2320355400:11:003:0162 (а. с. 72, т. 1).

Розпорядженням голови Якимівської районної державної адміністрації від 28 грудня 2009 року № 1097, відповідно до протесту прокурора Якимівського району Запорізької області від 29 вересня 2009 року № 15/3240, скасовано розпорядження голови райдержадміністрації від 24 квітня 2009 року № 390 «Про надання дозволу на складання матеріалів щодо вибору місця розташування земельної ділянки громадянці ОСОБА_4 » (а. с. 49, т. 1).

Розпорядженням голови Якимівської районної державної адміністрації від 28 грудня 2009 року № 1098, відповідно до протесту прокурора Якимівського району Запорізької області від 29 вересня 2009 року № 15/3238, скасовано розпорядження голови райдержадміністрації від 26 червня 2009 року № 573 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 » (а. с. 50, т. 1).

Згідно договору купівлі-продажу земельних ділянок від 10 червня 2010 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 24 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які фактично утворилися після поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:0078, загальною площею 2,0000 га (а. с. 61-64, т. 1).

Із листа відділу Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області від 09 вересня 2010 року № 455, убачається, що шляхом об`єднання вищевказаних 24 земельних ділянок було утворено земельну ділянку площею 1,0806 га з кадастровим номером 2320355400:11:003:0168, яка у подальшому поділася на 33 земельні ділянки з кадастровими номерами з 2320355400:11:003:0169 по 2320355400:11:003:0210 (а. с. 72, т. 1).

28 липня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0812 га, яка розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355400:11:003:0172 (а. с. 67, т. 1).

23 лютого 2012 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2320355400:11:003:0172, серії ЯЛ № 127887 (а. с. 66, т. 1).

Постановою Якимівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2011 року у справі 2а-4/2011, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року, визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 2, 000 га, серії ЯЖ № 453734 від 07 серпня 2009 року, яка розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355400:003:0078, виданого з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 ; скасовано державну реєстрацію відділу Держкомзему у Якиміському районі Запорізької області в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010926400295 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 2, 000 га серії ЯЖ № 453734 від 07 серпня 2009 року, яка розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355400:003:0078, виданого з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 (а. с. 28-32, 33-34, т. 1).

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 13 липня 2015 року, що набрала законної сили, роз`яснено постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2011 року у справі № 2а-4/2011, а саме зазначено, що суд при винесенні постанови врахував всі наявні матеріали справи, матеріали прокурорської перевірки, що були підставами для позову, згідно яких земельна ділянка, загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:3078 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, знаходиться в межах пляжної зони прибережних захисних смуг Азовського моря, менш ніж 100 м від урізу води (а. с. 35, т. 1).

Із листів Якимівського районного виробничого відділу державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Запорізької регіональної філії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16 серпня 2018 року № 20, від 20 серпня 2018 року № 21 убачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:003:0172, яка належить ОСОБА_1 , розташована на відстані 42.13-47.75м від урізу узбережжя Азовського моря, тобто у пляжній зоні та відноситься до земель водного фонду (а. с. 77-79, т. 1).

Із копій матеріалів адміністративної справи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області відносно ОСОБА_1 убачається, що за результатами позапланової перевірки ОСОБА_1 видано припис від 02 листопада 2016 року № 156, яким встановлено факт виконання будівельних робіт з будівництва будівлі на пляжній зоні бази відпочинку «Любава», Федотова коса, Кирилівська селищна рада, Якимівський район, Запорізька область, без отримання реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт (а. с. 80-86, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 59 ВК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно ж до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України

уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Відповідно до частини третьої статті 85 ВК України у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Отже, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України), відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Більш суворий режим використання встановлений статтею 88 ВК України для пляжної зони.

Так, у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення. Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морського транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об`єкти, рибогосподарські підприємства.

Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства.

До узбережжя морів, морських заток і лиманів у межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 10.17. Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво: будинків, споруд і комунікацій у приморських прибережних смугах завширшки менше 100 м від урізу води, а у приморських курортних зонах за наявності пляжу - менше 100 м від його суходільної межі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка, площею 0,0812 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:0172, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , сформована внаслідок неодноразового поділу земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:003:0078.

28 грудня 2009 року розпорядженням голови Якимівської районної державної адміністрації № 1098, відповідно до протесту прокурора Якимівського району Запорізької області від 29 вересня 2009 року № 15/3238, скасовано розпорядження голови райдержадміністрації від 26 червня 2009 року № 573 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 », яким спірну земельну ділянку було переведено до земель запасу сільськогосподарського призначення Кирилівської селищної ради.

Постановою Якимівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2011 року в справі № 2а-4/2011 визнано незаконним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 2, 000 га, що розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320355400:003:0078, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, серії ЯЖ № 453734 від 07 серпня 2009 року, виданий ОСОБА_5 .

При розгляді вказаної справи № 2а-4/2011 суд дійшов висновку, що державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_5 видано з порушенням положень статті 52 ЗК України, яка передбачає, що на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкодити використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Використання земельної ділянки не за її цільовим призначенням не допускається і згідно вимог статті 143 ЗК України права власності на вказану земельну ділянку мають бути примусово припинені, а державний акт та договір купівлі-продажу - скасовані судом.

Крім того, ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 13 липня 2015 року, що набрала законної сили, роз`яснено постанову Якимівського районного суду Запорізької області від 11 травня 2011 року у справі № 2а-4/2011, а саме зазначено, що суд при винесенні постанови врахував всі наявні матеріали справи, матеріали прокурорської перевірки, що були підставами для позову, згідно якого земельна ділянка загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 2320355400:11:003:3078 з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, знаходиться в межах пляжної зони прибережних захисних смуг Азовського моря, менш ніж 100 м від урізу води.

Посилаючись на преюдиційність встановлених судом у справі № 2а-4/2011 обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:003:0078 вибула із земель рекреаційного призначення усупереч норм земельного та водного законодавства, що визначають правовий статус та природоохоронні обмеження щодо використання цих земель.

Крім того, листами Якимівського районного виробничого відділу державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Запорізької регіональної філії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16 серпня 2018 року № 20, від 20 серпня 2018 року № 21 підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:003:0172, яка належить ОСОБА_1 , розташована на відстані 42.13-47.75м від урізу узбережжя Азовського моря, тобто у пляжній зоні та відноситься до земель водного фонду.

Із копій матеріалів адміністративної справи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області відносно ОСОБА_1 убачається, що за результатами позапланової перевірки ОСОБА_1 видано припис від 02 листопада 2016 року № 156, яким встановлено факт виконання будівельних робіт з будівництва будівлі на пляжній зоні бази відпочинку «Любава», Федотова коса, Кирилівська селищна рада, Якимівський район, Запорізька область, без отримання реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт.

Дослідивши надані сторонами докази, суди визнали доведеним той факт, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:003:0172, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , знаходиться у прибережній захисній смузі Азовського моря та Утлюцького лиману у пляжній зоні (у межах 100 м від урізу води), що суперечить вимогам законодавства, оскільки землі прибережних захисних смуг, у тому числі пляжів, можуть перебувати виключно у комунальній або державній власності, та не можуть знаходиться у приватній власності, а отже, спірна земельна ділянка незаконно вибула із власності держави.

Вказаним, зокрема, спростовуються доводи касаційної скарги заявника про недоведеність прокурором знаходження спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Наведені висновки щодо належного способу захисту викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17-ц (провадження № 14-317цс19).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Щодо повноважень прокурора

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що органом, уповноваженим державою розпоряджатись землями державної власності на території Запорізької області є Запорізька обласна державна адміністрація.

Однак, з моменту вибуття із володіння держави спірної земельної ділянки Запорізькою обласною державною адміністрацією жодних заходів щодо захисту інтересів держави з метою повернення у власність держави спірної земельної ділянки не вжито, позов про витребування у ОСОБА_1 на користь держави земельної ділянки не заявлявся, що підтверджується листом Запорізької обласної державної адміністрації від 19 грудня 2018 року № 12173/08-46.

Відповідно до листа Запорізької обласної державної адміністрації від 14 грудня 2019 року № 01345/08-49 Запорізькою обласною державною адміністрацією не вживались дії щодо оскарження в судовому порядку розпорядження Якимівської райдержадміністрації «Про надання дозволу на складання матеріалів щодо вибору місця розташування земельної ділянки громадянці ОСОБА_4 » від 24 лютого 2009 року № 390.

Апеляційний суд, встановивши, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, та враховуючи характер і суспільну значущість спірних правовідносин, дійшов правильного висновку, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави без порушення порядку такого звернення, передбаченого Законом України «Про прокуратуру», проте обрав неналежний спосіб захисту. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності обґрунтування підстав для звернення прокурора до суду з позовом у цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що Запорізька обласна державна адміністрація, в особі якої прокурором заявлено позов, не є розпорядником землі на території Якимівського району Запорізької області, є безпідставними та спростовуються інформацією, викладеною у листі відділу Держгеокадастру в Якимівському районі Запорізької області від 03 січня 2017 року № 10-28-0.3-3896/2-16 та листі відділу в Якимівському районі ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 14 грудня 2018 року № 0-8-0.36-2902/115-18, відповідно до яких земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:003:0172 розташована на території Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області поза межами населеного пункту (а. с. 73, 76, т. 1).

Оскільки спірна земельна ділянка в силу закону відноситься до земель водного фонду, відповідно до частини п`ятої статті 122 ЗК України органом, уповноваженим державою розпоряджатись землями державної власності на території Запорізької області є Запорізька обласна державна адміністрація.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, та постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Наведені у касаційній скарзі доводи переважно зводяться до тлумачення заявником на власний розсуд норм матеріального права, ці доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, з якою погоджується й суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович