Постанова

від 28.06.2022 по справі 903/833/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 903/833/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Луцької міської ради - Іщика В. А.,

Державного реєстратора Яремчука Григорія Ярославовича Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Геруна Юрія Євгеновича - не з`явився,

Приватного акціонерного товариства «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» - Гітун Н. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької міської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 (у складі колегії суддів: Демидюк О. О. (головуючий), Савченко Г. І., Павлюк І. Ю.)

у справі № 903/833/17

за позовом Луцької міської ради

до Державного реєстратора Яремчука Григорія Ярославовича Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фізичної особи-підприємця Геруна Юрія Євгеновича,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства «Волинське обласне підприємство автобусних станцій»,

про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та номера запису про речове право,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Луцька міська рада звернулася до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до державного реєстратора Яремчука Григорія Ярославовича Комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» (далі - Державний реєстратор) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2017 № 36646859 Державного реєстратора про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за Приватним акціонерним товариством «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» (далі - ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій») з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 та номер запису про інше речове право 21904092 (спеціальний розділ) реєстрація іншого речового права.

Позов обґрунтовано порушенням Державним реєстратором положень законодавства щодо процедури проведення державної реєстрації прав.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.11.2017 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фізичну особу-підприємця Геруна Юрія Євгеновича (далі - ФОП Герун Ю. Є.) та як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій».

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.06.2018 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2017 № 36646859 Державного реєстратора про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га за ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 та номер запису про інше речове право 21904092 (спеціальний розділ) реєстрація іншого речового права.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 рішення Господарського суду Волинської області від 19.06.2018 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Луцької міської ради на користь ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» 4 800, 00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2024/16, дійшов висновку, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки спір виник саме між позивачем та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій», з приводу земельної ділянки, внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059.

Не погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, у травні 2022 року Луцька міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022, а рішення Господарського суду Волинської області від 19.06.2018 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.05.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 903/833/17 за касаційною скаргою Луцької міської ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 з підстави, передбаченої пунктами 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 29.06.2022.

ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу Луцької міської ради.

Державний реєстратор та ФОП Герун Ю. Є. в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Луцької міської ради та ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 15.08.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2017, індексний номер 36646859, Державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк за ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій».

Рішення про державну реєстрацію від 16.08.2017, індексний номер 36646859, прийнято Державним реєстратором на підставі копії державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 06.12.1995 II-ВЛ001237, витягу з Державного земельного кадастру від 05.07.2017 НВ-0703172512017, архівного витягу з рішення сесії Луцької міської ради від 10.07.2017 № 2159/01/20, оголошення у газеті «Волинь» та наказу від 06.07.1994 № 348 Міністерства транспорту України.

Судами також установлено, що 10.02.2005 між Луцькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799» (далі - ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799»), на підставі рішення Луцької міської ради від 28.12.2004 № 21/15.3, було укладено договір оренди землі, який зареєстровано в книзі записів Державної реєстрації договорів оренди 10.02.2005 за № 289, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в сорокове платне користування земельну ділянку для обслуговування автостанції, за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк (кадастровий номер 220650030), загальною площею 26 225 кв. м.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 за позовом приватного підприємця Геруна Ю. Є. до Луцької міської ради, ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій», Управління Держкомзему у м. Луцьку визнано припиненим договір оренди земельної ділянки, укладений між Луцькою міською радою та ВАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799», який зареєстровано в книзі записів Державної реєстрації договорів оренди 10.02.2005 за № 289, в частині оренди земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташовано магазин № 4 з літнім кафе, приміщення магазину № 7, за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк. Зобов`язано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. В решті позову відмовлено.

25.12.2012 Господарським судом Волинської області видано наказ № 5004/639/12 про примусове виконання рішення суду.

01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про Державний земельний кадастр», відповідно до положень частини 1 статті 9 якого, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюється державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відомості про розподіл земель між власниками та користувачами вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина 9 статті 21 зазначеного Закону).

Оскільки до 01.01.2013 у Державному реєстрі земель не було зареєстровано зміни до договору оренди від 10.02.2005 на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:22:065:0030 було перенесено до Державного земельного кадастру.

На підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 ТОВ «Технічне бюро кадастру» на замовлення Геруна Ю.Є. розроблено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку на земельні ділянки площами відповідно 472 кв. м та 25 753 кв. м.

На виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 та на підставі зазначеної документації із землеустрою, державним кадастровим реєстратором Головного управління Держземагентства у Волинській області до Державного земельного кадастру внесено відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами 0710100000:22:065:0059 та 0710100000:22:065:0060, площею 25 753 кв. м та 472 кв. м відповідно.

Отже, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 у справі № 5004/639/12 внесено зміни до договору оренди землі від 10.02.2005 шляхом припинення оренди частини земельної ділянки, що стало підставою для поділу цієї земельної ділянки та присвоєння кадастрових номерів новоствореним земельним ділянкам по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьк.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0703172512017 від 05.07.2017 земельну ділянку площею 2,5753 га, комунальної форми власності, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39, м. Луцьк, Волинська область, кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, зареєстровано - 26.05.2013.

У справі, що розглядається, Луцька міська рада звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.08.2017 № 36646859 Державного реєстратора про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га, з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 за ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» та номера запису про інше речове право.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.06.2018 у справі позов задоволено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 рішення Господарського суду Волинської області від 19.06.2018 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволення позову, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що Державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі.

У поданій касаційній скарзі Луцька міська рада, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, вказала на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, у межах, встановлених статтею 300 ГПК України, виходить із такого.

Згідно із статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Позовні вимоги Луцької міської ради про визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення відповідачем, за яким зареєстровано право щодо цього нерухомого майна.

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано відповідне право щодо цієї земельної ділянки.

Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц, від 23.11.2019 у справі № 911/1681/18.

Отже, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать, що спір виник саме між Луцькою міською радою і ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» з приводу порушення права позивача на спірну земельну ділянку внаслідок дій ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» щодо реєстрації за ним права постійного користування цією земельною ділянкою.

Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статті 45 ГПК України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачем у судовому процесі є особа, якій пред`явлено позовну вимогу.

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві.

Так, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09).

З оглядну на викладене визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Згідно з положеннями статті 48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У справі, що розглядається, позивач клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, постановах Верховного суду від 26.11.19 у справі № 905/386/18, від 31.08.21 у справі № 921/273/20).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі та правомірно відмовив Луцькій міській раді у задоволенні позову, пред`явленого до нього.

За змістом касаційної скарги, підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання дії висновків Верховного Суду у часі та можливості їх застосування у контексті частини 4 статті 236 ГПК України.

Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом формування Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду не є нормою права.

Разом з тим відповідно до статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4)здійснює інші повноваження, визначені законом.

Отже, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин судом апеляційної інстанції, при прийняті оскаржуваного судового рішення, правомірно враховано останню позицію Великої Палати Верховного Суду щодо належного відповідача у спорах про визнання недійсним та скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права, викладену у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

З огляду на наведене на правомірність висновків Північно-західного апеляційного господарського суду, викладених у оскаржуваній постанові від 18.04.2022 не впливає те, що на момент подання позову та прийняття рішення судом першої інстанції не існувало правової позиції Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої належними відповідачами у спорах щодо державної реєстрації майнових прав за наявності спору про право є не державні реєстратори, а особи, за якими зареєстровані майнові права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що наявність оскаржуваного судового рішення не позбавляє Луцьку міську раду права звернутися до суду з відповідним позовом до належного відповідача, заявивши клопотання про поновлення строку позовної давності, навівши поважні причини для його поновлення.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16.01.2020) на відміну від положень частини 2 статті 26 цього Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Стосовно доводів Луцької міської ради про порушення судом апеляційної інстанції положень частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» щодо стягнення з позивача надміру сплаченої суми витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» слід зазначити наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції стягнув з Луцької міської ради на користь ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» 4 800,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

За змістом частини 14 статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 3 статті 258 ГПК України передбачено, що до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2017 було установлено в розмірі 1 600,00 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становила 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, ставка судового збору за подання заяви немайнового характеру становила 1 600,00 грн, саме цю суму і було сплачено Луцькою міською радою при зверненні до суду з відповідним позовом (т.1 а.с. 8).

За змістом підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Отже, при поданні ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ставка судового збору за подання апеляційної скарги становила 2 400,00 грн.

Разом з тим, ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій», подавши апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Волинської області від 19.06.2018, сплатило судовий збір у більшому розмірі 4 800,00 грн.

За таких обставин при розподілі судових витрат апеляційний суд мав стягнути з Луцької міської ради на користь ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400,00 грн, тобто у розмірі, що підлягав сплаті відповідно до наведених вище положень Закону України «Про судовий збір».

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У зв`язку з наведеним ПАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» не позбавлене права вирішити питання повернення відповідної суми надмірно сплаченого судового збору в порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до статтею 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Ураховуючи наведене, резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції у частині вирішення питання про розподіл судових витрат підлягає зміні без передачі справи на новий розгляд. У решті зазначену постанову слід залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Луцької міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 у справі № 903/833/17 у частині вирішення питання про розподіл судових витрат змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини цієї постанови в такій редакції: «Стягнути з Луцької міської ради (43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) на користь Приватного акціонерного товариства «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» (43018, м. Луцьк, вул. Львівська, 148, код ЄДРПОУ 03113130) 2 400,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.».

3. У решті постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2022 у справі № 903/833/17 залишити без змін.

4. Доручити Господарському суду Волинської області на виконання цієї постанови видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

В. Г. Суховий