Постанова

від 13.07.2022 по справі 946/5413/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3324/22

Справа № 946/5413/20

Головуючий у першій інстанції Смокіна Г. І.

Доповідач Гірняк Л. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2022 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі:

Головуючого- Гірняк Л.А.

Суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайм Холдінг» на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайм Холдінг» про стягнення відшкодування за невиконання договору оренди,-

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Ізмаїльського районного суду Одеської області з позовом до ТОВ «Агропрайм Холдінг» про стягнення відшкодування за невиконання договору оренди землі від 01.09.2019 року, укладеного між нею та відповідачем яка розташована на території Каракутської сільської ради Болградського району Одеської області

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10.09.2020 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ізмаїльського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайм Холдінг» про стягнення відшкодування за невиконання договору оренди передано на розгляд Болградському районному суду Одеської області (68702, Одеська область, м. Болград, вул. 25 Серпня, 192) за виключною підсудністю.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «Агропрайм Холдінг» просить скасувати ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року і направити справу для продовження розгляду до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської обласні посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що в даній справі не розглядається питання права на майно оскільки предметом позову є стягнення відшкодування за невиконання договору оренди, а тому до правовідносин застосовується виключно положення загальної підсудності - ч.2 ст.27 ЦПК України. Одночасно посилається на забезпечення права на справедливий судовий захист та реалізацію права особи на судовий захист з урахуван6ням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на судову практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Зважаючи на вимоги частини 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про передачу справи на розгляд до іншого суду в пункті 9 частини першої статті 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ та ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла наступного.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу. Отже, поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Ухвалою Ізмаїльського районного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайм Холдінг» про стягнення відшкодування за невиконання договору оренди передано на розгляд Болградському районному суду Одеської області (68702, Одеська область, м. Болград, вул. 25 Серпня, 192) за виключною підсудністю. При цьому посилався на те, що правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим на території Каракуртської сільської ради Болградського району Одеської області, справа належить до територіальної юрисдикції Болградського районного суду Одеської області. Районний суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 року по справі № 911/2390/18, відповідно до якої зроблено висновок, що словосполучення «з приводу нерухомого майна»необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Судова колегія погоджується з таким судженням районного суду з таких міркувань.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.

Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.

Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Частиною 1 статті 27 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що позов пред`являється до цивільного суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями Цивільного процесуального кодексу України.

Статтею 30 Цивільного процесуального кодексу України встановлена виключна підсудність справ.

Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним цивільним судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної' підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність.

Так, частина 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються загальним судом за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.

При цьому, тлумачення частини 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення частини 1 статті 30 Цивільного процесуального кодексу України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору.

Водночас, як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі № 902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Згідно з положеннями статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За таких обставин, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, тобто спір може стосуватися як правового статусу нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Як на тому наголошено у постанові Верховного Суду у справі № 638/1988/17 від 10.04.2019 правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі № 460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі № 640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Як зазначалось вище, предметом позову у даній справі є стягнення спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим на території Каракуртської сільської ради Болградського району Одеської області.

Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2019 у справі № 626/47/19 дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме плати за користування землею (безпідставно збережених коштів), то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил виключної підсудності.

У постанові від 28.08.2019 у справі № 415/4214/15-ц Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що спір виник з приводу нерухомого майна, а саме відшкодування збитків, заподіяних безоплатним користуванням земельною ділянкою, то підсудність такої справи має визначатись за правилами виключної підсудності.

З огляду на викладене, суд вважає, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном, а саме земельною ділянкою, відповідно, районний суд прийшов до правильного висновку , що і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності.

Таким чином, дана вимога стосується прав на об`єкт нерухомого майна, а тому підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими статтею 30 Цивільного процесуального кодексу України "Виключна підсудність".

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим на території Каракуртської сільської ради Болградського району Одеської області, справа належить до територіальної юрисдикції Болградського районного суду Одеської області, судова колегія приходить до висновку про відутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367,368,374,375,381,382,384,389,390 ЦПК України, судова колегія,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційнускаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайм Холдінг» залишити без задоволення, а ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 квітня 2021 року, без змін.

Матеріали справи для розгляду повернути до Болградського районного суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя - Л.А. Гірняк

Судді- Л.М.Вадовська

Є.С.Сєвєрова