Постанова

від 12.07.2022 по справі 520/10795/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

справа №520/10795/18

адміністративне провадження № К/9901/26032/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області (далі - ГУ Держпраці) на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 (ухвалена у складі: головуючого П`янової Я.В., суддів: Спаскіна О.А., Любчич Л.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН" до ГУ Держпраці про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

28.11.2018 ТОВ «КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН» (далі також-позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ Держпраці (далі також-відповідач), у якому позивач просив визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпраці про накладення штрафу від 20.11.2018 № ХК2641/292/НД/АВ/П/ТД-ФС.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ «КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН» зазначив, що оспорювана постанова є протиправною, оскільки з його боку відсутні порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з огляду на те, що особи, які виконували підрядні роботи не перебували у трудових відносинах з ним, а виконували свої обов`язки за цивільно-правовим договором. Також позивачем вказано про те, що його не було повідомлено про розгляд справи про накладення штрафу, чим порушено процедуру притягнення до адміністративної відповідальності, що є самостійною підставою для скасування оспорюваної постанови.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 12.03.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019, задовольнив позовні вимоги.

Постановою Верховного Суду від 03.12.2020 скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 25.02.2021 у задоволенні позову ТОВ «КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН» відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність позивача під час розгляду справи про правопорушення не вплинула на оскаржуване рішення та не призвела до порушення його прав, а також виходив з недоведеності цивільно-правової природи правовідносин позивача з фізичними особами за укладеними між ними договорами.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 25.05.2021 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 скасував, ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не виконав обов`язок щодо повідомлення позивача про розгляд справи відповідно до пункту 6 Порядку № 509. Таке порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Суд також дійшов висновку про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування правомірності власного рішення, під час розгляду справи не довів належними та допустимими доказами правомірність прийняття оскаржуваної постанови.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із постановою Другого апеляційного адміністративного суду, відповідач оскаржив її у касаційному порядку. У касаційній скарзі, яка надійшла на адресу суду 16.07.2021, заявник просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2021 залишити без змін.

Як на підставу для відкриття касаційного провадження у справі відповідач послався на те, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 1840/2507/18, від 10.02.2020 у справі № 620/3913/18, від 22.04.2020 у справі № 160/8902/18, від 30.09.2020 у справі № 540/635/19.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Верховний Суд у складі колегії: головуючого Бевзенка В.М., суддів Кравчука В.М., Чиркіна С.М. ухвалою від 09.08.2021 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ Держпраці.

У зв`язку з виведенням судді Верховного Суду зі складу судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду здійснено повторний автоматизований розподіл справи та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.05.2022 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Тацій Л.В., судді: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., справу передано судді-доповідачу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцям Головного управління Держпраці у Харківській області на підставі наказу № 01.01-07/1612 від 22.10.2018 та направлення № 01.01-94/02.03/2985 від 22.10.2018 доручено проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН".

З посиланням на неможливість провести інспекційне відвідування фахівцями ГУ Держпраці у Харківській області на предмет додержання вимог законодавства про працю ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН", відповідачем складено акт № ХК02641/292/НД від 25.10.2018 та вимогу № 02641/292/ПД від 25.10.2018 про зобов`язання надати документи.

02.11.2018 відповідачем складено акт інспекційного відвідування за № ХК2641/292/НД/АВ.

08.11.2018 ГУ Держпраці у Харківській області направлено ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН" повідомлення № 0388 про розгляд справи про накладення штрафу.

20.11.2018 Головним управлінням Держпраці у Харківській області на підставі акту інспекційного відвідування винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ХК 2641/292/НД/АВ/П/ТД-ФС у розмірі 1451970, 00 грн. за порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме: 13 працівників допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зокрема: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 ; ОСОБА_13 .

ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН", не погодившись із постановою ГУ Держпраці, звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин першої - третьої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до преамбули Закону України від 05.04.2007 № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (у редакції, чинної на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №877-V) цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Закон №877-V визначає основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а як слідує з тлумачення поняття принцип - це твердження, яке сприймається як головне, важливе, суттєве, неодмінне або, принаймні, бажане.

Статтею 1 Закону №877-V встановлено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються, зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону №877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Тлумачення цієї норми вказує на те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні ураховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила, перелічені в частині п`ятій статті 2 Закону №877-V та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, звертатись до інших норм Закону №877-V.

Слід враховувати, що спеціального Закону, який би регулював правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері дотримання законодавства про працю та зайнятість населення на цей час немає, а тому спеціальним законодавчим актом, який регулює ці правовідносини, є Закон №877-V, незважаючи на те, що він регулює правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності для багатьох органів контролю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №809/799/17, від 09.07.2020 у справі №818/585/17.

Так, статтею 259 КЗпП визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМУ від 11.02.2015 №96 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 № 84 затверджено Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області (далі - Управління Держпраці), згідно з пунктом 1 якого, Управління Держпраці є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 5 пунту 4 цього Положення передбачено, що Управління Держпраці здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Статтею 1 Закону № 877-V визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно з частиною 5 статті 2 Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статей 1, 3, частин 1, 4, 6-8, абзацу 2 частини 10, частин 13, 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4, 6 статей 7, 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Підстави проведення інспекційного відвідування встановлені пунктом 5 Порядку № 295, відповідно до пункту 3 якого інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Пунктами 19, 20, 21 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (п. 4 Порядку № 509).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Судами у цій справі встановлено, що інспекційне відвідування позивача проведено на підставі підпункту 3 пункту 5 Порядку № 295, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Щодо дотримання процедури повідомлення контролюючим органом позивача про розгляд справи про накладення штрафу, колегія суддів зазначає таке.

За правилами пункту 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 509 справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Пунктом 8 Порядку № 509 передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.

Наведені вище норми Порядку №509 передбачають право суб`єкта господарювання, стосовно якого розглядається справа про накладення штрафу, брати участь у розгляді такої справи шляхом його повідомлення не пізніше, ніж за п`ять днів до дати розгляду та покладають на уповноважену особу обов`язок роз`яснення особам, які беруть участь у розгляді справи, їх прав і обов`язків, заслуховувати зазначених осіб та досліджувати докази.

При цьому, розгляд справи за відсутності такого суб`єкта господарювання чи його представника може відбуватися лише у разі, коли такий суб`єкт належним чином повідомлений відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи.

ГУ Держпраці у судах попередніх інстанцій, наполягаючи на дотриманні процедури повідомлення ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН", покликався на те, що виклик на розгляд справи про накладення штрафу відбувався шляхом направлення позивачу засобами поштового зв`язку 08.11.2018 повідомлення № 0388 рекомендованим повідомленням про вручення № 6102226532560.

Суди встановили, що відповідач не надав повідомлення про вручення № 6102226532560 або доказів повернення цієї поштової кореспонденції чи доказів ухилення позивача від отримання повідомлення, або ж інших недобросовісних дій, які б свідчили про намагання позивача уникнути участі в засіданні.

ГУ Держпраці здійснено запит до Харківської дирекції АТ «Укрпошта» відносно поштового відправлення за трекінгом № 6102226532560. У відповідь на цей запит листом за № 21-06/36 від 10.02.2021 повідомлено, що згідно з підпунктом 2 пункту 122 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 Укрпошта здійснює перевірку пересилання реєстрованих поштових відправлень в автоматизованій системі товариства, протягом шести місяців з дня їх приймання для пересилання шляхом ідентифікації тринадцяти значних номерів, які зазначаються у квитанції під час замовлення послуг поштового зв`язку. У зв`язку зі спливом вказаного терміну, інформацію про пересилання відправлення № 6102226532560 Харківська дирекція АТ «Укрпошта» надати не має можливості.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що докази отримання позивачем повідомлення відповідача про розгляд справи про накладення штрафу від 08.11.2018 № 0388 ГУ Держпраці не надані, що свідчить про невиконання відповідачем обов`зку повідомити позивача про розгляд справи відповідно до пункту 6 Порядку № 509.

За наведених обставин, колегія суддів визнає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач був позбавлений можливості захищати свої права при винесенні відповідачем оскаржуваної постанови про накладення штрафу, через те, що не був повідомлений про час та місце розгляду справи, а відтак позбавлений можливості надати клопотання, пояснення та докази, які він вважав за необхідне подати для спростування доводів, викладених в акті інспекційного відвідування.

Доводи заявника про те, що позивач під час інспекційного відвідування надав усі документи, а отже, на переконання відповідача, участь представника позивача при розгляді справи не могли вплинути на результати прийнятого рішення, колегія суддів вважає безпідставними.

Положення Порядку № 509 містять імперативні приписи про те, що справа повинна розглядатися за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Уповноважена посадова особа вправі розпочати розгляд справи про накладення штрафу за умови встановлення факту повідомлення суб`єкта господарювання чи роботодавця про розгляд справи не пізніше ніж за п`ять днів до дати такого розгляду у один із способів, що передбачений пунктом 6 Порядку № 509.

Можливість розгляду справи без їх участі чітко обмежена наявністю інформації про повідомлення вказаних осіб відповідно до пункту 6 Порядку № 509 та відсутністю обґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи.

Виходячи з викладеного, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок переконатись, чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного повідомлення особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Таке тлумачення пункту 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.01.2021 у справі № 340/3731/18.

Відтак, приписами Порядку № 509 встановлено обов`язок відповідача саме щодо повідомлення особи, стосовно якої розглядається справа, а не лише направлення на її адресу відповідного листа.

Верховний Суд вважає також слушними висновки апеляційного суду про те, що обраний відповідачем спосіб повідомлення позивача не є єдино можливим, а його використання не виключає можливості одночасно скристатись будь-яким іншим із передбачених пунктом 6 Порядку № 509 способом повідомлення, з метою належного доведення до відома позивача інформації про розгляд справи. Тобто, множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

Судами встановлено, що ГУ Держпраці у Харківській області не було вжито всіх можливих законодавчо передбачених заходів на виконання обов`язку щодо повідомлення позивача про розгляд справи про накладення на нього фінансових санкцій за порушення норм законодавства про працю.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Таке порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.

Щодо суті порушень, встановлених відповідачем, колегія судді зазначає наступне.

Судами встановлено, що підставою для накладення оспорюваною постановою штрафу, слугували висновки контролюючого органу, викладені у акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 02.11.2018 за № ХК2641/292/НД/АВ.

Так, у розділі ІІІ «Опис виявлених порушень» ГУ Держпаці зазначено: під час проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування 24.10.2018, за фактичним місцем здійснення підприємницької діяльності ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН" при виконанні роботи за адресою: АДРЕСА_1 були опитані: 1) ОСОБА_14 ; 2) ОСОБА_15 ; 3) ОСОБА_1 ; 4) ОСОБА_16 - відомостей не надав; 5) ОСОБА_17 ; 6) ОСОБА_18 ; 7) ОСОБА_2 , які на час проведення інспекційного відвідування за адресою: АДРЕСА_1 виконували роботу будівельника, різноробочого, шпаклювальника та пояснили, що були допущені до роботи адміністрацією позивача та виконували роботи для ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН".

Судами встановлено, що відомості акту інспекційного відвідування, що ОСОБА_16 24.10.2018 виконував роботу різноробочого за адресою: АДРЕСА_1 та твердження відповідача, що ОСОБА_16 повідомив інспектору Гладченко К.В. недостовірну інформацію, матеріалами справи не підтверджуються.

Водночас, матеріали справи містять докази наявності у ОСОБА_16 статусу адвоката, який є представником позивача у цій справі та здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, отримав Свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльності № 2325 від 02.10.2018 на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області № 15 від 02.10.2018, де і обліковується та зареєстрований фіскальним органом як платник податків, а саме: профайл адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України Національної асоціації адвокатів України; копія Свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності; Повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску від 12.10.2018 № 1820308000038 ГУ ДФС у Харківській області; Довідка про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру від 12.10.2018, № 1820300700068 Центральної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області.

На підтвердження факту відсутності ОСОБА_16 під час інспекційного відвідування 24.10.2018 та неможливості надання останнім пояснень інспекторам відповідача, позивач надав копію ухвали Московського районного суду м. Харкова від 24.10.2018 у справі № 643/15001/18, з якої судами встановлено, що ОСОБА_16 брав участь в якості представника заявника у відкритому судовому засіданні в залі суду під час розгляду скарги ОСОБА_19 .

Отже, складений відповідачем акт інспекційного відвідування містить інформацію, що не відповідає дійсності в цій частині.

Також в акті інспекційного відвідування відповідач зазначив, що 25.10.2018 о 10.00 год., у зв`язку з ненаданням документів, пояснень щодо виявлених працівників, які виконували роботи 24.10.2018 на ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН", на юридичну адресу позивача рекомендованим повідомленням з описом вкладення направлено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування від 25.10.2018 № ХК2641/292/НД; вимога про надання документів від 25.10.2018, № ХК2641/292/НП в термін до 02.11.2018 о 10.00 год.

При цьому, в акті інспекційного відвідування наведено, що під час проведення інспекційного відвідування 02.11.2018, за фактичним місцем здійснення підприємницької діяльності позивача при виконанні роботи за адресою: АДРЕСА_2 були опитані: 1) ОСОБА_3 ; 2) ОСОБА_4 ; 3) ОСОБА_20 ; 4) ОСОБА_21 ; 5) ОСОБА_5 ; 6) ОСОБА_6 ; 7) ОСОБА_7 ; 8) ОСОБА_8 ; 9) ОСОБА_9 ; 10) ОСОБА_10 ; 11) ОСОБА_11 ; 12) ОСОБА_12 ; 13) ОСОБА_13 - відомості не надав, які на час проведення інспекційного відвідування пояснили, що виконували підрядну роботу та були допущені до роботи адміністрацією позивача.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач в акті інспекційного відвідування та оскаржуваній постанові неповно відобразив зміст пояснень ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Так, ОСОБА_3 у поясненнях від 02.11.2018, підписаних ним власноручно, зазначив про встановлення робочого часу самостійно, тип договірних відносин: договір підряду, оплата ще не отримувалася, згідно договору після завершення виконаної роботи.

ОСОБА_4 у поясненнях від 02.11.2018, підписаних ним власноручно, зазначив про виконання підрядних робіт на підставі договору, оплата по завершенні робіт.

ОСОБА_5 у поясненнях від 02.11.2018, підписаних власноручно, зазначив про встановлення робочого часу самостійно, за виконану роботу на об`єкті оплата ще не отримувалася.

ОСОБА_6 у поясненнях від 02.11.2018, підписаних ним власноручно, зазначив про встановлення робочого часу на власний розсуд, тип договірних відносин: договір підряду, оплата по завершенні виконаних робіт. Аналогічні пояснення надані і ОСОБА_22 .

ОСОБА_8 у поясненнях від 02.11.2018, підписаних власноручно, зазначив про роботи, що виконуються - підрядчик, тип договірних відносин: договір підряду. Аналогічні пояснення надані ОСОБА_9 .

Інші пояснення від 24.10.2018 - ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_2 та від 02.11.2018 ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_23 судом апеляційної інстанції визнані недопустимими доказами через відсутність підписів зазначених осіб. Доказів відмови від підписання цих пояснень відповідач при розгляді справи суду також не надав.

З урахуванням вимог частини 2 статті 77 КАС України обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Як зазначено в акті інспекційного відвідування, 02.11.2018 представником позивача надані до канцелярії ГУ Держпраці запитувані у вимозі від 25.10.2018 документи: договори підряду з ОСОБА_24 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_25 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 та ОСОБА_15 .

З огляду на це відповідач відзначив в акті, що підтвердився факт перебування у трудових відносинах з позивачем опитаних 24.10.2018 чотирьох осіб: ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 та опитаних 02.11.2018 двох осіб: ОСОБА_21 і ОСОБА_20 . Стосовно опитаних 24.10.2018 трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_2 та опитаних 02.11.2018 одинадцяти осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 не надано жодних документів, що підтверджує факт трудових відносин з позивачем.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що в порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України 14 працівників допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_16 ; 3) ОСОБА_2 ; 4) ОСОБА_3 ; 5) ОСОБА_4 ; 6) ОСОБА_5 ; 7) ОСОБА_6 ; 8) ОСОБА_7 ; 9) ОСОБА_8 ; 10) ОСОБА_9 ; 11) ОСОБА_10 ; 12) ОСОБА_11 ; 13) ОСОБА_12 ; 14) ОСОБА_13 .

Цей висновок відповідач відобразив і в оскаржуваній постанові.

Як слідує з висновків акту інспекційного відвідування та прийнятої на підставі висноків цього акту постанови № ХК2641/292/НД/АВ/П/ТД-ФС від 20.11.2018, висновок відповідача про порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 КЗпП України грунтується на тому, що 14 працівників допущено до роботи без укладення трудового договору, а штраф застосовано, виходячи з розрахунку 13 осіб, а саме: 13 х 111690,00 = 1 451 970,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, встановиши такі фактичні обставини, дійшов обгрунованого висновку про те, що у постанові не визначено коло осіб, щодо яких конкретно відповідач вирішив накласти на позивача штраф, а відносно якої з осіб висновки акту не враховані при застосуванні штрафу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обгрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що ним встановлено порушення частини 3 статті 24 КЗпП України саме за 13 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , оскільки таких відомостей спірна постанова не містить.

Разом з тим, в оскаржуваній постанові відповідач зазначив, що стосовно 3 виявлених працівників, опитаних 24.10.2018, не надано жодних документів, що підтверджує факт трудових відносин між ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН" та громадянами: ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_2 .

Наведене спростовує доводи відповідача про накладення штрафу на позивача відносно 13 осіб, в коло яких не входить адвокат ОСОБА_16 , позаяк вони є суперечливими та не відповідають змісту оскаржуваної постанови.

Водночас, зауваження позивача від 09.11.2018 на Акт інспекційного відвідування відповідач фактично не прийняв до уваги та дійшов до передчасного висновку про підтвердження встановлених ним під час інспекційного відвідування фактів, незважаючи на зауваження ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН" щодо відсутності будь-яких фінансово-господарських та трудових взаємовідносин з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також про наявність у ОСОБА_16 статусу адвоката. Відносно ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 позивач наполягав на спотворенні співробітниками відповідача їх усних пояснень, у підтвердження чого надав листи-повідомлення підрядників від 02.11.2018 ОСОБА_28 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_26 щодо подій опитування підрядників інспекторами праці.

Щодо встановлення наявності ознак трудових правовідносин ТОВ "КОНСТРАКШН ПРОЕКТ ДИЗАЙН" з 14 фізичними особами, відносно яких відповідачем зроблено висновок про порушення частини 3 статті 24 КЗпП, колегія суддів зазначає таке.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Як зазначено у статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Положеннями частин 1, 3 статті 24 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1 Закону України «Про професійний розвиток працівників» визначено, що працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю; роботодавцем є власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та виду діяльності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про зайнятість населення» робочим місцем є місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Також заробітною платою відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Таким чином, з наведених норм законодавства України слідує, що трудові відносини між працівником і роботодавцем виникають на підставі укладеного між ними трудового договору, за яким працівник зобов`язаний виконувати роботу, визначену договором, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець, у свою чергу, зобов`язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. З боку роботодавця трудовий договір з працівником укладає власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізична особа підприємець.

Разом з тим, статті 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2)неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, юридична особа та фізична особа як сторони відповідних договорів вільні у своєму виборі щодо форми оформлення правовідносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, у якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки, а не лише суб`єктивні права, які вони мають виконувати.

Наведене відповідає висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17.

За приписами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

З аналізу наведених норм убачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Разом з тим, позивач, як суб`єкт господарювання, вправі на власний розсуд організовувати виконання статутних завдань, в тому числі і шляхом укладення договорів цивільного-правового характеру. В свою чергу, виникнення, зміна та припинення відносин між позивачем та фізичною особою зумовлені волевиявленням обох сторін і одна із них не вправі в односторонньому порядку змінювати умови щодо яких досягнуто двосторонньої домовленості на врегулювання відносин на підставі цивільного законодавства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем в якості замовника та виконавцями - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_22 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , укладено 11 цивільно-правових договорів, які є однотипними.

За умовами вказаних договорів підряду виконавець бере на себе зобов`язання своїми силами і засобами, на власний ризик виконати роботи відповідно до завдань Замовника в обумовлені цим договором строки, а замовник зобов`язався прийняти закінчені роботи і сплатити їх вартість (п. 1.1). В пункті 1.3 цих договорів сторонами узгоджено, що виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку замовника, сам організовує процес виконання робіт.

Строки виконання робіт та строк договору сторонами погоджено у пунктах 3.1, 14.1, орієнтовну вартість робіт сторони визначили в пункті 4.2. Вартість робіт за кожною цивільно-правовою угодою була різною.

Також у пункті 5.1 договору підряду сторонами погоджено місце виконання будівельних робіт по будівництву магазину продовольчих та непродовольчих товарів. Виготовлення і затвердження проектної документації здійснює замовник (п. 6.1 договору). Виконання робіт здійснюється із матеріалів замовника; забезпечення виконавця обладнанням, необхідним для виконання робіт, які є предметом договору, покладається на замовника; технічний контроль здійснює замовник; відповідальність за якість виконаних робіт та порядок використання матеріалів, збереження обладнання, несе виконавець (п. п. 7.1, 7.2, 8.1, 10.1, 10.2 договору).

Розділом 13 договору підряду передбачено відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань. Порядок приймання-передачі виконаних робіт та здійснення розрахунків за виконані роботи сторонами узгоджено у розділі 11 та 12 кожного договору.

Таким чином, усі вище перелічені права та обов`язки не є характерними для трудових відносин, а є ознаками саме цивільно-правового договору.

Крім того, згідно з договором підряду від 16.10.2018 ОСОБА_3 зобов`язався виконати роботи: установлення фундаментних блоків - 10 шт.; улаштування стін з піно блока - 100 кв.м; улаштування перегородок на металевому однорядному каркасі з обшивкою гіпсокартонними листами - 50 кв.м.; теплоізоляція покриттів і перекриттів виробами з пінопласту - 200 кв.м до 30.11.2018 орієнтовною вартістю 6 000,00 грн.

Відповідно до договору підряду від 10.10.2018 ОСОБА_4 зобов`язався виконати роботи: установлення фундаментних блоків - 10 шт.; улаштування стрічкового фундаменту - 2 кв.м; монтаж профнастилу на покрівлю - 80 кв.м; улаштування покрівельної мембрани - 100 кв.м; улаштування перегородок на металевому однорядному каркасі з обшивкою гіпсокартонними листами - 50 кв.м.; теплоізоляція покриттів і перекриттів виробами з пінопласту - 200 кв.м; улаштування каркасу підвісних стель « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - 100 кв.м до 30.12.2018 орієнтовною вартістю 8 000,00 грн.

Відповідно до договору підряду від 18.10.2018 ОСОБА_5 зобов`язався виконати роботи: установлення фундаментних блоків - 2 шт.; улаштування покрівельної мембрани - 100 кв.м; улаштування перегородок на металевому однорядному каркасі з обшивкою гіпсокартонними листами - 50 кв.м.; теплоізоляція покриттів і перекриттів виробами з пінопласту - 30 кв.м; улаштування каркасу підвісних стель « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - 100 кв.м до 30.12.2018 орієнтовною вартістю 4 500,00 грн.

Відповідно до договору підряду від 17.10.2018 ОСОБА_6 зобов`язався виконати роботи: установлення фундаментних блоків - 6 шт.; монтаж металоконструкцій - 1 шт.; монтаж профнастилу на покрівлю - 100 кв.м; улаштування покрівельної мембрани - 100 кв.м; улаштування підлоги з керамогранітної плитки - 50 кв.м, фарбування стін - 100 кв.м до 30.12.2018, орієнтовною вартістю 6 000,00 грн.

Відповідно до договору підряду від 20.10.2018 ОСОБА_7 зобов`язався виконати роботи: по розробці грунта - 5 кв.м; установлення фундаментних блоків - 1 шт.; профнастилу на покрівлю - 100 кв.м; улаштування покрівельної мембрани - 100 кв.м; улаштування перегородок на металевому однорядному каркасі з обшивкою гіпсокартонними листами - 100 кв.м.; теплоізоляція покриттів і перекриттів виробами з пінопласту - 20 кв.м, до 30.12.2018, орієнтовною вартістю 3 500,00 грн.

За умовами договору підряду від 16.10.2018 ОСОБА_8 зобов`язався виконати роботи: установлення фундаментних блоків - 10 шт.; улаштування стін з піноблока - 100 кв.м; монтаж профнастилу на покрівлю - 30 кв.м; улаштування покрівельної мембрани - 100 кв.м; теплоізоляція покриттів і перекриттів виробами з пінопласту - 50 кв.м до 30.11.2018, орієнтовною вартістю 4 000,00 грн.

Відповідно до договору підряду від 18.10.2018 ОСОБА_9 зобов`язався виконати роботи: установлення фундаментних блоків - 10 шт.; улаштування стрічкового фундаменту - 10 кв.м; монтаж профнастилу на покрівлю - 80 кв.м; улаштування покрівельної мембрани - 100 кв.м; улаштування перегородок на металевому однорядному каркасі з обшивкою гіпсокартонними листами - 50 кв.м.; теплоізоляція покриттів і перекриттів виробами з пінопласту - 200 кв.м, зовнішня обробка облицювальними панелями - 50 кв.м, до 30.12.2018, орієнтовною вартістю 6 000,00 грн.

Відповідно до договору підряду від 16.10.2018 ОСОБА_10 зобов`язався виконати роботи: установлення фундаментних блоків - 10 шт.; монтаж металоконструкцій - 2м шт.; улаштування стін з піно блока - 100 кв.м; монтаж профнастилу на покрівлю - 30 кв.м; улаштування покрівельної мембрани - 100 кв.м; улаштування перегородок на металевому однорядному каркасі з обшивкою гіпсокартонними листами - 50 кв.м.; теплоізоляція покриттів і перекриттів виробами з пінопласту - 50 кв.м, до 30.11.2018 орієнтовною вартістю 5 000,00 грн.

Відповідно до договору підряду від 09.10.2018 ОСОБА_22 зобов`язався виконати роботи: установлення фундаментних блоків - 5 шт.; виготовлення металоконструкцій - 0,2 т.; монтаж металоконструкцій - 2т; шт.; улаштування стрічкового фундаменту - 2 куб.м; монтаж профнастилу на покрівлю - 100 кв.м, до 30.11.2018 орієнтовною вартістю 4 000,00 грн.

Відповідно до договору підряду від 09.10.2018 ОСОБА_26 зобов`язався виконати роботи: установлення фундаментних блоків - 10 шт.; виготовлення і монтаж металоконструкцій - 1 т.; монтаж стрічкового фундаменту - 10 куб.м; теплоізоляція покриттів і перекриттів виробами з пінопласту - 40 кв.м; улаштування каркасу підвісних стель «Армстронг» - 100 кв.м, зовнішня обробка облицювальними панелями - 200 кв.м; улаштування підлоги з керамогранітної плитки - 50 кв.м, фарбування стін 100 кв.м, до 30.12.2018 орієнтовною вартістю 9 000,00 грн.

Відповідно до договору підряду від 02.11.2018 ОСОБА_27 зобов`язався виконати своїми силами і засобами, на власний ризик роботи: установлення фундаментних блоків - 10 шт.; улаштування бетонної підготовки - 100 кв.м, до 30.11.2018 орієнтовною вартістю 6 000,00 грн.

Виконання цивільних зобов`язань за вищенаведеними договорами підтверджується наявними у справі актами прийняття-передачі виконаних робіт від 28.12.2018, за якими виконавець здав, а замовник - прийняв конкретний кінцевий результат виконаних робіт із зазначеному в актах по кожному підряднику обсязі, де сторонами узгоджена винагорода виконавця, з урахуванням ступеню виконаних робіт, яка склала 2064 грн. по ОСОБА_3 , 1542 грн. по ОСОБА_6 , 1737 грн. по ОСОБА_7 , 2040 грн. по ОСОБА_9 , 2570 грн. по ОСОБА_10 , 1968 грн. по ОСОБА_22 та 3770 грн. по ОСОБА_27 , а також актами прийняття-передачі виконаних робіт від 21.01.2019, за якими винагорода Виконавця, з урахуванням обсягу виконаних робіт склала 2064 грн. по ОСОБА_29 , 2170 грн. по ОСОБА_26 , 1774 грн. по ОСОБА_5 , 2070 грн. по ОСОБА_4 .

Отже, обсяг виконаних робіт та винагорода є різними щодо кожного підрядника.

На підтвердження виплати підрядникам винагороди за виконану роботу позивач надав видаткові касові ордери від 29.12.2018, згідно з якими за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18 % та військового збору у розмірі 1,5 % ОСОБА_22 виплачено 1584,24 грн., ОСОБА_3 - 1661,52 грн., ОСОБА_10 - 2068,85 грн., ОСОБА_27 - 3034,85 грн., ОСОБА_9 - 1642,20 грн., ОСОБА_6 - 1241,31 грн., ОСОБА_7 - 1398,28 грн., а також видаткові касові ордери від 22.01.20198, згідно з якими виплачено: ОСОБА_5 - 428,07 грн., ОСОБА_26 - 1746,85 грн., ОСОБА_4 - 1666,35 грн., ОСОБА_29 - 1661,52 грн.

Сплата до бюджету єдиного соціального внеску із вказаної винагороди за договорами цивільно-правового характеру за грудень 2018 року податку на доходи фізичних осіб та військового збору підтверджується наданими позивачем платіжними дорученнями від 28.12.2018 № № 1671, 1672, 1673 та від 21.01.2019 № № 72, 74, 73.

Понад це, на підтвердження характеру правовідносин, що склалися між позивачем та фізичними особами, які виконували роботи за договорами підряду, позивачем надано суду копії звітів про суми нарахованої заробітної плати та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за грудень 2018 року та за січень 2019 року - форма № Д4, із квитанціями № 2.

Отже "виконавці" повинні були виконати індивідуально-визначений обсяг робіт, за результатами яких оформлено акти приймання-передачі робіт. Сторони не мали жодних претензій, оплата за виконані роботи була проведена згідно вимог чинного законодавства.

Натомість відповідачем ці обставини не спростовані, доказів постійного характеру таких робіт не надано суду.

Позивач надав ліцензію серії № 641050 від 08.07.2015 щодо господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури із строком дії по 22.06.2018, ліцензію від 31.05.2018 запис 2013050826 щодо господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, яка діє з 16.05.2018 та договір підряду № КПД-1005-18 від 10.05.2018, укладений з ТОВ «Альта Центр» щодо будівництва магазину по АДРЕСА_2 .

Крім того, судами досліджені пояснення ОСОБА_6 , попередженого про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, посвідчені 24.01.2019 приватним нотаріусом ХМНО Фесенко О. Ю. № 60, в яких він підтвердив укладення договору з позивачем та отримання грошових коштів один раз після здачі результату виконаних робіт, самостійне встановлення процесу виконання робіт, коли було зручно, тому виконав їх не в повному обсязі. Аналогічні пояснення надані також ОСОБА_9 № 59, ОСОБА_27 р. № 58, ОСОБА_22 р. № 57, ОСОБА_3 р. № 56, ОСОБА_7 р. № 55, ОСОБА_10 р. № 54.

За клопотанням позивача судом першої інстанції було допитано свідків - ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_22 , за результатом якого встановлено їх добровільне волевиявлення на укладення договорів підряду з позивачем, отримання грошових коштів за результатом виконаних робіт, власне встановлення часу виконання робіт.

Відсутність договорів з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у запереченнях на акт інспекційного відвідування позивач пояснював тим, що не має з ними ніяких фінансово-господарських та трудових взаємовідносин.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наведеного відповідач не спростував, протилежного не довів. Будь-які докази, що підтверджують виконання будівельних робіт наведеними трьома особами у матеріалах справи відсутні. Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження достовірності встановлення особи (ідентифікації громадянина) ОСОБА_1 і ОСОБА_2 під час інспекційного відвідування позивача.

Отже, відповідач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт допуску ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також ОСОБА_16 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що як обсяг виконаних робіт, так і оплата, відповідно до актів здачі-приймання виконаних робіт, була різними, що свідчить про індивідуально визначені умови договору щодо кожного підрядника. Натомість, відповідно до трудового договору, робітникам сплачується однаковий розмір заробітної плати, що розраховується з посадового окладу за відповідною посадою.

Договори, укладені позивачем з фізичними особами не містять умов, які б свідчили про те, що виконавець підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а отже працівник самостійно регулює процес організації виконання роботи, що сторонами і було узгоджено в договорах підряду. Період виконання роботи не охоплювався поняттям робочий час, а визначався конкретним строком.

В свою чергу, відповідачем на спростування зазначеного не надано доказів, які б доводили факт прийняття вказаних осіб саме на роботу.

Отже, визначені в кожному договорі підряду роботи мають тимчасовий, а не триваючий характер, натомість, як зазначено вище, робота за трудовим договором має постійний характер, а трудовий договір укладається, як правило, на невизначений строк.

На цивільно-правовий, а не трудовий характер договорів підряду вказують також положення, згідно з якими виконавець виконує роботи на власний ризик.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 06.03.2019 у справі № 802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі № 815/954/18, від 27.01.2021 у справі № 822/3342/17.

У договорах підряду відсутня будь-яка регламентація трудової діяльності, визначення робочого часу та часу відпочинку виконавця, його обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку тощо.

За цивільним договором оплачується не сам процес виконання трудових обов`язків протягом робочого дня, а результати виконаних робіт, які визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт, на підставі яких провадиться їх оплата. Згідно із умовами договорів замовник сплачує виконавцеві винагороду у розмірах, які залежать від обсягу виконаних робіт. Підставою для виплати грошової винагороди є акт приймання виконаних робіт.

Відтак, метою укладення цивільно-правової угоди з боку позивача було саме отримання певного результату робіт.

Отже, під час проведення інспекційного відвідування відповідачем не було встановлено будь-яких обставин, які б свідчили про те, що зазначені фізичні особи здійснювали функції (виконували роботу), яким би були притаманні ознаки трудових відносин.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Верховний Суд виходить з того, що доводи заявника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

В аспекті наведеного слід зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 1840/2507/18, від 10.02.2020 у справі № 620/3913/18, від 22.04.2020 у справі № 160/8902/18, від 30.09.2020 у справі № 540/635/19, колегія суддів зазначає наступне.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.

Проте аналіз зазначених позивачем постанов Верховного Суду на які зроблено посилання у касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваного судового рішення не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах правовідносини у яких є подібними.

Так, Верховний Суд наведених заявником справах встановив, що контролюючим органом надані суду докази відправлення та вручення або повернення повернення повідомлення про розгляд справи. У цій же справі встановлено, що ГУ Держпраці не надав доказів доставлення повідомлення про розгляд справи, а також вжиття контролюючим органом всіх можливих заходів для повідомлення позивача про розгляд справи.

Таким чином, колегія суддів вказує, що наведені заявником правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду не приймаються Судом та відхиляються, оскільки останні були прийняті хоч і у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у цій справі.

Частиною першою статті 350 КАС передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, судове рішення прийняте з дотриманням норм процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни.

Зважаючи на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець