Постанова

від 19.07.2007 по справі 30/201-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/201-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2007                                                                                   Справа № 30/201-07  

  Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Білецька Л.М. (доповідач)

суддівНауменко І.М., Голяшкін О.В.

при    секретарі    судового засідання:Прокопець Т.В.

за  участю   представників сторін:

від позивачаПредставник позивача у судове засідання не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

від відповідача-1:

від відповідача-2:представник відповідача-1 у судове засідання не з"явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Євтушенко Олександр Вікторович, довіреність №118  від 20.04.07,  представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргу

Акціонерного комерційного банку „Прем”єрбанк”, м. Дніпропетровськ

на рішеннявід 11.06.2007

господарського суду Дніпропетровської області

у справі№ 30/201-07

за  позовом Акціонерного комерційного банку „Прем”єрбанк”, м. Дніпропетровськ

доВ-1: товариства з обмеженою відповідальністю „Форсайт”, м. ДніпропетровськВ-2: відкритого акціонерного товариства „Реалізаційна база”, м. Київ

проПро проведення боргу №12 від 12.07.2004 року недійсним

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2007 року у справі № 30/201-07 (суддя Євстигнеєва Н.М. ) в позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що переведення боргу не відноситься до операцій кредитування, тобто не є фінансовою послугою. Невиконання (неналежне) керівником банку своїх обов'язків не є підставою для визнання договору переведення боргу недійсним.

Крім того, правові норми, на які посилається позивач, безпосередньо не визначають недійсність договору переведення боргу, укладеного без їх дотримання.

Укладання договору переведення боргу за згодою кредитора, первісного та нового боржників, не суперечить приписам ст.ст. 3,6,13,509, 627 Цивільного кодексу України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, при укладенні договору переведення боргу не допущено порушення вищезазначених принципів.

Посилання позивача на те, що саме укладання договору переведення боргу №12 від 12.07.2004 року призвело до неплатоспроможності позивача та, як наслідок до його ліквідації, не підтверджено відповідними доказами.

Позивач - не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, у якій посилається на те, що:

-          згідно до ст. 1, 4, 5 Закону України „Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг” договір про переведення боргу відноситься до фінансових послуг;

-          фактично укладений договір про переведення боргу №12 від 12.07.2004 року є фінансовою послугою , передбаченою у п.5 ч.1 ст.1 ЗУ „Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, тому що є операцією з фінансовими активами, здійсненою в інтересах третьої особи –АКБ „Прем”єрбанк” за рахунок відповідача-2 –ВАТ „Реалізаційна база” з метою збереження реальної вартості фінансових активів;

-          господарський суд при прийнятті рішення не застосував ст.ст. 43, 49 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, яка підлягала застосуванню, чим порушив норми матеріального права;

-          як свідчить судова практика Верховного суду України, керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних, банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів;

-          господарський суд при прийнятті рішення не застосував ч.1 ст. 4-7 ГПК України та ч.1 ст. 43 ГПК України, які підлягали застосуванню, чим порушив норми процесуального права;

-          в рішенні суд обмежився лише приведенням змісту ст. 509 ЦК України без фактичного застосування цієї статті і статей 3, 6, 203, 215, 627 ЦК України за призначенням;

-          згідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності право чину є недодержання в момент вчинення право чину стороною вимог, які встановлені в тому числі і ч.1 ст. 203 ЦК України. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст право чину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-          за недостатності доказів суд був зобов'язаний витребувати у позивача належні на його думку докази. Якщо подані позивачем докази були недостатніми , суд зобов'язаний був витребувати від нього докази, необхідні для вирішення спору. З матеріалів справи видно, що позивачем неодноразово надавалися докази у справі.

Просить скасувати рішення суду повністю і прийняти нове рішення.

          Відповідач-2 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає, що рішення є законним і обґрунтованим, судом повно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу не задовольняти, рішення залишити без змін.

          Відповідач-1 витребуваний судом відзив не надав.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.07.2007 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду, її розгляд призначений на 19.07.2007 року.

          У судовому засіданні відповідача-2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу не задовольняти, рішення залишити без змін. Представник позивача та відповідача-1 у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

          Вислухавши представника відповідача-2, дослідивши докази у справі, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом розгляду у справі є визнання недійсною угоди про переведення боргу №12 від 12.07.2004 року, як такої, що укладена з порушенням вимог діючого законодавства, а саме Закону України „Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг”, Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст.ст.3,6,13,203,215,509,627 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до законодавства за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні), недійсність яких прямо передбачена законом, та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Спірна угода про уступку права вимоги укладена 12 липня 2004 року. З 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України в редакції 2003 року.

Згідно ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Згода кредитора (АКБ „Прем'єрбанк”) при укладанні договору переведення боргу була отримана, про що свідчить підпис та печатка на договорі.

Фінансові послуги включають всі   види   кредитування,   включаючи  споживчий  кредит, заставний кредит, факторинг та фінансування комерційних операцій.

Згідно ч.1 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Переведення боргу не відноситься до операції кредитування, тобто не є фінансовою послугою, оскільки вона не містить критеріїв фінансової послуги, визначених у ст. 1 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, а саме:

-          вона здійснена не в інтересах третіх осіб, а в інтересах банку, який погодився із переведенням боргу на нового боржника –відповідача-1;

-          переведення боргу є безоплатною операцією, у той час, коли фінансова послуга має бути здійснена за рахунок фінансової установи чи третіх осіб.

    Переведення боргу не має мети отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів, у той час, коли фінансовій послузі притаманна ця ознака.

Таким чином, фінансова послуга і переведення боргу є різними правовими поняттями, і переведення боргу як правочин не містить обмеження суб'єктного складу його учасників.

          За таких обставин твердження позивача про можливість переведення боргу тільки фінансовим установам не відповідає вимогам закону.

          Позивач в апеляційній скарзі і у позовній заяві не конкретизує чим оспорювана угода порушує принцип справедливості, добросовісності та розумності.

          Заставодавцем по договору застави майнових прав №82 від 22.08.2003 року виступило ЗАТ „Дружба народів Нова”.

          Заставна вартість заставленого права відповідно до п.3 договору застави майнових прав складає 8 000 000,00грн. Таким чином, кредитний договір станом на день його укладення був забезпечений договором застави майнових прав, тому посилання позивача на відсутність такого забезпечення не відповідає дійсності.

Та обставина, що надаючи згоду на укладення договору переведення боргу позивач не перевірив платоспроможність відповідача-1 не є підставою для визнання цього договору недійсним.

Крім того невиконання (неналежне) керівником банку своїх обов'язків також не є підставою для визнання договору переведення боргу недійсним.

Укладання договору переведення боргу за згодою кредитора, первісного та нового боржників, не суперечить приписам ст.ст. 3,6,13,509, 627 Цивільного кодексу України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, при укладенні договору переведення боргу не допущено порушення вищезазначених принципів.

Посилання позивача на те, що саме укладання договору переведення боргу №12 від 12.07.2004 року призвело до неплатоспроможності позивача та, як наслідок до його ліквідації, не підтверджено відповідними доказами.

Матеріали справи свідчать про те, що господарський суд  всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності.

За таких обставин, прийняте у справі рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, підстав для її скасування не вбачається.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують мотивованих висновків суду та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

          Таким чином, рішення є законним і обґрунтованим, його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          Керуючись ст. 103, 105 господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу акціонерного комерційного банку „Прем”єрбанк”, м. Дніпропетровськ –залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2007 року у справі № 30/201-07 –залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена у місячний строк до Вищого господарського Суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд.          

Головуючий суддя                                                            Л.М.Білецька

Суддя                                                                                         І.М.Науменко

Суддя                                                                                О.В.Голяшкін

З оригіналом згідно

Помічник судді                                              О.В.Водопоєнко