Рішення

від 12.07.2022 по справі 320/1062/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2022 року м. Київ № 320/1062/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Колеснікової І.С., розглянувши у розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом приватного підприємства «Каріна»

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання неправомірними дій, визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Каріна» (далі позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просить визнати неправомірними дії Головного управління ДПС у Київській області щодо проведення фактичної перевірки від 18.03.2020 №88/10-36-32-00-10/31046506; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19 червня 2020 року №0006253201.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказується на порушення податковим органом вимог закону під час проведення перевірки та складання акту перевірки. Зазначено, що позивач є платником акцизного податку з реалізації пального, починаючи з 01 березня 2016 року, що підтверджується витягом з реєстру платників акцизного податку з реалізації пального. До контролюючого органу позивачем подано заяву від 27 червня 2019 року про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів за формою №-АКПС для реєстрації в СЕАРП СЕ. З огляду на неможливість отримання витягу з реєстру ДФС України, позивачем 26.07.2019 повторно направлено до контролюючого органу заяву про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів, за результатами чого отримано витяг з реєстру Державної фіскальної служби. Позивач посилається на наказ Міністерства фінансів України від 19 червня 2019 року №262, який набрав чинності з 23 липня 2019 року, що свідчить про те, що позивач, незважаючи на вжиття ним усіх законодавчо передбачених заходів, не міг виконати вимоги щодо перереєстрації у строки, встановлені пунктом 22 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України, а відтак, несвоєчасне набрання наказом чинності не може ставитися у провину позивачу, оскільки вказана колізія виникла із вини органу державної влади, а не платника податку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов відповідачем вказано на правомірність дій податкового органу під час проведення перевірки, що полягало у пред`явленні перед початком перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Київській області документів, визначених п. 81.1 статті 81 Податкового кодексу України директору ПП «Каріна» Шумському М.М., що підтверджується відміткою в направленнях на проведення перевірки, зробленою власноруч директором ПП «Каріна». За результатами проведеної фактичної перевірки посадовими особами відповідача складено акт, від підписання та отримання другого примірника якого директор ПП «Каріна» відмовився, про що складено відповідні акти. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення від 01.06.2020 акт фактичної перевірки позивача від 18.03.2020 №88/10-36-32-00-10/31046506 отримано позивачем 28.05.2020. Відповідачем вказано, що згідно вимог підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України платники податку зобов`язані до 01 липня 2019 року зареєструватися платниками податку з реалізації пального. Однак, в порушення вказаних вимог, позивач зареєстрований платником акцизного податку за заявою від 01 березня 2016 року, а перереєстровано відповідно до його заяви від 26 липня 2019 року.

Позивачем надано відповідь на відзив від 05.04.2021, наголошуючи, що відповідачем фактично перевірку здійснено не було, з підстав невідповідності адреси об`єкту перевірки позивача, вказаної в наказі на проведення перевірки, направленнях, в акті про результати фактичної перевірки від 18.03.2020, в акті відмови від підписання акта перевірки від 17.03.2020 та в акті відмови від отримання акту перевірки від 17.03.2020 Київська область, Обухівський район, село Підгірці, вул.. Васильківська, 39 (юридична адреса позивача), фактичній адресі, де розташовано офіс ПП «Каріна» з 2013 року по час звернення до суду, місто Обухів, вул. Каштанова, 29. Решта доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, є аналогічними наведеним у позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області проведено фактичну перевірку ПП «Каріна», за результатом якої складено акт від 18 березня 2020 року №88/10-36-32-00-10/31046506 (далі акт перевірки), яким зафіксовано, що приватне підприємство «Каріна» у період з 01 липня 2019 року по 22 липня 2019 року здійснило реалізацію пального на загальну суму 711421,28 грн. без реєстрації платником акцизного податку, чим порушено вимоги підпункту 212.3.4 пункту 212.3 статті 213 та абзацу 2, пункту 22 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України та за що передбачено санкції у відповідності до вимог пункту 117.3 статті 117 Податкового Кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2020 року №0006253201, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 711421,28 грн.

Рішенням Державної податкової служби України від 11 грудня 2020 року №35002/6/99-00-06-0-05-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а наказ ГУ ДПС у Київській області від 02.03.2020 №584 та податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2020 року №0006253201 залишено без змін.

Незгода позивача із діями Головного управління ДПС у Київській області щодо проведення фактичної перевірки від 18.03.2020 а також із зазначеним податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами в справі, суд виходить з такого.

Пунктом 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи мають право, зокрема:

20.1.4. проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до ст. 75, 80 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, фактичні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно підпункту 75.1.3 п. 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки регламентовано ст. 75 Податкового кодексу України.

Пунктом 80.1 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Згідно з п. 80.5 ст. 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно з статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 80.7 ст. 80 ПК України визначено, що фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Слід зазначити, що відповідно п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

Згідно з п. 80.10 ст. 80 ПК України порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Як встановлено судом, посадовими особами ГУ ДПС у Київській області на підставі наказу від 02.03.2020 №584 проведено фактичну перевірку ПП «Каріна», результати якої оформлено актом від 18.03.2020 № 88/10-36-32-00-10/31046506.

Згідно матеріалів справи, направлення на проведення перевірки від 16.03.2020 №183, 184 та копію наказу на проведення фактичної перевірки від 02.03.2020 №584 вручено директору ПП «Каріна» ОСОБА_1 16.03.2020 о 9:00, про що свідчить його прізвище й підпис на вказаних документах.

Згідно акту відмови від підписання акту перевірки від 17.03.2020 та акту відмови від отримання акту перевірки від 17.03.2020, директор ПП «Каріна» ОСОБА_1 відмовився від підписання й отримання акту перевірки № бланку 00353.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 19.06.2020 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006253201, яким до ПП «Каріна» застосовано штрафні (фінансові ) санкції.

Суд наголошує, що матеріали справи засвідчують допуск приватним підприємством «Каріна» посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки на підставі наказу від 02.03.2020 №584. Посилання позивача на проставлення підпису директором ПП «Каріна» ОСОБА_1 на направленні на проведення перевірку задовго до її фактичного проведення в приміщенні податкового органу спростовано матеріалами справи, оскільки у самих направленнях на перевірку № 183,184 від 16.03.2020 проставлено дату й час ознайомлення 16.03.2020 року о 9:00. Водночас проставлено дату та час вручення копїї наказу №584 від 02.03.2020 директору ОСОБА_1 - відповідно 16.03.2020 о 9:00 та засвідчено його підписом. Доказів на підтвердження іншого позивачем не надано.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам за встановлених фактичних обставин справи суд приходить до висновку та зауважує, що з огляду на зміст положень статей 75, 80, 81 ПК України платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього (зокрема фактичної), має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відтак, враховуючи наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Слід зазначити, що Верховним Судом сформульована правова позиція, згідно якої платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Таким чином, оскільки у даному випадку позивачем оскаржено дії відповідача, вчинені під час проведення перевірки, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків.

Суд наголошує, що за результатами реалізації прав та обов"язків, здійснених під час перевірки, податковим органом складено не лише акт перевірки, а й прийнято податкове повідомлення-рішення.

Отже, податковим органом фактично було реалізовано його компетенцію на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, у зв`язку з чим оскарження дій податкового органу до суду не є таким, що порушує права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов`язків, а відтак, задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Зазначений висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16 (К/9901/19326/18), від 30.11.2018 у справі № 808/1641/15 (К/9901/6626/18), від 07.11.2018 р. №811/824/17, від 24.01.2019 №826/13963/16, від 18.12.2018 у справі №826/3014/16, від 15.01.2019 у справі № 822/28/15, від 05.03.2020 року № 825/1110/17 та інших.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зауважує, що за встановлених обставин предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи, у випадку незгоди позивача з виявленими порушеннями та прийнятими відповідачем рішеннями.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відтак, суд вважає недоведеними позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Головного управління ДПС у Київській області щодо проведення фактичної перевірки від 18.03.2020 року №88/10-36-32-00-10/31046506.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19.06.2020 року № 0006253201, незгода з яким зумовила звернення до суду з даним позовом, суд виходить з наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.141 1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України пальне нафтопродукти, скрап, газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункті 2 пункту 215.3 статті 215 Податкового кодексу України

Реалізація пального будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаж пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Відповідно до підпункту 212.1 статті 212 Податкового кодексу України платниками акцизного податку є, зокрема, не виключно особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), постійне представництво які реалізують пальне або спирт етиловий (підпункт 212.1.15 пункт 212.1 статті 212 Податкового кодексу України).

Згідно підпунктом 212.3.4. статті 212 Податкового кодексу України особи, які здійснюватимуть реалізацію пального або спирту етилового, підлягають обов`язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, постійних представництв, місцем проживання фізичних осіб-підприємців до початку здійснення реалізації пального або спирту етилового.

Реєстрація платника податку здійснюється на підставі подання особою не пізніше ніж за три робочі дні до початку здійснення реалізації пального заяви, форма якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Об`єктами оподаткування акцизним податком є зокрема: для осіб які здійснюють реалізацію з акцизного складу/акцизного складу пересувного будь-яких обсягів пального понад обсяги, що: отримані з інших акцизних складів/акцизних складів пересувних, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних; ввезені (імпортовані) на митну територію України, що засвідчені належно оформленою митною декларацією; вироблені в Україні, реалізація яких є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 213.1 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України, або не підлягає оподаткуванню, або звільняється в оподаткування, або оподатковується на умовах, встановлених статтею 229 Податкового кодексу України і підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизи накладних (підпункт 213.1.12 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 232.1 статті 232 Податкового кодексу України облік обсягів пального або спирту етилового у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (далі СЕА РПСЕ) ведеться окремо в розрізі платників податку розпорядників акцизних складів/акцизних складів пересувних та акцизних складів/акцизних складів пересувних за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 01 січня 2019 року, внесено зміни до підрозділу 5 розділу «Перехідні положення» ПК України. Зокрема, доповнено абзацом 2 п.22 підрозділу 5 розділу «Перехідні положення» ПК України, відповідно до якого, суб`єкти господарювання, які відповідатимуть визначенню платників податку з 1 липня 2019 року, зобов`язані до 1 липня 2019 року зареєструватися платниками податку та зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 1 липня 2019 року.

Відповідно до пункту 22, 23 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України платники податку зобов`язані з 1 травня 2019 року до 1 червня 2019 року зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 1 липня 2019 року.

Суб`єкти господарювання, які відповідатимуть визначенню платників податку з 1 липня 2019 року, зобов`язані до 1 липня 2019 року зареєструватися платниками податку та зареєструвати в системі електронного адміністрування реалізації пального усі акцизні склади, розпорядниками яких такі платники податку будуть станом на 1 липня 2019 року.

Акцизні накладні/розрахунки коригування, складені: до 30 червня 2019 року (включно), реєструються в Єдиному реєстрі акцизних накладних до 15 липня 2019 року (включно); з 1 до 31 липня 2019 року (включно), реєструються в Єдиному реєстрі акцизних накладних у період з 23 липня до 15 серпня 2019 року (включно); з 1 серпня 2019 року, реєструються в Єдиному реєстрі акцизних накладних у терміни, передбачені пунктом 231.6 статті 231 цього Кодексу.

Для розподілу обсягів залишків пального, що обліковуються у платників податку в системі електронного адміністрування реалізації пального, між акцизними складами/акцизними складами пересувними, де такі обсяги залишків пального знаходяться фактично станом на 1 липня 2019 року:

а) платники податку та суб`єкти господарювання, які з 1 липня 2019 року не підпадають під визначення платників податку відповідно до пункту 212.1 статті 212 цього Кодексу та у яких станом на 16 липня 2019 року в системі електронного адміністрування реалізації пального обліковуються обсяги залишків пального, зобов`язані скласти акцизні накладні в двох примірниках на такі обсяги пального, перший примірник зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних з 16 до 20 липня 2019 року (включно), із зазначенням в акцизних накладних акцизних складів/акцизних складів пересувних, де такі обсяги пального фактично знаходилися станом на 1 липня 2019 року, та розпорядників таких акцизних складів/акцизних складів пересувних шляхом заповнення обов`язкових реквізитів акцизної накладної, передбачених підпунктами «г», «ґ», «з» та «и» пункту 231.1 статті 231 цього Кодексу;

б) після виконання платником податку вимог підпункту «а» цього пункту щодо відповідного розпорядника акцизного складу/акцизного складу пересувного такий розпорядник акцизного складу/акцизного складу пересувного зобов`язаний з 16 до 22 липня 2019 року (включно) зареєструвати в Єдиному реєстрі акцизних накладних другий примірник отриманої акцизної накладної, складеної платником податку згідно з підпунктом «а» цього пункту.

Обсяги ввезеного на митну територію України пального або спирту етилового з 1 до 15 липня 2019 року (включно) обліковуються в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового в такій послідовності: з 16 липня 2019 року зараховуються автоматично на підставі оформлених належним чином митних декларацій у розрізі платників податку та умов оподаткування пального або спирту етилового за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД; з 16 до 22 липня 2019 року (включно) розподіляються між акцизними складами пересувними, що використовуються під час такого ввезення, на підставі акцизних накладних, зареєстрованих у Єдиному реєстрі акцизних накладних, складених платником податку - розпорядником таких акцизних складів пересувних.

Тобто, для осіб, які були платниками акцизного податку з реалізації пального до 01 липня 2019 року, передбачено здійснення розподілу наявних в СЕА РП станом на цю дату обсягів пального шляхом складання акцизних накладних в двох примірниках. При цьому для перших примірників передбачено строк реєстрації з 16 по 20 липня 2019 року, а для других з 16 по 22 липня 2019 року.

Матеріали справи засвідчують, що до контролюючого органу позивачем подано заяву від 27 червня 2019 року про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів за формою №-АКПС для реєстрації в СЕАРП СЕ. З огляду на неможливість отримання витягу з реєстру ДФС України, позивачем 26.07.2019 повторно направлено до контролюючого органу заяву про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів, за результатами чого отримано витяг з реєстру Державної фіскальної служби. Відтак, позивачем вжито усіх законодавчо передбачених заходів для реєстрації в СЕАРП СЕ у визначені строки.

Як встановлено судом, 23 липня 2019 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 19 червня 2019 року № 262 «Про затвердження форм заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів, акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, Порядку заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового», зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 09 липня 2019 року за № 753/33724 (далі наказ №262).

Так, наказом № 262 затверджено Порядок заповнення акцизної накладної, розрахунку коригування акцизної накладної, заявки на поповнення (коригування) залишку пального, заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового, а також нові форми документів, зокрема: заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів; акцизну накладну форми «П»; акцизну накладну форми «С»; розрахунок коригування акцизної накладної форми «П»; розрахунок коригування акцизної накладної форми «С»; форму заявки на поповнення (коригування) залишку пального; форму заявки на поповнення (коригування) залишку спирту етилового.

Отже, платники акцизного податку не могли виконати вимоги щодо складання і подачі заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів в строки, встановлені пунктом 22 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України, у зв`язку з несвоєчасним набранням чинності наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2019 року № 262.

Окрім того, як встановлено судом, на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, позивача було зареєстровано платником акцизного податку з 01 березня 2016 року, що також не спростовується відповідачем, а тому посилання останнього, що позивачем здійснювалися операції з реалізації пального у період без реєстрації, як платника акцизного податку є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт перереєстрації позивача в СЕАРП СЕ за заявою нового зразка не є підставою для висновку про відсутність реєстрації платником акцизного податку взагалі.

Також, з системного аналізу положень абзацу 2 пункту 22 підрозділу 5 розділу ХХ Податкового кодексу України вбачається, що законодавцем не встановлено іншого порядку реєстрації платниками акцизного податку, відмінного від вже встановленого, ні повторної реєстрації вже зареєстрованих платників акцизного податку (перереєстрація), а стосується лише тих суб`єктів, які ще не зареєстровані такими платниками у зв`язку з розширенням їх кола та, відповідно, необхідністю їх реєстрації до 01 липня 2019 року, що виключає застосування до позивача, як платника акцизного податку, штрафних санкцій на підставі вимог статті 117 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Київського окружного адміністративного суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності та обґрунтованіості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн. (платіжне доручення від 27.01.2021 №769) та 10671,33 грн. (платіжне доручення від 27.01.2021 №767). Враховуючи часткове задоволення позову, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 10671,32 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління ДПС у Київській області.

Відповідачем не надано доказів понесення ним судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, відтак судові витрати присудженню на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Приватного підприємства «Каріна»задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 19 червня 2020 року №0006253201.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь приватного підприємства «Каріна» (08710, Обухівський район, Київська область, село Підгірці, вулиця Васильківська, 39, код ЄДРПОУ 31046506) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, 5А, код ЄДРПОУ 43141377) судовий збір в сумі 10671,23 грн. (десять тисяч шістсот сімдесят одну гривню двадцять три копійки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення 13 липня 2022 р.