Рішення

від 05.07.2022 по справі 902/119/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" липня 2022 р. Cправа № 902/119/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська Зоря" (вул. Мічуріна, буд. 20, с. Руданське, Жмеринський (Шаргородський) район, Вінницька область, 23515)

про стягнення 425 079,40 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 09.02.2022 (вх. № 124/22 від 09.02.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" з вимогами до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська Зоря" про стягнення 3308,98 - інфляційних втрат, 80 795,72 грн - пені, 139 153,84 грн - 48% річних та 201 820,86 грн - штрафів.

Ухвалою суду від 14.02.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" залишено без руху на підставі ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали.

Клопотанням б/н від 16.02.2022 (вх. № 01-34/1641/22), що надійшло до суду 17.02.2022, позивачем усунено недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.02.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/119/22 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 22.03.2022.

04.03.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання б/н від 03.03.2022 (вх. № 01-34/2034/22) скріплене електронним цифровим підписом представника відповідача - Громової-Ястребкової В.Є. про поновлення строку на вчинення процесуальних дій, а саме подання відзиву на позовну заяву та доказів по суті спору. До клопотання долучено відзив на позовну заяву з додатками, серед яких міститься клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

09.03.2022 на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив б/н від 05.03.2022 (вх. № 01-34/2057/22) скріплена електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Колісника Б.О.

09.03.2022 на електронну адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 08.03.2022 (вх. № 01-34/2058/22) скріплені електронним цифровим підписом представника відповідача Громової-Ястребкової В.С.

10.03.2022 на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення б/н від 09.03.2022 (вх. № 01-34/2099/22) скріплені електронним цифровим підписом представника відповідача Громової-Ястребкової В.С.

17.03.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу б/н від 16.03.2022 (вх. № 01-34/2254/22) скріплене електронним цифровим підписом представника відповідача Громової-Ястребкової В.С.

Розглядаючи, в судовому засіданні 22.03.2022, клопотання відповідача про поновлення строку на вчинення процесуальних дій судом встановлено, що процесуальний строк на вчинення процесуальний дій, встановлений ст. 80, 165, 251 ГПК України відповідачем пропущений не був, що виключає правові підстави для його задоволення.

За наслідками судового засідання 22.03.2022 судом постановлено ухвалу, якою здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.04.2022.

Протокольною ухвалою від 20.04.2022 продовжено строк підготовчого провадження за власною ініціативою на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 24.05.2022.

18.05.2022 до суду надійшло клопотання б/н та дати (вх. № 01-34/3863/22) за підписом представника позивача адвоката - Колісника Б.О. про поновлення строку для подання відповіді на відзив та додаткових заперечень у справі з доказами направлення їх відповідачу.

Протокольною ухвалою від 24.05.2022 задоволено клопотання відповідача та поновлено строк для подання відповіді на відзив та додаткових заперечень у справі.

При розгляді справи 24.05.2022 суд вчинено ряд процесуальних дій, зокрема: задоволено клопотання представника позивача адвоката - Колісника Б.О. про поновлення строку для вчинення процесуальних дій; поновлено позивачу строк для подання відповіді на відзив та додаткових заперечень; закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.06.2022, про що постановлено ухвалу у протокольній формі.

21.06.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання б/н та дати (вх. № 01-34/4925/22) скріплене електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Колісника Б.О. про долучення до матеріалів справи засвідчених копій договору про надання правової допомоги, додаткових угод до нього та довіреності. Паперовий варіант клопотання надійшов до суду 28.06.2022.

В судовому засіданні 21.06.2022 судом оголошено перерву до 06.07.2022, про що постановлено ухвалу у протокольній формі.

28.06.2022 до суду надійшла заява б/н від 24.06.2022 за підписом представника позивача - адвоката Колісника Б.О. про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі у розмірі 51 253,97 грн.

28.06.2022 до суду надійшли додаткові пояснення до заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу б/н та дати (вх. № 01-34/5214/22)

05.07.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання б/н від 05.07.2022 (вх. № 01-34/5475/22) скріплене електронним цифровим підписом представника відповідача - адвоката Громової-Ястребкової В.Є. про зменшення витрат на професійну правничу допомогу Колісника Б.О., заявлених до стягнення з відповідача в рамках даної справи.

На визначену судом дату представники позивача та відповідача не з`явились. При цьому суд зважає, що про дату, час та місце розгляду справи представники учасників повідомлені в судовому засіданні 21.06.2022 під розписку яка долучена до матеріалів справи.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що учасників належним чином було повідомлено про дане судове засідання.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 06.07.2022 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки №20191л/14 від 30.11.2018 в частині оплати за поставлений товар, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" заявлено до стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря" 3308,98 грн - інфляційних втрат; 139 153,84 грн - 48% річних; 80 795,72 грн - пені та 201 820,86 грн - штрафу.

Суть заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву зводиться до невідповідності дат та розмірів проведених відповідачем оплат, що зазначені позивачем в позовній заяві.

Також відповідач посилається на безпідставність стягнення інфляційних втрат, враховуючи усталену практику Верховного Суду.

Окремо відповідачем наведено заперечення щодо стягнення витрат, пов`язаних з професійною правничою допомогою.

У відповіді на відзив позивач стверджує, що твердження відповідача про невідповідність дат та сум оплат, вказаних позивачем в позовній заяві, є безпідставними та спростовуються безпосередньо наданими самим же відповідачем виписками з банківського рахунку СТОВ «Подільська зоря».

Так, в позовній заяві та додатку №1 «Черговість зарахування» до позовної заяви позивачем зазначено ідентичні суми та терміни їх оплат, що містяться у банківських виписках з рахунку СТОВ «Подільська зоря», що надані відповідачем разом із відзивом на позовну заяву.

Поряд з цим позивач наголошує, що згідно п.3.6 Договору Покупець при перерахуванні коштів за товар в платіжному дорученні в графі «Призначення платежу» повинен вказати згідно якого договору та якого додатку перераховано платіж. У разі не зазначення цих даних, постачальник має право на свій розсуд віднести отримані суми за продукцію, в т.ч. за ту, що поставлена в минулі періоди.

В призначенні платежу платіжних доручень відповідачем не вказано додатки, згідно яких проведено оплати, а тому згідно п.3.6 Договору платежі відносились на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Щодо заперечень відповідача про стягнення інфляційних втрат за період прострочення сплати заборгованості, позивач зауважує, що валюта зобов`язань за укладеним сторонами Договором поставки визначена у гривнях, на момент проведення відповідачем оплати, сума до сплати у гривнях не змінювалась від тієї, що зазначалась на момент укладення додатків та яка була зазначена у видаткових накладних, що підтверджено наявною в матеріалах справи банківськими виписками, що надає право позивачу на застосування до відповідача відповідальності на підставі ст.625 ЦК України у вигляді стягнення інфляційних втрат у зв`язку з порушенням останнім грошового зобов`язання за Договором.

Не погоджуючись з доводами позивача, відповідач, в запереченнях на відповідь на відзив, наголошує на тому, що захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів зазвичай забезпечується можливістю заявити вимогу про стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару, чим останній не скористався. Тому, враховуючи зміст договірних відносин та правову позицію Верховного Суду, інфляційні втрати у даному випадку стягненню не підлягають.

Одночасно відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій, посилаючись при цьому на те, що сторони у справі є господарюючими суб`єктами та несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Відтак, в даному випадку має бути враховано положення та інтереси обох суб`єктів господарювання, тобто має бути дотриманий розумний баланс інтересів сторін з дотриманням засад справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Поряд з цим, при розгляді справи 06.07.2022 представник відповідача визнала позовні вимоги, підтримуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 30.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря" укладено Договір поставки №20191л/14 (надалі Договір), відповідно до предмету якого в терміни визначені Договором Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення (Товар), а Покупець зобов`язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену Договором.

Порядок розрахунків за поставлений Товар визначається в Додатках до даного Договору (п. 3.1. Договору).

Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що в тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення Додатку, Сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С =А1:А2хВ, де С - сума належної оплати; В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.

При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику як належну оплату повної вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.

Відповідно до п. 3.3. всі платежі за цим Договором здійснюються Покупцем з врахуванням п. 3.2 Договору. На підтвердження виконання Покупцем зобов`язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2. даного Договору, Сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують "Акт звіряння взаємних розрахунків". Ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на Покупця.

Згідно п. 3.4. Договору при відсутності підписаного сторонами Акту звіряння взаємних розрахунків, зобов`язання Покупця щодо повної оплати вартості отриманого Товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами Договору.

У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що Покупець при перерахуванні коштів за товар в платіжному дорученні (в графі «Призначення платежу») повинен зазначити згідно якого договору та якого додатку перераховано даний платіж. В разі не зазначення цих даних, Постачальник має право на свій розсуд відвести отримані суми за продукцію, в тому числі, за ту, що поставлена в минулі періоди. Оплата Товару вважається здійсненою в момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Відповідно до підп. 7.1.1. п. 7.1. Договору сторони дійшли згоди, що за несвоєчасну оплату продукції Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

За умовами пункту 7.7. Договору у разі невиконання Покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього Договору Покупець відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь Постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

В разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого Товару (п. 7.8. Договору).

Згідно із пунктом 7.9. Договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків (п.11.2. Договору).

Додатками №1 від 30.11.2018, №2 від 13.03.2019, № 3 від 08.05.2019, № 4 від 22.05.2019 та № 5 від 25.06.2019 до Договору поставки №20191л/14 від 30.11.2018 погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості товару, умови поставки та порядок розрахунків за товар, що поставляється. Додатками визначено офіційний курс долара США та Євро щодо гривні станом на день складання кожного з Додатків, та погоджено, що оплата вартості товару, зазначеного в Додатках, здійснюється покупцем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів.

Як стверджується матеріалами справи, позивачем на виконання умов Договору поставки № 20191л/14 від 30.11.2018 поставлено товар на загальну суму 1 093 077,49 грн., в розрізі по Додатках:

Додаток №1 від 30.11.2018 - поставлено Товар на суму 177 251,50 грн., що підтверджується видатковою накладною №9362 від 30.11.2018. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 20% вартості Товару в строк до 03.12.2020, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 15.10.2019;

Додаток №2 від 13.03.2019 - поставлено Товар на суму 190 534,13 грн., що підтверджується видатковою накладною №1165 від 29.03.2019. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 20% вартості Товару в строк до 25.03.2019, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 14.10.2019;

Додаток №3 від 08.05.2019 - поставлено Товар на суму 621 131,87 грн., що підтверджується видатковою накладною №3741 від 15.05.2019. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 100% вартості Товару в строк до 01.11.2019;

Додаток №4 від 22.05.2019 - поставлено Товар на суму 11 986,78 грн., що підтверджується видатковою накладною №4836 від 31.05.2019. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 10% вартості Товару в строк до 31.05.2019, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 14.10.2019;

Додаток №5 від 29.04.2020 - поставлено Товар на суму 92 173,21 грн., що підтверджується видатковою накладною №5501 від 25.06.2019. Терміни оплати згідно п. 3 Додатку наступні: 10% вартості Товару в строк до 05.07.2019, остаточний розрахунок за отриманий товар - до 14.10.2019;

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, останній здійснював оплату поставленого Товару таким чином:

- 05.12.2018 на суму 35 450,30 грн;

- 25.03.2019 на суму 38 106,83 грн;

- 28.05.2019 на суму 1 198,68 грн;

- 01.07.2019 на суму 9 217,32 грн;

- 21.12.2019 на суму 1000 000,00 грн;

- 09.01.2020 на суму 272 731,24 грн;

- 16.01.2020 на суму 95 455,93 грн;

- 22.01.2020 на суму 60 000,00 грн;

- 24.01.2020 на суму 50 000,00 грн;

19.03.2020 на суму 430 916,96 грн.

Оскільки остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем було здійснено з порушенням строків передбачених Додатками до Договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3308,98 грн - інфляційних втрат, 80 795,72 грн - пені , 139 153,84 грн - 48% річних та 201 820,86 грн - штрафу.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Перерахованими Додатками до Договору та видатковими накладними підтверджується факт отримання відповідачем від позивача товару за Договором на загальну суму 1 093 077,49 грн. Виписки банку по рахунку відповідача свідчать, що останній оплатив визначену у видаткових накладних вартість Товару, проте допустив прострочення оплати.

Так, відповідачем допущено прострочення оплати Товару по додатках:

- Додаток № 1 - 80% вартості товару;

- Додаток № 2 - 80% вартості товару;

- Додаток № 3 - 100% вартості товару;

- Додаток № 4 - 90% вартості товару;

- Додаток № 5 - 90% вартості товару.

За порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 3308,98 грн - інфляційних втрат, 80 795,72 грн - пені , 139 153,84 грн - 48% річних та 201 820,86 грн - штрафу

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення 3308,98 грн. інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому, базою (основою) для нарахування процентів річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.

З долученого до матеріалів справи розрахунку слідує, що позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу за період прострочення виконання зобов`язання за кожним з Додатків за Договором.

Заперечення відповідача щодо нарахування інфляційних втрат судом відхиляються, з огляду на наступне.

Валюта зобов`язань за укладеним сторонами Договором поставки визначена у гривнях, на момент проведення відповідачем оплати, сума до сплати у гривнях не змінювалась від тієї, що зазначалась на момент укладення додатків та яка була зазначена у видаткових накладних, що підтверджено наявною в матеріалах справи банківськими виписками, що надає право позивачу на застосування до відповідача відповідальності на підставі ст.625 ЦК України у вигляді стягнення інфляційних втрат у зв`язку з порушенням останнім грошового зобов`язання за договором.

В постановах Верховного Суду №910/15951/18 від 11.11.19, №910/15714/18 від 04.12.19, зроблено висновок про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції. В обґрунтування такої позиції зазначається, що з дати коли позивач, скориставшись своїм процесуальним правом обирати валюту зобов`язання, пред`явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ, валютою заборгованості стала - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним.

Тобто якщо за умовами договору сума платежу, визначена в іноземній валюті, перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневою, то з моменту перерахунку у разі прострочення виконання зобов`язання зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору боржник відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання цього зобов`язання (зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору), оскільки у такому разі матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів за сумою донарахування (курсової різниці), що визначається лише у гривні та у подальшому не коригується, не покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом не виявлено помилок, тому вказана вимога підлягає до задоволення, в розмірі, визначеному позивачем.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 139 153,84 грн. - 48% річних, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, п. 7.7. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 48%.

Таким чином, заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 48% річних є правомірною та обґрунтованою, оскільки відповідає умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

Перевіркою правильності розрахунку 48% річних судом не виявлено помилок, відтак вказана вимога визнається судом обґрунтованою та законною.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 80 795,72 грн. пені та 201 820,86 грн. штрафу.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. Договору Сторони передбачили відповідальність Покупця за несвоєчасну оплату продукції у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку країни від суми боргу за кожний день прострочення.

Крім того, в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого Товару. (п. 7.8. Договору)

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені та штрафу відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

При перевірці розрахунку пені та штрафу судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, у відповідності до положень п.п. 7.1., п. 7.8. Договору поставки. Виходячи з викладеного та враховуючи порушення відповідачем зобов`язань за Договором в частині оплати товару, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді штрафних санкцій, позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 80 795,72 грн та штрафу в розмірі 201 820,86 грн, визнаються судом обґрунтованими та законними.

Поряд з цим суд зважає на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Крім того, відповідно до встановлених обставин справи, за змістом розділу 7 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру 48 % річних, штрафу та пені суд взяв до уваги наступні обставини, а саме: проведення відповідачем повної оплати за поставлений товар до подачі позовної заяви до суду; незначний термін прострочення відповідачем заборгованості; сезонність господарської діяльності відповідача та фактично визнання представником відповідача заборгованості.

Також, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання. При цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Крім того судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявлених до стягнення 48 % річних, штрафу та пені на 50% з заявленх: 139 153,84 грн. - 48% річних до 69 576,92 грн, 80 795,72 грн. - пені до 40 397,86 грн та 201 820,86 грн. - штрафу до 100 910,43 грн.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши всі докази у справі, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відтак суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

В силу приписів ч. 1. ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд зважає, що в частині зменшення суми штрафу витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача.

За наведеного, за рахунок відповідача позивачу підлягає до відшкодування судовий збір в розмірі 6 376,19 грн.

Також судом розглянуто заяву позивача б/н від 24.06.2022 (вх. № 01-34/5213/22 від 28.06.2022) про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 51 25,97 грн, за результатами чого дійшов наступних висновків.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи підтверджується наданими у строк, встановлений ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, доказами:

- копією договору про надання правової допомоги №25/11 від 25.11.2020;

- копією додаткової угоди від 17.12.2021 до договору №25/11 від 25.11.2020;

- копією додаткової угоди від 04.02.2022 до договору №25/11 від 25.11.2020;

- копією акта приймання-передачі наданих послуг від 24.06.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2020 між Колісником Богданом Олеговичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (Клієнт) укладено Договір про надання правничої допомоги №25/11 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого Адвокат зобов`язується надати Клієнту юридичні послуги адвоката щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів Клієнта в органах державної влади, правоохоронних органах, у відносинах з підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, судах України у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів Клієнта, в тому числі у кримінальних провадженнях, а Клієнт зобов`язується прийняти надані послуги за цим Договором та сплатити гонорар Адвокату в розмірі та строк, погоджені Сторонами.

Згідно пункту 3.1. Договору Клієнт зобов`язується сплатити Адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), що надаються, у порядку та строки, визначені у додаткових угодах (замовленнях, дорученнях), які є невід`ємною частиною Договору, шляхом сплати виставлених Адвокатом рахунків за послуги.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2021.

Договір підписано повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

17.12.2021 між Адвокатом та Клієнтом підписано Додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги №25/11 від 25.11.2020, якою Сторони домовилися продовжити строк дії Договору до 31.12.2022.

04.02.2021 між Колісником Богданом Олеговичем (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (Клієнт) укладено Додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги №25/11 від 25.11.2020, відповідно до п. 1 якої, Сторони погодили, що сума (розмір) витрат Клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 30 000,00 грн, виходячи із погодженого між Клієнтом та Адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги про стягнення заборгованості з СТОВ «Подільська зоря» за договором поставки № 20191л/14 від 30.11.2018р..

Згідно п. 2 Додаткової угоди окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в п.1 цієї Додаткової угоди, Клієнт також зобов`язується сплатити Адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості (гонорар успіху) в розмірі 5% від стягнутої суми.

В рамках супроводження справи та надання правової допомоги, сторони домовились про наступний (невиключний) перелік послуг (робіт): ознайомлення з наявними документами, консультація Клієнта; опрацювання нормативної бази, судової практики; підготовка та подання позовної заяви, в т.ч. зміна підстав та/або предмету позову, інших необхідних процесуальних документів, апеляційної та касаційної скарг; підготовка та подання заяв по суті, клопотань тощо; участь в судових засіданнях в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій; переговори з відповідачем/відповідачами з метою врегулювання спору; ознайомлення з матеріалами справи в суді; складання адвокатських запитів; інші послуги (роботи), що необхідні для супроводження справи Клієнта (п. 3 Додаткової угоди).

Пунктом 4 Додаткової угоди Сторони погодили, що оплата послуг Адвоката здійснюється Клієнтом протягом 3 банківських днів з моменту зарахування заборгованості на банківський рахунок Клієнта.

Додаткові угоди підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками.

24.06.2022 між Сторонами підписано Акт приймання - передачі наданих послуг, відповідно до якого Адвокатом надано Клієнту, у справі №902/119/22, яка розглядалась Господарським судом Вінницької області послуги, загальною вартістю 51 253,97 грн, а саме:

- 04.02.2022 9:00 - 11:00 - 12:00 (1 година) ознайомлення з наявними документами, попередня консультація Клієнта з приводу заборгованості по договору поставки з СТОВ «Подільська зоря», підписання додаткової угоди щодо підготовки позовної заяви та представництва Клієнта в суді;

- 07.02.2022 09:00 - 14:00 (5 годин) підготовка первинних документів, складання (написання) позовної заяви з додатками, формування позовної заяви з додатками, направлення її відповідачу та до господарського суду;

- 05.03.2022 16:00 - 18:00 (2 години) ознайомлення із відзивом відповідача на позовну заяву, підготовка відповіді на відзив, надсилання її відповідачу та до суду;

- 09.03.2022 17:30 - 19:00 (1,5 години) ознайомлення із запереченнями відповідача, підготовка додаткових пояснень у справі та направлення їх відповідачу та до суду;

- 20.04.2022 11:00 - 11:30 (0,5 годин) участь у судовому засіданні, представництво та захист прав позивача;

- 24.05.2022 11:00 - 11:30 (0,5 годин) участь у судовому засіданні, представництво та захист прав позивача;

- 21.05.2022 11:30 - 12:00 (0,5 годин) участь у судовому засіданні, представництво та захист прав позивача;

- 24.06.2022 14:00 - 15:00 (1 година) підготовка заяви щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі, направлення заяви відповідачу та до суду.

На виконання цих послуг адвокат витратив 12 годин, вартість виконаних послуг становить 30 000,00 грн.

Окрім цього, як зазначено в акті від 24.06.2022, відповідно п. 2 Додаткової угоди до Договору, Клієнт також зобов`язується сплатити Адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості ("гонорар успіху") в розмірі 5% від стягнутої суми, що складає у даній справі 21 253,97 грн (425 079,40 х 5% = 21 253,97).

Зі змісту акту від 11.02.2022 випливає, що загальна вартість наданих послуг становить 51 253,97 грн (30 000,00+21 253,97).

Відповідач, клопочучи про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, заперечує щодо заявлення позивачем гонорару успіху посилаючись при цьому на те, що складова успішності розгляду даної справи не перебувала в прямому причинно-наслідковому зв`язку із здійсненими адвокатом діями, направленими на досягнення адвокатом позитивного результату для Клієнта, оскільки дана справа завідомо для адвоката Колісника Б.О. передбачала позитивний результат вирішення спору виходячи з аналізу судової практики, а сам «гонорар успіху» та вимога про його сплату суперечить умовам укладеного Договору про надання правової допомоги, а тому задоволення вимоги про «гонорар успіху» є необґрунтованим, крім того несправедливим по відношенню до відповідача та його фінансового стану.

Також відповідач зауважує на тому, що справа №902/119/22 не є складною. Матеріали справи містять достатній обсяг необхідних доказів для прийняття судом рішення, та в рамках даної справи відсутня потреба в застосуванні окремих процедур передбачених ГПК України з метою збору доказів, тощо. Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат міг би витратити значний час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 року в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Суд зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат; зокрема, у рішенні від 22.02.2005 року в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорар успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим, відповідна сума, обумовлена сторонами договору до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року в справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що "гонорар успіху" є складовою частиною гонорару адвоката, а отже, належить до судових витрат. Визначено, що суд може компенсувати гонорар успіху у разі його співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для сторони. Сума "гонорару успіху" не має виходити за розумні межі (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4507/18).

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Господарський суд бере до уваги, що при розподілі витрат позивача на професійну правничу допомогу, в разі зменшення судом розміру неустойки, судові витрати покладаються на відповідача без урахування зменшення цих сум.

В той же час, суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.

Суд враховує, що дана справа має незначну складність; результат її вирішення не має вплинути на репутацію сторони; справа не викликала суспільного інтересу під час її розгляду; спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договору поставки.

Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Отже, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи та які належить стягнути з відповідача, підлягають розподілу частково у сумі 35 000,00 грн. Решта суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 253,97 грн покладаються на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська Зоря" (вул. Мічуріна, буд. 20, с. Руданське, Жмеринський (Шаргородський) район, Вінницька область, 23515; код ЄДРПОУ 03728200) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (вул. Машинобудівників, буд. 4-В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162; код ЄДРПОУ 30048570) 40 397 грн. 86 коп. - пені; 69 576 грн. 93 коп. - 48% річних; 100 910 грн. 43 коп. - штрафу; 3 308 грн. 98 коп. - інфляційних втрат; 6 376 грн. 98 коп. - витрат зі сплати судового збору та 35 000 грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позовних вимог відмовити.

Витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" на професійну правничу допомогу в розмірі 16 253,97 грн залишити за позивачем у справі.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та відомі суду адреси електронної пошти позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 15 липня 2022 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Машинобудівників, 4В, смт. Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162)

3 - відповідачу (вул. Мічуріна, буд. 20, с. Руданське, Жмеринський (Шаргородський) район, Вінницька

область, 23515)